розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 24 червня 2022 року у складі судді Юрченка С. О. та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

Короткий зміст заяви

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .

У заяві зазначала, що вона і ОСОБА_2 з 1988 року перебували в зареєстрованому шлюбі та проживали за адресою:

Під час спільного проживання з ОСОБА_2 він постійно висловлювався нецензурною лайкою, завдавав їй тілесних ушкоджень, унаслідок чого вона декілька разів викликала поліцію. Така поведінка чоловіка заявниці протягом тривалого періоду часу стала причиною розриву їхніх стосунків.

Рішенням Печерського районного суду від 31 серпня 2021 року у справі

№ 757/25713/21-ц шлюб між нею і ОСОБА_2 розірвано. Незважаючи на те що ОСОБА_2 оскаржує вказане рішення суду в апеляційному порядку, заявниця за жодних обставин не зможе продовжувати відносини з колишнім чоловіком через його постійні погрози та приниження. Через це протягом майже двох років заявниця проживає окремо від ОСОБА_2, у своїй квартирі за адресою: АДРЕСА_2 або в батьківському будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Деякий час заявниця була вимушена тимчасово проживати у своїх знайомих у місті Ржищів, оскільки ОСОБА_2 постійно приїжджає або до її квартири, або до батьківського будинку та погрожує їй розправою.

Кривдник постійно пише їй смс-повідомлення, в яких містяться погрози та образи. На численні звернення з цього приводу до поліції вона отримала лише відповіді щодо проведення з ОСОБА_2 профілактичних бесід стосовно недопущення вчинення ним правопорушень в подальшому. Проте зазначені профілактичні бесіди не мали жодного позитивного ефекту, ОСОБА_2 продовжує вчиняти стосовно неї насильницькі дії.

ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк шість місяців, яким визначити такі тимчасові обмеження його прав:

заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ;

заборонити ОСОБА_2 наближатися на безпечну відстань не менше 50 метрів до зазначених місць проживання (перебування) ОСОБА_1, а також до місця роботи, інших місць частого відвідування;

заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори із ОСОБА_1 або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 24 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року, заяву ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису задоволено.

Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, згідно з яким визначено заходи тимчасового обмеження його прав та покладено на нього обов`язки, а саме:

1) заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ;

2) заборонено ОСОБА_2 наближатися на менше ніж 50 метрів до місць проживання (перебування) ОСОБА_1, а також роботи, інших місць частого її відвідування;

3) заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори

з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Встановлено строк дії обмежувального припису 6 (шість) місяців.

Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення вирішено повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника, а саме: Обухівське РУП ГУНП в Київській області, Дарницьке УП ГУНП в м. Києві, Печерське УП ГУНП в м. Києві, для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також виконавчий комітет Ржищівської міської ради Київської області, Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію та Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію.

Судові витрати віднесено на рахунок держави.

Задовольняючи вимоги заяви ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив висновок, що заявниця дійсно є постраждалою особою від домашнього насильства, а її кривдником є заінтересована особа - ОСОБА_2 . Таким чином, ОСОБА_1 обґрунтовано звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису, і її права мають бути захищенні судом шляхом видачі відповідного обмежувального припису.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 000,00 грн.

Аргументи учасників справи

У грудні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Травянко О. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

між колишнім подружжям ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є спір щодо поділу спільного сумісного майна (двох квартир, підземного гаража та будинку), в тому числі і тих, де йому заборонено перебувати за обмежувальним приписом. Оскільки з приводу вказаних квартири і будинку наявний спір, покладення на ОСОБА_2 заборони перебувати у вказаних об`єктах нерухомості порушує його право на користування ними (квартирою та будинком);

суди не врахували, що спір між сторонами щодо розірвання шлюбу, стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей або про поділ майна подружжя не може бути вирішений шляхом застосування заходів обмежувального припису;

сам факт звернення із заявами про вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства та застосування судом до кривдника спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству;

до суду першої інстанції ОСОБА_1 додала скріншоти смс-повідомлень через застосунок "Viber" з контактом на ім'я " ОСОБА_4", де не вказано ні конкретного номера телефону абонента, ні інших даних, за допомогою яких можливо ідентифікувати абонента. Суд апеляційної інстанції помилково вказав, що на підтвердження вимог заяви ОСОБА_1 надано скріншот смс-повідомлень через застосунок "Viber", зміст яких має принизливий характер, містить образи та погрози. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 оголосила ці повідомлення з телефону в усній формі, їх огляд суд не здійснював. Тому суди помилково взяли до уваги вказані скріншоти як належні та достатні докази того, що ОСОБА_2 здійснює психологічне насильство щодо ОСОБА_1 ;

суди першої та апеляційної інстанцій за відсутності в матеріалах справи належних, достатніх та допустимих доказів помилково зробили висновок про існування підстав для видачі обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 та встановлення йому заходів тимчасового обмеження. Заявниця ОСОБА_1 не надала суду жодних підтверджень вчинення стосовно неї домашнього насильства колишнім чоловіком ОСОБА_2 та ставить за мету заборонити йому наближатись до їх спільного майна (квартири і будинку), яке підлягає поділу як спільне сумісне майно подружжя у межах судового спору.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі

№ 202/2965/19, від 06 лютого 2022 року у справі № 753/8626/19, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 31 жовтня 2019 року у справі

№ 760/26496/18, від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

05 червня 2022 року, 27 червня 2021 року, 01 травня 2021 року ОСОБА_1 зверталась до органів поліції з проханням вжити заходів до колишнього чоловіка з приводу вчинення стосовно неї морального і фізичного насильства.

Згідно з даними талону-повідомлення єдиного обліку № 174 про прийняття

і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію заяву

ОСОБА_1 від 13 січня 2022 року зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі "Інформаційний портал Національної поліції України" (журналі єдиного обліку) відділом поліції № 1 (м. Кагарлик) Обухівського районного управління поліції ГУНП в Київській області.

У цій заяві зазначено, що 08 січня 2022 року за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_1 виявила крадіжку майна та знищення речей шляхом спалення. Вказала, що до незаконного проникнення до будинку причетний її колишній чоловік і син. Проводиться перевірка.

На підтвердження вимог заяви ОСОБА_1 надала скріншот смс-повідомлень

у застосунку "Viber", зміст яких має принизливий характер, містить образи та погрози.

Позиція Верховного Суду

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) . Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування)

з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що

є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати

з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до частини десятої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України (2341-14) та Кримінальним процесуальним кодексом України (4651-17) .

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.

Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що:

"обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків.

Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство.

Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону.

Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22) вказано, що:

"обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП (80731-10) та КК України (2341-14) ), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) , є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що ОСОБА_2 систематично, протягом тривалого часу ображає ОСОБА_1 та висловлює погрози шляхом направлення їй текстових повідомлень;

надані заявницею докази підтверджують обставини застосування відносно неї заінтересованою особою психологічного насильства в розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) , визначають ризики продовження чи повторного вчинення насильства та чинники і умови, які створюють або можуть створювати небезпеку для заявниці, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству;

ОСОБА_2 під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не спростував факт надіслання заявниці смс-повідомлень з погрозами у застосунку "Viber". Більш того, аудіозапис засідання апеляційного суду свідчить, що

ОСОБА_2 визнавав факт направлення заявниці смс-повідомлень, проте заперечував наявність в їх змісті погроз;

вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (2229-19) , пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Тому доводи ОСОБА_2 про те, що видача обмежувального припису перешкоджає у використанні майна, яке йому належить, є необґрунтованими, адже обмежувальний припис є заходом впливу на кривдника та має тимчасовий характер із визначеним строком дії;

посилання ОСОБА_2 на наявність спору щодо нерухомого майна не спростовує висновків судів попередніх інстанцій, оскільки встановлено, що його дії не мають характеру непорозумінь на побутовому ґрунті, а є психологічним насильством, яке виражене у формі образ, приниження та залякування.

Таким чином, на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1, суди зробили обґрунтований висновок про необхідність видачі обмежувального припису

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального

і процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 24 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року залишити без змін.