Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 442/2982/18

провадження № 61-7719св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",

відповідач - ОСОБА_1, в інтересах якого діють законні представники ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

треті особи: Відділ - служба у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради та Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3, як законних представників малолітнього ОСОБА_1, та касаційну скаргу Відділу - служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2018 року у складі судді Павлів З. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк"; банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в інтересах якого діють законні представники ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: Відділ - служба у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, виконавчий комітет Дрогобицької міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Свої вимоги банк обґрунтовував тим, що 18 листопада 2015 року він набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 20 липня 2017 року в процесі примусового виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2014 року проведено фактичне виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 . Під час проведення виселення встановлено, що у період, коли квартира вже перебувала у власності АТ "Ощадбанк", у ній зареєструвалися ОСОБА_3 та ОСОБА_1 25 липня 2017 року скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 у зв`язку з поданням нею недостовірних документів щодо права власності на житло, в якому здійснювалася реєстрація місця проживання. 31 липня 2017 року на виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2013 року Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Дрогобицької міської ради знято з реєстраційного обліку ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5 . Однак Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Дрогобицької міської ради було відмовлено у знятті з реєстраційного обліку ОСОБА_2 та його малолітнього сина ОСОБА_1 . Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 лютого 2018 року визнано протиправними дії Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Дрогобицької міської ради щодо незняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Отже, після зняття з реєстраційного обліку усіх зазначених осіб у спірній квартирі залишається зареєстрованим лише малолітній ОСОБА_1 . У зв`язку з припиненням 18 листопада 2014 року у попередніх власників ( ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ) права власності на спірне майно в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки у ОСОБА_1 як члена сім`ї попередніх власників припинилося право на користування цим житлом. Ураховуючи викладене, АТ "Ощадбанк" просило усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 зі зняттям його з реєстрації у відповідних органах.

Короткий зміст судових рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2018 року позов АТ "Ощадбанк" задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зі зняттям з реєстраційного обліку.

Суд першої інстанції виходив із непорушності права власності відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та того, що малолітній ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі без законних на це підстав, і його місце реєстрації згідно з частиною четвертою статті 29 ЦК України повинно відповідати місцю реєстрації його батьків.

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які діють в інтересах ОСОБА_1, задоволено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2018 року скасовано, у задоволенні позову АТ "Ощадбанк" відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що спірна квартира - предмет іпотеки, на забезпечення виконання кредитного договору, яка на цей час належить позивачу, і право користування якою має ОСОБА_1, у свій час не була придбана за рахунок кредитних коштів, тому виселення ОСОБА_1 є можливим лише із наданням йому іншого житлового приміщення. Крім того, батьки ОСОБА_1 на підставі судових рішень вже були виселені із цієї квартири без надання іншого житлового приміщення, іншого житла у власності не мають. Тому в суду є обґрунтовані сумніви в тому, що дитині буде надане рівноцінне житло у разі втрати права на користування спірною квартирою. Також суд першої інстанції, задовольняючи позов, не визначився із новим місцем реєстрації дитини, залишивши його безхатченком.

Постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року касаційну скаргу АТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що квартира АДРЕСА_1 (попереднім власником якої були ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 ) була набута у власність на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 31 січня 2006 року Комісією з питань приватизації житла при виконавчому комітеті Дрогобицької міської ради, відповідно до розпорядження від 31 січня 2006 року № 2/13, тобто не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного нерухомого майна. Пізніше спірна квартира була придбана позивачем під час реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів, і продавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді реєстрації у ній відповідача, а покупець мав би знати усі ризики придбання такої квартири. Колегія суддів вважає, що права членів сім`ї колишнього власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, а й таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача. Верховний Суд не може погодитися із висновками суду апеляційної інстанції про те, що у суду є обґрунтовані сумніви в тому, що дитині буде надане рівноцінне житло, при втраті права на користування спірною квартирою, а також про те, що суд першої інстанцій не визначився із новим місцем реєстрації дитини, залишивши її безхатченком, оскільки такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на припущеннях, що заборонено статтею 81 ЦПК України. Судом апеляційної інстанцій не з`ясовано, чи мають батьки малолітнього

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, інше житло та де вони зареєстровані.

ПостановоюЛьвівського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подану в інтересах малолітнього ОСОБА_1, залишено без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд вказав, що спірна квартира не є вже місцем постійного проживання батьків малолітнього згідно з рішеннями судів, які набрали законної сили, тому відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України, яка містить імперативну норму про те, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за місцем проживання її батьків, або ж одного із них, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про втрату малолітнім ОСОБА_1 права на користування спірною квартирою та, відповідно, його виселення зі спірної квартири, оскільки визначених законом підстав для проживання малолітнього у спірній квартирі, власником якої є позивач, немає. На виконання вказівок суду касаційної інстанції, які є обов`язковими для суду апеляційної інстанції на новому розгляді справи, було встановлено, що після зняття батьків малолітнього ОСОБА_1 з реєстрації у спірній квартирі вони не мають іншого зареєстрованого місця проживання (т. 2, а. с. 139) та не мають у власності іншого житла. Разом з тим, необхідно зазначити, що ця обставина не може бути підставою для висновку про порушення позивачем прав малолітнього ОСОБА_1, а, власне, є підтвердженням невиконання батьками свого обов`язку щодо забезпечення дитини жилим приміщенням для постійного проживання, оскільки вони у судовому порядку позбавлені права на користування жилим приміщенням спірної квартири, тому повинні були докладати зусиль для забезпечення своєї дитини іншим житлом. Підтвердженням наявності можливості у матері малолітнього забезпечити своєму синові право на користування жилим приміщенням для проживання є та обставина, що до незаконної реєстрації у спірній квартирі вона

( ОСОБА_3 ) була зареєстрована на АДРЕСА_3 .

Аргументи учасників справи

У серпні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як законних представників малолітнього ОСОБА_1, та Відділу - служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради надійшли касаційні скарги, у яких вони, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як законні представники малолітнього ОСОБА_1, вказують, що відповідно до статей 29, 405 ЦК України, статті 156 ЖК України, статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" малолітня дитина має право проживати разом зі своїми батьками і не втрачає такого права через незгоду іпотекодержателя з її проживанням у предметі іпотеки. Проживання дитини не позбавляє права іпотекодержателя задовольнити свої вимоги, оскільки він може отримати дозвіл на реалізацію предмета іпотеки в органу опіки та піклування. Суди не врахували, що якщо кредит брався на купівлю іпотеки, то осіб, які проживають у приміщенні, можна виселити без надання іншого жилого приміщення для проживання, а якщо кредит брався на інші цілі, то лише з наданням іншого жилого приміщення. В одному із судових засідань у Львівському апеляційному суді невідомий чоловік, який вказав, що є заінтересованою особою, повідомив суду, що він придбав спірну квартиру з публічних торгів, але не може оформити на неї правовстановлюючий документ, бо у квартирі зареєстрована дитина. Суди попередніх інстанцій цю обставину не досліджували, не витребували від позивача документів, які би підтвердили чи спростували таке твердження заінтересованої особи, з урахуванням того, що продаж з публічних торгів повинен був відбуватися за наявності згоди органу опіки та піклування. При виселенні малолітнього ОСОБА_1 суди не звернули увагу на те, що спірна квартира є його єдиним місцем проживання. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, який ґрунтується на припущенні, про можливість реєстрації місця проживання дитини за попереднім місцем реєстрації матері ОСОБА_3 у АДРЕСА_3, оскільки цю квартиру мати ОСОБА_3 подарувала своєму сину, який не надає згоду на реєстрацію будь-кого у ній. Наголошують, що квартира придбана не за кредитні кошти, а в порядку приватизації.

У касаційній скарзі представник Відділу - служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради вказує, що на момент реєстрації місця проживання дитини у спірній квартирі були зареєстровані її батьки. Реєстрація місця проживання відповідача проведена Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Дрогобицької міської ради відповідно до Правил реєстрації у редакції, чинній станом на 16 червня 2017 року. Спірна квартира, яка є предметом іпотеки, придбана не за кредитні кошти, а приватизована ще в 2006 році, а тому відсутні підстави для виселення відповідача зі спірного житла без надання іншого. Орган опіки та піклування неодноразово висловлював свою позицію щодо неможливості виселення ОСОБА_1 із займаного ним житла, формального залишення його без батьківського піклування внаслідок зняття з реєстрації місця проживання його батьків. При новому апеляційному розгляді суд апеляційної інстанції не врахував вказівок Верховного Суду.

У жовтні та листопаді 2022 року до Верховного Суду від АТ "Державний ощадний банк України" надійшли відзиви на касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як законних представників малолітнього ОСОБА_1, та Відділу - служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, у яких його представник зазначає, що відповідач був зареєстрований у спірній квартирі у той час, коли вона на праві власності вже належала банку, який не надавав згоду на проведення реєстрації відповідача. Той факт, що батьки забезпечені альтернативним житлом, не є перешкодою для реалізації банком свого права на безперешкодне володіння, користування та розпорядження належною йому власністю. Суди попередніх інстанцій належним чином оцінили наявні у справі докази і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову. Висновки у постановах Верховного Суду, на які міститься посилання в касаційних скаргах, є нерелевантними.

Рух справи

Ухвалами Верховного Суду від 01 вересня 2022 року та від 06 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції, зупинено виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2018 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складу колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які діють законні представники малолітнього ОСОБА_1, містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17, від 05 червня 2019 року у справі № 521/12963/18, від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 569/15332/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 234/6602/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 442/2982/18, рішення ухвалено з порушенням пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги Відділу - служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 442/2982/18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15, від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц, від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14765/15-ц, постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 19 березня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_4 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 2203-6763 на суму 279 000,00 грн зі сплатою 17,5 % річних на споживчі цілі з остаточним терміном повернення - не пізніше 18 березня 2018 року.

Виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором було забезпечено іпотекою нерухомого майна на підставі договору іпотеки, укладеного 19 березня 2008 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, згідно з яким, в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 31 січня 2006 року комісією з питань приватизації житла при виконавчому комітеті Дрогобицької міської ради, згідно з розпорядженням від 31 січня 2006 року № 2/13 (т. 1, а. с. 86-87).

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2013 року у справі № 442/3918/13-ц (т. 1, а. с. 12, 102-104) звернуто стягнення за договором іпотеки від 19 березня 2008 року, укладеним між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л. В., зареєстрованим у реєстрі за № 916, на іпотечне майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_4, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 березня 2008 року № 2203-6763 у розмірі 222 418,00 грн, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) , за початковою ціною 283 279,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2014 року (т. 1, а. с. 15-18, 105-106) апеляційну скаргу АТ "Ощадбанк" задоволено, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення цієї позовної вимоги. Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішення суду набрало законної сили.

18 листопада 2015 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М. М. на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки шляхом заліку забезпечених вимог іпотекодержателя в рахунок ціни майна, затвердженим виконуючим обов`язки начальника відділу ДВС Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області 05 листопада 2015 року, позивачу ПАТ "Державний ощадний банк" видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване в реєстрі за № 840 (т. 1,

а. с. 19).

На підставі цього свідоцтва 18 листопада 2015 року проведено державну реєстрацію права власності ПАТ "Державний ощадний банк" на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 20).

На момент набуття ПАТ "Державний ощадний банк України" права власності на спірну квартиру та виселення у судовому порядку попередніх власників з квартири, серед яких був батько малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2, інших осіб у квартирі зареєстровано не було.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 152) і з 16 червня 2017 року його зареєстровано у спірній квартирі (т. 1, а. с. 153).

На момент народження ОСОБА_1 в спірній квартирі з 26 жовтня 2016 року вже була зареєстрована його мати - ОСОБА_3 (т. 1. а. с. 85) і лише 20 липня 2017 року Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Дрогобицької міської ради на підставі заяви банку скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 у зв`язку з поданням нею недостовірних документів щодо права власності на житло, в якому здійснювалася реєстрація місця проживання (т. 1, а. с. 22, т. 2, а. с.108, 139).

31 липня 2017 року на виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 25 вересня 2014 року Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Дрогобицької міської ради знято з реєстраційного обліку ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, при цьому відмовлено у знятті з реєстраційного обліку ОСОБА_2 та його малолітнього сина ОСОБА_1, допоки не буде вирішено реєстрацію дитини за іншою адресою (т. 1, а. с. 23).

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 лютого 2018 року визнано протиправними дії Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Дрогобицької міської ради щодо незняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 24).

На виконання рішення суду ОСОБА_2 був знятий з реєстрації у спірній квартирі 14 березня 2018 року (т. 1, а. с. 132, 139).

Після зняття з реєстраційного обліку усіх зазначених осіб у спірний квартирі залишився бути зареєстрованим лише малолітній ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до положень статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на нього, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК Української РСР).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) зроблено висновок, що "невиконання кредитних зобов`язань стало підставою подання до суду позовів банками про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників з неповнолітніми дітьми із житла. Це створило напругу в суспільстві, яка могла призвести до масових заворушень. В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Верховний Суд України застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини, тобто суд діяв згідно із законом. Дійсно, внаслідок відмови в задоволенні позову про виселення, неволодіючий власник несе певні обмеження. Держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах. Разом з тим не можна не звернути уваги на порушення прав нового власника. Однак при цьому необхідно врахувати, що спірна квартира придбана при реалізації предмета іпотеки державним виконавцем. Державний виконавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її власника разом із членами сім`ї, серед яких є неповнолітня дитина. Банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК УРСР, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення. Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (№14-93цс19) зроблено висновок, що: "частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Велика Палата Верховного Суду вважає, що статтю 109 ЖК УРСР викладено в саме в такій редакції з урахуванням економічної та соціальної ситуації в державі з метою захисту суспільних інтересів, зокрема незахищених верст населення, які в силу об`єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом. Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Державний виконавець зобов`язаний був надавати інформацію про обтяження майна, яке реалізується на електронних торгах. Зокрема, зазначити, що в ній зареєстрований та проживає власник, який передав майно в іпотеку, разом з членами його сім`ї. А покупець такого майна, в свою чергу, мав оцінити ризики та обмеження пов`язані з його придбанням. Неповне інформування учасників електронних торгів про обтяження майна, яке реалізується, є підставою для відшкодування збитків, що свідчить про наявність альтернативних способів захисту прав нового власника. Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону № 898-IV, є передбачуваними. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Однак суд першої інстанції не встановлював обставини придбання квартири АДРЕСА_1, не з`ясовував джерела коштів за які її було придбано ОСОБА_1 та не пов`язував своє рішення з зазначеними обставинами. Як вбачається зі змісту постанови Апеляційного суду Харківської області від 18 січня 2018 року зазначене питання не було предметом дослідження і апеляційного суду. На порушення вимог статей 263, 264 ЦПК України апеляційний суд не навів жодних доказів на яких ґрунтуються його висновки, в цій частині. Встановлення вищезазначених обставин справи має суттєве значення для правильного вирішення цього спору".

У постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20 (провадження № 61-3911св21) вказано, що: "у своїй практиці Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу. Заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання у її права. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, й наслідками, що настають. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Вирішуючи спори про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, який перебуває у приватній власності, суди з урахуванням обставин справи надають оцінку правам, гарантованим статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, пропорційності втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло з метою захисту права власності. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції".

У справі, що переглядається:

апеляційний суд встановив, що після зняття батьків малолітнього ОСОБА_1 з реєстрації у спірній квартирі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не мають іншого зареєстрованого місця проживання (а. с. 139, т. 2) та не мають у власності іншого житла;

спірна квартира АДРЕСА_1 (попереднім власником якої були ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 ) набута у власність на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 31 січня 2006 року Комісією з питань приватизації житла при виконавчому комітеті Дрогобицької міської ради, відповідно до розпорядження від 31 січня 2006 року № 2/13;

тобто спірна квартира придбана не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного нерухомого майна;

суди не врахували, що оскільки малолітня дитина була зареєстрована у спірній квартирі у період, коли там були зареєстровані її батьки, вона набула право користування спірним житлом і може бути виселена на підставі статті 109 ЖК УРСР лише із наданням іншого житлового приміщення, враховуючи, що квартира придбана не за кредитні кошти.

За таких обставин суди зробили помилковий висновок про задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права та з неправильним застосування норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити, рішення і постанову судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 406, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3, як законних представників малолітнього ОСОБА_1, та Відділу - служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1, в інтересах якого діють законні представники ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: Відділ - служба у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради та Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради в особі Центру надання адміністративних послуг, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку, відмовити.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 червня 2022 року втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук