Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 372/2425/18

провадження № 61-5329св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідач - ОСОБА_1,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сушко Л. П., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про повернення земельних ділянок.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року у справі № 372/1335/16-ц визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, визнано недійсним державний акт на право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,12 га, та витребувано на користь держави. Під час виконання вказаного судового рішення стало відомо, що зазначена земельна ділянка поділена на дві земельні ділянки, видано нові державні акти, а на підставі договору купівлі-продажу ці земельні ділянки відчужені на користь ОСОБА_2, яка в подальшому на підставі договору дарування відчужила їх на користь ОСОБА_1 . У зв`язку з тим, що вказані земельні ділянки розташовані в прибережній захисній смузі, є землями водного фонду, рішення про їх передачу у приватну власність скасоване, прокурор з урахування уточнених позовних вимог просив усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, площею 0,06 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0088 та площею 0,06 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0089, шляхом їх повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 березня 2021 року позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, площею 0,06 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0088 та площею 0,06 га, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0089, шляхом їх повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції врахував обставини, встановлені у рішенні Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року у справі № 372/1335/16-ц, та виходив із того, що оскільки спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду та вибули з власності держави поза її волею, то такі земельні ділянки підлягають витребуванню у добросовісного набувача.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції помилково визначив преюдиційним рішення в справі № 372/1335/16-ц, тому не перевірив встановлені цим рішенням факти і обставини.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0088 і 3223151000:06:014:0089 не належать до земель водного фонду, оскільки знаходяться поза межами 25-метрової захисної смуги малої річки Стугна, яка не затокою Канівського водосховища на річці Дніпро.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 набула спірні земельні ділянки правомірно, то витребування таких земельних ділянок у неї як добросовісного набувача є прямим порушенням її прав на мирне володіння майном, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та невиправданим втручанням держави в право її власності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції;

- не вжив заходів щодо повної та об`єктивної перевірки доводів прокурора, на яких ґрунтується позов;

- не звернув увагу на те, що у листі Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 15 лютого 2016 року № 01-01/164, який взято до уваги судом при ухваленні рішення у справі № 372/1335/16-ц, а також у схемі накладення спірних земельних ділянок на землі водного фонду в межах Української міської ради встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0088 і 3223151000:06:014:0089 повністю накладаються саме на 25-метрову нормативно визначену прибережну смугу річки Стугна, а тому є ділянкою із обмеженим режимом використання і перебуває під особливою охороною держави;

- не послався на фактичні обставини справи та докази, які спростовують факт віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду;

- не врахував, що правочин, на підставі якого відповідач набув спірні земельні ділянки, за своєю суттю порушує публічний порядок і є нікчемним, оскільки предметом по суті є землі водного фонду, стосовно яких законом установлено обмеження щодо використання в цивільному обороті;

- не звернув увагу на те, що загальний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес перших і подальших набувачів у збереженні цих земель з метою використання всупереч їх цільового призначення;

- не врахував правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі № 469/1203/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 15 травня 2020 року у справі № 372/2180/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2020 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19.

Також у касаційній скарзі заявник зазначив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, а також клопотання про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора та про повідомлення про дату, час та місце розгляду справи Київської обласної прокуратури.

У серпні 2022 року від Київської обласної державної адміністрації до Верховного Суду надійшло пояснення, в якому заявник просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У квітні 2023 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 до Верховного Суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме копії постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 372/1335/16.

Вказане клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволенню не підлягає, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Станом на час розгляду справи відзиви на касаційну скаргузаступника керівника Київської обласної прокуратури від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 червня 2022 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року касаційну скаргу керівника Київської обласної прокуратури залишено без руху, з наданням строку для усунення недоліків, зокрема: подання доказів на підтвердження дати отримання копії оскаржуваної постанови та доказів на обґрунтування і сплату судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2022 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено першому заступнику прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі № 372/2425/18 з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Обухівського районного суду Київської області матеріали справи № 372/2425/18; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

У листопаді 2022 року матеріали справи № 372/2425/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора та про повідомлення про дату, час та місце розгляду справи Київську обласну прокуратуру; справу № 372/2425/18 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що у травні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Публічного акціонерного товариства "Фінанс Банк" (далі - ПАТ "Фінанс Банк"), треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М. В., приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Щур Н. Р., про визнання недійсними розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року у справі № 372/1335/16-ц позов першого заступника прокурора Київської області задоволено повністю. Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради" в частині передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_8, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_17 . Визнано недійсними державні акти від 21 травня 2008 року серії ЯЖ № 217200 на право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0015; від 21 травня 2008 року серії ЯЖ № 217207 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0013; від 05 листопада 2010 року серії ЯЛ № 065571 на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Визнано недійсними: рішення приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Мельник М. В. від 18 лютого 2015 року, індексні номери 430781, 432984, 434014, про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на земельні ділянки, площею по 0,12 га, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0006, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0016, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0009; рішення приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Щур Н. Р. від 01 квітня 2016 року, індексний номер 29068943, про державну реєстрацію за ОСОБА_10 права власності на земельну ділянку, площею 0,24 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0063; рішення реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції від 11 березня 2014 року, індексний номер 11509136, про державну реєстрацію за ОСОБА_7 права власності на земельну ділянку, площею 1,08 га, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0066, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Визнано недійсним договір іпотеки від 18 лютого 2013 року № 867, укладений між ПАТ "ТММ-Банк" та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М. В., у частині щодо земельних ділянок, площею по 0,12 га, з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009. Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння: ОСОБА_6 земельні ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0006, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0009, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0016; ОСОБА_9 земельну ділянку, площею 0,12 га, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0015; ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044; ОСОБА_10 земельну ділянку, площею 0,24 га, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0063; ОСОБА_7 земельну ділянку площею 1,08 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0066; ОСОБА_8 земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0013, загальною вартістю 20 927 грн, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду і не можуть передаватися у власність громадян для потреб садівництва, а Обухівська районна державна адміністрація Київської області, приймаючи оспорюване розпорядження, вийшла за межі наданих їй повноважень. Отже, спірне розпорядження зазначеної адміністрації та видані на його підставі державні акти на право власності на земельні ділянки суперечать статтям 58, 60, 61 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ), статтям 86, 88, 89 Водного кодексу України (далі - ВК України) та підлягають визнанню недійсними. Відповідно до статей 330, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника у такому випадку презюмується і не припиняється з втратою ним цього майна.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 15 червня 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року у справі № 372/1335/16-ц скасовано в частині визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 щодо відведення земельних ділянок для ведення садівництва у власність ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_17 та виданих їм державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним рішення реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції про державну реєстрацію за ОСОБА_7 права власності на земельну ділянку площею 1,08 га, витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_7 земельної ділянки площею 1,08 га, покладення на ОСОБА_7 судових витрат; ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні вказаних позовних вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вказане рішення апеляційного суду мотивоване тим, що перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом з пропуском позовної давності. Причини пропуску позовної давності безпосередньо прокурором правового значення не мають, оскільки позов пред`явлено в інтересах Київської обласної державної адміністрації, тому саме зазначений орган має доводити поважність причин пропуску позовної давності і саме до цього має зводитися клопотання прокурора.

Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року у справі № 372/1335/16-ц в нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Київської області від 15 червня 2017 року залишено без змін.

ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_10 оскаржили до апеляційного суду рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області в частині передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_25, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ; визнання недійсним державного акта від 05 листопада 2010 року серії ЯЛ № 065571 на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3223151000:06:014:0044; визнання недійсними рішень нотаріусів від 18 лютого 2013 року (індексні номери 430781, 432984, 434014), від 01 квітня 2016 року (індексний номер 29068943); визнання недійсним договору іпотеки від 18 лютого 2013 року в частині земельних ділянок; витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння: ОСОБА_6 земельних ділянок площею по 0,12 га, кадастрові номери: 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009; ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер: 3223151000:06:014:0044; ОСОБА_10 земельної ділянки, кадастровий номер: 3223151000:06:014:0063.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_10 залишено без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року у справі № 372/1335/16-ц залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, з урахуванням конкретної ситуації. Оскаржене розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області прийнято з перевищенням повноважень. Оскільки позовні вимоги про визнання протиправними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки є похідними від визнання протиправним розпорядження зазначеної вище адміністрації, яке стало підставою для вибуття земельних ділянок з державної власності, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувані державні акти підлягали також визнанню недійсними. Відведенням у приватну власність громадян спірних земельних ділянок порушено інтереси держави як власника земельних ділянок, оскільки з державної власності протиправно вибули землі водного фонду, розташовані в межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Постановою Верховного Суду від 06 липня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_26 задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року у справі № 372/1335/16-ц та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року скасовано в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними рішень приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Мельник М. В. від 18 лютого 2015 року, індексні номери 430781, 432984, 434014, про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на земельні ділянки, площею 0,12 га, з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009; витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння: ОСОБА_6 земельних ділянок, площею 0,12 га, з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0009, 3223151000:06:014:0016, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Мельник М. В. від 18 лютого 2015 року індексні номери: 430781, 432984, 434014; про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на земельні ділянки, площею 0,12 га, з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009; витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння: ОСОБА_6 земельних ділянок, площею 0,12 га з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0009, 3223151000:06:014:0016, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Також рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року у справі № 372/1335/16-ц та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради" в частині передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 ; визнання недійсним договору іпотеки від 18 лютого 2013 року № 867, укладеного між Публічним акціонерним товариством "ТММ-Банк" та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М. В., в частині щодо земельних ділянок, площею по 0,12 га, з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0006, 3223151000:06:014:0016, 3223151000:06:014:0009, залишено без змін. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Савельєва О. В., задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року скасовано в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради" в частині передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_25 ; визнання недійсним державного акта серії ЯЛ № 065571 від 05 листопада 2010 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044; витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044, направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_27 задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 07 квітня 2008 року № 506 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради" в частині передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_25 ; визнання недійсним державного акта серії ЯЛ № 065571 від 05 листопада 2010 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва, з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044; витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Приймаючи вказану постанову, апеляційний суд виходив із того, що на момент звернення прокурора до суду із позовом (у травні 2016 року) земельна ділянка, кадастровий номер 3223151000:06:014:0044, не існувала, а оскільки на той час вона вже була розділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0088, 3223151000:06:014:0089.

Також судом встановлено, що факт поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:06:014:0044, площею 0,1200 га, підтверджується і інформацією Головного управління Держземагентства у Київській області від 13 травня 2016 року № 10-1003-99.2-2617/2-16.

ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯМ № 720141 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0089, загальною площею 0,0600 га, для індивідуального садівництва; державний акт серії ЯМ № 720140 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:06:014:0088, загальною площею 0,0600 га, для індивідуального садівництва, які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району.

Після цього, на підставі договорів купівлі-продажу від 02 грудня 2011 року за № № 3512, 3516, ОСОБА_3 відчужила належні їй земельні ділянки на користь ОСОБА_2

ОСОБА_2 в свою чергу, на підставі договорів дарування від 12 грудня 2014 року за № № 1568, 1577, відчужила земельні ділянки з вищевказаними кадастровими номерами на користь ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону земель" об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статями 19, 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, на землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду у приватну власність, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60- 62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (z1470-04) , в редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин (наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 12 червня 2017 року № 217 (z0800-17) ) (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (486-96-п) , з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій справі та відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції помилково визначив преюдиційним рішення в справі № 372/1335/16-ц.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що річка Стугна є окремим водним об`єктом - малою річкою, а не затокою Канівського водосховища на річці Дніпро, навколо якої встановлюється прибережна захисна смуга шириною у 25 метрів; спірні земельні ділянки знаходяться поза межами захисної прибережної захисної смуги річки Стугна, тобто не є землями водного фонду, тому відсутні підстави вважати, що спірні земельні ділянки вибули із власності держави незаконно та підлягають поверненню.

Однак Верховний Суд не може цілком погодитись із вказаним висновком апеляційного суду та вважає його передчасним з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд на вказані норми процесуального права уваги не звернув та, відхиляючи як преюдиційне до цієї справи рішення суду в справі № 372/1335/16-ц та встановлені ним фактичні обставини, самостійно не встановив під час вирішення спору фактичних обставин, які мають значення для вирішення цієї справи, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; взагалі не надав юридичної оцінки таким фактичним обставинам і всім наявним у справі доказам; не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні оцінки кожному аргументу, наведеному учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, а лише на основі мотивів апеляційної скарги відповідача формально констатував, що спірні земельні ділянки не є землями водного фонду, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Верховний Суд наголошує, що без встановлення фактичних обставин справи на підставі наявних у справі доказів ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення у справі, яке б відповідало завданню цивільного судочинства та судовій практиці у цій категорії справи, неможливо.

Крім того, апеляційний суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц у подібних правовідносинах щодо того, що належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги та її розташування встановлюється на підставі наявних у справі доказів.

Тож наведені заявником підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, знайшли своє часткове підтвердження.

Проте оскаржуване судове рішення апеляційного суду не можна вважати законним та обґрунтованим у розмінні статі 263 ЦПК України (1618-15) .

Водночас Верховний Суд не може погодитись і з висновками суду першої інстанції у цій справі про задоволення позову та вважає його передчасним з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції вказаних норм процесуального права належним чином не врахував та поклав в основу свого рішення лише обставини, встановлені в справі № 372/1335/16-ц, як основний доказ, не перевіривши факт належності спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3223151000:06:014:0088 і 3223151000:06:014:0089 до земель водного фонду на підставі інших доказів та матеріалів справи.

Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що поверненню підлягає лише майно, зокрема земельні ділянки, яке фізично існує на момент ухвалення рішення та має індивідуально визначені характеристики, а саме площу та кадастровий номер, та не перевірив спірні земельні ділянки у цій справі щодо вказаних аспектів.

Крім того, суд першої інстанції не переконався, що на момент вирішення спору відповідач ОСОБА_1 була дійсним власником предмета спору.

Отже, рішення суду першої інстанції ухвалене з порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), томутакож не може вважатися законним та обґрунтованим.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то оскаржувана постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, повно встановити фактичні обставини справи, дослідити наявні у справі докази та розглянути заявлені позивачем вимоги відповідно до норм чинного законодавства.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 406, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко