У лютому 2017 року ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), треті особи: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Смілянської міської ради, приватний нотаріус Смілянського районного нотаріального округу Новіков І. М. (далі - приватний нотаріус Смілянського РНО), про визнання недійсним договору іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" було укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з яким банк надає кредит у розмірі 21 500 дол. США на споживчі цілі з кінцевим строком повернення до 23 грудня 2037 року зі сплатою процентів у розмірі 12,9% річних та комісії.

Цього ж дня ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" уклали договір іпотеки, згідно з яким іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І. М.

Позивач зазначав, що з 22 грудня 2005 року до моменту звернення до суду з позовом перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_2 .

Позивач та його син, починаючи з 24 грудня 2007 року почали проживати у придбаній квартирі АДРЕСА_1 .

Також позивач вказував, що під час укладення іпотечного договору банк був повідомлений про наявність у нього малолітньої дитини.

У 2017 році ОСОБА_2 дізнався, що квартира, в якій він проживає, була передана відповідачу згідно з договором іпотеки.

Зазначав, що вказаний договір іпотеки був укладений батьками без попередньої згоди органу опіки та піклування, а тому є підстави для визнання такого правочину недійсним.

Позивач також звертав увагу на те, що спірна квартира є єдиним житлом позивача та його сина.

Позивач вважав, що при укладенні договору іпотеки банк порушив майнові права його малолітньої дитини, оскільки передання банку в іпотеку квартири зумовлювало отримання попередньої згоди органу опіки та піклування на укладання такого виду договору та є обов`язковим в силу положень Закону України "Про охорону дитинства" (2402-14) та Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей" (2623-15) , а тому наявні підстави визнати іпотечний договір недійсним, як такий, що укладений без дотримання вимог статей 203, 215 ЦК України.

На підставі викладених обставин ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, просив суд визнати недійсним договір іпотеки № 73822 від 24 грудня 2007 року, укладений між ним та АКІБ "УкрСиббанк", посвідчений приватним нотаріусом Смілянського районного нотаріального округу Новіковим І. М. та зареєстрованим за № 9510.

У вересні 2017 року АКІБ "УкрСиббанк", яке змінило назву на Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог банк зазначав, що 24 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту з додатковими угодами № 1 від 24 грудня 2007 року та № 2 від 05 листопада 2012 року, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 21 500 дол. США, а позичальник зобов`язався щомісячно повертати кредит в терміни та розмірах, які встановлені графіком погашення кредиту, з кінцевим терміном повернення кредиту до 23 грудня 2037 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, зі сплатою процентів у розмірі 12,9 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі - надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором, а останній в порушення норм законодавства та умов договору свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 12 вересня 2017 року утворилась заборгованість за кредитом та процентами в розмірі 16 546, 05 дол. США, з яких: 15 049, 16 дол. США заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість в розмірі 477, 84 дол. США за період з 27 лютого 2017 року до 12 вересня 2017 року; 1 496, 89 дол. США заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість в розмірі 1 325, 05 дол. США за період з 01 січня 2017 року до 30 серпня 2017 року.

Крім того, згідно з пунктом 4.1. кредитного договору у випадку порушення термінів погашення будь-яких грошових зобов`язань позичальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки від суми простроченої заборгованості, розрахованої за кожен день прострочення платежу.

Банк вказував, що внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором, станом на 12 вересня 2017 року утворилась заборгованість зі сплати пені у розмірі 3 109, 86 грн, з яких 828, 37 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 26 лютого 2017 року до 12 вересня 2017 року; та 2 281, 49 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 26 лютого 2017 року до 12 вересня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 24 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 168600, згідно з яким ОСОБА_3, у випадку невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, несе солідарну відповідальність перед банком за всіма його зобов`язаннями за кредитним договором.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 не здійснював своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості за кредитом та за процентами протягом тривалого часу, чим порушив взяті на себе договірні зобов`язання, позивач направив відповідачам вимоги про необхідність усунення порушень договору. Однак відповідачі у строк, вказаний у вимозі, порушення умов договору не усунули.

Враховуючи викладене, ПАТ "УкрСиббанк" просило суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість зі сплати кредиту та процентів за кредитним договором № 11275185000 від 24 грудня 2007 року в розмірі 16 546, 05 дол. США, пеню у розмірі 3 109, 86 грн, та стягнути з відповідачів у рівних частинах понесені банком судові витрати з оплати судового збору у сумі 6 501, 77 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області своєю ухвалою

від 17 квітня 2018 року справу № 703/2902/17 за позовом ПАТ "УкрСиббанк"

до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором об`єднав для спільного розгляду в одне провадження з цивільною справою № 703/353/17 за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, до ПАТ "УкрСиббанк", треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Смілянської міської ради, приватний нотаріус Смілянського РНО Новіков І. М., про визнання недійсним договору іпотеки.

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області своїм рішенням

від 21 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, відмовив.

Позов ПАТ "УкрСиббанк" задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року за кредитом та процентами

у розмірі 16 546,05 доларів США, пеню - 3 109,86 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" понесені судові витрати з оплати судового збору в розмірі 6 501,77 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" відмовив.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, зокрема, мотивоване тим, що хоча укладення іпотечного договору від 24 грудня 2007 року і відбулося без попередньої згоди органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користування житлом - квартирою АДРЕСА_1, а тому підстави для визнання іпотечного договору недійсним відсутні.

Щодо позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" суд першої інстанції зазначив, що на підставі наявних доказів встановлено факт порушення відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку із чим суд дійшов до висновку про доведеність позовних вимог позивача ПАТ "УкрСиббанк" в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2007 року.

В частині вимог ПАТ "УкрСиббанк" щодо стягнення наявної заборгованості за кредитним договором солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як поручителя, суд першої інстанції зазначив, що, враховуючи зміст договору поруки від 24 грудня 2007 року, керуючись положеннями частин першої, четвертої статті 559 ЦК України, чинної на момент укладення вказаного договору, порука ОСОБА_3 є припиненою, що в свою чергу звільняє її від виконання зобов`язань, а банк позбавляє права вимоги до ОСОБА_3 .

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції,

ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному порядку в частині задоволених вимог банку.

Черкаський апеляційний суд своєю постановою від 04 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, апеляційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк", яке змінило назву на Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк"), задовольнив.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 21 липня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2007 року скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким позов АТ "УкрСиббанк" задовольнив повністю.

Стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року за кредитом та процентами у розмірі 16 546,05 дол. США, а також пеню - 3 109,86 грн.

Стягнув з ОСОБА_1, ОСОБА_3 в рівних частках на користь

АТ "УкрСиббанк" судові витрати у справі, що складаються із судового збору, сплаченого при поданні банком позовної заяви у розмірі 6 501,77 грн, по 3 250,88 грн з кожного.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Стягнув з ОСОБА_1, ОСОБА_3 в рівних частках на користь

АТ "УкрСиббанк" судові витрати у справі, що складаються із судового збору, сплаченого при поданні банком апеляційної скарги у розмірі 9 752,66 грн, по 4 876,33 грн з кожного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з того, що банк змінив строк виконання основного зобов`язання за договором від 24 грудня 2007 року, направивши 01 серпня 2017 року позичальнику та поручителю рекомендованим поштовим відправленням вимогу про дострокове повернення кредиту та плати за кредит, що передбачено умовами договору.

Апеляційний суд дійшов висновку, що термін дострокового повернення кредиту настав 11 вересня 2017 року, тобто на 41 день з моменту направлення банком такої вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 01 серпня 2017 року.

Враховуючи, що АТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 18 вересня 2017 року, порука за кредитним договором від 24 грудня 2007 року за встановлених фактичних обставин не припинилася.

Також апеляційний суд зазначив про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2007 року, оскільки позичальник належним чином свої зобов`язання з повернення кредиту не виконав, врахувавши, що поручитель ОСОБА_3 обов`язку з належного виконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договором теж не виконала.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2007 року та постанову апеляційного суду й ухвалити нове судове рішення про відмову АТ "УкрСиббанк" у задоволенні позову повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу касаційного оскарження судових рішень.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги той факт, що 01 лютого 2017 року ОСОБА_1 направляв заяву на адресу банку, зазначену в кредитному договорі, в якій повідомив про зміну своєї адреси для листування та зміну фактичного місця проживання, та просив в подальшому надсилати поштову кореспонденцію на адресу: АДРЕСА_2 .

Заявник зазначає, що 01 серпня 2017 року банк надіслав йому вимогу про дострокове повернення коштів на адресу: АДРЕСА_3, яку останній не отримував, оскільки з 27 січня 2017 року змінив адресу проживання.

Заявник посилається також на те, що суди попередніх інстанцій не застосували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14?680цс19), зокрема про те, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У серпні 2022 року АТ "УкрСиббанк" надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України, посилаючись на те, що Верховний Суд вже викладав висновок щодо питання застосування норм права в таких правовідносинах. В разі відмови у задоволенні його клопотання про закриття касаційного провадження просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 24 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11275185000 ( т. 2, а.с. 12-17).

Відповідно до умов кредитного договору банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 21 500 дол. США шляхом зарахування коштів на його поточний рахунок, а ОСОБА_1 зобов`язався щомісячно повертати кредит та сплачувати проценти у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно з додатком № 1, але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 23 грудня 2037 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (пункти 1.1, 1.2. кредитного договору), що підтверджується випискою з поточного рахунку відповідача ОСОБА_1, як доказ надання коштів (т.2, а.с. 18-25, 51).

За користування кредитними коштами відповідач ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 12,9 % річних (пункт 1.3.1 кредитного договору). Сторони домовилися, що за умовами договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки. За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу в розмірі подвійної процентної ставки. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, фактично наданих банком позичальнику, за період з моменту фактичного надання коштів до повернення останнім коштів у власність банку, та сплачуються у порядку, встановленому договором (пункт 1.3.3 кредитного договору).

Згідно з пунктом 4.1. кредитного договору у випадку порушення термінів погашення будь-яких грошових зобов`язань відповідач ОСОБА_1 сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки від суми простроченої заборгованості, розрахованої за кожен день прострочення платежу, починаючи з 32 календарного дня.

Розділом 6 договору сторони погодили умови дострокового повернення кредиту за вимогою банку. Зокрема, згідно з пунктом 6.1.2 банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно з пунктом 1.2.2 договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повністю внести плату за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення.

Пунктом 6.2 договору сторони передбачили такий порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової плати за кредит:

- банк повідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою (цінним листом з описом та повідомленням про вручення) на адресу позичальника;

- терміни дострокового повернення кредиту і сплати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов`язковим до повернення і сплати в повному обсязі банку з 32-го календарного дня, рахуючи з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту за умови, що: банк направив за адресою позичальника повідомлення (вимогу) про порушення зобов`язань позичальника за договором та про дострокове повернення кредиту і плати за кредит, а позичальник не усунув зазначених банком порушень зобов`язань за договором протягом 31-го календарного дня з дати одержання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку;

- термін дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов`язковим до повернення і сплати в повному обсязі банку з 41-го календарного дня, рахуючи з дня відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту та плати за кредит, у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку внаслідок зміни позичальником адреси (без попереднього про це письмового повідомлення банку) або з інших підстав протягом 40 календарних днів, рахуючи з дати направлення позичальнику повідомлення (вимоги) банку.

До кредитного договору додатковою угодою № 1 від 24 грудня 2007 року були внесені зміни, якими додано новий графік ануїтетних платежів (Додаток 2), додано "Тарифи банку", доповнено договір пунктом 1.3.5 щодо сплати комісії.

Так, додатковою угодою № 1 від 24 грудня 2007 року змінено графік погашення кредиту та змінено розмір процентної ставки в залежності від періоду погашення кредиту (т.2 а.с. 26).

В забезпечення виконання кредитних зобов`язань по кредитному договору ОСОБА_3 взяла на себе обов`язок поручителя згідно з договором поруки від 24 грудня 2007 року (т. 2, а.с. 39?40).

ОСОБА_1 не здійснював своєчасних платежів для погашення суми заборгованості за кредитом та зі сплати процентів в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором.

Суди встановили, що банк рекомендованими поштовими відправленнями 01 серпня 2017 року направляв відповідачам вимоги про необхідність усунення порушень договору зі сплати простроченої заборгованості та з 41?го дня від дати відправлення цієї вимоги достроково повернути суму кредиту в повному розмірі (т. 2, а.с. 52-55). Однак вимоги банку позичальником та поручителем не виконані.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 12 вересня 2017 року заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року складається із: заборгованості за кредитом та процентами у розмірі 16 546,05 дол. США та з пені у розмірі 3 109,86 грн, з яких: 15 049,16 дол. США - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість в розмірі 477,84 дол. США за період з 27 лютого 2017 року до 12 вересня 2017 року; 1 496,89 дол. США - заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість в розмірі 1 325,05 дол. США за період з 01 січня 2017 року до 30 серпня 2017 року; 828,37 грн - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 26 лютого 2017 року по 12 вересня 2017 року; 2 281,49 грн - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 26 лютого 2017 року до 12 вересня 2017 року (т.2, а.с. 44-50).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині позовних вимог АТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

В іншій частині судові рішення сторонами не оскаржуються, тому Верховний Суд не вдається до оцінки і аналізу законності і обґрунтованості в цій частині.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі статями 626, 628, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строки та в порядку, встановлені договором.

Як передбачено до частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів").

Відповідно до умов кредитного договору банк надав ОСОБА_1 споживчий кредит (грошові кошти) у сумі 21 500 дол. США шляхом зарахування коштів на поточний рахунок відповідача, а відповідач зобов`язався щомісячно повертати кредит та сплачувати проценти у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку № 1 (т.2, а.с. 18-25), але у будь - якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 23 грудня 2037 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п.п. 1.1, 1.2. кредитного договору), що підтверджується випискою з поточного рахунку відповідача ОСОБА_1, як доказ надання йому коштів (т.2, а.с. 51).

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6?223цс16 зроблено висновок, що: "законодавець встановлює спеціальний порядок стягнення як поточної заборгованості, так і дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом (стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів"). За положеннями пункту 10 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. За своїм змістом частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.

Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) викладено такий висновок: "у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (3795-17) , який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції). Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України "Про споживче кредитування" (1734-19) , а у частині, що йому не суперечить, -також Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . Частина десята статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором".

Тобто, дотримання встановленого частиною десятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" досудового порядку стягнення грошових коштів за договором споживчого кредиту є обов`язковим для подальшого вирішення спору у судовому порядку за позовом кредитора.

У випадку ж недотримання досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, то суд відмовляє у задоволенні відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Зазначене підтверджується усталеною практикою розгляду подібних справ у суді касаційної інстанції, а згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), не враховує спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту. Тому Велика Палата Верховного Суду відступила від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 707/396/17 (провадження № 61-3827св21) зазначено: "ураховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, висновок апеляційного суду про передчасність позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" є обґрунтованим та узгоджується з нормами матеріального права, які апеляційним судом застосовані правильно, лише в частині, яка стосується такої складової кредитної заборгованості, як поточна заборгованість (основна заборгованість, строк вимоги за якою ще не настав).

У справі, яка переглядається у касаційному порядку, встановивши, що кредит є споживчим, оскільки його було видано на придбання житла, суд апеляційної інстанції водночас не застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) у відповідній редакції та не врахував особливості правового регулювання правовідносин у сфері споживчого кредитування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з того, що банк змінив строк виконання основного зобов`язання за договором від 24 грудня 2007 року, направивши 01 серпня 2017 року позичальнику та поручителю рекомендованими поштовими відправленнями вимоги про дострокове повернення кредиту та плати за кредит.

В матеріалах справи наявна вимога АТ "УкрСиббанк" від 01 серпня 2017 року про дострокове повернення кредитної заборгованості та процентів за користування кредитними коштами у сумі 16 203,23 дол. США, надіслана банком ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3, та адресу: АДРЕСА_4 (т.2, а.с. 52).

Також в матеріалах справи міститься вимога АТ "УкрСиббанк" від 01 серпня 2017 року про дострокове повернення кредитної заборгованості та процентів за користування кредитними коштами у сумі 16 203,23 дол. США, надіслана банком поручителю ОСОБА_3 на адресу: АДРЕСА_3, та адресу: АДРЕСА_4 (т.2, а.с. 53).

Доказів отримання відповідачами за другим позовом зазначених вимог матеріали справи не містять.

Згідно зі списком № 141-1708041418-26 згрупованих поштових відправлень вказані досудові вимоги направлені позичальнику та поручителю рекомендованим листом 04 серпня 2017 року.

Проте як передбачено пунктом 6.2 договору про надання споживчого кредиту банк повідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою (цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення).

Умовами договору передбачено, що листування між сторонами цього договору здійснюється шляхом направлення повідомлень або листів іншій стороні на її адресу, що визначена як адреса для листування у розділі "Адреси, банківські реквізити та підписи Сторін" цього договору або за іншою адресою, про яку одна сторона повідомила іншу при зміні адреси (п. 7.6).

На виконання пункту 7.6 цього договору 01 лютого 2017 року ОСОБА_1 надіслав цінним листом з описом вкладень на адресу банку, зазначену в договорі як адреса для листування, заяву про зміну поштової адреси для листування та зміну фактичного місця проживання, зазначивши нову поштову адресу: АДРЕСА_2 .

Вказані докази містяться в матеріалах справи (т.2, а.с. 174, 190). Однак судом першої та апеляційної інстанцій вказаним доводам оцінка не надана.

Місцевий суд зазначив, що не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1, зазначені ним у відзиві на позов банку про те, що строк виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором на момент подачі банком позовної заяви не настав, оскільки вимога банку про дострокове повернення кредиту не була направлена на адресу відповідача згідно з поданою ним заявою про зміну адреси листування, оскільки такі доводи є формальними та не можуть бути підставою для припинення виконання взятих ним на себе зобов`язань в цілому.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками погодився.

Проте, такі висновки є помилковими, з огляду на те, що, зазначаючи про невиконання відповідачами досудових вимог банку про дострокове повернення споживчого кредиту у разі непогашення простроченої заборгованості, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позичальника про відсутність доказів належного надсилання такої вимоги.

Обмежившись лише встановленням факту існування таких вимог та наявності їх копій у матеріалах справи, апеляційний суд не мотивував своє рішення належним виконанням позивачем обов`язку з надсилання цих вимог, тоді як згідно з пунктом 6.2 договору про надання споживчого кредиту від 24 грудня 2007 року повідомлення (вимога) банку про дострокове повернення кредиту направляється цінним листом з описом та повідомленням про вручення на адресу, що визначена як адреса для листування.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання відповідачами досудових вимог банку, адресованих їм, позивач не мав підстав на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості в повному обсязі достроково без застосування можливості позасудового врегулювання спору.

Разом з цим, відповідно до зазначених вище постанов Верховного Суду, суд апеляційної інстанції встановив, що у відповідачів є обов`язок з повернення частини грошових коштів, строк вимоги за якими настав.

Так, апеляційний суд встановив, що: станом на 12 вересня 2017 року заборгованість за кредитним договором № 11275185000 від 24 грудня 2007 року становить борг за кредитом та процентами в розмірі 16 546,05 дол. США з яких: 15 049,16 дол. США - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість в розмірі 477,84 дол. США за період з 27 лютого 2017 року до 12 вересня 2017 року; 1 496,89 дол. США - заборгованість за процентами, у тому числі прострочена заборгованість в розмірі 1 325,05 дол. США за період з 01 січня 2017 року до 30 серпня 2017 року, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 26 лютого 2017 року по 12 вересня 2017 року у розмірі 828,37 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 26 лютого 2017 року по 12 вересня 2017 року у розмірі 2 281,49 грн (т.2, а.с. 44?50).

Отже, висновки апеляційного суду про солідарне стягнення заборгованості з позичальника та поручителя в частині простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 477,84 дол. США, простроченої заборгованості за процентами у розмірі 1 325,05 дол. США, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 828,37 грн та пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами у розмірі 2 281,49 грн, за період з 01 січня 2017 року по 30 серпня 2017 року, строк вимоги за якими вже настав, є правильними, оскільки положення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, щодо обов`язкового досудового повідомлення позичальника про погашення цієї заборгованості, на неї не поширюються.

Відповідач ОСОБА_1 не заперечував факту невиконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, представник останнього у відзиві на позов банку підтвердив розмір поточної заборгованості перед банком.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не оспорювали розрахунок поточної заборгованості за кредитом, не заперечували і щодо розміру заявлених позовних вимог банку в частині процентів та пені. Не містить таких доводів і касаційна скарга ОСОБА_1 .

Таким чином, апеляційний суд, встановивши, що кредитні кошти надані банком на споживчі цілі, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, зокрема, частину десяту статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не врахував обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту та не впевнився в належному повідомленні боржників про дострокове стягнення заборгованості, тому зробив помилковий висновок про наявність в банку права звернення до суду з вимогою про стягнення всієї суми кредиту, вважаючи, що строк на її повернення настав.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно з пунктом 3.1 договору поруки № 168500 від 24 грудня 2007 року, цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій.

Враховуючи те, що відповідно до пункту 1.2.2 кредитного договору строк його дії закінчується 23 грудня 2037 року та те, що строк виконання основного зобов`язання не настав з наведених вище підстав, з урахуванням частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука не припинилася.

Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя.

З огляду на умови договору поруки від 24 грудня 2007 року, пунктом 1.3 сторонами погоджено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основними договором (договір споживчого кредитування від 24 грудня 2007 року), включаючи сплату основної суми боргу, процентів, комісії, відшкодування збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених основним договором.

Апеляційний суд правильно виснував про наявність підстав для стягнення заборгованості з позичальника та поручителя солідарно, оскільки поручитель відповідає у тому ж обсязі, що й позичальник за всіма зобов`язаннями останнього.

Отже, стягнення з відповідачів поточної заборгованості в розмірі 1 802,89 дол. США та пені у розмірі 3 109,86 грн є правильним, однак апеляційний суд, задовольнивши позовні вимоги в цій частині, в цілому зробив помилкові висновки щодо стягнення всієї суми заборгованості за кредитом та процентами, а тому у задоволенні позовних вимог банку в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 15 049,16 дол. США та заборгованості за процентами у розмірі 171,84 дол. США слід відмовити.

Отже, постанова Черкаського апеляційного суду від 04 травня 2022 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ "УкрСиббанк" про солідарне стягнення заборгованості з позичальника та поручителя за кредитним договором в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 15 049,16 дол. США та заборгованості за процентами у розмірі 171,84 дол. США через недоведеність підстав для дострокового стягнення всієї суми кредиту.

Щодо вирішення клопотання про закриття касаційного провадження

АТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з клопотанням про закриття касаційного провадження, викладеному у відзиві на касаційну скаргу, в якому зазначило, що передбачені у пунктах 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження підлягає закриттю.

Банк зазначає, що посилання заявника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), не свідчить про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховним Судом також враховано, що зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 в касаційній скарзі посилається, зокрема, на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14?680цс19), які прийняті у правовідносинах, що є подібними правовідносинам у справі, яка переглядається, а саме, щодо застосування частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у разі, коли кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, та оскільки апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції без урахування зазначених висновків Верховного Суду, тому відсутні підстави для закриття касаційного провадження на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

АТ "УкрСиббанк" при поданні позовної заяви до суду сплатило судовий збір у розмірі 6 501,77 грн, а також за подання апеляційної скарги - у розмірі 9 752,66 грн.

Оскільки за результатами остаточного розгляду справи по суті позов АТ "УкрСиббанк" підлягає задоволенню частково та підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача заборгованість у розмірі 1 802,89 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на дату прийняття Верховним Судом постанови в цій справі еквівалентно 65 929,16 грн (1 802,89 дол. США х 36,5686 грн) та 3 109,86 грн, отже відсоток задоволених позовних вимог складає 11,35 %.

Відтак з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ "УкрСиббанк" підлягає стягненню судовий збір у розмірі 737,95 грн (6 501,77 грн х 11,35 %), сплачений позивачем за подання позовної заяви, та судовий збір у розмірі 1 106,92 грн (9 752,66 грн х 11,35 %), сплачений позивачем за подання апеляційної скарги, а всього - 1 844,87 грн (по 922,43 грн з кожного).

Окрім цього, ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг на рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених вимог банку, а саме: за подання апеляційної скарги - у розмірі 9 752,66 грн, а також за подання касаційної скарги - у розмірі 8 127,21 грн.

Враховуючи часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, за результатами розгляду якої постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині задоволених вимог банку, судові витрати, сплачені ОСОБА_1 за подання апеляційної та касаційної скарг, покладаються на АТ "УкрСиббанк" пропорційно позовним вимогам, у задоволенні яких відмовлено, відсоток яких складає 88,65 %, а саме: судовий збір у розмірі 8 645, 73 грн (9 752,66 грн х 88,65 %), сплачений ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги, та судовий збір у розмірі 7 204,77 грн (8 127,21 грн х 88,65 %), сплачений ОСОБА_1 за подання касаційної скарги, а всього - 15 850,50 грн.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, остаточна сума судового збору, яка підлягає стягненню з АТ "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_1 становить 14 928,07 грн (15 850,50 грн - 922,43 грн).

Керуючись статтями 133, 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Акціонерного товариства "УкрСиббанк" про закриття касаційного провадження залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 квітня 2018 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 04 травня 2022 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором № 11275185000 від 24 грудня 2007 року, а саме: прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 477,84 дол. США, прострочену заборгованість за процентами у розмірі 1 325,05 дол. США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 828,37 грн, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами у розмірі 2 281,49 грн.