Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 569/23068/21

провадження № 61-1100св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Рівненська міська рада, Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 липня 2022 року у складі судді Галінської В. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзивів на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненської міської ради, Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, посилаючись на те, що його діду ОСОБА_5 належала 1/2 частина житлового будинку на АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Рівненської міської ради № 802/7 та свідоцтвом про право особистої власності від 26 червня 1958 року. За довідкою Архівного відділу Рівненської районної державної адміністрації від 06 липня 2018 року № 452/04-01 в документах Тинненської сільської ради трудящих Рівненського району Рівненської області в Погосподарській книзі села Дворець за 1955-1957 роки є відомості про господарство ОСОБА_5, яке мало в особистому користуванні 0,15 га землі. Інша 1/2 частина вказаного житлового будинку належала ОСОБА_6, в господарстві якої в особистому користуванні також була земля площею 0,15 га, що підтверджується Архівною довідкою Архівного відділу Рівненської районної державної адміністрації від 10 липня 2018 року № 483/04-01. У зв`язку з проведеними добудовами в домоволодінні ОСОБА_4 . Рівненським обласним бюро технічної інвентаризації були проведені перерахунки часток співвласників у праві спільної часткової власності, відповідно до яких розмір частки ОСОБА_5 зменшився до 32/100, а ОСОБА_6 - збільшився до 68/100. На підставі проведених перерахунків ОСОБА_5 було видане нове свідоцтво про право особистої власності від 20 вересня 1968 року на 32/100 частини житлового будинку. За договором дарування від 23 грудня 1988 року № 1-10330, посвідченим Першою рівненською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_5 подарував йому 32/100 частини зазначеного житлового будинку. При цьому новими власниками належної ОСОБА_6 частини будинку є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 . Таким чином, права користування земельними ділянками, які належали ОСОБА_5 та ОСОБА_6, перейшли до нових власників, і фактичний розмір земельної ділянки, на якій розташований належний йому будинок, становить 500 кв. м, а земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, - 636 кв. м. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року у справі № 569/14731/17 первісний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа - Рівненська міська рада, про поділ домоволодіння з надвірними будівлями та встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково, припинено право спільної часткової власності ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, поділено вказане домоволодіння з надвірними будівлями в натурі, виділено ОСОБА_4 23/100 частки в натурі домоволодіння з надвірними будівлями із зазначенням конкретних приміщень та будівель будинку. В позові ОСОБА_4 про визначення порядку користування земельною ділянкою загальною площею 1 138 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, між співвласниками будинку згідно з їх частками у праві власності на житловий будинок відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа - Рівненська міська рада, про поділ домоволодіння з надвірними будівлями та встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково, припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 на 45/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, виділено в самостійний об`єкт нерухомого майна в натурі в цілу ідеальну частку житловий будинок загальною площею 58,5 кв. м, житловою площею 33,0 кв. м, із зазначенням конкретних приміщень та будівель. В позові ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Рівненська міська рада, про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності в об`єкт самостійної власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково. Виділено ОСОБА_1 в натурі 32/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями (домоволодіння) АДРЕСА_1 в об`єкт самостійної власності у виді ізольованого домоволодіння з розміром частки 1/1 загальною площею 51, 2 кв. м, житловою площею 30,4 кв. м, із зазначенням конкретних приміщень і будівель. В позові ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено. Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року скасовано в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою та прийнято в цій частині нову постанову про часткове задоволення зустрічного позову. Виділено в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до варіанта № 2 висновку експерта додаткової оціночно-будівельної та будівельно-земельно-технічної експертизи від 12 квітня 2019 року № ЕУ-41/18 частину земельної ділянки (рис. 2 - зелений колір), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,76-7,95-7,93-14,02-3,40-11,41-32,20-2,00-9,10-9,50-7,77-15,63-5,32-1,39 - по будинку - 1,72-2,05-7,04-8,53-2,97 і площу 511,0 кв. м. Відповідно до варіанта № 2 висновку експерта додаткової оціночно-будівельної та будівельно-земельно-технічної експертизи від 12 квітня 2019 року № ЕУ-41/18 вартість сарая (Г), який знаходився у власності ОСОБА_4, компенсовано останньому за рахунок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі 22 925,66 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. На підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 квітня 2020 року та рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року у справі № 569/14731/17 було прийнято рішення Рівненської міської ради від 17 вересня 2020 року № 7932 "Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_2, на якій розташований об`єкт нерухомого майна". В подальшому постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року його та ОСОБА_4 касаційні скарги були задоволені частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині виділення в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 частини земельної ділянки скасовано і направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Рівненського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у справі № 569/14731/17 апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року в частині виділення в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 частини земельної ділянки залишено без змін. Тобто цим судовим рішенням було відмовлено у виділенні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в користування земельної ділянки площею 511 кв. м, у зв`язку з чим його представник звернувся до Рівненської міської ради із заявою про скасування рішення Рівненської міської ради від 17 вересня 2020 року № 7932 та зняття з розгляду заяви ОСОБА_2 і ОСОБА_3, однак листом від 17 серпня 2021 року № 05-2202 йому було повідомлено про відсутність правових підстав для скасування рішення міської ради. 30 вересня 2021 року Рівненська міська рада прийняла рішення № 1357 "Про затвердження проєкту землеустрою і передачу безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_2, на якій розташований об`єкт нерухомого майна", а 21 жовтня 2021 року державний реєстратор Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Басік-Дорочинська Євгенія Петрівна прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 61039805, від 21 жовтня 2021 року та провела держану реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0414. Таким чином, оспорюваними рішеннями Рівненської міської ради порушено його право як землекористувача, набуте на законних підставах - у зв`язку з переходом до нього права власності на нерухоме майно. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконними та скасувати рішення Рівненської міської ради від 17 вересня 2020 року № 7932 "Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_2, на якій розташований об`єкт нерухомого майна" та від 30 вересня 2021 року № 1357 "Про затвердження проєкту землеустрою і передачу безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_2, на якій розташований об`єкт нерухомого майна"; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 61039805, від 21 жовтня 2021 року державного реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Басік-Дорочинської Є. П.; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0414 в Державному земельному кадастрі (площа 0,0493 га) та припинити всі речові права на цю земельну ділянку.

У відзиві на позовну заяву Рівненська міська рада заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що оспорювані рішення місцевої ради були прийняті з дотриманням вимог законодавства та Регламенту Рівненської міської ради, тому підстави для їх скасування відсутні.

04 січня 2022 року представник ОСОБА_2, ОСОБА_3 - адвокат Луцик О. А. також подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та безпідставними, а реєстрація права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснена відповідно до вимог земельного законодавства України. Житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, який належав на праві спільної часткової власності ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, розташований на земельній ділянці, яка перебуває в комунальній власності. За зверненням вказаних співвласників житлового будинку судовими рішеннями у справі № 569/14731/17 було припинено право спільної часткової власності з виділенням кожному окремої частки в натурі. При цьому судовими рішеннями у вказаній справі було відмовлено в задоволенні позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою між ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з тих підстав, що земельна ділянка перебуває в комунальній власності та жодних відомостей щодо її передачі у власність чи у користування сторонам у справі чи попереднім співвласникам житлового будинку не було. Оскільки вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в даному випадку - Рівненської міської ради, то ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після реєстрації права власності на виділену в натурі частину житлового будинку АДРЕСА_2 правомірно звернулися до Рівненської міської ради з відповідною заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою і передачу безоплатно власність громадянам земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 липня 2022 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Рівненської міської ради від 17 вересня 2020 року № 7932 "Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_2, на якій розташований об`єкт нерухомого майна" та від 30 вересня 2021 року № 1357 "Про затвердження проєкту землеустрою і передачу безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_2, на якій розташований об`єкт нерухомого майна". Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 61039805, від 21 жовтня 2021 року державного реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Басік-Дорочинської Є. П. Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0414 в Державному земельному кадастрі (площа 0,0493 га) та припинено всі речові права на цю земельну ділянку.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідно до висновку судового експерта Сапунової А. І. за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 07 червня 2022 року № 72/22 земельна ділянка площею 0,0493 га, кадастровий номер 5610100000:01:021:0414, в наданому кадастровому плані проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 за рахунок земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного частково накладається на земельну ділянку, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 та відображена у висновку судового експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 19 травня 2021 року № 78/21. На земельну ділянку площею 478 кв. м (0,0478 га), яка огороджена та перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1, та яку було запропоновано надати в користування ОСОБА_1, накладається частина земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0414, з такими геометричними розмірами по периметру, в метрах, по ходу годинникової стрілки, починаючи від верхньої точки: 7,95; 0,04; 2,34; 7,80; 7,05; 0,04; 0,66; 2,00; 1,71; 2,05; 7,04; 8,52; 2,99; 1,76. Вирахувана площа накладення становить 0,0070 га (70 кв. м), що зменшує площу земельної ділянки ОСОБА_1 на 0,0070 га (70 кв. м). Крім того, рішення Рівненської міської ради від 17 вересня 2020 року № 7932 було прийнято після прийняття постанови Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, якою виділено в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частину земельної ділянки площею 511,0 кв. м, яка в подальшому була скасована постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року. Таким чином, оспорювані рішення Рівненської міської ради від 17 вересня 2020 року № 7932 та від 30 вересня 2021 року № 1357, а також прийняті на їх підставі рішення про державну реєстрацію прав на спірну земельну ділянку та проведена державна реєстрація земельної ділянки є незаконними та підлягають скасуванню.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, з урахуванням ухвали цього суду від 17 січня 2023 року про виправлення описки, апеляційні скарги Рівненської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і їх представника - адвоката Луцик О. А. залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 липня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

18 січня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 липня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) та обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), викладених в постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі № 3-119гс11, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18. Крім того, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 569/14731/17, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року, з яких вбачається, що ОСОБА_1 не набув у встановленому законом порядку права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1, і рішення компетентних органів з визначенням площі користування та вставлення меж користування не приймалися. Тому в цій справі суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що земельна ділянка площею 0,0493 га, кадастровий номер 5610100000:01:021:0414, накладається на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 .

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського міського суду Рівненської області.

13 лютого 2023 року справа № 569/23068/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 належала 1/2 частина житлового будинку на АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Рівненської міської ради № 802/7 та свідоцтвом про право особистої власності від 26 червня 1958 року.

За довідкою Архівного відділу Рівненської районної державної адміністрації від 06 липня 2018 року № 452/04-01 в документах Тинненської сільської ради трудящих Рівненського району Рівненської області в Погосподарській книзі села Дворець за 1955-1957 роки є відомості про господарство ОСОБА_5, яке мало в особистому користуванні 0,15 га землі.

Інша 1/2 частина вищевказаного житлового будинку належала ОСОБА_6, в господарстві якої в особистому користуванні також була земля площею 0,15 га, що підтверджується Архівною довідкою Архівного відділу Рівненської районної державної адміністрації від 10 липня 2018 року № 483/04-01.

У зв`язку з проведеними добудовами в домоволодінні ОСОБА_6 Рівненським обласним бюро технічної інвентаризації були проведені перерахунки часток співвласників у праві спільної часткової власності, відповідно до яких розмір частки ОСОБА_5 зменшився до 32/100, а ОСОБА_6 - збільшився до 68/100. На підставі проведених перерахунків ОСОБА_5 було видане нове свідоцтво про право особистої власності від 20 вересня 1968 року на 32/100 частини житлового будинку.

В подальшому у зв`язку із забудовою сусідніх об`єктів - бази Спорттоварів та дитячого садочка - в ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були вилучені частин земельних ділянок з виплатою їм грошових компенсацій за плодові насадження, і їх землекористування зменшилися, що сторонами не заперечувалося.

За договором дарування від 23 грудня 1988 року № 1-10330, посвідченим Першою рівненською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 32/100 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Новими власниками належної ОСОБА_6 частини будинку є ОСОБА_2 (20/100 частини на підставі договору дарування від 03 серпня 2017 року № 1107), ОСОБА_3 (25/100 частини на підставі договору дарування від 14 червня 2017 року № 842), ОСОБА_4 (23/100 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 листопада 1988 року).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року, з урахуванням ухвали цього суду від 27 листопада 2019 року про виправлення описки, у справі № 569/14731/17 первісний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа - Рівненська міська рада, про поділ домоволодіння з надвірними будівлями та встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково, припинено право спільної часткової власності ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, поділено вказане домоволодіння з надвірними будівлями в натурі між ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, виділено ОСОБА_4 23/100 частки в натурі домоволодіння з надвірними будівлями із зазначенням конкретних приміщень та будівель будинку, в позові ОСОБА_4 про визначення порядку користування земельною ділянкою загальною площею 1 138 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками будинку згідно з їх частками у праві власності на житловий будинок відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа - Рівненська міська рада, про поділ домоволодіння з надвірними будівлями та встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково, припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 на 45/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, виділено в самостійний об`єкт нерухомого майна в натурі в цілу ідеальну частку житловий будинок загальною площею 58,5 кв. м, житловою площею 33,0 кв. м, із зазначенням конкретних приміщень та будівель, в позові ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Рівненська міська рада, про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності в об`єкт самостійної власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено частково. Виділено ОСОБА_1 в натурі 32/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями (домоволодіння) АДРЕСА_1 в об`єкт самостійної власності у виді ізольованого домоволодіння з розміром частки 1/1 загальною площею 51, 2 кв. м, житловою площею 30,4 кв. м, із зазначенням конкретних приміщень і будівель, в позові ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено.

За змістом вищевказаного рішення суду, задовольняючи частково первісний та зустрічні позови, суд першої інстанції виходив з того, що частка кожного співвласника будинку відокремлена стінами, до частки кожного співвласника в будинку під`єднані окремо інженерні комунікації, кожен має окремий вхід та окремі особові рахунки для сплати за споживання житлово-комунальних послуг. ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 погодилися провести розподіл домоволодіння згідно з висновком експерта за результатами судової будівельно-технічної та будівельно-земельної експертизи від 10 травня 2018 року № Е-02/18, складеним судовим експертом фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 . Виділ частини домоволодіння ОСОБА_1 проводився згідно з площами та приміщеннями, які зазначені в його технічному паспорті від 23 березня 2018 року, так як вказані приміщення належать йому на праві власності. Відмовляючи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в задоволенні позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на їх користь грошової компенсації за частину сараю, суд першої інстанції виходив з того, що належність сараю (літ. "Б") до складу 32/100 частини будинку на АДРЕСА_1 підтверджується інвентарною справою на будинок. Відмовляючи в задоволенні первісного та зустрічних позовів про встановлення порядку користування земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та відповідачі за первісним позовом як співвласники будинку не оформили свого права користування чи права власності на земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_1, не виготовили технічної землевпорядної документації, земельна ділянка їм як співвласникам будинку в натурі не виділялася та її межі не встановлювалися, документ, що посвідчував би їх право власності чи право користування земельною ділянкою, відсутній. Сторони не надали суду доказів того, що земельна ділянка знаходиться в їх власності чи в користуванні, тобто не надали державного акта на право володіння чи право користування земельною ділянкою, і органами місцевого самоврядування не встановлено в натурі меж цієї ділянки, тому вимоги позивачів за первісним та зустрічними позовами про встановлення порядку користування земельною ділянкою, на думку суду першої інстанції, задоволенню не підлягають. Також суд зазначив про те, що сторони у справі є фактичними землекористувачами і в суду немає правових підстав для задоволення позовних вимог учасників процесу щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року скасовано в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою та прийнято в цій частині нову постанову про часткове задоволення зустрічного позову. Виділено в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до варіанта № 2 висновку експерта додаткової оціночно-будівельної та будівельно-земельно-технічної експертизи від 12 квітня 2019 року № ЕУ-41/18 частину земельної ділянки (рис. 2 - зелений колір), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,76-7,95-7,93-14,02-3,40-11,41-32,20-2,00-9,10-9,50-7,77-15,63-5,32-1,39-по будинку - 1,72-2,05-7,04-8,53-2,97, і площу 511,0 кв. м. Відповідно до варіанта № 2 висновку експерта № ЕУ-41/18 додаткової оціночно-будівельної та будівельно-земельно-технічної експертизи від 12 квітня 2019 року вартість сараю (Г), який знаходився у власності ОСОБА_4, компенсовано останньому за рахунок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі 22 925,66 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

За змістом вищевказаного судового рішення апеляційний суд виходив з того, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 знаходиться у правомірному користуванні співвласників, а її площа складає 1 136,0 кв. м. Відсутність безпосередніх правовстановлюючих документів на неї не свідчить про незаконність користування співвласниками, і ці обставини визнаються Рівненською міською радою як власником землі. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди. На частині земельної ділянки, виділеної в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2, знаходиться сарай (Г), який перебуває у власності ОСОБА_4, тому зазначений сарай необхідно буде перенести або компенсувати його вартість. Проте ОСОБА_4 відмовився від свого речового права на зазначений сарай на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зв`язку з грошовою компенсацією його вартості. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не порушують суб`єктивних цивільних прав і прав на землю інших учасників справи, тому при встановленні порядку користування ними земельною ділянкою доцільно застосувати варіант № 2 висновку експерта. Залишаючи в іншій частині без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про те, що поділ житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами було проведено з урахуванням обставин справи, з додержанням вимог матеріального і процесуального права та згідно з висновком експерта. Апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на їх користь грошової компенсації за частину сараю (літ. "Б").

Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині виділення в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частини земельної ділянки скасовано і направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації за частину сараю літ. "Б" залишено без змін.

Направляючи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу в частині виділення в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частини земельної ділянки, суд касаційної інстанції вказав, що переглядаючи рішення місцевого суду, апеляційний суд не встановив, чи існував з 1988 року (або раніше) до часу звернення до суду з цими позовами між попередніми та теперішніми співвласниками спірного житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 усталений порядок користування зазначеною земельною ділянкою. При прийнятті своєї постанови суд апеляційної інстанції не дослідив питання законодавчого регулювання порядку користування земельною ділянкою станом на дату виникнення права власності на будинок, зокрема не з`ясував, чи є усталений порядок користування зазначеною земельною ділянкою, якщо так - чи є підстави для зміни такого усталеного порядку її користування, а також не перевірив, чи забезпечують запропоновані експертом варіанти вільну можливість всім співвласникам користуватися тією часткою нерухомого майна, що знаходиться в їх фактичному користуванні. І лише тоді, коли погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд встановлює порядок користування земельною ділянкою між всіма співвласниками з дотриманням їх часток в нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Спір щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою між всіма співвласниками фактично не вирішено. Разом з тим Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації за частину сараю літ. "Б" в розмірі 22 925,66 грн. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_4 про поділ домоволодіння з надвірними будівлями та в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, в об`єкт самостійної власності, не переглядалося апеляційним судом та не було предметом перегляду касаційним судом. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про поділ домоволодіння з надвірними будівлями в касаційному порядку не оскаржувалося, тому не переглядалося Верховним Судом.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року в частині виділення в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частини земельної ділянки залишено без змін.

За змістом вищевказаного судового рішення апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення порядку користування земельною ділянкою, оскільки сторони як співвласники будинку не оформили свого права користування чи права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, не виготовили технічної землевпорядної документації, земельна ділянка їм як співвласникам будинку в натурі не виділялася та її межі не встановлювалися, документ, що посвідчував би їх право власності чи право користування земельною ділянкою, відсутній. Апеляційний суд звернув увагу на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не спростували факт існування усталеного порядку користування земельною ділянкою її попередніми власниками, спір між якими щодо цього був відсутній, та не навели такого варіанту розподілу, який не порушував би його.

Судами також було встановлено, що на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 квітня 2020 року та рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року у справі № 569/14731/17 було прийнято рішення Рівненської міської ради від 17 вересня 2020 року № 7932 "Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_2, на якій розташований об`єкт нерухомого майна".

12 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Курганська О. В. звернулася до Рівненської міської ради із заявою про скасування рішення Рівненської міської ради від 17 вересня 2020 року № 7932 та зняття з розгляду заяви ОСОБА_2 і ОСОБА_3, однак листом Рівненської міської ради від 17 серпня 2021 року № 05-2202 ОСОБА_1 було повідомлено про відсутність правових підстав для скасування рішення міської ради.

30 вересня 2021 року Рівненська міська рада прийняла рішення № 1357 "Про затвердження проєкту землеустрою і передачу безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельної ділянки на АДРЕСА_2, на якій розташований об`єкт нерухомого майна", а 21 жовтня 2021 року державний реєстратор Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Басік-Дорочинська Є. П. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 61039805, від 21 жовтня 2021 року та провела держану реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0414.

Відповідно до висновку судового експерта Сапунової А. І. за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 07 червня 2022 року № 72/22 земельна ділянка площею 0,0493 га, кадастровий номер 5610100000:01:021:0414, в наданому кадастровому плані проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 за рахунок земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного частково накладається на земельну ділянку, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 та відображена у висновку судового експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 19 травня 2021 року № 78/21. На земельну ділянку площею 478 кв. м (0,0478 га), яка огороджена та перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 та яку було запропоновано надати в користування ОСОБА_1, накладається частина земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:021:0414, з такими геометричними розмірами по периметру, в метрах, по ходу годинникової стрілки, починаючи від верхньої точки: 7,95; 0,04; 2,34; 7,80; 7,05; 0,04; 0,66; 2,00; 1,71; 2,05; 7,04; 8,52; 2,99; 1,76. Вирахувана площа накладення становить 0,0070 га (70 кв. м), що зменшує площу земельної ділянки ОСОБА_1 на 0,0070 га (70 кв. м).

З огляду на вищенаведені обставини суди дійшли висновку про незаконність оспорюваних рішень Рівненської міської ради щодо передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельної ділянки, яка включає частину земельної ділянки, що перебуває в користуванні ОСОБА_1, та прийнятих на їх підставі рішень про державну реєстрацію прав на спірну земельну ділянку. Ці рішення призвели до порушення прав власника частини житлового будинку ОСОБА_1 на право користування земельною ділянкою, на якій ця частина житлового будинку розміщена.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Частинами першою, другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР (280/97-ВР) ) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону № 280/97-ВР).

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частинами першою-четвертою та дев`ятою статті 79-1 ЗК України (2768-14) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Таким чином, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20 та від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною першою статті 10 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Частиною третьою статті 158 ЗК України визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Згідно з частинами першою, четвертою, сьомою статті 55 Закону України "Про землеустрій" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Відповідно до статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Отже, щоб набути право власності на земельну ділянку необхідно здійснити комплекс робіт: провести кадастрову зйомку землі з геодезичним встановленням меж земельної ділянки, яка включає, зокрема перенесення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проєктом відведення цієї ділянки, погодження цих меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. Виконання усіх підготовчих робіт з виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку передбачає перевірку того, чи не належить земельна ділянка іншому власнику або правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Частиною першою статті 107 ЗК України передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

На час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Рівненської міської ради від 17 вересня 2020 року № 7932) механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками був визначений Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (z0391-10) (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 2.1 - 2.4 Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками. Підготовчі роботи включають збір та аналіз виконавцем наявних документації із землеустрою, матеріалів інвентаризації земель, планово-картографічних матеріалів, правових підстав надання земельної ділянки у власність (користування), відомостей про наявність спірних питань щодо меж земельної ділянки, переліку обмежень у використанні земельної ділянки і наявні земельні сервітути, списків координат пунктів державної геодезичної мережі.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № НОМЕР_1) зроблено правовий висновок про те, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_3 та ОСОБА_2 права власності на домоволодіння на АДРЕСА_1, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі статтею 73 Земельного кодексу Української РСР 1922 року в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_5 та ОСОБА_6 права власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 (далі - ЗК УРСР 1922 року), кожен двір та зміни у його складі реєструються сільрадою у подвірних книгах, з поіменним зазначенням всіх членів двору і голови господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 90 Земельного кодексу Української РСР 1970 року в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_4 та ОСОБА_1 права власності на частину домоволодіння на АДРЕСА_1 (далі - ЗК УРСР 1970 року), на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Положеннями статті 91 ЗК УРСР 1970 року передбачено, що особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок. Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою. Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов`язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок. Якщо згоди на користування спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується в порядку, встановленому статтею 167 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_3 та ОСОБА_2 права власності на домоволодіння на АДРЕСА_1, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначені норми ЦК України (435-15) , ЗК УРСР 1970 року та ЗК України (2768-14) закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду, при цьому передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року у справі № 569/14731/17, якою касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 було задоволено частково, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 червня 2021 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа - Рівненська міська рада, про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовлено (джерело посилання https://reyestr.court.gov.ua/Review/105438129).

Крім того, у вищевказаній постанові Верховного Суду зазначено, що суди також установили, що у фактичному користуванні ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 500,0 кв. м, решта земельної ділянки площею 636,0 кв. м перебуває у фактичному користуванні позивача ОСОБА_4, заявників ОСОБА_3, ОСОБА_2 . Зазначені земельні ділянки є огородженими. Після направлення Верховним Судом постановою від 02 грудня 2020 року цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_4 у своїх письмових поясненнях повідомляв апеляційний суд про існування усталеного порядку користування спірною земельною ділянкою між сторонами. Апеляційний суд у мотивувальній частині оскаржуваної постанови, зокрема вказував, що ОСОБА_3, ОСОБА_2, які подали апеляційні скарги, не спростували факт існування усталеного порядку користування земельною ділянкою її попередніми власниками, спір між якими з цього приводу був відсутній та не навели такого варіанту розподілу, який би його не порушував. Таким чином, за умови встановленого судами усталеного порядку користування спірною земельною ділянкою, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні відповідного позову, суди попередніх інстанцій помилково відмовили у задоволенні зустрічної позовної вимоги заявників з підстав відсутності доказів того, що ця земельна ділянка знаходиться у власності чи користуванні сторін. Суди не врахували обов`язкову умову для категорії таких спорів - лише тоді, коли погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Відсутність оформлення права користування чи права власності на спірну земельну ділянку у особи не є перепоною для визначення порядку її користування за умови належності такій особі на праві власності об`єкта нерухомого майна, що знаходиться на ній, з огляду на загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, а тому посилання судів на відсутність правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою є неправильним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, щооспорювані рішення Рівненської міської ради від 17 вересня 2020 року № 7932 та від 30 вересня 2021 року № 1357, а також прийняті на їх підставі рішення про державну реєстрацію прав на спірну земельну ділянку та проведена державна реєстрація земельної ділянки є незаконними та підлягають скасуванню з огляду на те, що передана безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,0493 га, кадастровий номер 5610100000:01:021:0414, на АДРЕСА_2, частково накладається на земельну ділянку площею 478 кв. м (0,0478 га), яка огороджена та перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1, що підтверджено висновком судового експерта Сапунової А. І. за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 07 червня 2022 року № 72/22.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

В постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі № 3-119гс11, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, на які послалися заявники в касаційній скарзі, зазначено, що порядок переходу права на земельну ділянку в разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду визначено статтею 377 ЦК України, приписи якої кореспондуються зі статтею 120 ЗК України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача).

В постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18, на яку також послалися заявники в касаційній скарзі, викладено правовий висновок про те, що перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

З обставин, встановлених судами попередніх інстанцій в цій справі, вбачається, що ОСОБА_1, так само як і ОСОБА_2, ОСОБА_3, а також ОСОБА_4 з набуттям права власності на відповідні частини житлового будинку на АДРЕСА_1, в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України (435-15) , не набули права користування земельною ділянкою, на якій розташовано цей будинок, так як попередні власники житлового будинку не мали оформленого права користування цією ділянкою. Разом з тим, ОСОБА_1, так само як і ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є фактичними користувачами спірної земельної ділянки і вони мають рівні права щодо набуття у власність чи користування тієї частини земельної ділянки, на якій розташовані їх частини житлового будинку, в порядку, визначеному чинним законодавством.

За таких обставин викладені в оскаржуваних судових рішеннях в цій справі висновки не суперечать правовим висновкам, наведеним у вищезгаданих постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі № 3-119гс11, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не набув у встановленому законом порядку права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 і рішення компетентних органів з визначенням площі користування та вставлення меж користування не приймалися, тому суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що земельна ділянка площею 0,0493 га, кадастровий номер 5610100000:01:021:0414, накладається на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1, не заслуговують на увагу та спростовуються змістом вищенаведеної постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року у справі № 569/14731/17, якою підтверджується факт існування усталеного порядку користування спірною земельною ділянкою її попередніми фактичними користувачами ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), а також перебування цієї земельної ділянки у фактичному користуванні як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 липня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук