розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких" на постанову Миколаївського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких" (далі - ТОВ "Агрофірма Корнацьких"), ОСОБА_2 про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації договору оренди.

В обгрунтування позову посилався на те, що є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4823980400:02:000:0063, площею 5,1508 га, що розташована в межах території Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області.

01 січня 2005 року ОСОБА_2, який діяв від його імені на підставі довіреності від 11 жовтня 2003 року, уклав з ТОВ "Агрофірма Корнацьких" договір оренди землі № 179/К строком на 50 років.

Вказував, що він, як власник зазначеної земельної ділянки, не мав наміру на укладення вказаного договору, про вчинення указаного правочину не знав.

Вважав, що ОСОБА_2 станом на 01 січня 2005 року вже не мав жодних повноважень на укладання договору оренди земельної ділянки від його імені, оскільки строк дії довіреності від 11 жовтня 2003 року, відповідно до чинних на той час положень частини першої статті 67 Цивільного кодексу Української РСР, сплинув у жовтні 2004 року.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним договір оренди землі № 179/К від 01 січня 2005 року, укладений між ОСОБА_2, який діяв від його імені на підставі довіреності від 11 жовтня 2003 року, та ТОВ "Агрофірма Корнацьких";

- скасувати державну реєстрацію договору оренди землі № 179/К від 01 січня 2005 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 30 червня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2, укладаючи 01 січня 2005 року від імені ОСОБА_1 договір оренди землі із ТОВ "Агрофірма Корнацьких", не був уповноважений власником цієї землі на вчинення таких дій, з огляду на припинення чинності довіреності в зв`язку із закінченням строку її дії, тобто не мав необхідний обсяг цивільної дієздатності на час вчинення правочину.

При цьому суд зазначив, щозайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) - ТОВ "Агрофірма Корнацьких" слід розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на ці земельні ділянки.

Тому належним та ефективним способом захисту прав позивача у даному випадку є звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом її витребування у ТОВ "Агрофірма Корнацьких" і, як наслідок, про скасування державної реєстрації спірного договору оренди цієї земельної ділянки.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Кравченка О. С. подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником - адвокатом Кравченком О. С., задоволено частково, рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 30 червня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Агрофірма Корнацьких", ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації договору оренди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди землі № 179/К від 01 січня 2005 року, що укладений між орендодавцем ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2, діючого в його інтересах на підставі довіреності посвідченої приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В. А. та зареєстрованої в реєстрі за № 8433 від 11 жовтня 2003 року, та орендарем ТОВ "Агрофірма Корнацьких", зареєстрованого державним реєстратором Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Калашнік О. Ю, відносно земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:02:000:0063, площею 5,1508 га, що розташована в межах території Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області (рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер: 53549918 від 11 серпня 2020 року).

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі з мотивів обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Разом із цим, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації договору оренди, зазначивши, що реєстрація договору оренди ТОВ "Агрофірма Корнацьких" на спірну земельну ділянку не відповідає вимогам закону, оскільки договір оренди ОСОБА_1 фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеним.

При цьому суд вказав, що такий спосіб захисту прав позивача, як скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині вимог забезпечить реальне відновлення його порушеного права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

29 листопада 2022 року до Верховного Суду через систему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга ТОВ "Агрофірма Корнацьких" на постанову Миколаївського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги щодо скасування державної реєстрації договору оренди землі та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні цієї позовної вимоги відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

У січні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Кравченко О. С., подав до суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на його переконання, справа містить виключну правову проблему через наявність різної судової практики і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

10 січня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1508 га, кадастровий номер 4823980400:02:000:0063, що розташована в межах території Багачівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

11 жовтня 2003 року приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихоня В. А. була посвідчена довіреність серії ВАР № 521444 (реєстраційний № 8433), якою ОСОБА_1 уповноважив, зокрема, ОСОБА_2 користуватися та розпоряджатися належною йому на підставі Державного акту на право приватної власності серія МК № 088027 (реєстраційний № 69) земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Багачівської сільської ради Кривоозерського району загальною площею 5,15 га. Зокрема, надано право вчиняти всі дозволені законодавством правочини по розпорядженню, користуванню земельною ділянкою (продавати, міняти, здавати в оренду, заставляти, вносити до статутного фонду господарських товариств з правом підпису установчих документів та документів, пов`язаних з виходом зі складу цих товариств тощо), визначати у кожному випадку суттєві умови договору, подавати від його імені заяви, розписуватись за нього, отримувати гроші, майно по укладеним договорам.

При цьому вказана довіреність видана ОСОБА_1 без зазначення строку її дії.

01 січня 2005 року ОСОБА_2, який діяв в інтересах та від імені ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності серія ВАР № 521444, реєстраційний № 8433 від 11 жовтня 2003 року, підписав із ТОВ "Агрофірма Корнацьких", договір оренди землі № 179/К. При цьому в оренду передана земельна ділянка загальною площею 5,15 га, строком на 50 років з терміном закінчення 31 грудня 2054 року.

Вказаний договір зареєстрований в Кривоозерському райвідділі МРФ, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040601700050 від 28 серпня 2006 року, що підтверджується даними Відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 37707460 від 05 серпня 2020 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова Чернігівського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог щодо визнання договору оренди землі недійсним у касаційному порядку не оскаржена, тому у вказаній частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного розгляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи вимоги позову в частині скасування державної реєстрації договору оренди, апеляційний суд виходив з того, що права та охоронюваний законом інтерес позивача ОСОБА_1 є порушеними, зазначивши, що реєстрація договору оренди землі № 179/К від 01 січня 2005 рокуне відповідає вимогам закону, оскільки вказаний договір позивач фактично не підписував.

Колегія суддів не може погодитись із вказаними висновками суду апеляційної інстанції з наступних підстав.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив суд захистити його права та інтереси як власника земельної ділянки, які порушені при укладенні ОСОБА_2 01 січня 2005 року від його імені договору оренди землі № 179/К.

При цьому позивач посилався на те, що договір оренди землі договору оренди землі № 179/Квід 01 січня 2015 року з ТОВ "Агрофірма Корнацьких" був укладений ОСОБА_2 від його імені на підставі довіреності, виданої 11 жовтня 2003 року, однак станом на 01 січня 2005 року повірений вже не мав повноважень на укладання такого договору, оскільки відповідно до норм чинного на той час законодавства (статті 67 ЦК Української РСР) строк дії довіреності не міг перевищувати одного року з дня її вчинення.

З матеріалів справи вбачається, що 11 жовтня 2003 року приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихоня В. А. була посвідчена довіреність серії ВАР № 521444 (реєстраційний № 8433), якою ОСОБА_1 уповноважив, зокрема, ОСОБА_2 користуватися та розпоряджатися належною йому на підставі Державного акту на право приватної власності серія МК № 088027 (реєстраційний № 69) земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Багачівської сільської ради Кривоозерського району загальною площею 5,15 га. Зокрема, надано право вчиняти всі дозволені законодавством правочини по розпорядженню, користуванню земельною ділянкою (продавати, міняти, здавати в оренду, заставляти, вносити до статутного фонду господарських товариств з правом підпису установчих документів та документів, пов`язаних з виходом зі складу цих товариств тощо), визначати у кожному випадку суттєві умови договору, подавати від його імені заяви, розписуватись за нього, отримувати гроші, майно по укладеним договорам.

Вказана довіреність видана ОСОБА_1 без зазначення строку її дії.

Враховуючи, що договір доручення укладено і довіреність на ім`я

ОСОБА_2 видана 10 жовтня 2003 року, а договір оренди на підставі довіреності укладено 01 січня 2005 року, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню як норми ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року, так і норми ЦК України (435-15) 2003 року, який набув чинності з 01 січня 2004 року.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, саме на зазначених в ній умовах, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа

Відповідно до статті 62 ЦК Української РСР 1963 року, чинного на час видачі ОСОБА_1 довіреності серії ВАР № 521444 (реєстраційний № 8433),

угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується, зокрема, на довіреності, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють.

Угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення (стаття 63 ЦК Української РСР).

Згідно зі статтею 64 ЦК Української РСР 1963 року довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Частиною першою статті 67 ЦК Української РСР, чинного на час видачі ОСОБА_1 довіреності серії ВАР № 521444 (реєстраційний № 8433), передбачено, що строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , який набрав чинності з 01 січня 2004 року, ЦК України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно із частиною третьою статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Норма статті 67 ЦК Української РСР, згідно з якою, якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення, у разі якщо у довіреності не було зазначено строк її дії, не встановлювала чітко її строк в один рік, а тільки передбачала, що вона зберігає свою силу протягом року з дня її вчинення.

Тобто із закінченням року дія довіреності мала бути припинена відповідно до чинного на той час законодавства. Однак підстави для припинення довіреності, яка була видана під час дії ЦК Української РСР (1540-06) та продовжувала діяти після 01 січня 2004 року, слід визначати відповідно до норм, чинних на час її припинення, тобто норм статті 248 ЦК України, оскільки щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09 листопада 2022 року у справі № 484/4338/21 (провадження № 61-7016св22), від 21 грудня 2022 року у справі № 479/662/21 (провадження № 61-11246св22), від 11 січня 2023 року у справі № 479/623/21(провадження № 61-11429св22), від 22 лютого 2023 року у справі № 479/617/21 (провадження № 61-12457св22).

Відповідно до статті 247 ЦК України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Відповідно до частини першої статті 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

З огляду на те, що видана ОСОБА_1 довіреність не передбачала строку її дії, а норма ЦК Української РСР (1540-06) , яка визначала збереження нею сили протягом одного року з дня її вчинення, втратила чинність з 01 січня 2004 року, тому жодної з наведених у частині першій статті 248 ЦК України підстави припинення представництва за довіреністю на час укладення договору оренди землі № 179/Квід 01 січня 2015 року не відбулося.

Таким чином, повірений ОСОБА_2 станом на 01 січня 2005 року мав повноваження на підписання вказаного договору оренди землі в інтересах ОСОБА_1 .

При таких обставинах слід вважати, що договір оренди землі № 179/К від 01 січня 2005 року є укладеним повноважною особою та створює цивільні права та обов`язки за змістом правочину для власника землі як орендодавця.

При цьому колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу отримував орендну плату від орендаря ТОВ "Агрофірма Корнацьких", а отже своїми діями схвалював договір оренди землі № 179/К, укладений 01 січня 2005 року від його імені ОСОБА_2, і не заявляв про вчинення правочину останнім з перевищенням його повноважень.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Агрофірма Корнацьких", ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації договору оренди землі № 179/К від 01 січня 2005 року, проте помилився щодо мотивів такого рішення. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

При цьому колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності, оскільки виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16 (провадження № 14-381цс18) та від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18).

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У січні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник - адвокат Кравченко О. С., подав до суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки, на його переконання, справа містить виключну правову проблему через наявність різної судової практики і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені у клопотанні доводи, у розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему та така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Крім того, системний аналіз постанов Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 484/4338/21 (провадження № 61-7016св22), від 21 грудня 2022 року у справі № 479/662/21 (провадження № 61-11246св22) та від 11 січня 2023 року в справі № 479/623/21 (провадження № 61-11429св22) дає підстави дійти висновку щодо єдності правозастосовної практики при вирішенні аналогічних спорів.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 412 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Агрофірма Корнацьких" належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Агрофірма Корнацьких", ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації договору оренди землі № 179/К від 01 січня 2005 року, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши мотиви відмови у задоволенні позову у вказаній частині вимог в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1, яке подано представником - адвокатом Кравченком Олександром Сергійовичем, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких" задовольнити частково.

Скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких", ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації договору оренди землі № 179/К від 01 січня 2005 року.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 30 червня 2022 року змінити, виклавши мотиви відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корнацьких", ОСОБА_2 в частині скасування державної реєстрації договору оренди землі № 179/К від 01 січня 2005 року в редакції цієї постанови.