розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Шульга Павло Миколайович, на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси, у складі судді Пироженко С. А., від 12 липня 2022 року, додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 серпня 2022 року та постанови Черкаського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Фетісової Т. Л., Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., від 20 вересня 2022 року,

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 31 липня 2018 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участі її та ОСОБА_2, внаслідок якої вона отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком від 30 липня 2019 року Соснівським районним судом м. Черкаси у справі № 712/14671/18 визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. 06 лютого 2020 року судом видано виконавчі листи про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 5 700 грн витрат на правову допомогу, а також 04 березня 2021 року виконавчий лист про стягнення із

ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в сумі 21 038,95 грн.

За вказаними виконавчими документами були відкритті виконавчі провадження, однак наразі виконано лише виконавче провадження про стягнення із ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у сумі 5 700 грн. При ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження було встановлено, що банківські рахунки, нерухоме майно, транспортні засоби у боржника відсутні. З цих причин виконавчі листи залишаються невиконаними.

Разом із цим 03 вересня 2018 року ОСОБА_2 подарував своїй матері ОСОБА_3 належні йому 5/6 частин квартири

Позивач вважала, що ОСОБА_2 знав про невідворотність покарання за вчинене ДТП та припускав можливість негативних наслідків для себе, а тому відчуження частки квартири відбулося для уникнення майнової відповідальності, зокрема, недопущення звернення стягнення на належне відповідачу нерухоме майно, що свідчить про наявність підстав для визнання такого правочину недійсним.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним договір дарування 5/6 часток у праві власності на квартиру

АДРЕСА_2, посвідчений 03 вересня 2018 року державним нотаріусом Третьої Черкаської державної нотаріальної контори

Олексієнко К. П., серія та номер 1-1506, з моменту його укладення;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 42818592 від 03 вересня 2018 року, прийняте державним нотаріусом Олексієнко К. П.;

- скасувати записи про право власності на вказане нерухоме майно, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним нотаріусом Олексієнко К. П. згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 42818592 від 03 вересня 2018 року.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду

від 20 вересня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси

від 01 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачем того, що спірний договір дарування був укладений сторонами для унеможливлення звернення стягнення на майно боржника.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки такі витрати, у разі відмови у задоволенні позову, покладаються на позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шульга П. М., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, задовольнити позовні вимоги в частині визнання недійсним правочину, скасування рішення про державну реєстрацію та вирішити питання розподілу судових витрат.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26 жовтня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шульга П. М. подав касаційну скаргу на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 липня 2022 року, додаткове рішення Соснівського районного суду

м. Черкаси від 01 серпня 2022 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У грудні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник вказує не врахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 травня 2022 року у справі № 711/3724/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначає, що апеляційний суд помилково не взяв до уваги те, що досудове розслідування розпочалось 31 липня 2018 року і з врахуванням цієї дати необхідно надавати оцінку оспорюваному правочину щодо майна

ОСОБА_2, який був обізнаним про початок слідства у кримінальній справі та розумів негативні наслідки, зумовлені завданням позивачу тяжких тілесних ушкоджень внаслідок ДТП.

Вважає, що ОСОБА_2, який безоплатно відчужив майно на користь своєї матері після вчинення ДТП, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно позивача, оскільки такі дії направлені на недопущення звернення стягнення на майно.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи

31 липня 2018 року сталася ДТП за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

03 вересня 2018 року ОСОБА_2 уклав зі своєю матір`ю

ОСОБА_3 договір дарування 5/6 частин квартири

ОСОБА_1 у листопаді 2018 року подано цивільний позов у кримінальному провадженні.

Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 липня 2019 року у справі № 712/14671/18 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від призначеного покарання з випробовуванням, встановивши відносно нього іспитовий термін 3 роки. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50 000 грн та витрати на правову допомогу в сумі 21 038,95 грн.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20 січня 2020 року вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 липня 2019 року змінено в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_1 . Збільшено розмір відшкодування моральної шкоди із 50 000 грн до 200 000 грн, а крім того стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 700 грн в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу. В решті вирок суду залишено без змін.

На виконання вказаних судових рішень Соснівським районним судом

м. Черкаси видано виконавчі листи, а Соснівським ВДВС у місті Черкаси винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень:

- № 61345656 від 24 лютого 2020 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200 000 грн;

- № 61345782 від 24 лютого 2020 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в сумі 5 700 грн;

- № 64763738 від 10 березня 2021 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в розмірі 21 038,95 грн.

18 листопада 2020 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 61345782 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 5 700 грн у зв`язку з фактичним виконанням. Інші два виконавчі провадження не завершені та перебувають в процесі виконання.

ОСОБА_2 працює у ТОВ "Промінь-Фуд" та станом на 08 липня

2021 року в межах виконавчого провадження утримано із його заробітної плати 17 788,85 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі вироку).

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.

Згідно з частиною першою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У розглядуваній справі суди встановили, що 31 липня 2018 року сталася ДТП за участю позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у якій позивачка отримала тяжкі тілесні ушкодження.

03 вересня 2018 року ОСОБА_2 уклав зі своєю матір`ю

ОСОБА_3 договір дарування 5/6 частин квартири

На момент укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 була співвласником інших 5/6 частин вказаної квартири.

За безвідплатним правочином ОСОБА_2 відчужив належну йому частину квартири близькому родичу (матері) 03 вересня 2018 року, тобто після ДТП, яка сталася 31 липня 2018 року з його вини і яка призвела до спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, що підтверджено вироком суду, який набрав законної сили.

Вочевидь ОСОБА_2, як і його матері, на час безоплатного відчуження майна, було достеменно відомо про ДТП, що сталася за його участю, і про наявність кримінального провадження стосовно нього, відкритого за частиною другою статті 286 КК України, а отже й про відповідні наслідки таких подій та зобов`язання винної особи відшкодувати потерпілій завдану шкоду.

Адресою свого місця проживання після укладення договору дарування ОСОБА_2 продовжує зазначати квартиру

При цьому протягом більш ніж трьох років судові рішення про стягнення коштів із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в добровільному порядку боржником не виконані.

Наведене підтверджує доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 вчинив оспорюваний договір дарування для приховання майна від виконання у майбутньому зобов`язань щодо відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок ДТП. Такі дії є очевидно недобросовісними, зводяться до зловживання правом та не можуть залишатися поза реакцією суду.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 травня 2022 року у справі № 711/3724/21, на які заявник посилається у касаційній скарзі, а також у постанові від 08 вересня

2021 року в справі № 200/823/19, в якій суди визнали недійсним договір дарування, за обставин, коли відповідач через два дні після ДТП, що сталася з його вини, подарував 2/3 частини квартири своєму синові.

Натомість суди попередніх інстанцій вищезазначеного не врахували та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 липня 2022 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року необхідно скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування недійсним та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в цій частині.

Щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

Оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 42818592 від 03 вересня 2018 року, прийняте державним нотаріусом Олексієнко К. П. на підставі договору дарування, укладеного

03 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Зважаючи на приписи статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", визнання недійсним у судовому порядку оспорюваного договору дарування є достатнім способом захисту порушених прав ОСОБА_1 та правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги частково задоволенні, додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 серпня 2022 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, ухвалена за результатами перегляду додаткового рішення, підлягають скасуванню.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Враховуючи, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення однієї немайнової вимоги, судові витрати у виді судового збору сплаченого позивачем за подання позовної заяви у розмірі 908 грн, апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн та касаційної скарги у розмірі

1 816 грн необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 із ОСОБА_2, ОСОБА_3, тобто по 2 043 грн з кожного.

Згідно положень частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

На підтвердження витрат позивача на правничу допомогу адвокат надав копію договору про надання правничої допомоги від 10 лютого 2021 року, укладеного між Адвокатським бюро "Шульги Павла Миколайовича" в особі керуючого Шульги П. М. та Літовкою А. П., додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги від 10 лютого 2021 року, платіжне доручення № 426 від 01 березня 2021 року на суму 7 000 грн та меморіального ордеру віл 14 липня 2022 року на суму 9 000 грн.

Згідно детального опису робіт адвоката, викладеному у додатковій угоді, визначений сторонами гонорар у розмірі 7 000 грн сплачується за консультацію клієнта, ознайомлення з матеріалами справи, збір доказів, підготовка позовної заяви. Окремо погоджено, що участь адвоката у кожному судовому засіданні складає 1 500 грн.

Враховуючи часткове задоволення позову, кількість проведених судових, співмірність розміру витрат зі складністю справи та обсягом наданих послуг, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги ОСОБА_1 щодо компенсації витрат на правову допомогу підлягають частковому задоволенню на суму 6 000 грн, шляхом їх стягнення із ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 3 000 грн з кожного.