Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 366/2575/20

провадження № 61-9652св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Кар`євим Андрієм Анатолійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року в складі колегії суддів Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікової С. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном та виселення з житлового будинку.

В обґрунтування позову зазначала, що вона є власником жилого будинку з господарськими спорудами, який розташований на АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 12 серпня 2006 року.

24 листопада 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, від якого мають двох дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 20 січня 2020 року шлюб між подружжям розірвано, визначено місце проживання дітей разом з матір`ю.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишився проживати в будинку позивача, на що вона згоди не давала, просила його звільнити приміщення будинку, але він відмовився. Вказує, що колишній чоловік, продовжуючи проживати у її будинку, не сплачує комунальні послуги, створює незручності для проживання у будинку та користуванні ним, перешкоджає позивачці та її дітям (зокрема, дочці від першого шлюбу та її чоловіку) реалізовувати право власності на нерухоме майно. Посилається на те, що відповідач має власний будинок на АДРЕСА_2 .

19 березня 2021 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, у якому просив:

виділити ОСОБА_2 у особисту приватну власність частину домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 та легковий автомобіль AUDI A6, номер кузова НОМЕР_1, рік випуску 1996, об`єм двигуна 2598, дата реєстрації 04 грудня 2015 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

виділити ОСОБА_1 у приватну власність частину домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 ;

господарські приміщення (вбиральню, огорожу) залишити у їх спільному користуванні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 25 жовтня 2021 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено;

усунуто перешкоди у користуванні та розпорядженні належним ОСОБА_1 житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, розташованим за адресою АДРЕСА_1, шляхом виселення з нього ОСОБА_2 ;

зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково;

визнано автомобіль AUDI A6, номер кузова НОМЕР_1, рік випуску 1996, об`єм двигуна 2598, дата реєстрації 04 грудня 2015 року, реєстраційний номер НОМЕР_3, об`єктом спільної сумісної власності подружжя;

визнано за ОСОБА_1 право власності на частину автомобіля AUDI A6, номер кузова НОМЕР_1, рік випуску 1996, об`єм двигуна 2598, дата реєстрації 04 грудня 2015 року, реєстраційний номер НОМЕР_4, як частку в спільному майні подружжя;

визнано за ОСОБА_2 право власності на частину автомобіля AUDI A6, номер кузова НОМЕР_1, рік випуску 1996, об`єм двигуна 2598, дата реєстрації 04 грудня 2015 року, реєстраційний номер НОМЕР_4, як частку в спільному майні подружжя.

у задоволенні іншої частини зустрічного позову відмовлено;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 908 грн.

Додатковим рішенням Іванківського районного суду Київської області від 05 листопада 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 500 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що припинення права користування ОСОБА_2 житловим будинком позивачки відповідає пропорційності в розумінні положень статті 8 Конвенції, з огляду на те, що між сторонами склались вкрай неприязні стосунки, які виражаються у конфліктах між сторонами та призвели до розлучення між ними.

Урахувавши також, що ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, його проживання у належному на праві власності позивачці будинку порушує права останньої вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оцінивши у сукупності та взаємозв`язку докази про встановлені обставини справи, суд першої інстанції вважав наявними підстави для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні належним ОСОБА_1 житловим будинком шляхом виселення з нього ОСОБА_2 .

При відхиленні доводів представника ОСОБА_2 про те, що належний на праві власності відповідачу будинок арештований виконавчою службою та перебуває на реалізації, суд першої інстанції зазначив, що станом на час розгляду справи зазначений будинок не реалізований і перебуває у приватній власності ОСОБА_2 .

Задовольняючи зустрічний позов у частині поділу автомобіля, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статей 60, 69, 70 СК України указаний автомобіль сторонами набутий за час шлюбу за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу в рівних частках. Презумпцію спільності майна подружжя сторонами не спростовано.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; рішення Іванківського районного суду Київської області від 25 жовтня 2021 року скасовано в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 та прийнято нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя в апеляційному порядку не оскаржувалось та не було предметом апеляційного перегляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки не у повній мірі встановив фактичні обставини справи, визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи.

При відмові у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач на законних підставах вселився у будинок, що належить позивачці, постійно там проживає, а факт припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє його права користування займаним приміщенням. Позивачка не надала суду належних доказів на підтвердження вчинення відповідачем перешкод у користуванні будинком.

Апеляційний суд встановив, що належний ОСОБА_2 на праві власності будинок на АДРЕСА_2 на день розгляду справи судом першої інстанції був арештований виконавчою службою, а під час апеляційного розгляду повністю знищений 25 лютого 2022 року внаслідок збройної російської агресії та непридатний для проживання.

Оцінивши втрату ОСОБА_2 права користування житлом на предмет пропорційності принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд апеляційної інстанції вважав, що втрата відповідачем права користування будинком, належним позивачці, є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла, оскільки цей будинок належить йому на праві користування, є його єдиним житлом, іншого житла він не має.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яку підписав адвокат Кар`єв А. А., на постанову апеляційного суду та просить її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, й залишити в силі законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, у порушення норм процесуального права не врахував встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, не навів належного обґрунтування на спростування встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, а саме:

що права позивачки як власника майна захищені пунктом 1 Першого протоколу до Конвенції;

ОСОБА_2 умисно здійснює психологічне насильство щодо позивачки шляхом відкритих погроз знищення будинку в разі його виселення з нього;

проживання ОСОБА_2 у спірному будинку унеможливлює її вільне користуватися своєю власністю, позбавляє позивачку можливості надати місце проживання у своєму будинку власній дочці через неприязні та конфліктні стосунки чоловіка дочки з ОСОБА_2

13 січня 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу позивачки, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Вказує, що він законно вселився у спірний будинок, тривалий час там проживає, доклав багато зусиль та коштів для збереження гарного стану будинку. У відповідача відсутні будь-які конфлікти з позивачкою, він проживає в окремій кімнаті та намагається не контактувати з нею. Можливості переїхати з будинку позивачки у нього немає, оскільки належне йому майно знищене внаслідок збройної російської агресії. Суди не встановили і позивачка не надала належних і допустимих доказів про те, що він перешкоджає власнику будинку ним користуватися, усі непорозуміння та конфліктні ситуації у нього виникають з зятем позивачки через неприязні стосунки між ними.

Рух справи

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року касаційну скаргу передано на розгляд судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху; надано для усунення недоліків касаційної скарги строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року; відкрито касаційне провадження касаційною скаргою; витребувано з районного суду справу № 366/2575/20; надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

20 січня 2023 року матеріали справи № 366/2575/20 надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 07 грудня 2022 року зазначено, що підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-709цс16, від 15 травня 2017 року в справі № 734/387/15-ц та постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17-ц, від 27 жовтня 2021 року в справі № 128/2294/17, від 15 січня 2020 року в справі № 740/2457/18, від 26 лютого 2020 року в справі № 523/8316/17; суди не дослідили зібрані в справі докази.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником жилого будинку з господарськими спорудами, який розташований на АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 12 серпня 2006 року.

Від першого шлюбу ОСОБА_1 має доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

24 листопада 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, від якого мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_2 за згодою власника вселився у її будинок та 20 лютого 2009 року зареєстрував у встановленому законом порядку своє місце проживання у ньому, що підтверджується довідкою Іванківської селищної ради № 981 від 13 жовтня 2020 року.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 20 січня 2020 року шлюб між сторонами розірвано, місце проживання дітей визначено з матір`ю.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишився проживати у належному ОСОБА_1 будинку, на що вона згоди не давала, просила його виселитись. Проте, він відмовився.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

У статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. "Житло" має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення "житлом", яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 19 жовтня 2022 року в справі № 583/1052/21 (провадження № 61-21374св21) суд касаційної інстанції з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначив, що "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року в справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50). […] Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар […] У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. […] Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. […] при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. […] При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, а його проживання у належному на праві власності позивачці будинку порушує права останньої вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, перевірив підстави для виселення відповідача на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні належним ОСОБА_1 житловим будинком шляхом виселення з нього ОСОБА_2 .

При скасуванні рішення суду першої інстанції апеляційний суд уважав, що ОСОБА_2 проживає у спірному будинку з листопада 2007 року як член сім`ї власника житла, а з лютого 2009 року зареєстрований у ньому, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтвердила того, що проживання її колишнього чоловіка у спірному будинку порушує її право на вільне володіння, користування чи розпорядження майном.

Суд апеляційної інстанції та не оцінив встановлені судом першої інстанції обставини у сукупності з іншими обставинами на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції, які існували на момент розгляду справи у суді першої інстанції.

При врахуванні обставин щодо зруйнування належного ОСОБА_2 будинку апеляційний суд не звернув увагу на положення статті 367 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Оскільки встановлені обставини для скасування постанови апеляційного суду, то інші підстави відкриття касаційного провадження колегія суддів не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного оскарження, дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном та виселення ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

З урахуванням задоволення вимог касаційної скарги та звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, із ОСОБА_2 в дохід держави підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну ОСОБА_1, підписану адвокатом Кар`євим Андрієм Анатолійовичем, задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року скасувати.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 25 жовтня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном та виселення з житлового будинку залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1 681,60 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук