треті особи: державне підприємство "СЕТАМ", приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Кривцова Крістіна Танасіївна, ОСОБА_3, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління Чернівецької міської ради,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_2, підписану адвокатом Спіжавкою Тарасом Георгійовичем, на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 жовтня 2020 року в складі судді Мамчина П. І. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 березня 2021 року в складі колегії суддів Одинака О. О., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ПАТ "Державний ощадний банк України", першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про визнання незаконною передачу нерухомого майна, визнання незаконною та скасування постанови й акта державного виконавця про передачу нерухомого майна стягувачу, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, скасування записів про державну реєстрацію права власності нерухомого майна.

Позов мотивував тим, що 11 квітня 2012 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скутар С. В. вчинено виконавчий напис (реєстровий №1282), згідно з яким для задоволення вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" в розмірі 1 251 029,56 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме належні йому на праві власності нежитлові приміщення підвалу (більярдну), які складаються з приміщень 71-1 - 71-7 загальною площею 195,70 м? та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Для примусового виконання виконавчого напису відкрито виконавче провадження №321990121, в межах якого складено акт опису та арешту вказаних нежитлових приміщень з подальшим виставленням їх на електронні торги. Оскільки торги тричі не відбулися, 15 червня 2015 року державний виконавець прийняв постанову про передачу майна стягувачу - ПАТ "Державний ощадний банк України", а 22 червня 2015 року склав акт про передачу майна стягувачу.

Позивач указував, що рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 09 березня 2017 року виконавчий напис нотаріуса від 11 квітня 2012 року визнано таким, що не підлягає виконанню. Разом із тим, банк 25 січня 2019 року відчужив спірні нежитлові приміщення ОСОБА_3, який 11 квітня 2019 року продав їх за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 .

Оскільки виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах виконання якого банк набув права власності на нерухоме майно, був визнаний таким, що не підлягає виконанню, позивач уважав усі правочини з відчуження предмета іпотеки незаконними, що є підставою для витребування нерухомого майна на його користь.

ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким:

визнати недійсною (незаконною) передачу ПАТ "Державний ощадний банк України" нежитлових приміщень підвалу (більярдної), які складаються з приміщень 71-1 - 71-7 загальною площею 195,70 м? та розташовані за адресою: АДРЕСА_1, оформлену постановою державного виконавця та актом про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу;

визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця про передачу майна ПАТ "Державний ощадний банк України" від 15 червня 2015 року та акт про передачу майна стягувачу від 22 червня 2015 року;

визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1, посвідчене 08 липня 2015 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О.;

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11 квітня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;

витребувати від ОСОБА_2 спірні нежитлові приміщення;

скасувати запис № 30323637 в державному реєстрі про право власності ОСОБА_3 на нежитлові приміщення;

скасувати запис № 31141964 в державному реєстрі про право власності ОСОБА_2 на нежитлові приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах виконання якого банк набув права власності на нерухоме майно, був визнаний таким, що не підлягає виконанню, то передача стягувачу спірних нежитлових приміщень, оформлена постановою державного виконавця, актом та свідоцтвом про право власності, є незаконною.

Разом із тим, суд прийняв до уваги заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності та зазначив, що рішення апеляційного суду Чернівецької області від 09 березня 2017 року про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, набрало законної сили в день його ухвалення, а позов в цій справі поданий 26 травня 2020 року, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Вимоги про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, скасування записів про право власності та витребування майна суд залишив без задоволення з огляду на їх похідний характер від вказаних вище позовних вимог.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 15 березня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішенням, яким:

позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ "Державний ощадний банк України, першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області, ОСОБА_2 про визнання незаконною передачу стягувачу нежитлових приміщень, визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про передачу спірного майна стягувачу, акта про передачу майна стягувачу, визнання недійсним та скасування свідоцтва, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування записів в реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень залишено без задоволення;

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна задоволено та витребувано в ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нежитлові приміщення підвалу (більярдної), які складаються з приміщень 71-1 - 71-7 загальною площею 195,70 м? та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 16 733,60 грн у рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору;

стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір за подання до суду позовної заяви в сумі 5631,04 грн в дохід держави.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги про визнання незаконною передачу стягувачу нежитлових приміщень, визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про передачу спірного майна стягувачу, акта про передачу майна стягувачу, визнання недійсним та скасування свідоцтва, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування записів в реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є неефективними способами захисту порушеного права позивача. Колегія суддів також зазначила, що позовна вимога про скасування запису №30323637 про право власності ОСОБА_3 та про визнання договору купівлі-продажу недійсним пред`явлена до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_3 залучений до участі в справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Задовольняючи позов у частині витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, апеляційний суд виходив із того, що за положеннями частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Оскільки рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 09 березня 2017 року виконавчий напис приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Скутар С. В. від 11 квітня 2012 року за реєстровим №1282 визнано таким, що не підлягає виконанню, то наявні підстави для висновку про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння ОСОБА_1 не з його волі, а тому може бути витребувано на користь позивача.

Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_2 про неможливість витребування в нього майна на підставі частини другої статті 388 ЦК України, оскільки відповідач придбав нерухоме майно не внаслідок його примусової реалізації в порядку виконання судового рішення, а на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 .

Суд також прийняв до уваги, що договір купівлі-продажу спірного майна між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено 11 квітня 2019 року, тобто вже після ухвалення судового рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а тому ОСОБА_2, проявивши розумну обачність, міг дізнатися про те, що майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза його волею.

Надаючи оцінку доводам заяви ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності та заяви ОСОБА_1 про визнання причин пропуску позовної давності поважними, суд апеляційної інстанції зазначив, що

право власності ОСОБА_1 на спірні нежитлові приміщення було порушено в момент його вибуття у володіння ПАТ "Державний ощадний банк України". Колегія суддів установила, що 23 липня 2015 року ПАТ "Державний ощадний банк України" надіслав ОСОБА_1 лист, де повідомив його про те, що 08 липня 2015 року банк зареєстрував за собою право власності на спірні нежитлові приміщення. Вказаний лист ОСОБА_1 отримав 28 липня 2015 року, у зв`язку з чим апеляційний суд зробив висновок про те, що позовна давність розпочала свій відлік 29 липня 2015 року та закінчилася 28 липня 2018 року.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції прийняв до уваги, що ОСОБА_1 систематично здійснював дії з метою поновлення його права власності, що свідчить про добросовісне здійснення ним процесуальних прав та намір захистити своє право в судовому порядку. Так, в період з 2012 року по 2020 рік ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; про визнання незаконними та скасування постанови державного виконавця про передачу майна стягувачу, акта про передачу майна стягувачу, свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності; про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

У той же час дії ПАТ "Державний ощадний банк України" щодо відчуження спірного нерухомого майна після ухвалення рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 09 березня 2017 року на переконання суду були спрямовані на утруднення відновлення порушеного права позивача на майно.

Апеляційний суд уважав, що позивач отримав реальну можливість подати обґрунтований позов про витребування спірного майна після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. При цьому позивач мав виправдані сподівання на те, що банк з метою виконання рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 09 березня 2017 року про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в добровільному порядку поверне позивачу спірне нерухоме майно.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції констатував, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з позовом про витребування у ОСОБА_2 спірного нерухомого майна з поважних причин.

Колегія суддів відхилила доводи відповідачів про доцільність закриття провадження в справі, оскільки в справі № 727/4380/16-ц при зверненні із зустрічним позовом до ПАТ "Державний ощадний банк України" ОСОБА_1 зазначив інші підстави позову, а суб`єктний склад у вказаній справі теж відрізняється від суб`єктного складу спору в справі, яка переглядається.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просив їх скасувати як ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким:

в частині позовних вимог про визнання незаконною передачу стягувачу нежитлових приміщень, визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про передачу спірного майна стягувачу, акта про передачу майна стягувачу, визнання недійсним та скасування свідоцтва закрити провадження в справі;

у задоволенні позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_2 та про скасування записів про право власності відмовити;

у випадку встановлення обґрунтованості позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2, відмовити в їх задоволенні в зв`язку з пропуском позовної давності.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що:

в справі № 727/4380/16-ц ОСОБА_1 вже пред`являв до ПАТ "Державний ощадний банк України" позов про визнання незаконною передачу стягувачу нежитлових приміщень, визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про передачу спірного майна стягувачу, акта про передачу майна стягувачу, визнання недійсним та скасування свідоцтва з тих самих підстав, що й у цій справі, в зв`язку з чим суди помилково не закрили провадження в справі в цій частині;

апеляційний суд зробив помилковий висновок про поважність причин пропуску ОСОБА_1 позовної давності, перебіг якої розпочався в липні 2015 року. Суд не звернув увагу на те, що повернення позовної заяви або її залишення без розгляду не перериває та не зупиняє перебіг позовної давності. Відповідач також зазначає, що заява про застосування наслідків спливу позовної давності була подана ним до суду апеляційної інстанції, оскільки в суді першої інстанції він не був повідомлений про розгляд справи та не отримував оскаржуваного рішення;

ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного майна, який не знав і не міг знати, що придбав майно у особи, яка не мала права його відчужувати. Вказує, що не був обізнаний про судове рішення щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а відомості, наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, є знеособленими, в тому числі в частині відомостей про об`єкти нерухомого майна. Вказує, що ОСОБА_1 добровільно передав майно в іпотеку, а тому вибуття його з власності позивача не можна вважати таким, що відбулося поза його волею. Вважає, що задоволення позову покладає на нього надмірний тягар, оскільки після придбання майна він вже витратив 760 102 грн на ремонт спірних приміщень;

апеляційний суд неправильно вирішив питання про перерозподіл судових витрат.

У квітні 2021 року АТ "Державний ощадний банк України" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій просило скасувати її як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про пропуск ОСОБА_1 позовної давності, а неодноразові звернення позивача до суду з ідентичними позовними вимогами не можуть уважатися поважними причинами пропуску позовної давності. Вважає, що апеляційний суд помилково пов`язав відлік позовної давності з ухваленням рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Вказує також, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, витребування якого у відповідача покладе на нього надмірний тягар.

У травні 2021 року від АТ "Державний ощадний банк України" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, задовольнивши касаційну скаргу банку.

Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову саме в зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 ; у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Чернівецького апеляційного суду від 15 березня 2021 року відмовлено; матеріали справи витребувано з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Державний ощадний банк України".

У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року зупинено касаційне провадження в справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи № 461/12525/15-ц (провадження 14-190цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року касаційне провадження в справі поновлено, а справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 квітня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі, поданій ОСОБА_2, доводи містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України - незастосування судами при вирішенні справи висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року в справі № 6-2161цс16 та постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 523/10225/15-ц, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3677/17, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, від 22 січня 2020 року в справі № 916/521/18, від 24 жовтня 2018 року в справі № 317/3698/15-ц, від 27 травня 2020 року в справі № 641/9904/16-ц, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, від 16 травня 2018 року в справі № 449/1154/14.

В ухвалі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі, поданій АТ "Державний ощадний банк України", доводи містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України - незастосування судами при вирішенні справи висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 грудня 2020 року в справі № 909/1165/19, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, від 18 грудня 2019 року в справі № 450/18/15-ц, від 27 травня 2020 року в справі № 641/9904/16-ц, від 20 червня 2019 року в справі № 530/725/18, від 13 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16-ц, від 12 вересня 2018 року в справі № 201/12185/14-ц.

Аналіз доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_2 з урахуванням змісту судових рішень у цій справі дає підстави для висновку про оскарження ОСОБА_2 у касаційному порядку судових рішень в частині вирішення позовної вимоги про витребування в нього нерухомого майна, а також у частині вирішення позовних вимог про визнання незаконною передачу стягувачу нежитлових приміщень, визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про передачу спірного майна стягувачу, акта про передачу майна стягувачу, визнання недійсним та скасування свідоцтва в контексті необхідності закриття провадження в справі в частині цих позовних вимог. В іншій частині ОСОБА_2 судові рішення не оскаржує.

Аналіз доводів та вимог касаційної скарги АТ "Державний ощадний банк України" з урахуванням змісту судових рішень у цій справі дає підстави для висновку про оскарження банком у касаційному порядку постанови апеляційного суду виключно в частині задоволення позовної вимоги про витребування в ОСОБА_2 нерухомого майна.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 грудня 2007 року ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1 уклали договір відновлювальної кредитної лінії №909, за яким позичальник отримав кредит у сумі 500 000 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 і ВАТ "Державний ощадний банк України" уклали договір іпотеки нерухомого майна, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належні йому на праві власності нежилі приміщення підвалу (більярдної), які складаються з приміщень 71-1-71-7 загальною площею 195,70 м? та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань 11 квітня 2012 року приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Скутар С. В. на підставі заяви ПАТ "Державний ощадний банк України" видав виконавчий напис, яким звернув стягнення на предмет іпотеки, а за рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного майна, пропонував задовольнити вимоги банку на суму 1 251 029,56 грн.

Постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ від 19 квітня 2012 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса №1282, в межах якого предмет іпотеки передано на реалізацію шляхом продажу на торгах.

Оскільки торги тричі не відбулися, 15 червня 2015 року державний виконавець прийняв постанову про передачу майна стягувачу ПАТ "Державний ощадний банк України".

22 червня 2015 року складено акт про передачу нерухомого майна стягувачу ПАТ "Державний ощадний банк України".

08 липня 2015 року приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу видав ПАТ "Державний ощадний банк України" свідоцтво №2099 про право власності на нежилі приміщення підвалу (більярдної).

Апеляційний суд також установив, що 23 липня 2015 року ПАТ "Державний ощадний банк України" надіслав ОСОБА_1 лист, в якому повідомив позичальника, що 08 липня 2015 року банк зареєстрував за собою право власності на спірні нежитлові приміщення.

Вказаний лист ОСОБА_1 отримав 28 липня 2015 року.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 09 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року, визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Скутар С. В. від 11 квітня 2012 року за реєстровим №1282 таким, що не підлягає виконанню.

25 січня 2019 року шляхом добровільного продажу через ДП "Сетам" проведено електронні торги, на яких банк продав нежилі приміщення підвалу (більярдної). Переможцем торгів став ОСОБА_3 .

11 квітня 2019 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу відчужив спірні нежитлові приміщення ОСОБА_2 .

Після вибуття нерухомого майна з володіння ОСОБА_1 він неодноразово звертався до суду за захистом своїх прав, зокрема:

в липні 2016 року в справі № 727/4380/16-ц - з зустрічною позовною заявою до ПАТ "Державний ощадний банк України" про визнання незаконними та скасування постанови державного виконавця про передачу майна стягувачу, акта про передачу майна стягувачу, свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності. В ході розгляду справи ОСОБА_1 відмовився від свого позову, оскільки набрало законної сили рішення суду апеляційної інстанції про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню;

в липні 2019 року - з позовом до ОСОБА_3, ПАТ "Державний ощадний банк України", Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області про витребування майна, скасування записів про державну реєстрацію права власності нерухомого майна, який ухвалою суду від 19 липня 2019 року повернуто позивачу за його заявою;

в листопаді 2019 року - з позовом до ОСОБА_3, ПАТ "Державний ощадний банк України", Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці ГТУЮ у Чернівецькій області про витребування майна, скасування записів про державну реєстрацію права власності нерухомого майна, який ухвалою суду залишено без розгляду;

в 2020 році - з трьома позовами до ОСОБА_2, ПАТ "Державний ощадний банк України", Першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про визнання недійсною передачу нерухомого майна, визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про передачу нерухомого майна, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування нерухомого майна, скасування записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Вказані позови ухвалами Шевченківського районного суду міста Чернівці від 10 січня 2020 року, від 12 лютого 2020 року та від 14 квітня 2020 року повернуто позивачеві в зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви.

Позиція Верховного Суду

І. Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 .

1. Щодо позовних вимог про визнання передачі стягувачу нежитлових приміщень незаконною, визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про передачу спірного майна стягувачу, акта про передачу майна стягувачу, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі

№ 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок, що "за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з посиланням судів попередніх інстанцій на те, що позивачем не ставилися питання про скасування акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу чи визнання дій державного виконавця неправомірними. Ані задоволення вимоги про скасування чи визнання недійсним акта виконавця, ані задоволення вимоги про визнання дій державного виконавця неправомірними не призвели б до захисту прав позивача, а такі вимоги не відповідають належному способу захисту".

Установивши, що позовні вимоги про визнання передачі стягувачу нежитлових приміщень незаконною, визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про передачу спірного майна стягувачу, акта про передачу майна стягувачу, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності не відповідають критерію ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Апеляційний суд надав належну оцінку доводам ОСОБА_2 про необхідність закриття провадження в справі в частині вказаних позовних вимог на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Зважаючи на те, що склад сторін, предмет та підстави позовів у справі, що переглядається, та у справі № 727/4380/16-ц не є тотожними, оскільки до участі в справі № 727/4380/16-ц не був залучений ОСОБА_2, а серед підстав позову ОСОБА_1 не посилався на набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для закриття провадження в справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

2. Щодо позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

Передання стягувачеві предмета іпотеки в рахунок виконання кредитних зобов`язань у зв`язку з непроведенням торгів на підставі виконавчого напису нотаріуса, який не підлягав виконанню з моменту його вчинення, не можна вважати таким, що відповідає вимогам закону, оскільки зі скасуванням виконавчого напису втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року в справі № 127/14089/18, провадження № 61-15073св19).

Установивши, що виконавчий напис нотаріуса, в межах виконання якого звернуто стягнення на належний позивачеві предмет іпотеки, визнано таким, що не підлягає виконанню, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що нежитлові приміщення підвалу (більярдної) вибули з володіння ОСОБА_1 поза його волею.

Разом із тим, оцінці в справі, яка переглядається, підлягали не тільки обставини вибуття майна з володіння ОСОБА_1, а й обставини набуття цього майна ОСОБА_2 у контексті добросовісності останнього набувача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) вказано, що:

"можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17)".

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: "розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо".

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

У справі, яка переглядається:

надаючи оцінку обставинам вибуття спірного майна з власності позивача та набуття ОСОБА_2 права власності на нежитлові приміщення в контексті добросовісності набувача, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 придбав спірне майно 11 квітня 2019 року, тобто вже після ухвалення судового рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а тому міг дізнатися про те, що вказане майно вибуло з володіння позивача поза його волею. Суд також уважав, що в разі задоволення позову в цій справі на ОСОБА_2 не буде покладено надмірний тягар, адже кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав це майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України;

апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 не був стороною в справі № 727/6201/15, а відомості, наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, не містять інформації щодо адреси нерухомого майна, виконавчий напис щодо звернення стягнення на яке визнаний таким, що не підлягає виконанню;

суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що ОСОБА_2 є третім (після ОСОБА_1 ) власником нежитлових приміщень більярдної, придбавши їх у ОСОБА_3, у зв`язку з чим не знав і не міг знати про обставини передачі майна від боржника стягувачу та про існування спорів між ОСОБА_1 і банком щодо чинності виконавчого напису;

суди не встановили наявність в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на момент придбання приміщень більярдної відповідачем відомостей щодо обтяжень нерухомого майна, яке ОСОБА_2 набув у власність. Під час придбання майна ОСОБА_2 правомірно очікував, що ОСОБА_3 мав право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти;

у разі витребування майна з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 банк не буде позбавлений можливості повторно зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості позивача за кредитним договором;

натомість ОСОБА_2 буде змушений сам шукати способи компенсації своїх витрат як на придбання спірних нежитлових приміщень, так і витрат, понесених ним на їх поліпшення, що є неприйнятним та покладає на відповідача як добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок про можливість витребування спірних нежитлових приміщень у ОСОБА_2 ..

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову в частині витребування майна з чужого незаконного володіння, проте помилився щодо мотивів такої відмови, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду, колегія суддів інші підстави відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 не аналізує.

ІІ. Щодо касаційної скарги АТ "Державний ощадний банк України".

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

як рішенням суду першої інстанції, так і постановою суду апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до ПАТ "Державний ощадний банк України";

суд апеляційної інстанції задовольнив позовну вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння, пред`явлену виключно до ОСОБА_2 ;

у касаційній скарзі банк просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, наслідком чого є ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову в частині витребування майна з чужого незаконного володіння;

зміст касаційної скарги свідчить, що вона подана банком фактично на захист прав та інтересів іншого учасника справи - ОСОБА_2, який звернувся до суду з окремою касаційною скаргою;

аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що АТ "Державний ощадний банк України" не навів переконливих доводів того, яким чином постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про витребування майна з володіння ОСОБА_2 порушує права та інтереси банку за умови, що в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до ПАТ "Державний ощадний банк України", відмовлено як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції, і в цій частині банк судові рішення в касаційному порядку не оскаржив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 у зв`язку з необхідністю врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22), дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги АТ "Державний ощадний банк України" не дають підстав уважати, що оскаржена постанова прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з викладеним:

касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню;

постанова апеляційного суду в частині задоволення позову про витребування нерухомого майна та розподілу судових витрат - скасуванню, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові в цій частині - зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови;

постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання передачі стягувачу нежитлових приміщень незаконною, визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про передачу спірного майна стягувачу, акта про передачу майна стягувачу, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності підлягає залишенню без змін;

касаційна скарга АТ "Державний ощадний банк України" задоволенню не підлягає.

В порядку статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 43 082,30 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_2, підписану адвокатом Спіжавкою Тарасом Георгійовичем, задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 березня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 жовтня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 березня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", першого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про визнання передачі стягувачу нежитлових приміщень незаконною, визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про передачу спірного майна стягувачу, акта про передачу майна стягувачу, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності залишити без змін.