Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 552/2960/15-ц

провадження № 61-4052св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

позивач - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Бутенко С. Б., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість по кредитному договору від 30 серпня 2006 року № 11031247000 у розмірі 523167,89 грн. Вирішено питання судових витрат.

20 серпня 2015 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2016 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року залишено без змін.

30 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду

м. Полтави від 22 липня 2015 року, у якій просила зазначене рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року відмовлено, оскільки строк пропущений з неповажних причин. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року скасовано. Передано справу № 552/2960/15-ц до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що оскаржена ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження постановлена суддею одноособово усупереч висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20), а тому підлягає обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд на підставі пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України. Поважність наведених особою, яка подала апеляційну скаргу, підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження має оцінити суд апеляційної інстанції у складі колегії суддів у складі трьох суддів.

Короткий зміст ухвали апеляційного суду

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року відмовлено. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року залишено без руху, надано апелянту строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали, роз`яснено, що в іншому випадку у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1, отримала копію судового рішення Київського районного суду м. Полтави від

22 липня 2015 року - 10 серпня 2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, а тому строк на апеляційне оскарження судового рішення має відраховуватись саме із вказаної дати.

З матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 при проголошенні оскаржуваного рішення суду присутня не була. При цьому, згідно повідомлення про вручення рекомендованого відправлення № 3600303469760, направленого на ім`я та за адресою ОСОБА_1, копію рішення суду від 22 липня 2015 року отримано 10 серпня 2015 року (т. 1 а. с. 98). Зазначення на вказаному повідомленні про вручення рекомендованого відправлення прізвища " ОСОБА_3" не свідчить про отримання відповідного поштового відправлення цією особою, зазначене прізвище вказане в графі - Підпис керівника виробничого підрозділу (начальника відділення поштового зв`язку). Твердження апелянта про те, що підпис в повідомленні про вручення рекомендованого відправлення

№ 3600303469760 щодо отримання пересилання виконано не нею, а її оригінальний підпис відображено на договорі про надання споживчого кредиту № 11031247000 від 30 серпня 2006 року, копії паспорту та заяві від 20 липня 2015 року, колегія суддів до уваги не прийняла, оскільки не має спеціальних знань для ідентифікації підпису.

Відтак твердження апелянта про отримання нею копії рішення суду від 22 липня 2015 року лише 19 листопада 2020 року через свого представника - є безпідставним та спростовується матеріалами справи.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про перебування у провадженні Київського районного суду м. Полтави і Апеляційного суду Полтавської області цієї судової справи. Наведене підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення згідно якого ОСОБА_1 15 червня 2015 року отримала копію позовної заяви і судову повістку на 25 червня 2015 року (т. 1, а. с. 80), а також заявами ОСОБА_1 про перенесення розгляду справи, що був призначений на 25 червня 2015 року (т. 1, а. с. 80а) та на 22 липня 2015 року (т. 1, а. с. 88).

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 липня

2015 року (провадження № 22-ц/786/2880/15) ОСОБА_1 повідомлялась про розгляд цивільної справи шляхом направлення судових повісток, отримання яких підтверджено рекомендованим повідомлення про вручення поштових відправлень (т. 1, а. с. 126, т. 1, а. с. 172). Також відповідно до даних квитанції

№ 48Р18104 від 18 серпня 2015 року ОСОБА_1 є платником судового збору на суму 945 грн. за подачу ОСОБА_2 апеляційної скарги на рішення суду від 22 липня 2015 року.

З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 була у повній мірі обізнана про наявність оскаржуваного судового рішення, отримала його копію ще в 2015 році, правом на його оскарження у визначений законом строк не скористалась.

Виходячи з принципів, розумності, справедливості, рівності учасників судового розгляду, а також враховуючи принцип правової (юридичної) визначеності, викладені ОСОБА_1 в заяві обставини не можуть вважатися поважними причинами для поновлення строку на апеляційне оскарження, у зв`язку з чим виявлені в апеляційній скарзі і зазначені в ухвалі Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року недоліки не усунуті.

Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 оскаржила рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року лише 30 листопада 2020 року, тобто після спливу більш як п`яти років, при цьому поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення не довела, то у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне провадження та у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року необхідно відмовити.

Аргументи учасників справи

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила ухвалу апеляційного суду, справу передати до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ухвалою судді Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року у цій справі апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків щодо надання доказів про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. На виконання вимог ухвали судді Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року ОСОБА_1 з урахуванням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка на підставі статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, навела в заяві про усунення недоліків положення щодо обов`язковості забезпечення судом апеляційної інстанції справедливості судових процедур й неможливості безпідставного позбавлення заявника конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду.

13 листопада 2020 року на виконання частини третьої статті 222 ЦПК України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення суду від

22 липня 2015 року) ОСОБА_1 звернулася шляхом подання електронною поштою до суду першої інстанції заяви про видачу копії рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року у цивільній справі

№ 552/2960/15-ц, про що об`єктивно свідчить наявна в суді першої інстанції письмова заява ОСОБА_1 від 13 листопада 2020 року. Копія рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року отримана ОСОБА_1 через адвоката Репало Д. О. 19 листопада 2020 року.

Крім того, ОСОБА_1, яка брала участь у справі, але не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року, на підставі частини першої статті 294 ЦПК України має право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Тому з урахуванням частини першої статті 69, частини третьої статті 70, частини першої статті 294 ЦПК України (в редакції чинній, на момент постановлення оскаржуваного рішення суду від

22 липня 2015 року) та вручення копії рішення Київського районного суду

м. Полтави від 22 липня 2015 року лише 19 листопада 2020 року, строк на апеляційне оскарження указаного рішення розпочався 20 листопада 2020 року та закінчився 30 листопада 2020 року.

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ "УкрСиббанк", у якому просило залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Зазначає, що ОСОБА_1 в 2015-2016 роках не скористалася правом апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції від 22 липня 2015 року, тому невчинення своєчасних процесуальних дій з апеляційного оскарження є наслідком того, що рішення суду набрало законної сили та є обов`язковим до виконання. Враховуючи не спростовані обставини направлення судом рішення, ОСОБА_1 не довела, що отримання нею оскаржуваного рішення, а також подання апеляційної скарги на рішення із значним пропуском встановленого строку, не залежало від його волі та бездіяльності, а тому було наслідком незалежних від неї обставин.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

УхвалоюВерховного Суду від 16 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 2-3887/2009.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини зауважував, що:

"відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року)";

"одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами" (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)";

"складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року)".

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що:

"відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц). ЦПК України (1618-15) у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним досудових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (1798-12) у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII".

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).

У частині першій статті 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження

№ 61-37352сво18) зазначено, що:

"оскільки апеляційна скарга учасниками справи була подана 03 квітня 2018 року на рішення суду першої інстанції, ухвалене 24 квітня 2013 року, то апеляційний суд правильно керувався нормами ЦПК України (1618-15) у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року. Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).

При цьому ОСОБА_2 знала про існування заочного рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2013 року, копію якого їй було вручено 17 травня 2013 року (т. 1, а. с. 64). 31 травня 2013 року ОСОБА_2 подала заяву про перегляд заочного рішення, яку 11 вересня 2013 року судом було розглянуто та у задоволенні заяви відмовлено. Проте лише 03 квітня

2018 року, тобто майже через п`ять років з часу ухвалення та отримання відповідачкою заочного рішення, воно було оскаржено до апеляційного суду.У зв`язку з викладеним Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відійти від висновку, викладеному у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 635/8219/15-ц (провадження № 61-35336св18), згідно з якими процесуальний строк, зазначений у частині другій статті 358 ЦПК України при відсутності винятків, може бути поновлений і що процедура апеляційного оскарження визначається на момент ухвалення судових рішень, а не на момент подачі апеляційної скарги".

У справі, що переглядається:

апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 приймала участь у справі під час перебування її у провадженні Київського районного суду м. Полтави і Апеляційного суду Полтавської області, копію оскарженого рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 липня 2015 року отримала 10 серпня

2015 року;

апеляційну скаргу ОСОБА_1 подала 30 листопада 2020 року;

апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить посилань на випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України.

Тому апеляційний суд правильно відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Разом з тим апеляційний суд мав відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України, натомість суд помилково ухвалив таке рішення відповідно до пункту 4 частиною статті 358 ЦПК України, оцінив поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. У зв?язку з цим оскаржене судове рішення належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення частково ухвалене без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судове рішення апеляційного суду змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 квітня 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук