розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 листопада 2019 року у складі судді Потабенко Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сушко Л. П., Сліпченка О. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором процентної позики.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 07 березня 2015 року він позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5 000,00 доларів США. Про отримання коштів ОСОБА_2 було написано розписку, в якій вона зобов`язалася повернути гроші через три місяці, але не пізніше 07 липня 2015 року. У строк, обумовлений у розписці, ОСОБА_2 кошти не повернула.

Окрім цього, 02 листопада 2016 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір процентної позики, відповідно до умов якого остання отримала від нього грошові кошти в сумі 79 715,00 доларів США строком не більше 727 днів, до 20 жовтня 2018 року. Про отримання коштів

ОСОБА_2 було написано розписку. 20 листопада 2017 року на адресу ОСОБА_2 була надіслана вимога про дострокове повернення коштів, але вона позику не повернула.

Враховуючи викладене та з урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за розпискою від 07 березня 2015 року, яка станом на

19 листопада 2018 року становить: 5 000,00 доларів США - борг по тілу позики, 505,48 доларів США - 3 % річних від простроченої суми по курсу в гривні на день ухвалення рішення, 3 411,96 доларів США - проценти за користування коштами. Стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором процентної позики від 02 листопада 2016 року, яка станом на 19 листопада 2018 року становить: 100 577,00 доларів США - заборгованість за зобов`язанням, 3 214,89 доларів США - 3 % річних від прострочення суми по курсу в гривні на день ухвалення рішення,

38 232,82 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 листопада 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 07 березня 2015 року в розмірі 8 917,44 доларів США, яка складалася з: 5 000 доларів США - боргу по тілу позики,

505,48 доларів США - 3 % річних від простроченої суми,

3 411,96 доларів США - проценти за користування коштами.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором процентної позики від 02 листопада 2016 року в розмірі

142 024,71 доларів США, яка складається з: 100 577,00 доларів США - заборгованості за зобов`язанням, 3 214,89 доларів США - 3 % річних від прострочення суми, 38 232,82 доларів США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення грошових коштів за розпискою від 07 березня 2015 року та за договором процентної позики

від 02 листопада 2016 року, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику не повернуті, посилання відповідача у своєму відзиві, що вона сплатила на користь позивача основну суму боргу в розмірі 61 150,00 доларів США не підтверджено належними доказами, тому є правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у валюті, визначеній договором та розпискою, з стягненням 3 % річних та процентів за користування позикою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області

від 01 листопада 2019 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції установивши, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику не повернуті, правильно врахував встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину та зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для стягнення з боржника на користь позивача заборгованості у валюті, визначеній договором, а доводи відповідача про те, що вона сплатила на користь позивача суму боргу в розмірі 61 150,00 доларів США не підтверджено належними доказами.

Борг у сумі 100 577,00 доларів США складається з суми основного боргу та відсотків за користування коштами, що відображено в розгорнутому розрахунку заборгованості, де враховані всі суми, що були сплачені відповідачем. Розрахунок заборгованості за договором процентної позики у заяві про збільшення позовних вимог від 21 листопада 2018 року зроблений з урахуванням прострочення оплати тіла та відсотків за користування коштами, з урахуванням вже проведених оплат. Тому сума тіла боргу з урахуванням відсотків за користування і складає 100 577,00 доларів США. Розписки про повернення ОСОБА_2 коштів на користь

ОСОБА_4 не містять відомостей про позику, в рахунок якої відбулося повернення коштів. Посилання на повернення коштів, отриманими за договором позики від 02 листопада 2016 року в цих розписках відсутнє.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що апеляційна скарга не місить доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині стягнення боргу за розпискою від 07 березня 2015 року, а отже в цій частині рішення суду в апеляційному порядку не переглядається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У червні 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області

від 01 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 29 вересня 2020 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 910/10224/14, від 23 травня 2018 року у справі

№ 910/15492/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15,

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, 20 березня 2019 року

у справі № 761/26293/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 904/12429/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 09 серпня 2019 року

у справі № 756/3128/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, та суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у заяві про збільшення позовних вимог позивач обраховує пеню у розмірі 42 % річних за кожен день прострочення, що суперечить статті 549 ЦК України та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", оскільки яким би способом не визначався у договорі розмір пені, він не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ). Якщо проаналізувати дані щодо облікової ставки НБУ за 2017-2019 роки та її подвійного розміру, то максимальний розмір подвійної річної облікової ставки за цей період становить діапазон між 25 % та 36 % річних.

Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про можливість стягнення пені у іноземній валюті, оскільки пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаторний характер, і нарахування і стягнення такої пені має бути здійснено в національній валюті України.

Вважає, що суд має всі підстави для зменшення штрафних санкцій нарахованої позивачем неустойки - пені в розмірі 38 232,82 доларів США, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У січні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором процентної позики призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, поданий представником - ОСОБА_5, на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому він просив залишити вказану касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5 000,00 доларів США на строк три місяця, але не пізніше 07 липня 2015 року. На підтвердження укладення між сторонами договору позики було укладено та підписано ОСОБА_2 розписку про отримання нею від ОСОБА_1 грошових коштів.

02 листопада 2016 року між сторонами був укладений договір процентної позики, відповідно до якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у власність грошові кошти в розмірі 79 715,00 доларів США, що на дату підписання цього договору еквівалентно 2 072 590,00 грн (за курсом

26,00 грн за 1 долар США).

Відповідно до пункту 2.1. договору процентної позики термін, на який надавалася позика, становить не більше 717 календарних днів з моменту укладення договору та закінчується 20 жовтня 2018 року.

Згідно із пунктом 3.1. договору процентної позики відсотки за користування позикою становлять 40 724,00 доларів США, що на дату підписання цього договору еквівалентно 1 058 824,00 грн за курсом 26,00 грн за 1 долар США за весь строк користування позикою протягом періоду до 20 жовтня

2018 року включно.

Відповідно до пункту 3.2. договору процентної позики відсотки за позикою нараховуються з дати укладення цього договору та нараховуються щомісячно за кожний календарний день користування позикою до повного погашення позики в повному розмірі.

Згідно із пунктом 3.3. договору процентної позики у випадку несвоєчасного, або неповного повернення позики та відсотків за позикою додатково сплачується штраф, який розраховується на всю суму несвоєчасно (або неповністю) сплачених відсотків та тіла позики за ставкою 42 % річних в доларах США за кожен календарний день прострочення. Штраф сплачується додатково до суми нарахованих відсотків та основної суми позики.

Відповідно до пункту 4.1. договору процентної позики позичальник зобов`язаний повернути позику та всі нараховані відсотки за позикою в повному розмірі в грошовій готівковій формі в доларах США згідно з графіком, що наведений у додатку 1 до цього договору.

Графіком передбачено, що повернення коштів та відсотків за користування коштами має відбуватися 20 числа кожного місяця.

Відповідно до пункту 4.6. договору процентної позики, якщо позичальник два або більше разів прострочив сплату (або сплатив не в повному обсязі) за цим договором (штрафу, або відсотків, або тіла позики), то позикодавець має право в будь-який час після такої прострочки (або неповної сплати) вимагати від позичальника повного дострокового повернення позики. У такому випадку позикодавець надає свою письмову вимогу про дострокове повернення позики особисто позичальнику або (в разі неможливості особистого вручення) надсилає позичальнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Позичальник зобов`язаний достроково повернути позику та всі нараховані відсотки за позикою в повному розмірі не пізніше 60 календарних днів з дати отримання такої письмової вимоги від позикодавця особисто або (якщо позикодавець не мав можливості особисто передати свою вимогу позичальнику) не пізніше 20 календарних днів з дати відправки позикодавцем рекомендованого листа позичальнику.

02 листопада 2016 року ОСОБА_2 було підписано розписку про отримання коштів у розмірі 79 715,00 доларів США за договором процентної позики.

20 листопада 2017 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 було надіслано вимогу про дострокове повернення коштів за договором процентної позики від 02 листопада 2016 року, яка була отримана останньою 22 листопада 2017 року, що підтверджується витягом із сайту Укрпошти.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій

статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як було встановлено судами у цій справі, між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, не повернуті.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до додатку до договору процентної позики від 02 листопада 2016 року загальна сума до повернення (тіло + відсотки) у разі вчасного виконання боржником свого обов`язку становить 120 439,00 доларів США, що погоджено боржником, яким чергові платежі не були проведені вчасно.

Аналіз наведених фактичних обставин вказує на те, що у заяві про збільшення позовних вимог були враховані позивачем положення

статті 543 ЦК України, а тому борг у сумі 100 577,00 доларів США складається з суми основного боргу та відсотків за користування коштами, що відображено в розгорнутому розрахунку заборгованості, де враховані всі суми, що були сплачені відповідачем.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, щорозписки про повернення ОСОБА_2 коштів на користь

Крім того, оригінал розписки від 02 листопада 2016 року знаходиться у позивача, що є доказом невиконання боржником свого обов`язку за цим договором позики.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 належним чином виконала зобов`язання по поверненню ОСОБА_1 отриманих коштів за договором процентної позики від 02 листопада 2016 року, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині та відповідно їх задоволення.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що нарахування пені у розмірі 42 % річних за кожен день прострочення суперечить статті 549 ЦК України та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", то Верховний Суд зазначає наступне. Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (543/96-ВР) регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 1 цього Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим статтею 3 цього Закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки НБУ.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 серпня 2022 року у cправі № 910/6232/21 вказано, що у разі порушення грошового зобов`язання, зокрема, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, розмір нарахованої пені за порушення такого грошового зобов`язання не може перевищувати той розмір, який установлено Законом про відповідальність як граничний, тобто може бути стягнуто лише пеню, розмір якої не перевищує суму, обчислену на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

У справі, що переглядається, договір укладено між фізичними особами, тому на нього не поширюються положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (543/96-ВР) .

Доводи касаційної скарги про те, що суд повинен був зменшити розмір штрафних санкцій нарахованої позивачем неустойки - пені в розмірі 38 232,82 доларів США, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, є необґрунтованими.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, провадження № 14-442цс18, від 20 березня 2019 року у справі

№ 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19, від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17, провадження № 14-319цс19.

Проте у спірних правовідносинах заборгованість за зобов`язанням становить 100 577,00 доларів США і 38 232,82 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань, тобто розмір неустойки не перевищує розмір збитків, а тому і відсутні підстави для застосування частини третьої статті 551 ЦК України.

Посилання касаційної скарги про неврахування судами постанови Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц щодо стягнення неустойки у національній валюті України є необґрунтованими, оскільки у вказаній справі правовідносини стосувались повернення коштів за договором банківського депозиту.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.