провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 17 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Гураль Л. Л., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 9 лютого 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Владичана А. І., Литвинюк І. М., Лисака І. Н.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позову вказував, що 30 серпня 2019 року ОСОБА_2 позичив у нього 677 406 доларів США та зобов`язався повернути їх до 31 жовтня

2019 року, про що написав розписку.

У визначений розпискою строк відповідач грошові кошти не повернув.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання грошового зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, просив стягнути з нього грошові кошти у розмірі 677 406 доларів США.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 17 вересня

2021 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 серпня 2019 року у розмірі 677 406 доларів США та

10 510 грн на відшкодування судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що розписка є належним письмовим доказом укладення сторонами договору позики та отримання відповідачем грошових коштів у зазначеній самі, а наявність оригінала боргової розписки у позивача, з урахуванням змісту статті 545 ЦК України, свідчить про невиконання відповідачем грошового зобов`язання.

Суд першої інстанції врахував, що належним виконанням зобов`язання позичальником є повернення коштів у валюті, яка визначена договором позики, тобто в доларах США.

Місцевий суд відхилив доводи відповідача про неукладення ним договору позики, зазначивши про спростування їх висновком експерта, яким підтверджено власноручне написання ОСОБА_2 боргової розписки

від 30 серпня 2019 року та виконання підпису на ній саме відповідачем. Безпідставними суд першої інстанції вважав і доводи відповідача про відсутність у позивача грошових коштів у такому розмірі для надання їх у борг, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 9 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 17 вересня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача про його неналежне повідомлення судом першої інстанції про дату, час і місце розгляду справи, зазначивши, що його інтереси в місцевому суді представляв адвокат

Данко Ю. М., який повідомлений про розгляд справи належним чином. Суд врахував, що за змістом частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Апеляційний суд зазначив про безпідставність доводів відповідача про необґрунтоване відхилення судом першої інстанції заявленого ним клопотання про витребування доказів з Державної податкової служби України, оскільки під час розгляду справи про стягнення боргу за договору позики суд не зобов`язаний з`ясовувати джерела отримання позикодавцем коштів, які він надає в борг позичальнику.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Хотинського районного суду Чернівецької області

від 17 вересня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду

від 9 лютого 2022 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, не повідомивши належним чином про дату, час і місце судового засідання. Апеляційний суд залишив поза увагою вказане порушення процесуального права, допущене місцевим судом, з посиланням на повідомлення про судове засідання представника. Вказує

про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 вересня 2021 року у справі № 295/8610/15-ц (провадження № 61-19082св20).

Зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції необґрунтованого відхилення місцевим судом клопотання представника заявника про витребування з Державної податкової служби України доказів про доходи позивача.

Вказує про неврахування судами попередніх інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 січня 2019 року

у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), згідно з яким "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".

Крім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою клопотання заявника про відкладення розгляду справи, не зазначив мотивів на відхилення цього клопотання і безпідставно розглянув справу за його відсутності.

Позиція інших учасників справи

У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ватаманюк В. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому зазначила про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про:

- застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), та постанові Верховного Суду від 10 вересня 2021 року у справі № 295/8610/15-ц

(провадження № 61-19082св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- розгляд судом першої інстанції справи за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судових засідань, а також необґрунтоване відхилення цим судом клопотання заявника про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 677 406 доларів США, які зобов`язався повернути до 31 жовтня 2019 року, що підтверджується оригіналом розписки

від 30 серпня 2019 року, який знаходиться у позивача.

З висновку експерта Чернівецього Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/126-21/647-ПЧ від 17 травня 2021 року суди встановили, що рукописні записи у розписці від 30 серпня

2019 року про одержання грошових коштів в борг від імені ОСОБА_2 виконані ОСОБА_2 . Підпис навпроти рукописного запису " ОСОБА_2" у вказаній розписці виконаний відповідачем.

Відповідач не повернув грошові кошти у визначений розпискою строк.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України (435-15) ) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування

статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року

у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою

статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність оригінала боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Такий висновок судів узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 червня 2022 року у справі № 344/17277/20

(провадження № 61-12109св21), від 7 грудня 2022 року у справі № 565/12/19 (провадження № 61-4470св22) та від 19 грудня 2022 року

у справі № 754/10390/16 (провадження № 61-9032св22).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та надавши їм належну оцінку, встановили, що укладений сторонами письмовий договір позики підтверджує не лише факт укладення такого договору, а й факт передачі позикодавцем позичальнику грошової суми в розмірі 677 406 доларів США; ОСОБА_2 свої зобов`язання за вказаним договором не виконав, грошові кошти ОСОБА_1 у визначений розпискою строк не повернув.

Встановивши вказані обставини, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, не повідомивши належним чином його про дату, час і місце судового засідання, обґрунтовано спростовані апеляційним судом, який встановив факт належного повідомлення представника ОСОБА_2 - адвоката Данка Ю. М. про дату, час і місце судового засідання, призначеного місцевим судом на 17 вересня 2021 року, та врахував зміст частини п`ятої

статті 130 ЦПК України, згідно з якою вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження розірвання відповідачем договору про правову допомогу з адвокатом Данком Ю. М.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду від 10 вересня 2021 року

у справі № 295/8610/15-ц (провадження № 61-19082св20), оскільки вказана постанова прийнята Верховним Судом за інших фактичних обставин, а саме у справі № 295/8610/15-ц суди попередніх інстанцій не встановлювали обставини про належне повідомлення представника позивача за зустрічним позовом.

Посилання заявника про необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання представника заявника про витребування з Державної податкової служби України доказів про доходи позивача є безпідставними, оскільки докази, які просив витребувати представник відповідача, не містять інформації щодо предмета доказування у справі про стягнення боргу за договором позики, тому підстави для їх витребування відсутні.

Безпідставними є доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові

від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), оскільки суди встановили справжню правову природу правовідносин сторін, надали оцінку всім наявним доказам і дійшли обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами правовідносин щодо позики грошових коштів, що узгоджується з вказаним висновком Великої Палати Верховного Суду. Крім того, у касаційній скарзі відсутні належні обґрунтування, в чому саме полягає неврахування цього висновку, та посилання на правовідносини, відмінні від встановлених судами.

Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.