м. Києва від 16 лютого 2022 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 17 вересня 1984 року він з ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

За час шлюбу з ОСОБА_2 вони набули у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначене нерухоме майно було набуто за їх спільні кошти та зареєстроване на ім`я відповідача. Останні три роки відносини між ними погіршились і вони не дійшли згоди щодо добровільного порядку поділу набутого майна.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд поділити майно подружжя, визнавши за ним право власності на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_3 та право власності на частину квартири АДРЕСА_4 .

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року позовні вимоги про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя були роз`єднані.

У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до

ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, ОСОБА_1 не включив до позовних вимог про поділ майна подружжя питання щодо поділу транспортних засобів, що вважає порушенням своїх прав на частку

у спільному майні.

ОСОБА_2 вказувала, що за час шлюбу з ОСОБА_1 вони набули

у власність транспортні засоби, які були зареєстровані за відповідачем. Спільне користування автомобілями неможливе, так як вона не має водійських навиків керування, а тому спільне володіння транспортними засобами суперечитиме її особистим правам та інтересам.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд припинити її право на 1/2 частину транспортних засобів марки: "Форд", 1986 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ; "Фольцваген", 1986 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 ; "Нісан", 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_3, та стягнути із ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію у розмірі 144 092 грн 70 коп. у рахунок належної їй 1/2 частини кожного автомобіля.

Зустрічний позов ОСОБА_2 про поділ майна подружжя судом прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Здійснено поділ однокімнатної квартири за адресою:

АДРЕСА_5, трикімнатної квартири за адресою:

АДРЕСА_2, як об`єктів спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що спірне нерухоме майно було придбано сторонами за час перебування

у зареєстрованому шлюбі, а отже, є спільною сумісною власністю подружжя, право власності на яке є рівним, тому підлягає поділу у порядку статті 69 СК України. ОСОБА_2 презумпцію спільності права власності подружжя

на майно, яке набуте ними за час шлюбу, не спростовано.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено підстав для припинення її права на частку транспортних засобах: "Volksvagen Transporter", 1986 року випуску, та "Ford Escort", 1986 року випуску, оскільки зазначені об`єкти на час розгляду справи у власності ОСОБА_1 не перебувають, так як виключенні із цивільного обороту. Автомобіль "Нісан", 2008 року випуску, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу, у тому числі за згодою відповідача за зустрічним позовом, шляхом стягнення із нього грошової компенсації ринкової вартості 1/2 частини, проте, ОСОБА_2 не доведено достатніми та належними доказами дійсну ринкову вартість цього автомобіля.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року у частині відмови

у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації у рахунок належної їй 1/2 частини автомобілів у розмірі

144 092 грн 70 коп. скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, компенсацію належної ОСОБА_2 1/2 частини автомобіля "Ford Escort", 1986 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ; 1/2 частини автомобіля "Volksvagen Transporter", 1986 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 ; 1/2 частини автомобіля "Nissan Tiida", 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_3, у розмірі 144 092 грн 70 коп.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1

не доведено виключення із цивільного обороту транспортних засобів марки: "Volksvagen Transporter", 1986 року випуску, та "Ford Escort", 1986 року випуску, придбаних за час спільного проживання у шлюбі, так як надані ним облікова картка № НОМЕР_5 та реєстраційна картка на вказані транспортні засоби, видані територіальним сервісним центром 8047 07 квітня 2021 року

без реквізитів органу, який її видав, що за змістом статей 77, 80 ЦПК України не є належними і допустимими доказами. Також судом зазначено, що доказ ринкової вартості транспортних засобів, наданий ОСОБА_2, в установленому законом порядку ОСОБА_1 не спростовано, інших доказів ним не надано, клопотання про призначення судово-товарознавчої експертизи з метою визначення їх ринкової ціни не заявлено. Суд дійшов висновку, що зустрічний позов ОСОБА_2 є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Також зазначено, що квартира АДРЕСА_3 набута ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за час шлюбу, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, з урахуванням статей 60, 61, 69, 70, 71 СК України. Належних та достатніх доказів того, що спірна квартира

є особистою приватною власністю ОСОБА_2, не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої і постанову суду апеляційної інстанцій у частині задоволення позову щодо поділу однокімнатної квартири, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1, скасувати, прийняти нову постанову про відмову

у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині.

В іншій частині судові рішення у касаційному порядку не оскаржуються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження

у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, мотивована тим, що квартира, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_5, хоча і була придбана за час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, які вона отримала від своєї сестри у розмірі

200 000 грн, як компенсацію за половину спадкового майна, що залишився після смерті їхньої матері, так як існувала взаємна домовленість між ними. Іншу частину у сумі 11 900 доларів США отримала від свого сина ОСОБА_4, який збирав їх протягом кількох років. Вважають, що у матеріалах справи наявні належні та достатні докази зазначених вище обставин, що є підставою для застосування пункту 3 частини першої статті 57 СК України. ОСОБА_1 зазначені обставини не спростував, доказів фінансової участі у приданні спірної квартири не надав. При цьому посилались на відповідну правову позицію Верховного Суду, у якій зазначено, що набуття одним із подружжя майна за час шлюбу не є безумовною підставою для визнання такого майна спільною сумісною власністю подружжя. Необхідно також встановлювати джерела походження коштів для придбання такого майна. У випадку, якщо буде встановлено, що майно придбавалось на кошти, які належали одному

з подружжя, таке майно не може бути визнано спільною сумісною власністю.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З 17 вересня 1984 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували

у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Голосіївського районного суду

м. Києва від 19 березня 2021 року (№ 752/23443/20) розірвано.

За час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

(том 1, а.с.26) та квартиру, розташовану за адресою:

АДРЕСА_2 (том 1, а.с.28-29), право власності на які було зареєстровано на ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судові рішення оскаржуються у частині визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325 цс 18.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився

й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами презумпцію спільності майна подружжя щодо квартири, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 не спростовано, унаслідок чого вона є спільним майном

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, тому належить їм у рівних частках. Зазначене спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 відповідними доказами не підтверджено сплату коштів за вищевказану квартиру у розмірі 294 690 грн саме за рахунок належних їй особисто грошових коштів, яку вона отримала від сина та сестри.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 доказів фінансової участі

у приданні спірної квартири не надав, є безпідставними, оскільки зазначена квартира набута сторонами у власність за час зареєстрованого шлюбу, тому діє презумпція належності такого майна подружжю, унаслідок чого

у позивача відсутній процесуальний обов`язок доведення існування коштів для придбання квартири, а ОСОБА_2 презумпцію спільності майна подружжя не спростувала.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства та направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.