Постанова
Іменем України
17 березня 2023 року
м. Київ
справа № 202/4549/17
провадження № 61-17940св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Черненков Олег Віталійович, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року у складі судді Слюсар Л. П., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання недійсними договору купівлі-продажу автомобіля і свідоцтва про реєстрацію автомобіля та визнання права власності на 1/2 частку автомобіля.
Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 ними було придбано за кредитні кошти автомобіль "Fiat Qubo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджує кредитний договір на купівлю автотранспортного засобу від 09 серпня 2012 року № 085АІ20120809001, укладений між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") та ОСОБА_2, згідно з яким кінцевий термін повернення кредиту встановлений до 08 серпня 2017 року. Право власності на цей автомобіль зареєстровано за ОСОБА_2 .
Для укладання цього договору він та ОСОБА_2 подали спільну заяву від 09 серпня 2012 року про те, що автомобіль, який передається під заставу, є спільною сумісною власністю сторін.
Зазначений кредитний договір був забезпечений договором поруки від 09 серпня 2012 року № 085АІ20120809001, відповідно до якого він виступив поручителем зобов`язань ОСОБА_2 перед кредитором ПАТ "Укрсоцбанк".
Кредит був повернутий у 2015 році.
З 08 грудня 2016 року він з ОСОБА_2 однією сім`єю не проживає.
12 квітня 2017 року він дізнався, що спірний автомобіль 28 квітня 2016 року переоформлений на матір ОСОБА_2 ОСОБА_3 . Переоформлення автомобіля, придбаного під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, було здійснено без його письмової згоди, тому є незаконним та порушує його право на 1/2 частину спірного майна.
ОСОБА_1 зазначав, що користувався спірним автомобілем, а переоформлений він був на матір ОСОБА_2 без його відома, під час їх спільного проживання, що свідчить про те, що переоформлення автомобіля на ОСОБА_3 є фіктивним правочином без створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1, посилаючись на статтю 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14)
), статті 203, 215, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15)
), просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28 квітня 2016 року № 6100/02/1242/2016 автомобіля "Fiat Qubo", 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
- визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію автомобіля "Fiat Qubo", 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, видане 28 квітня 2016 року серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_3 ;
- визнати за ним право власності на 1/2 частину автомобіля "Fiat Qubo", 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року, у справі № 202/763/17 відмовлено ОСОБА_1 у поділі автомобіля "Fiat Qubo", реєстраційний номер НОМЕР_1, та сплаті компенсації за 1/2 його частину, оскільки ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 здійснила відчуження цього автомобіля на свій розсуд проти його волі і не в інтересах сім`ї, чи не на її потреби, тому суд не приймає до уваги твердження позивача про необізнаність укладання спірного договору купівлі-продажу.
Також суд не приймає до уваги посилання позивача на недійсність правочину у зв`язку з тим, що на виконання договору купівлі-продажу автомобіль було передано ОСОБА_3, тому наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в частині недійсності правочину, оскільки вони недоведені.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та визнання права власності на 1/2 частину спірного автомобіля, оскільки вони є похідними від визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, обґрунтовано зазначив, що позивачем не доведено фіктивності договору купівлі-продажу автомобіля, який було вчинено під час проживання позивача та ОСОБА_2 однією сім`єю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У листопаді 2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Черненков О. В., на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, та постановах Верховного Суду, від 16 жовтня 2019 року у справі № 638/3334/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 369/9993/16-ц, а також зазначає про порушення судами норм процесуального права, зокрема не дослідження зібраних у справі доказів (пункти 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, щосуди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що матеріали справи не містять нотаріально посвідченої згоди одного з подружжя на відчуження спірного автомобіля, який є об`єктом права спільної сумісної власності у порушення вимог частини третьої статті 65 СК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки договір купівлі-продажу автомобіля не потребує обов`язкового нотаріального посвідчення та обов`язкової державної реєстрації, тому і немає необхідності у нотаріально посвідченій згоді одного із подружжя на відчуження цього автомобіля.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до спільної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 09 серпня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О. М., ОСОБА_1 повідомив, що проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 та дає їй свою згоду на одержання кредиту в будь-якій установі банку ПАТ "Укрсоцбанк", укладання та підписання договору застави транспортного засобу "Fiat Qubo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Рухоме майно, що передається під заставу є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як таке, що набувалося у період спільного проживання. ОСОБА_2 у цій заяві своїм підписом підтвердила, що проживає без реєстрації шлюбу однією сім`єю з ОСОБА_1 та надала останньому свою згоду на укладання та підписання договору поруки з ПАТ "Укрсоцбанк".
Згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу від 28 квітня 2016 року № 6100/02/1242/2016, укладеного між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у власність транспортний засіб, який має такі характеристики: марка Fiat, модель Qubo, 2012 року випуску, ТЗ - легковий універсал В, колір синій, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу становить 40 000,00 грн.
Відповідно до акта прийому-передачі транспортного засобу до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 28 квітня 2016 року № 6100/02/1242/2016 автомобіль передано продавцем та прийнято покупцем.
28 квітня 2016 року автомобіль "Fiat Qubo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, знятий з обліку за заявою власника та цього ж дня, на підставі договору купівлі-продажу відчужений на користь ОСОБА_3, що підтверджує лист Територіального сервісного центру № 1242 від 14 квітня 2017 року № 31/4/1242-516.
Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 власником автомобіля "Fiat Qubo", 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, є ОСОБА_3 .
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року у справі № 202/763/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім`єю та розподіл майна, задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 жовтня 2011 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У іншій частині позову відмовлено.
Зазначене судове рішення оскаржувалося ОСОБА_2 лише в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу - залишено без змін.
У рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року у справі № 202/763/17 зазначено, що під час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме 08 серпня 2012 року ОСОБА_2 придбано транспортний засіб "Fiat Qubo", реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Факт придбання зазначеного транспортного засобу за кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується спільною заявою останніх, посвідченою приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О. М., в якій як позивач, так і відповідач підтвердили той факт, що транспортний засіб "Fiat Qubo", реєстраційний номер НОМЕР_1, є спільною сумісною власністю позивача та відповідача.
Разом з цим, в судовому засіданні встановлено, що вищезазначений транспортний засіб 28 квітня 2016 року був знятий з обліку за заявою власника та цього ж дня, на підставі договору купівлі-продажу відчужений на користь ОСОБА_3, що підтверджує лист Територіального сервісного центру № 1242 від 14 квітня 2017 року №31/4/1242-516.
Позивачем та його представником не було доведено того факту, що ОСОБА_2 здійснила відчуження спірного автомобіля на свій розсуд проти волі ОСОБА_1 і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, враховуючи той факт, що на час відчуження автомобіля сторони проживали однією сім`єю та спільно користувались зазначеним автомобілем.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Черненков О. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Вказаною нормою права визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правом оспорювати правочин ЦК України (435-15)
наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (частина третя статті 215, 216 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, від 21 травня 2020 року у справі № 468/1736/17-ц.
Таким чином, у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 461/6252/18, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/21747/19, від 20 вересня 2022 року у справі № 619/4478/20.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 28 квітня 2016 року ОСОБА_2 продала автомобіль "Fiat Qubo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 .
Згідно з актом прийому-передачі транспортного засобу до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 28 квітня 2016 року автомобіль "Fiat Qubo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, передано ОСОБА_3
28 квітня 2016 року автомобіль "Fiat Qubo", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, знятий з обліку за заявою власника та цього ж дня, на підставі договору купівлі-продажу відчужений на користь ОСОБА_3, що підтверджує лист Територіального сервісного центру № 1242 від 14 квітня 2017 року № 31/4/1242-516.
Отже, ОСОБА_1 не довів належними та допустимим доказами відсутність у учасників правочинів наміру створити юридичні наслідки за договорами купівлі-продажу.
Таким чином, установивши, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 28 квітня 2016 року був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, про що свідчить державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 автомобіля, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсними на підставі статті 234 ЦК України.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Зазначений правовий викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), що повністю узгоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.
Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року у справі № 202/763/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім`єю та розподіл майна, задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 жовтня 2011 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У іншій частині позову відмовлено.
Зазначене судове рішення оскаржувалося ОСОБА_2 лише в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу - залишено без змін.
У рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року у справі № 202/763/17 зазначено, що під час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме 08 серпня 2012 року ОСОБА_2 придбано транспортний засіб "Fiat Qubo", реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Разом із цим, в судовому засіданні встановлено, що вищезазначений транспортний засіб 28 квітня 2016 року був знятий з обліку за заявою власника та цього ж дня, на підставі договору купівлі-продажу відчужений на користь ОСОБА_3, що підтверджує лист Територіального сервісного центру № 1242 від 14 квітня 2017 року №31/4/1242-516.
Позивачем та його представником не було доведено того факту, що ОСОБА_2 здійснила відчуження спірного автомобіля на свій розсуд проти волі ОСОБА_1 і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, враховуючи той факт, що на час відчуження автомобіля сторони проживали однією сім`єю та спільно користувались зазначеним автомобілем.
ОСОБА_1 рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року у справі № 202/763/17 не оскаржував.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження фіктивності оспорюваного правочину, а також не довів факту відчуження спірного автомобіля без його згоди у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, та постановах Верховного Суду, від 16 жовтня 2019 року у справі № 638/3334/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 369/9993/16-ц, на які заявник посилався у касаційній скарзі, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 403, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Черненков Олег Віталійович, залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара