У серпні 2007 року ОСОБА_1 в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області про виділення та визнання права власності на земельну ділянку під житловим будинком з надвірними спорудами, посилаючись на те, що рішенням Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області від 25 листопада 2003 року № 801 її чоловіку ОСОБА_3 було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,05 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 . У зв`язку з юридичною необізнаністю її чоловік не оформив право власності та не отримав державний акт на земельну ділянку. 05 квітня 2007 року ОСОБА_3 подарував їх спільному сину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель на АДРЕСА_1 . При цьому рішенням Васильківської міської ради Київської області від 06 квітня 2007 року було скасовано рішення Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області від 25 листопада 2003 року № 801. Відсутність права власності на земельну ділянку під будинком та надвірними спорудами створює їй як законному представнику малолітнього ОСОБА_2 перешкоди в реалізації права власності на нерухоме майно. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за її малолітнім сином ОСОБА_2 на підставі статті 377 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1, зайняту житловим будинком з надвірними спорудами та необхідну для його обслуговування.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року у складі судді Корнієнка С. В. позов задоволено. Виділено та визнано право власності за малолітнім ОСОБА_2, в інтересах якого діяла його мати ОСОБА_1, на земельну ділянку площею 0,3013 га, зайняту 1/2 частиною житлового будинку з надвірними спорудами та необхідну для їх обслуговування, розташовану на АДРЕСА_1, із зовнішніми межами, що починаються від межі А-Б, що межує з АДРЕСА_1 (точка на плані 38), яка розташована на відстані 4,70 м від кута (точка на плані 1) перетинання межі А-Б, яка проходить вздовж АДРЕСА_1 та межі А-Г, яка проходить вдовж суміжної земельної ділянки АДРЕСА_2, під кутом 73 градуси в напрямку житлового будинку, літ. "А" довжиною 29,83 м (точки на плані 38-39); далі поворот під кутом 152 градуса в напрямку житлового будинку, літ. "а" до перетинання з його фасадною стіною (точка на плані 40) на відстані 5,58 м від лівого кута фасадної стіни житлового будинку за літ. "А"; далі по середині внутрішній стін будинку між приміщеннями № 1-1, № 2-1, № 1-1 і № 2-2, № 1-3 і № 2-2, № 1-4 і № 2-2, № 1-4 і № 2-3 (точки на плані 40-41-42-43); далі від тильної стіни житлового будинку літ. "А" (точка на плані 43), що знаходиться на відстані 4,78 м від лівого кута житлового будинку літ. "А" під кутом 90 градусів у напрямку земель загального користування довжиною 35 м (точки на плані 43-44), далі поворот під кутом 90 градусів у напрямку земель загального користування довжиною 35 м (точки на плані 43-44); далі поворот під кутом 90 градусів у напрямку земель загального користування довжиною 35 м (точки на плані 43-44); далі поворот під кутом 90 градусів у напрямку межі Б-В, яка межує із сусідньою земельною ділянкою АДРЕСА_3 довжиною 81,64 м (точки на плані 44-45) до перетинання з цією межею Б-В, яка межує із сусідньою земельною ділянкою АДРЕСА_3 на відстані 27,37 м від кута точки на плані 19).

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 належить на праві власності 1/2 частина житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель на АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування від 05 квітня 2007 року, посвідченим державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Київської області за реєстровим № 2-966, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 квітня 2007 року Васильківського міського бюро технічної інвентаризації та технічним паспортом на будинок. При цьому розмір та межі земельної ділянки, що зайнята 1/2 частиною зазначеного житлового будинку з надвірними спорудами та необхідна для його обслуговування, встановлені висновком судової будівельно-технічної експертизи від 22 жовтня 2007 року № 95/07, складеним судовим експертом Черніним Я. О. Тому порушені майнові права позивача можуть бути поновлені шляхом виділення та передачі йому у приватну власність відповідної земельної ділянки.

У липні 2020 року Васильківська міська рада подала апеляційну скаргу на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року. При цьому рада заявила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду, яке обґрунтоване тим, що вона не брала участі у справі в суді першої інстанції, а про наявність рішення дізналася з іншої судової справи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 липня 2020 року клопотання Васильківської міської ради задоволено, поновлено Васильківській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року та відкрито апеляційне провадження в цій справі.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що строк апеляційного оскарження рішення суду має бути поновленим, оскільки був пропущений з поважних причин. Подана апеляційна скарга відповідає вимогам Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ), а тому немає перешкод для відкриття апеляційного провадження.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року апеляційну скаргу Васильківської міської ради задоволено. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що передача земельної ділянки у власність - це дискреційні повноваження місцевої ради, а не її виконавчого органу, а саме виконавчого комітету, який у справі зазначений відповідачем. Тому позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, що є підставою для скасування рішення суду. При цьому законодавством не передбачено право суду на передачу земельних ділянок у власність громадян. Земельним законодавством України встановлений порядок розробки технічної документації та передачі земельної ділянки у власність. На час постановлення рішення судом першої інстанції спірна земельна ділянка перебувала в комунальній власності територіальної громади, і позивач не надав доказів звернення до місцевої ради із заявою про надання земельної ділянки для обслуговування будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та відмови в наданні такої земельної ділянки. Доводи представника позивача про те, що рішення суду було ухвалено тринадцять років тому і ОСОБА_2 тривалий час користується земельною ділянкою, не заслуговують на увагу, оскільки рішення суду було ухвалено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, тому не може бути залишене без змін, виходячи лише з принципу правової визначеності. Крім того, спірна земельна ділянка, на якій знаходиться 1/2 частина будинку, що належить позивачу на праві власності, після скасування рішення суду залишається в користуванні позивача і він не позбавлений можливості вирішити питання приватизації земельної ділянки в установленому законом порядку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

07 грудня 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Говорун М. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2054цс16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05 (провадження № 14-262цс19) та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 638/11409/15-ц (провадження № 61-530св20), від 11 червня 2020 року у справі № 2-о-192/2008 (провадження № 61-40761св18), від 09 вересня 2020 року у справі № 2-о-72/08 (провадження № 61-15787св19), у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про поновлення Васильківській міській раді строку на апеляційне оскарження рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року. З огляду на положення статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міський голова очолює як Васильківську міську раду, так і виконавчий комітет цієї ради, а також представляє обидві юридичні особи. Тому керівник Васильківської міської ради, який також є керівником виконавчого комітету цієї ради, знав про існування справи, видав довіреність на представництво інтересів обох юридичних осіб, повноважний представник брав участь в судових засіданнях в суді першої інстанції та визнав позов. За таких обставин відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України суд повинен був відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року, оскільки вона подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Крім того, Васильківська міська рада не сплатила судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року, а долучила до апеляційної скарги платіжне доручення від 08 липня 2020 року № 95, згідно з яким платником є Виконавчий комітет Васильківської міської ради Київської області.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Васильківського міськрайонного суду Київської області.

29 січня 2021 року справа № 2-1710/07 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року провадження в цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 2-3887/2009 за позовом ОСОБА_4 до Львівського міського відділу Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, Львівського міського управління земельних ресурсів про визнання права власності на спадщину за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 08 березня 2023 року, касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в оскарженій частині - без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року провадження в цій справі було поновлене.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України (1618-15) .

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення апеляційного суду не відповідають.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року було задоволено позов ОСОБА_1, яка діяла в інтересах малолітнього ОСОБА_2, до Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області про виділення та визнання права власності на земельну ділянку під житловим будинком з надвірними спорудами.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, у липні 2020 року Васильківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій заявила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Обґрунтовуючи зазначене клопотання, Васильківська міська рада посилалася на те, що вона не брала участі у справі в суді першої інстанції, а про існування рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року дізналася з іншої судової справи.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії").

Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі "Трух проти України").

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип "res judicata" (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України").

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Пунктом 13 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 294 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

03 серпня 2010 року набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (2453-17) . Згідно з цим законом статтю 294 ЦПК України 2004 року викладено в новій редакції. Так, частинами першою, третьою статті 294 ЦПК України 2004 року було передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

15 січня 2012 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-VI від 20 грудня 2011 року (4176-17) (далі - Закон № 4176-VI (4176-17) ). Згідно з цим Законом частину третю статті 294 ЦПК України 2004 року було виключено, а частину третю статті 297 ЦПК України 2004 року - викладено в новій редакції, яка діяла до 14 грудня 2017 року включно. Так, в абзаці третьому частини третьої цієї статті у редакції Закону № 4176-VI (4176-17) було передбачено, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

З постанови Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-2054цс16, на яку послався заявник в касаційній скарзі, вбачається, що у вказаній справі апеляційний суд поновив Одеській міській раді, департаменту комунальної власності Одеської міської ради та навчально-виховному комплексу, які не були учасниками справи, строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 23 лютого 2007 року як пропущений з поважних причин, оскільки рішення суду прийнято щодо прав та обов`язків цих осіб, але з огляду на наявність в Одеської міської ради права власності на спірне майно, яке зареєстровано у 2014 році, відмовив у позові. Верховний Суд України з таким висновком не погодився та зазначив, що, аналізуючи відповідність обставин справи та дій державних органів відповідно до Конвенції, ЄСПЛ у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Також ЄСПЛ зазначив, що повноваження державних органів з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, які не обмежено жодними часовими рамками, мають суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу "належного урядування" та вимозі "законності", закріпленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Положення частини третьої статті 297 ЦПК України щодо обмеження органів державної влади та місцевого самоврядування в оскарженні судових рішень річним строком з моменту їх проголошення сприяють тому, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов`язків.

У справі № 2-1678/05 міська рада, яка діяла як представник територіальної громади міста та не брала участі у справі, в серпні 2016 року оскаржила в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 21 березня 2015 року. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року (провадження № 14-262цс19), на яку послався заявник в касаційній скарзі, погодилася з вищенаведеними правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-2054цс16 і не вбачала підстав для відступлення від них, залишила без змін ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі, застосувавши абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05 (провадження № 14-262цс19) та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 638/11409/15-ц (провадження № 61-530св20), від 11 червня 2020 року у справі № 2-о-192/2008 (провадження № 61-40761св18), від 09 вересня 2020 року у справі № 2-о-72/08 (провадження № 61-15787св19), на які послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що, враховуючи імперативний характер положень абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року та те, що річний строк, визначений для органу місцевого самоврядування, є присічним і поновленню не підлягає, то суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Разом з тим в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо строку на апеляційне оскарження судових рішень, сформульованих, зокрема, в її постанові від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05, та зауважила, що абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-V стосувався випадків, коли після спливу присічного строку рішення суду першої інстанції оскаржила сторона спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70)), від імені якої у спірних правовідносинах діяв орган державної влади чи місцевого самоврядування, якщо така сторона брала участь у справі та була належно повідомленою про її розгляд.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 зазначено, що позивачка ініціювала спір про визнання права власності на земельну ділянку комунальної власності територіальної громади міста Львова. Ця ділянка, якою, за твердженням позивачки, користувався її батько, після його смерті нібито не ввійшла до складу спадкового майна. Міськрада діє у спірних матеріальних правовідносинах як представник інтересів власника земельної ділянки - відповідної територіальної громади. Але такого власника позивачка відповідачем не визначила. Територіальна громада міста Львова не брала участі у справі (не була її стороною), але щодо неї суд вирішив питання про її право власності. Тобто вона є стороною ініційованого позивачкою спору. Відповідачами визначені філія Центру державного земельну кадастру та територіальний орган Державного агентства земельних ресурсів України, які є неналежними за вимогою позивачки. Ні міськрада, ні інший орган місцевого самоврядування Львова не були залученими до участі у справі. З огляду на вказане для визначення межі строку на апеляційне оскарження абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-V незастосовний. Перебіг строку на апеляційне оскарження судового рішення від 07 серпня 2009 року для територіальної громади міста Львова розпочався згідно з матеріалами справи з моменту отримання копії цього рішення 03 вересня 2018 року. А 02 жовтня 2018 року Львівська міська рада подала таку скаргу. Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано поновив їй строк на апеляційне оскарження з метою захисту прав та інтересів територіальної громади Львова.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи клопотання Васильківської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року, апеляційний суд виходив з того, що цей строк було пропущено з поважних причин, так як апеляційну скаргу подано особою, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, а про наявність рішення дізналася з іншої судової справи. Оскільки подана апеляційна скарга відповідає вимогам ЦПК України (1618-15) , то апеляційний суд дійшов висновку про відкриття апеляційного провадження.

Однак наведений висновок суду апеляційної інстанції зроблений з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За змістом пункту 1 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пунктів 7-9 частини другої, пунктів 3-4 частини четвертої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені: клопотання особи, яка подала скаргу; дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. До апеляційної скарги додаються: документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності).

Згідно з частинами другою-четвертою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За таких обставин органи місцевого самоврядування у правовідносинах, які зачіпають право комунальної власності територіальної громади, діють як її представники та можуть звертися до суду з метою захисту прав та інтересів територіальної громади, яку вони представляють.

Згідно з частинами першою, третьою статті 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Пунктами 1-3, 7, 14-15 частини четвертої статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільський, селищний, міський голова: забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого комітету; здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету; представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства; звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів.

За наявною в матеріалах справи довіреністю від 07 травня 2007 року № 67/9-32 Васильківська міська рада уповноважила спеціаліста юридичного відділу апарату Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області Мирводу Т. П. бути представником Васильківської міської ради та її виконавчого комітету в судах.

В цій справі суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову 15 листопада 2007 року. При цьому представник відповідача, яка на підставі вищевказаної довіреності була також представником Васильківської міської ради, була присутня в судовому засіданні, визнала позов та не заперечувала проти його задоволення, що підтверджується протоколом судового засідання від 15 листопада 2007 року.

Представник діє не від свого імені, а від імені сторони, тому Васильківська міська рада та її виконавчий комітет були обізнані зі змістом рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року.

Апеляційний суд не звернув уваги на вищевказані обставини, не перевірив належним чином доводів Васильківської міської ради про поважність причин пропуску строку (більше 12 років) на апеляційне оскарження рішення місцевого суду та не вирішив питання про залишення апеляційної скарги без руху з підстав, передбачених частиною третьою статті 357 ЦПК України.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) вказано, що тлумачення норм національного законодавства, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Крім того, на підтвердження сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року Васильківська міська рада надала платіжне доручення від 08 липня 2020 року № 95. Однак апеляційний суд не звернув увагу на те, що платником судового збору за цим платіжним дорученням є Виконавчий комітет Васильківської міської ради Київської області, а не Васильківська міська рада.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене у зв`язку з допущеними апеляційним судом вищенаведеними порушеннями норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконних судових рішень, наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування ухвали Київського апеляційного суду від 24 липня 2020 року та постанови цього суду від 05 листопада 2020 року з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.