У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, уточнивши свої позовні вимоги, просила стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на свою користь у рахунок відшкодування моральної шкоди (компенсації) в розмірі 1 296 000,00 грн за надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013200440008378 за фактом нанесення тяжких тілесних ушкоджень її сину ОСОБА_2, що спричинило його смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що в грудні 2013 року її сину ОСОБА_2 були нанесені тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких він помер. 27 грудня 2013 року за вказаним фактом розпочато кримінальне провадження за частиною першою статті 115 КК України, а 28 грудня 2013 року його було закрито. Постановою прокурора від 15 січня 2014 року постанова про закриття провадження скасована, однак станом на час звернення до суду з цим позовом злочин не розкрито, досудове розслідування не проведено, підозра нікому не вручена. Під час досудового розслідування не проводились слідчі дії, які за вказівками прокурора необхідно було провести, хід досудового розслідування затягнено. Крім того, вказала, що за майже сім років слідства слідчий не допитав головних свідків. Правоохоронні органи за наявності низки доказів, інформації про свідків події, висновків експертних установ про причини смерті, численних вказівок Сумської місцевої прокуратури, не зібрали доказів та не встановили обставин смерті ОСОБА_2 . Не забезпечено проведення ефективного досудового розслідування, яке триває сьомий рік і є безрезультатним. Стверджувала, що такою бездіяльністю їй завдано моральної шкоди, яка полягає у сильних стресах у зв`язку зі смертю сина, руйнуванням її планів на подальше життя, необхідністю звертатися з численними скаргами, розуміючи, що слідство упереджене та немає ефективного досудового розслідування; у зв`язку з цими подіями її здоров`я погіршилось. Невиправдане довготривале досудове розслідування є перешкодою на шляху реалізації правового механізму на отримання відшкодування моральної шкоди, спричинення якої є очевидним. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Зарічний районний суд м. Суми рішенням від 18 листопада 2021 року позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн моральної шкоди. В іншій частині позову відмовив за необґрунтованістю. Стягнув з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 480,95 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеним. При цьому місцевий суд виходив з того, що позивачка довела, що за довготривалий час (понад 7 років) досудового розслідування, тяганини, необхідності подання скарг та письмових звернень до різних органів вона, будучи потерпілою, знаходиться в стані постійного стресу та страху за подальшу долю кримінального провадження. Зокрема, позивачка внаслідок дій і тривалої бездіяльності відповідачів зазнала душевних страждань, а неспроможність передбачених законом процедур забезпечити їй захист законних прав за 7 років досудового розслідування кримінального провадження призводить до відчуття безсилля, приниження гідності людини у боротьбі з процедурами, що мають лише формальний зміст та не призвело до реального результату, необхідності витрачати додаткові зусилля на подолання таких штучно створених перешкод шляхом судового захисту її прав.

Визначаючи розмір завданої позивачці шкоди, суд виходив з того, що висновок експертизи, на який посилається позивач, разом з іншими наявними у матеріалах справи доказами не дає підстав уважати, що заявлений розмір відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим, з огляду на те що у ньому зазначено про орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання, що є оціночним та суб`єктивним критерієм визначення такого розміру експертом. Враховуючи обставини справи, характер багаторічних душевних страждань позивачки, й інші негативні впливи внаслідок багаторічної бездіяльності правоохоронців, час їх тривалості, виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості та меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що достатнім розміром для компенсації моральної шкоди позивачки є сума 300 000,00 грн.

На підставі статті 141 ЦПК України суд вважав, що з держави на користь позивача необхідно стягнути понесені нею судові витрати у вигляді оплати вартості проведеної судової психологічної експертизи в сумі 3 480,95 грн пропорційно до задоволених позовних вимог.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Сумський апеляційний суд постановою від 06 вересня 2022 року апеляційні скарги Сумської обласної прокуратури та представника ОСОБА_1 - адвоката Стадника С. В. залишив без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, що протиправність дій органів досудового розслідування, неефективність проведення розслідування неодноразово встановлювалась самими відповідачами - Головним управлінням Національної поліції в Сумській області і Сумською обласною прокуратурою, в тому числі за зверненнями ОСОБА_1, тобто саме факт необхідності неодноразового звернення позивачки з приводу неналежного розслідування та з вимогою вчинення відповідних дій, доказування своєї правоти і свідчить про спричинення ОСОБА_1 моральних та душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку між цими протиправними діями органів державної влади та заподіяною шкодою. Оскільки такі порушення права позивачки були неодноразовими, тривали значний період часу, тому колегія суддів погодилася із висновком місцевого суду про доведення позивачкою спричинення їй моральної шкоди.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У вересні 2022 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15, від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17, від 04 липня 2018 року у справах № 641/2328/17 та № 638/14260/16, від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18, від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 533/1106/20, від 29 червня 2022 року у справі № 554/2715/21, від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19, від 16 січня 2019 року у справі № 171/189/17, від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 13 березня 2019 року у справі № 454/1462/16, від 30 листопада 2020 року у справі № 336/3055/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 646/7688/19, від 07 жовтня 2021 року у справі № 643/14453/19, від 23 лютого 2022 року у справі № 530/1122/20, від 19 травня 2022 року у справі № 646/7385/19, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17, від 29 серпня 2018 року у справі № 686/16161/16.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково вважали підставою для відшкодування шкоди, крім іншого, скарги та письмові звернення до різних органів. При цьому реалізація позивачкою права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого та прокурора і задоволення таких скарг слідчим суддею самі по собі не свідчать про незаконність прийняття рішень, які обмежують права і свободи позивачки, а зводяться до реалізації здійснення функцій контролю в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.

У вересні 2022 року Сумська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 686/24223/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15, від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17, від 04 липня 2018 року у справах № 641/2328/17 та № 638/14260/16, від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18, від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 533/1106/20, від 29 червня 2022 року у справі № 554/2715/21, від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19, від 16 січня 2019 року у справі № 171/189/17, від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 13 березня 2019 року у справі № 454/1462/16, від 30 листопада 2020 року у справі № 336/3055/18, від14 квітня 2021 року у справі № 646/7688/19, від 07 жовтня 2021 року у справі № 643/14453/19, від 23 лютого 2022 року у справі № 530/1122/20, від 19 травня 2022 року у справі № 646/7385/19, від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових та необґрунтованих висновків про наявність підстав для відшкодування шкоди, факту завдання позивачу моральної шкоди та причинного-наслідкового зв`язку між ними. При цьому посилання судів на постановлення слідчим суддею ухвали від 04 червня 2020 року про зобов`язання слідчого розглянути клопотання представника потерпілої у кримінальному провадженні свідчать лише про здійснення судового контролю за досудовим розслідуванням відповідно до кримінального процесуального законодавства, якою дії чи бездіяльність неправомірними не визнавались. Водночас реалізація позивачкою права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого або прокурора та задоволення таких скарг слідчим суддею самі по собі не свідчать про незаконність прийняття рішень, які обмежують права і свободи позивача, а зводяться до реалізації права на здійснення функції контролю в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. Разом з цим наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Скасування судом процесуальних рішень у кримінальному провадженні за скаргою позивача є достатньою сатисфакцією. Твердження судів, що досудове розслідування у справі триває понад 7 років без будь-якого передбачуваного результату, обставини злочину слідством не встановлено, жодній із осіб не повідомлено про підозру, неодноразові вказівки з приводу одних і тих самих питань не виконано, є лише загальними фразами та спростовуються дослідженими у судах матеріалами кримінального провадження. Суди не навели жодного судового рішення, яким було би встановлено відсутність належного контролю за досудовим розслідуванням з боку Головного управління Національної поліції в Сумській області та Сумської обласної прокуратури.

У грудні 2022 року Головне управління Національної поліції в Сумській області подало до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень вказувала те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 та постановах Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 686/24223/1, від 28 листопада 2018 року у справі № 638/9055/15, від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17, від 04 липня 2018 року у справах № 641/2328/17 та № 638/14260/16, від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18, від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 533/1106/20, від 29 червня 2022 року у справі № 554/2715/21, від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19, від 16 січня 2019 року у справі № 171/189/17, від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17, від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 13 березня 2019 року у справі № 454/1462/16, від 27 червня 2019 року у справі № 461/2914/17, від 16 січня 2019 року у справі № 171/189/17, від 30 листопада 2020 року у справі № 336/3055/18.

Касаційні скарги мотивовані неврахуванням судами того, що факти, на які посилається позивачка, а саме: нерозкриття злочину, ненаправлення за результатом досудового розслідування обвинувального акта до суду, невручення фігурантам кримінального провадження підозри - не свідчить про заподіяння позивачці моральної шкоди, а також не має причинно-наслідкового зв`язку із заподіяною шкодою. Крім того, суди не звернули уваги на те, що немає рішення суду, що набрало законної сили, яким визнано протиправними (незаконними) дії (бездіяльність) органів досудового розслідування під час здійснення кримінального провадження чи відсутність належного контролю за досудовим розслідуванням. Також зазначило, що допитаний в судовому засіданні апеляційного суду експерт підтвердив, що основним чинником інтенсивного погіршення стану здоров`я позивачки є наявність тривалого стану психофізіологічного стресу, зумовленого дією психотравми, а саме смертю сина.

У листопаді 2022 року Головне управління Національної поліції в Сумській області подало відзив на касаційні скарги Державної казначейської служби України та Сумської обласної прокуратури, в якому просило скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Борох В. М. подав відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Борох В. М. також подав відзив на касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою Сумської обласної прокуратури на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 вересня 2022 рокута витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою Державної казначейської служби України на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року.

15 листопада 2022 року матеріали електронної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргами Головного управління Національної поліції України в Сумській області на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, був сином ОСОБА_4

27 грудня 2013 року у зв`язку з надходженням повідомлення від відділення анестезіології та інтенсивної терапії Сумської обласної клінічної лікарні про смерть ОСОБА_2 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості у кримінальному провадженні № 12013200440008378 за частиною першою статті 115 КК України.

Постановою слідчого СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області 28 грудня 2013 року закрито кримінальне провадження за фактом смерті ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю події та ознак складу злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України.

Постановою заступника прокурора м. Суми від 15 січня 2014 року вказану постанову слідчого скасовано як незаконну, кримінальне провадження для подальшого розслідування направлено до СВ СМВ УМВС України в Сумській області.

У січні 2014 року за заявами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проведено службову перевірка дій працівників, за результатами якої встановлено, що дії працівників Сумського МВ, які проводили перевірку щодо обставин отримання тілесних ушкоджень та в подальшому смерті ОСОБА_2 визнано такими, що не відповідають нормам Закону України "Про міліцію" (565-12) , КПК України (4651-17) та наказів МВС України.

29 січня 2014 року заступник начальника СУ УМВС України в Сумській області надав низку вказівок в порядку пункту 3 частини другої статті 39 КПК України начальнику СМВ УМВС України в Сумській області. Листом від 25 лютого 2014 року повідомлено про виконання частини вказівок.

Постановою начальника СУ УМВС України в Сумській області від 27 березня 2014 року призначено групу слідчих для розслідування кримінального провадження.

У період з 28 грудня 2013 року до 07 березня 2014 року Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи провело судово-медичну експертизу тіла Ломаки М. А.

У березні 2014 року проведені судово-медичні експертизи речей потерпілого. У серпні 2014 року проведені медико-криміналістичні експертизи речей потерпілого.

Постановою від 25 липня 2014 року призначено комісійну судово-медичну експертизу, а 18 листопада 2014 року складено висновок експерта.

Постановами від 29 грудня 2014 року призначено додаткову комісійну судово-медичну експертизу.

У липні та вересні 2014 року проведено огляд місця події.

31 січня, 11 квітня, 16 квітня 2014 року слідчі надали доручення в порядку частини першої статті 41 КПК України на проведення слідчих (розшукових) дій.

05 червня 2014 року прокурор прокуратури м. Суми надав низку вказівок слідчому у кримінальному провадженні.

Постановою прокурора Сумської області від 11 липня 2014 року доручено здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування. Зі змісту вказаної постанови відомо, що слідчий проігнорував вказівки заступника начальника СУ УМВС України в Сумській області, і протягом 4 місяців вони не виконані. Начальника відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, не здійснив контроль за їх виконанням.

У квітні 2015 року проведено одночасний допит осіб та свідків.

Протягом 2016 року проведено допит свідків та потерпілої.

У квітні 2016 року проведено судово-медичну експертизу гістологічних препаратів.

За скаргою ОСОБА_1 від 10 лютого 2017 року Головне слідче управління Національної поліції України вивчило стан досудового розслідування та встановило, що досудове розслідування належним чином не організовано, необхідні слідчі (розшукові) дії проводяться епізодично або взагалі не проведені, законного рішення не прийнято. Зазначено про необхідність активізувати досудове розслідування.

Постановою від 28 лютого 2017 року змінено попередню кваліфікацію кримінального правопорушення на частину другу статті 121 КК України. У березні 2017 року складено план додаткових слідчих (розшукових) дій та доручення про провадження слідчих дій.

Протягом 2017 року в порядку статей 40, 41 КПК України надавались доручення, у тому числі повторно, про проведення слідчих (розшукових) дій. Проведено допит трьох свідків та надіслано запит щодо перетину державного кордону ОСОБА_7 . Надіслано запит щодо з`єднань абонентського номера оператора мобільного зв`язку.

Ухвалою слідчого судді від 13 квітня 2017 року надано тимчасовий доступ до речей та документів - оператора мобільного зв`язку за період часу з 16 грудня до 31 грудня 2013 року. ПрАТ "МТС Україна" повідомило, що зазначений у запиті час перевищує термін зберігання записів - 3 роки, у зв`язку з чим надати інформацію не є можливим.

28 липня 2017 року начальнику Сумського ВП ГУНП в Сумській області повторно в порядку статей 40, 41 КПК України надано доручення про проведення слідчих (розшукових) дій.

20 жовтня 2017 року Сумська місцева прокуратура в порядку пункту 4 частини другої статті 36 КПК України направила вказівки щодо кримінального провадження.

Згідно з протоколом оперативної наради із заступником прокурора області від 03 листопада 2017 року визнано, що досудове розслідування у кримінальному провадженні не повною мірою відповідає вимогам статей 2, 9, 28 КПК України та потребує активізації. Вирішено вжити відповідних заходів.

15 листопада 2017 року Сумська місцева прокуратура в порядку пункту 4 частини другої статті 36 КПК України направила вказівки у кримінальному провадженні.

18 грудня 2017 року складені доручення на проведення слідчих дій. Складено рапорти про неможливість виконання доручень щодо забезпечення прибуття осіб.

Протягом 2018 року складались вимоги на перевірку за системою "Аркан" осіб щодо перетину ними державного кордону. Інші слідчі (розшукові) дії протягом 2018-2019 років не проводились.

14 серпня 2018 року прокурор Сумської місцевої прокуратури надав низку вказівок, у тому числі стосовно допиту осіб як свідків.

Ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 червня 2020 року задоволено скаргу представника потерпілої на бездіяльність слідчого щодо нездійснення розгляду клопотання у встановлений строк.

У 2020 році проведено допит потерпілої ОСОБА_1 . Інших слідчих (розшукових) дій не проводилось.

19 листопада 2020 року прокурор Сумської місцевої прокуратури надав вказівки у порядку пункту 4 частини другої статті 36 КПК України.

В ході досудового розслідування неодноразово протягом 2014-2020 років надавались доручення на відібрання пояснень та забезпечення явки свідків у кримінальному провадженні, зокрема, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які, за твердженням позивачки, перебували з її сином увечері, коли йому були заподіяні тілесні ушкодження, на що складались рапорти про відсутність осіб, явку яких необхідно було забезпечити, за місцем проживання.

Протягом 2014-2020 років позивачка неодноразово зверталась до органів Національної поліції та прокуратури із заявами та скаргами щодо дій працівників, неналежного здійснення досудового розслідування. Їй надавались відповіді, у тому числі і про притягнення окремих працівників слідчого відділу до дисциплінарної відповідальності за результатами розгляду її заяв.

У судових засіданнях представники обласної прокуратури та ГУ Національної поліції України у Сумській області підтвердили, що на цей час досудове розслідування триває.

Згідно з висновком від 27 травня 2021 року № 281 за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи позивачці спричинені страждання (моральна шкода) внаслідок довготривалого розслідування (з 17 грудня 2013 року до 17 грудня 2020 року) кримінального провадження № 12013200440008378 щодо завдання тяжких тілесних ушкоджень сину ОСОБА_2, через які він помер ІНФОРМАЦІЯ_1, яке зараз знаходиться на стадії досудового розслідування. Орієнтовний розмір грошової компенсації за спричинені страждання становить 216 мінімальних заробітних плат. У ОСОБА_1 наявні стійкі зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному функціонуванню її як особистості і виникли внаслідок семирічного проведення досудового розслідування.

Опитані апеляційним судом експерти, які проводили психологічну експертизу, пояснили, що під час спілкування з позивачкою вони встановили, і це відображено у їх висновку, що 7-річне тривале досудове розслідування смерті її сина внаслідок завдання тяжких тілесних ушкоджень є травматичним фактором для соціально-психологічного стану позивачки, пов`язаного з її особистим реагуванням на подію смерті її сина, внаслідок чого відбулось інтенсивне погіршення стану її здоров`я через наявність тривалого психофізіологічного стресу, зумовленого дією психотравми, яка дійсно відбулась у її житті, за часом відноситься до подій, що становлять фабулу її цивільного позову. Визначаючи розмір грошового еквіваленту моральної шкоди, вони керувалася методичними рекомендація, занесеними до реєстру Міністерства юстиції України, де передбачено застосування саме мінімального розміру заробітної плати, а також постановою Пленуму Верховного Суду України про судову практику відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Тому у висновку грошове відшкодування моральної шкоди, спричиненої позивачці внаслідок довготривалого кримінального провадження щодо завдання тяжких тілесних ушкоджень її сину ОСОБА_2, через які він помер ІНФОРМАЦІЯ_1, визначено в розмірі 216 мінімальних заробітних плат.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 2 Конвенції визначає зобов`язання держави здійснити ефективне розслідування у випадку наявності ознак насильницької смерті.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування обставин смерті.

Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, швидкість розслідування, участь родичів загиблих та незалежність слідства.

Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди по своєму характеру є доволі складним процесом. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Надмірна тривалість кримінального провадження за фактом смерті близького родича здатна призвести до моральних страждань потерпілого, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю неодноразового відвідування органів досудового розслідування, прокуратури, суду; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями чи бездіяльністю.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16-ц (провадження № 61-5805св20) зазначено, що "згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту. Розумність тривалості провадження повинна визначатись

у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis$ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі "Пелісьє і Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі "Філіс проти Греції" (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови […]".

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (§ 62 рішення від 12 липня 2007 року в справі "Stankov v. Bulgaria, заява № 68490/01).

У цій справі суди встановили, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013200440008378 за частиною першою статті 115 КК України за фактом смерті ОСОБА_2, розпочато 27 грудня 2013 року і не закінчено на день ухвалення судом першої інстанції рішення у справі (18 листопада 2021 року), тобто триває понад сім років (станом на час звернення позивачки до суду з цим позовом). При цьому ОСОБА_1 неодноразово оскаржувала бездіяльність органів досудового слідства щодо неефективного проведення досудового розслідування, а Головне слідче управління Національної поліції України, прокуратура та слідчий суддя своїми процесуальними рішеннями підтвердили, що досудове розслідування належним чином не організовано, необхідні слідчі (розшукові) дії проводилися епізодично або взагалі не проведені.

Врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивачка має право на відшкодування моральної шкоди, яка виявилась у душевних стражданнях, зумовлених тривалим та неефективним досудовим розслідуванням кримінального провадження за фактом загибелі її сина.

Оцінюючи спірні правовідносини, колегія суддів враховує, що у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не самі по собі факти оскарження позивачкою дій та бездіяльності органів досудового розслідування, а очевидна надмірна тривалість (понад 7 років на час звернення до суду з позовом) та неефективність досудового розслідування кримінального провадження, яке для позивачки має виняткове значення, оскільки предметом цього розслідування є загибель її сина.

У зв`язку з цим доводи касаційних скарг про не доведення позивачкою моральних страждань є безпідставними та зводяться до неправильного тлумачення заявниками правових норм та необхідності переоцінки доказів у справі. Обґрунтованих доводів щодо розміру стягненої моральної шкоди касаційні скарги не містять.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційних скаргах як підстава для відкриття касаційного провадження.

Разом з тим суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, розглянувши справу, виходив з того, що завдана позивачці моральна шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (460/2011) , центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).