У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), державного реєстратора Львівської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості та бізнесу" (далі - КП "Реєстрація нерухомості та бізнесу") Бойко Х. Р., третя особа - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про скасування рішення про реєстрацію права власності, скасування реєстрації права власності та відновлення попередніх записів, у якому просила:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44608112 від 14 грудня 2018 року 10:26:10, реєстратора Бойко Х. Р., КП "Реєстрація майна та бізнесу", про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- скасувати реєстраційний запис від 11 грудня 2018 року № 29442822, вчинений реєстратором Бойко Х. Р., КП "Реєстрація майна та бізнесу", про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Укрсоцбанк";

- поновити відомості у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовано тим, що позивач була власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02 липня 2007 року № 4115. Між позивачем як позичальником та AT "Укрсоцбанк" як позикодавцем укладений кредитний договір від 26 лютого 2008 року, виконання зобов`язань за яким забезпечувалось договором іпотеки серія та номер: 1259, 1260, укладеним 26 лютого 2008 року.

Відповідно до підпункту 4.5.3 договору іпотеки встановлено такий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Кредитний ліміт за вказаним договором встановлено у сумі 27 000,00 доларів США. Розміру заборгованості за вказаним договором на момент прийняття оскаржуваного рішення та реєстрації позивачу невідомо.

Відповідно до копії виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва від 17 березня 2011 року № 6-1303/10, із позивача на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") стягнуто 756 449,54 грн та 3 964,49 грн третейського збору. Такий виконавчий лист виданий на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 10 лютого 2010 року. Позивач стверджувала, що їй не надходило вказане рішення третейського суду, інших документів, щодо яких можна було б встановити розмір заборгованості перед відповідачем, позивач не має. Їй також невідомо, за якою вартістю AT "Укрсоцбанк" набуло у власність квартиру. Документів про визначення вартості квартири відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України "Про іпотеку" позивачу не надходило. Проте згідно з іпотечним договором від 06 лютого 2008 року заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами в еквіваленті 109 366,34 доларів США.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 07 липня 2004 року. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Позивач звертала увагу, що 07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Отже, на думку позивача, визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

За наслідками прийнятого реєстратором КП "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Х. Р. рішення від 14 грудня 2018 року індексний номер 44608112 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

З огляду на наведене, враховуючи, що спірна квартира підпадає під ознаки, визначені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , на переконання позивача, підлягає скасуванню рішення реєстратора КП "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Х. Р. від 14 грудня 2018 року індексний номер 44608112 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 та реєстраційний запис від 11 грудня 2018 року № 29442822 реєстратора КП "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Х. Р. про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 16 січня 2020 року задоволено заяву про заміну сторони відповідача. Замінено АТ "Укрсоцбанк" на його правонаступника - Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк").

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено через безпідставність позовних вимог.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач у порушення умов договору іпотеки і без згоди іпотекодержателя зареєстрував за адресою предмета іпотеки дитину; позивач не надала суду будь-яких належних та допустимих доказів, що вимоги нормативних актів не виконані належним чином нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки; згідно з умовами договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання; той факт, що сторони домовилися про застосування позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про наявність згоди (в тому числі іпотекодавця) на те, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в один чи іншій спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, який передбачений Законом України "Про іпотеку" (898-15) ; сторона позивача не надала допустимих доказів оскарження договору іпотеки повністю або у частині застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, укладаючи іпотечний договір, позивач надала згоду на перехід права власності (відчуження) до іпотекодержателя в майбутньому у разі настання чітко визначених обставин; сторона позивача не надала належних та допустимих доказів, що на момент вчинення оскаржуваної реєстраційної дії позивач була зареєстрована і фактично проживала саме у спірній квартирі. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання позивача на норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) як на підставу скасування спірного рішення є безпідставним і з урахуванням принципів правової визначеності та рівності прав усіх учасників цивільно-правових відносин, закріплених в частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 серпня 2020 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про часткове задоволення позову. Скасовано запис про державну реєстрацію права на нерухоме майно від 11 грудня 2018 року № 29442822, вчинений реєстратором Бойко Х. Р., КП "Реєстрація майна та бізнесу", про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за AT "Укрсоцбанк". У задоволенні решти позову відмовлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, вказав, що, підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас зазначений Закон ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Матеріалами справи підтверджується, що спірна квартира, яка має загальну площу 59,8 кв. м та використовується як місце постійного проживання позивачем та членами її сім`ї, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ "Укрсоцбанк" як забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору від 26 лютого 2008 року № 602/25-072, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, на думку апеляційного суду, у державного реєстратора Бойко Х. Р. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ "Укрсоцбанк", тому реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком проведена всупереч вимогам договору про іпотеку та вимогам чинного законодавства, зокрема статей 35, 37 Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) . На цій підставі вимогу позову про скасування запису про державну реєстрацію права на нерухоме майно від 11 грудня 2018 року № 29442822, вчиненого реєстратором Бойко Х. Р., апеляційний суд вважав обґрунтованою.

Водночас апеляційний суд вирішив відмовити у задоволенні двох інших позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію та про поновлення відомостей у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на квартиру, оскільки рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а скасування запису про державну реєстрацію права на нерухоме майно фактично поновить попередні записи про право власності позивача на спірну квартиру.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У жовтні 2021 року АТ "Альфа-Банк" подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, з пропуском строку на касаційне оскарження, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, банк просить скасувати оскаржувану постанову повністю та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга містила також клопотання про поновлення пропущеного строку на оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 607/4911/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 756/9904/15, від 10 лютого 2021 року у справі № 755/17990/19, від 15 січня 2020 року у справі № 201/344/18 та у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України (1618-15) ).

Також заявник указує на порушення норм процесуального права, оскільки ОСОБА_1 порушила порядок подання апеляційної скарги, проте Львівський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у цій справі за її апеляційною скаргою, разом з тим відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ "Альфа-Банк". Крім того, представник банку мав намір взяти участь у судовому засіданні, проте суд дійшов необґрунтованого висновку про неможливість надання такого права представнику АТ "Альфа-Банк" (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник наполягає на тому, що:

- позивач як боржник має заборгованість перед банком, яку має повернути;

- позивач як апелянт на 2 дні прострочив надання апеляційному суду підтверджуючих документів на усунення недоліків, зазначених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху від 22 вересня 2020 року, без надання відповідного клопотання, тобто ухвалу суду не виконано, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. Натомість Львівський апеляційний суд 08 вересня 2020 року в аналогічній ситуації відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ "Альфа-Банк", проте не може бути у суду суб`єктивне ставлення до сторони у справі, строки мають застосовуватися однаково для всіх сторін;

- незважаючи на висловлений намір представника банка взяти участь у справі особисто, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про неможливість надання такого права представнику АТ "Альфа-Банк", чим обмежив у правах сторону відповідача;

- немає такої підстави позову як відсутність доказів направлення повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, хоча апеляційний суд посилається на це, проте банк його надсилав, а боржник - отримав;

- позивач станом на дату укладення договору іпотеки та кредитного договору є підприємцем, тому дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) на спірні правовідносини не поширюється. Позивач має не просто заявити про те, що необхідно застосувати обмеження за цим Законом, але довести це;

- позивач не зазначала, що в неї немає іншого нерухомого житлового майна, доказів цього не надала. Так само не надала доказів постійного проживання саме в спірній квартирі. Позивач взагалі згідно з текстом договору іпотеки зареєстрована за іншою адресою, ніж предмет іпотеки. Станом на момент розгляду справи позивач відмовилася від прийняття спадщини в іншій справі, що свідчить про наявність у неї іншого майна, до якого вона мала відношення та проживати в якому вона могла (адже була наявна батьківська хата), не можна стверджувати, що іпотечне майно - це єдине майно, в якому могла проживати ОСОБА_1 . Позивач може мати додаткове житло неприватизоване;

- іпотечний договір укладений позивачем добровільно та без жодного примусу щодо вибору контрагента і визначення умов договору, про що свідчить відсутність жодного рішення суду про скасування зазначеного договору як в цілому, так і в частині. Укладаючи іпотечний договір, позивач надала згоду на перехід права власності (відчуження) до іпотекодержателя в майбутньому у разі настання чітко визначених обставин. Посилання позивача на норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) безпідставне;

- Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) мав тимчасову дію та припинив свою дію.

Оскільки суд касаційної інстанції в силу статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, Верховний Суд не бере до уваги документи, додані заявником до його касаційної скарги на підтвердження його доводів, що не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, та здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

У лютому 2022 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ "Альфа-Банк", в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову - залишити без змін, оскільки вона є законною.

У відзиві на касаційну скаргу АТ "Альфа-Банк" адвокат Перунов В. В. просить поновити строк на подання цього відзиву, з огляду на поважність його пропуску (виявлення у представника позивача короновірусної хвороби COVID-19). Зважаючи на незначний строк пропуску подання відзиву на касаційну скаргу, установленого ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року, (3 дні) та його поважність, Верховний Суд визнає причини пропуску строку поважними та вважає за можливе його поновити.

Інші відзиви станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 листопада 2021 року касаційна скарга АТ "Альфа-Банк" передана на розгляд судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року поновлено АТ "Альфа-Банк" строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків, а саме надіслання уточненої редакції касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підстави, на яких подається касаційна скарга з визначенням передбачених статтею 389 ЦПК України підстав, надання копій скарг та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи та надання документу на підтвердження сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, а також роз`яснено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 466/1996/19 із Шевченківського районного суду м. Львова та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2022 року матеріали справи № 466/1996/19 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року № 70/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаною з вагітністю та пологами.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 січня 2023 року касаційну скаргу АТ "Альфа-Банк" та матеріали справи № 466/1996/19 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 липня 2007 року ОСОБА_1 була власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02 липня 2007 року № 4115.

Між позивачем як позичальником та AT "Укрсоцбанк" як позикодавцем укладений кредитний договір (договір відновлювальної кредитної лінії № 602/25-072) від 26 лютого 2008 року на поточні потреби на суму 60 тис. доларів США, виконання зобов`язань за яким забезпечувалось договором іпотеки серія та номер: 1259, укладеним 26 лютого 2008 року та посвідченим приватним нотаріусом Нор Н. М.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо квартири АДРЕСА_1, реєстраційний номер 1721229346101 вчинено запис: від 11 грудня 2018 року № 929442822, ОСОБА_3, КП "Реєстрація майна та бізнесу", на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44608112 від 14 грудня 2018 року 10:26:10, ОСОБА_3 .

Підставою виникнення права власності вказано повідомлення про вручення кур`єрного відправлення, серія та номер: 97158, 97159, виданий 17 вересня 2018 року, видавник: КС "EXPOST"; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: 1400041703069, виданий 20 жовтня 2018 року, видавник: Укрпошта; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, серія та номер: 10610, виданий 18 червня 2018 року, видавник: ПАТ "Укрсоцбанк"; іпотечний договір, серія та номер: 1259, 1260, виданий 26 лютого 2008 року, видавник: Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк"/ ОСОБА_1 .

Рішенням єдиного акціонера AT "Укрсоцбанк" від 15 жовтня 2019 року № 5/2019, а також рішенням загальних зборів акціонерів АТ "Альфа-Банк", протокол від 15 жовтня 2019 року № 4/2019 затверджено передавальний акт. Внаслідок реорганізації шляхом приєднання AT "Укрсоцбанк" до AT "Альфа-Банк" правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є "Альфа-Банк". Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків AT "Укрсоцбанк" виникає у АТ "Альфа-Банк" з дати затвердження цього передавального акту загальними зборами акціонерів АТ "Альфа-Банк" та рішенням єдиного акціонера - "Укрсоцбанк", а саме з 15 жовтня 2019 року.

Підпунктом 4.5.3 іпотечного договору встановлено один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Апеляційний суд з посиланням на довідку з місця проживання про склад сім`ї та прописку встановив, що квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка має загальну площу 59,8 кв. м, використовується як місце постійного проживання позивачем та членами її сім`ї.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV (898-15) ) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на дату укладення договору іпотеки) у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на дату укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) (далі - Закон № 800-VI (800-17) ) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на дату укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI (800-17) змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У свою чергу пунктом 4.5 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: шляхом звернення передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону № 898-IV.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, підставою виникнення права власності на предмет іпотеки за банком стало повідомлення про вручення кур`єрного відправлення, серія та номер: 97158, 97159, виданий 17 вересня 2018 року, видавник: КС "EXPOST"; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: 1400041703069, виданий 20 жовтня 2018 року, видавник: Укрпошта; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, серія та номер: 10610, виданий 18 червня 2018 року, видавник: ПАТ "Укрсоцбанк"; іпотечний договір, серія та номер: 1259, 1260, виданий 26 лютого 2008 року, видавник: Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк"/ ОСОБА_1 . Сам заявник зазначає в касаційній скарзі на тому, що позивачу було направлено кредитором відповідне повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання і ОСОБА_1 його отримала.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII від 03 червня 2014 року "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (далі - Закон № 1304-VII (1304-18) ), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що (в редакції цього Закону на дату реєстрації права власності на спірну квартиру):

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII (1304-18) передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на дату спірних правовідносин) звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, Закон № 898-IV (898-15) прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 59,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII (1304-18) , у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 26 лютого 2008 року, укладеного в іноземній валюті.

Отже, у реєстратора Бойко Х. Р. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ "Укрсоцбанк".

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII (1304-18) міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а та у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 200/12998/18. Підстави для відступу від цього висновку відсутні.

Висновки про те, що Закон № 1304-VII (1304-18) підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку містяться і в постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 201/7014/18 (провадження № 61-7373св20), від 30 вересня 2021 року у справі № 127/15802/15-ц (провадження № 61-16395св20).

Зазначеним спростовуються наведені в касаційній скарзі доводи, що позивач як боржник має заборгованість перед банком, яку має повернути, укладаючи іпотечний договір, вона надала згоду на перехід права власності (відчуження) до іпотекодержателя в майбутньому у разі настання чітко визначених обставин, посилання позивача на норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) є безпідставним.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо відсутності доказів проживання ОСОБА_1 саме в спірній квартирі, що була предметом іпотеки, спростовуються матеріалами справи, зокрема довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Квітове" від 17 лютого 2018 року № 40 (а. с. 13 т. 1), зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку заявника, спростовує обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про наявність у позивача іншого житла не підтверджені належними та допустимими доказами, тому не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду.

Аргументи касаційної скарги про те, що Закон № 1304-VII (1304-18) мав тимчасову дію та припинив свою дію, не приймаються, оскільки він діяв станом на дату вчинення реєстратором ОСОБА_3 реєстраційного запису від 11 грудня 2018 року № 29442822, а також, з урахуванням пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства (2597-19) та Закону України від 13 квітня 2021 року № 1381-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" (1381-20) , діяв на дату прийняття рішень судами попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач станом на дату укладення договору іпотеки та кредитного договору є підприємцем, тому дія Закону № 1304-VII (1304-18) на спірні правовідносини не поширюється, не заслуговують на увагу, оскільки у кредитному договорі немає вказівки на статус ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця та судами у цій справі установлено, що кредит надавався банком позивачу на поточні потреби.

Відповідно до пункту 6 Закону № 1304-VII (1304-18) дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб`єктами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (в редакції після 20 березня 2020 року - дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб`єктами Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) ).

У пункті 3 частини першої статті 3 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII "Про запобігання корупції" вказано, що суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом. Доказів, що ОСОБА_1 обіймала таку посаду чи була такою особою, матеріали справи не містять і позивач не надав, а статус фізичної особи-підприємця, про який згадує заявник, до такого автоматично не прирівнюється.

Отже, немає підстав вважати, що станом на дату вчинення оскаржуваного реєстраційного запису на позивача не поширювалася дія Закону № 1304-VII (1304-18) .

Доводи касаційної скарги про таке процесуальне порушення як відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника позивача при простроченні ним строку на усунення недоліків на 2 дні та необґрунтовану відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою банка, не підтвердились, зважаючи на наступне.

Згідно з мотивувальною частиною ухвали Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у справі, що міститься у публічному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, АТ "Альфа-Банк" отримало ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року про надання строку для усунення недоліків його апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову (зокрема для надання апелянту можливості подати апеляційному суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням обґрунтованих доводів поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції) 14 квітня 2020 року, проте станом на 08 вересня 2020 року (а це 4 місяці) банк не виконав вимог ухвали Львівського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року з дня отримання її копії, тому ситуація, як зазначає заявник, не є аналогічною, і апеляційний суд за таких умов виправдано відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою банка. Банк мав право касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, проте цього не здійснив.

Щодо нібито упередженого ставлення зі сторони апеляційного суду до сторони позивача - Львівський апеляційний суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 28 жовтня 2020 року у справі розглянув два клопотання банка про відмову у відкритті апеляційного провадження з аналогічними доводами відповідача про подання апеляційної скарги представником позивача поза межами строку на апеляційне оскарження, без відповідного клопотання про його поновлення, та прострочення подання підтверджуючих документів на усунення недоліків на 2 дні, надавши вичерпну відповідь на такі зауваження заявника з належною правовою оцінкою, з чим Верховний Суд погоджується, зокрема матеріалами справи підтверджується, що копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху сторона позивача отримала 09 жовтня 2020 року, а 19 жовтня 2020 року, тобто з дотриманням десятиденного строку, установленого для усунення недоліків, позивач надіслав засобами поштового зв`язку до апеляційного суду клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги разом з квитанцією про оплату судового збору та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, тобто доводи касаційної скарги із цього приводу є безпідставними.

Доводи заявника про порушення апеляційним судом його невід`ємного права на захист відхиляються, оскільки про призначене судове засідання на 20 квітня 2021 року (не відбулось через заходи посиленого карантину із-за коронавірусу COVID-19) банк був належним чином завчасно повідомлений (а. с. 90 т. 2), про судове засідання на 07 вересня 2021 року о 14 год 15 хв банк також був належним чином завчасно повідомлений (а. с. 104 т. 2). Клопотання про відкладення розгляду справи (обґрунтоване тим, що повноважений представник АТ "Альфа-Банк" зайнятий в іншому судовому засіданні в Голосіївському районному суді м. Києва) було одержано апеляційним судом лише 07 вересня 2021 року о 14 год 27 хв (про що свідчить відбиток вхідного штемпелю суду). Засідання у справі було розпочато о 14 год 55 хв (про що свідчить запис у протоколі судового засідання від 07 вересня 2021 року: а. с. 116 - 117 т. 2), клопотання представника розглянуто та вирішено слухати справу за відсутності осіб, які не з`явились у судове засідання. З огляду на те, що адвокат Блажевський П. І. не надав належних доказів, що саме він був відряджений до м. Києва як уповноважений представник банка на судове засідання в іншій справі, сторона відповідача була завчасно повідомлена про судове засідання, призначене на 07 вересня 2021 року, банк не надав доказів, що не міг забезпечити участь іншого свого уповноваженого представника в судовому засіданні у цій справі, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України), Верховний Суд дійшов висновку про відсутність порушеного права заявника на захист із підстав, зазначених у касаційній скарзі.

Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 607/4911/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 756/9904/15, від 10 лютого 2021 року у справі № 755/17990/19, від 15 січня 2020 року у справі № 201/344/18 та у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваної постанови, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

Верховний Суд послідовно наголошує, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

Так, у справі № 756/9904/15, на яку посилався заявник, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ОСОБА_1 поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) , оскільки вона займає посаду в органах місцевого самоврядування, відповідно суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що приватний виконавець при здійсненні заходів щодо передачі квартири АДРЕСА_1 на примусову реалізацію з прилюдних торгів, діяв відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та з дотриманням положень Закону № 1304-VII (1304-18) , оскільки починаючи з моменту проведення опису та арешту квартири до моменту реєстрації заявки приватного виконавця в системі електронних торгів арештованим майном відповідно до пункту 6 вказаного Закону на ОСОБА_1 дія Закону № 1304-VII (1304-18) не поширювалася, як на суб`єкта Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції". Водночас у цій справі, що переглядається в порядку касаційного провадження, ОСОБА_1 не займала посаду в органах місцевого самоврядування та не є особою, на яку не поширюється дія Закону № 1304-VII (1304-18) (обґрунтування чому наведено вище).

У справі № 755/17990/19, на яку посилався заявник, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що оскільки боржник ОСОБА_1 є засновником, керівником (без обмежень на представлення) та підписантом ПП "НИВА-ЄТЛ", уповноваженою представляти юридичну особу в правовідносинах із третіми особами та має право вчиняти без довіреності від імені юридичної особи будь-які дії, тому суд першої інстанції помилково вважав, що у зв`язку з втратою чинності Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", положення пункту 6 Закону № 1304-VII (1304-18) про не поширення Закону на осіб, які є суб`єктами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", не підлягає застосуванню стосовно ОСОБА_1, яка є засновником та керівником ПП "НИВА-ЄТЛ". Разом з тим у цій справі, що переглядається в порядку касаційного провадження, ОСОБА_1 не була засновником та керівником приватного підприємства та особою, на яку не поширюється дія Закону № 1304-VII (1304-18) (обґрунтування чому наведено вище).

Посилання заявника на інші постанови Верховного Суду спростовуються правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), де вказано про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).

З огляду на відсутність таких доводів касаційної скарги, Верховний Суд не переглядає постанову апеляційного суду в частині визначення належності способів захисту порушеного права позивача.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_4 зводяться до переоцінки установлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи зміст позовних вимог та матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у постанові апеляційного суду, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.