розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Вараш на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 березня 2020 року у складі судді Горегляд О. І. та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Кузнецовськ (з 17 грудня 2018 року перейменовано на Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Вараш)Виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області (далі - Територіальний центр) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що він працював у відповідача на посаді чергового з режиму відділення соціальної адаптації та реінтеграції бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Наказом (розпорядженням) від 02 жовтня 2018 року № 32-п його було звільнено з роботи із займаної ним посади з 03 жовтня 2018 року згідно з пунктом 4 частини першими статті 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин 03 вересня 2018 року.

Звільнення є незаконним, оскільки його причиною є упереджене ставлення керівника Територіального центру, а також незаконні дії осіб, які застосували до нього фізичну силу та погрожували розправою.

На порушення вимог пункту 4 частини першої статті 40, статей 147-1, 148, 149 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) керівник Територіального центру ОСОБА_2 не взяла до уваги дійсні причини його відсутності на роботі, про які їй було достовірно відомо, та не було нею обгрунтовано у наказі про звільнення відсутності поважних причин. Через події, які відбулися з ним на робочому місці 03 вересня 2018 року, його стан здоров`я значно погіршився, його почали турбувати головні болі та безсоння, знизився імунітет, внаслідок чого він перебував на стаціонарному лікуванні у Державному закладі "Спеціалізована медико-санітарна частина № 3 Міністерства охорони здоров`я України" (далі - ДЗ "СМСЧ №3 МОЗ України") у період з 26 вересня 2018 року до 02 жовтня 2018 року включно.

Незважаючи на його перебуванні на лікуванні, 27 вересня 2018 року керівником Територіального центру було винесено наказ про його звільнення з роботи з підстав прогулу 03 вересня 2018 року, про що зроблено запис у трудовій книжці від 28 вересня 2018 року № 22.

02 жовтня 2018 року вказаний запис було скасовано керівником з підстав тимчасової непрацездатності позивача до 02 жовтня 2018 року включно.

Незважаючи на те, що 02 жовтня 2018 року включно він перебував на стаціонарному лікуванні, ОСОБА_2 того ж дня одночасно із наказом про скасування наказу про попереднє звільнення винесла новий наказ (розпорядження) про його звільнення із 03 жовтня 2018 року, тобто з наступного дня.

Оскільки ОСОБА_2 винесла наказ про його звільнення в день, коли він перебував на лікуванні, то вона не бажала отримувати від нього пояснення, що є грубим порушенням трудового законодавства.

Із документами, зазначеними в наказі про звільнення від 02 жовтня 2018 року, його ніхто не ознайомив, що підтверджується запитом від 24 жовтня 2018 року та листом-відповіддю від 24 жовтня 2018 року.

Крім цих обставин, які вказують про наявність поважних причин відсутності перебування на робочому місці 03 вересня 2018 року, оспорюваний наказ від 02 жовтня 2018 року є незаконним також у зв`язку з порушенням відповідачем вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, відповідно до яких не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Позивач зазначив, що у період з 03 жовтня 2018 року до 08 жовтня 2018 року він продовжував лікування в КП "Маневицький районний центр первинної медико-санітарної допомоги", що підтверджується листком непрацездатності, копія якого додається, тому не міг бути звільненим з роботи з ініціативи власника.

Просив поновити його на посаді чергового з режиму відділення соціальної адаптації та реінтеграції бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі Територіального центру та стягнути з відповідачана його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 04 жовтня 2018 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст судового рішення судів першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді чергового з режиму відділення соціальної адаптації та реінтеграції бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, Територіального центру. Стягнуто із Територіального центру на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 66 129,17 грн. Стягнуто із Територіального центру в дохід держави судовий збір в сумі 1 409,60 грн. Рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із встановленої законом заборони на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. Відповідач як працедавцем така заборона щодо звільнення позивача, який перебував у день звільнення з роботи на лікарняному, була проігнорована, чим порушено охоронювані законом трудові права та гарантії працівника, які підлягають поновленню у судовому порядку. Суд взяв до уваги відсутність належних, достовірних, достатніх доказів на підтвердження факту прогулу, вчиненого позивачем 03 вересня 2018 року, який став підставою звільнення його з роботи.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вмотивоване статтею 235 КЗпП України, згідно з якою у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, і при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Судом також враховано, що заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, а тому виплата середнього заробітку здійснюється за весь час вимушеного прогулу та у заявленому позивачем розмірі, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року Територіальний центр звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 березня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалені у справі судові рішення неможливо виконати, зокрема, через відсутність у директора Територіального центру повноважень вносити зміни у штатну чисельність працівників у зв`язку з ліквідацією юридичної особи - відповідача.

Щодо правомірності підстав звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, то факт прогулу позивача 03 вересня 2018 року з 22.00 год, 8.00 год 04 вересня 2018 року підтверджено копією акта від 04 вересня 2018 року про відсутність його на роботі. Факт відсутності на роботі ОСОБА_1 підтвердив, пояснення щодо цього надати відповідачу відмовився.

Ухвалюючи судове рішення про поновлення позивача на посаді, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не скасував нормативно-правовий акт (наказ від 02 жовтня 2018 року № 32-п), яким було прийнято рішення про його звільнення.

В оскаржуваних судових рішеннях не вказано, з якого часу необхідно поновити позивача на роботі.

Суд першої інстанції порушив процесуальні строки складання повного тексту судового рішення, у якому було зазначено, що складення повного тексу судового рішення відкладено на 24 березня 2020 року, тоді як фактично рішення було винотовлено лише 15 лютого 2021 року.

Також суд першої інстанції порушив вимоги статті 275 ЦПК України щодо строку розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадженння.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає: суди попередніх інстанцій не застосували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 листопада 2020 року у справі № 369/9301/18.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у грудні 2021 року, ОСОБА_1 заперечує проти доводів Територіального центру, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що доводи відповідача є безпідставними і необгрунтованими, зводяться виключно до суб`єктивної переоцінки доказів у справі.

У відповіді на відзив на касаційну скаргу, поданій до суду у грудні 2021 року, Територіальний центр заперечував проти доводів ОСОБА_1 та підтримав вимоги касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони перебували у трудових відносинах.

Наказом (розпорядженням) директора Територіального центру ОСОБА_2 від 02 жовтня 2018 року № 32-п про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1, чергового з режиму відділення соціальної адаптації та реінтеграції бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, звільнено у зв`язку з прогулом без поважних причин згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

На підставі цього наказу в трудовій книжці позивача, серія НОМЕР_1, вчинено запис від 03 жовтня 2018 року № 24 про звільнення у зв`язку з прогулом без поважних причин, пункт 4 частина перша статті 40 КЗпП України.

Підставами звільнення зазначено: акт про відсутність на роботі чергового з режиму ОСОБА_1 від 04 вересня 2018 року; повідомлення про надання письмового пояснення від 06 вересня 2018 року; акт про відмову від підпису про отримання повідомлення від 06 вересня 2018 року; акт про відмову надавати пояснення від 20 вересня 2018 року; протокол зборів трудового колективу працівників Територіального центру від 25 вересня 2018 року; копія листка ДЗ "СМСЧ-№3 МОЗ України" від 02 жовтня 2018 року № 984; копія листка непрацездатності № 850458.

03 вересня 2018 року директором Територіального центру ОСОБА_2 складено і затверджено акт про перебування ОСОБА_1 в нетверезому стані, який був підписаний свідками ОСОБА_3, депутатами Вараської міської ради ОСОБА_4, ОСОБА_5 та працівниками Вараського відділу поліції Головного управління Національної поліції (далі - Вараське ВП ГУ НП у Рівненській області) ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

У вказаному акті ОСОБА_2 зазначила, що цей акт складено нею 03 вересня 2018 року о 21.30 год про те, що черговий з режиму відділення соціальної адаптації та реінтеграції бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, ОСОБА_1 03 вересня 2018 року о 20.00 год знаходився на робочому місці у стані, який не дозволяє йому виконувати обов`язки чергового з режиму, від нього було чути запах алкоголю, порушено координацію рухів, порушено мову, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву (звичайне почервоніння), поведінка, що не відповідає обстановці, і своїми діями працівник може заподіяти шкоду оточуючим і самому собі. За вказаними зовнішніми ознаками, як зазначено ОСОБА_2 у цьому акті, можна припустити, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп`яніння, що робить його поведінку неадекватною. Черговому з режиму ОСОБА_1 запропоновано звернутися до лікаря ДЗ "СМСЧ-№ 3 МОЗ України" і пройти медичний огляд та пояснити причини перебування у вищезазначеному стані. Черговий з режиму ОСОБА_1 відмовився дати пояснення та пройти медичний огляд.

Встановлено, що акт від 03 вересня 2018 року не містить відомостей про ознайомлення з ним позивача.

Актом Територіального центру про відсутність на роботі чергового з режиму відділення соціальної адаптації та реінтеграції бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, ОСОБА_1 від 04 вересня 2018 року, затвердженому директором Територіального центру ОСОБА_2 04 вересня 2018 року, який складений депутатами Вараської міської ради ОСОБА_4 та ОСОБА_8, головою громадської ради ОСОБА_3, громадським діячем ОСОБА_5 і директором Територіального центру ОСОБА_2, зафіксовано, що 03 вересня 2018 року з 22.00 год до 08.00 год 04 вересня 2018 року ОСОБА_1 після складання акта "Про перебування ОСОБА_1 в нетверезому стані" від 03 вересня 2018 року та відмови працівникам правоохоронних органів у освідченні стану алкогольного сп`яніння, покинув робоче місце, був відсутній на роботі (як на своєму робочому місці, так і в установі в цілому) протягом робочого часу, згідно з графіком роботи чергових з режиму на вересень місяць 2018 року 03 вересня 2018 року з 22.00 год до 08.00 год 04 вересня 2018 року. Про наявність поважних причин відсутності на роботі протягом робочого часу 03 вересня 2018 року, 04 вересня 2018 року ОСОБА_1 не повідомив директора Територіального центру. В телефонній розмові з депутатом Вараської міської ради ОСОБА_4 погрожував, висловлювався невиразною мовою. Своїми діями працівник може заподіяти шкоду оточуючим і самому собі.

04 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Вараського ВП ГУ НП у Рівненській області Кір`янова С. Г. із заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Зазначив, що 03 вересня 2018 року близько 21.04 год вищевказані громадяни в присутності працівників Вараського ВП ГУ НП у Рівненській погрожували йому фізичною розправою, тому він був змушений покинути робоче місце для захисту свого життя.

Відповідно до листа ГУ НП в Рівненській області від 26 вересня 2018 року від 05 вересня 2018 року № 11/Р-349Кц заяву ОСОБА_1 за фактом погроз фізичною розправою ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_2 зареєстровано в журналі Єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Вараського ВП ГУНП в Рівненській області за № 2917 та розглянуто згідно із Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) , про що поінформовано.

Ухвалою слідчого судді Кузнецовського міського суду Рівненської області Зейкана І. Ю. від 10 вересня 2018 року у справі № 565/1732/18 скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано службових осіб Варського ВП ГУ НП у Рівненській області, уповноважених на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, вказані в повідомленні ОСОБА_1 від 04 вересня 2018 року, та розпочати досудове розслідування за фактом погрози вбивством.

На підставі ухвали Кузнецовського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2018 року у справі № 565/1732/18 12 вересня 2018 року слідчим відділенням Вараського ВП ГУ НП внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018180050000316 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 129 КК України. Проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018180050000316 доручено старшому слідчому СВ Вараського ВП ГУ НП Двораку С. Д.

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12018180050000316 від 12 вересня 2018 року підтверджує внесення до ЄРДР 12 вересня 2018 року о 17 год 52 хв 28 с слідчим Вараського ВП ГУ НП у Рівненській області Двораком С. Д. відомостей щодо погрози вбивством ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо підстав для звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до статті148 КЗпПУкраїни дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (статті 149 КЗпП України).

Тобто до порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов`язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

На виконання зазначених вимог трудового законодавства суди попередніх інстанцій встановили, що наказ Територіального центру від 02 жовтня 2018 року № 32-п про припинення трудового договору (контракту) таким вимогам не відповідає, оскільки не містить відомостей про те, які саме трудові обов`язки порушив позивач ОСОБА_1, у чому саме полягає його вина та коли і за яких обставин мав місце прогул без поважних причин.

Підставою прийняття указаного наказу є, зокрема, акт про відсутність на роботі чергового з режиму ОСОБА_1 від 04 вересня 2018 року.

Указаний акт було складено депутатами Вараської міської ради ОСОБА_4, ОСОБА_8, головою громадської ради Макаруком С. В., громадським діячем ОСОБА_5 і директором Територіального центру ОСОБА_2

Із пояснень директора Територіального центру Печончик О. М., наданих у суді першої інстанції, установлено, що особисто вона не була присутня у приміщенні відділення соціальної адаптації та реінтеграції бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, 03 вересня 2018 року в той час, коли ОСОБА_1 залишив своє робоче місце, та була присутня на роботі лише приблизно до 03 чи 04 год 04 вересня 2018 року і їй невідомо, де в подальшому перебували депутати Вараської міської ради Рівненської області та інші особи, які підписали вказаний акт.

Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували відсутність повноважень у інших осіб, які не є працівниками Територіального центру, на складення подібних документів як підставу для звільнення ОСОБА_1 .

Вказуючи про недостовірність зазначеного акта про відсутність на роботі чергового з режиму ОСОБА_1 від 04 вересня 2018 року як доказу, суди також врахували показання свідка ОСОБА_10, яка на той час очолювала відділення, у якому працював позивач, надані в судовому засіданні. Вона підтвердила факт перебування позивача ОСОБА_1 на його робочому місці у відділенні соціальної адаптації та реінтеграції бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, Територіального центру під час її приходу на роботу в межах його зміни 04 вересня 2018 року з 07.45 год до 08.00 год та відсутність у вказаному місці в цей період часу осіб, які підписали акт.

Крім того, пояснення ОСОБА_1 щодо відсутності на роботі, які стали причиною звільнення, у матеріалах справи відсутні.

Інші документи: повідомлення про надання письмового пояснення від 06 вересня 2018 року, акт про відмову від підпису про отримання повідомлення від 06 вересня вересня 2018 року, акт про відмову надавати пояснення від 20 вересня 2018 року, протокол зборів трудового колективу працівників Територіального центру від 25 вересня 2018 року, копія листа ДЗ "СМСЧ-№3 МОЗ України" від 02 жовтня 2018 року № 984, копія листка непрацездатності № 850458, які зазначені в наказі (розпорядженні) відповідача від 02 жовтня 2018 року № 32-п про припинення трудового договору (контракту) в якості підстави звільнення позивача ОСОБА_1 з роботи, стосуються подальших дій відповідача після 03 вересня 2018 року, та не є доказами, які підтверджують вчинення позивачем прогулу без поважних причин протягом його зміни 03 і 04 вересня 2018 року.

Наявність протоколу зборів трудового колективу працівників Територіального центру від 25 вересня 2018 року не передбачено вимогами чинного трудового законодавства України як підстава для звільнення особи відповідно до вимог статті 40 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Як було зазначено вище, обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни в установі покладено на роботодавця - відповідача.

Оскільки акт від 04 вересня 2018 року не є доказом вчинення позивачем ОСОБА_1 прогулу без поважних причин, а наказ Територіального центру від 02 жовтня 2018 року № 32-п не містить фактичних даних про дату і час вчиненого ОСОБА_1 прогулу без поважних причин, за який його було звільнено з роботи, то і звільнення останнього за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, яке ґрунтується на цьому акті, є незаконним.

Щодо підстав для звільнення ОСОБА_1 у період тимчасової непрацездатності усупереч вимогам частини третьої статті 40 КЗпП України

Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Усупереч забороні, встановленій частиною третьою статті 40 КЗпП України, звільнення позивача з роботи було проведено в період його тимчасової непрацездатності.

02 жовтня 2018 року (в день видачі наказу Територіального центру № 32-п про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 ) та 03 жовтня 2018 року (в день, з якого звільнено з роботи позивача) ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності, серія АДН № 850458, виданим ДЗ "СМСЧ №3 МОЗ України", листком непрацездатності, серія АДМ №217677, виданим КП "Маневицький районний центр первинної медико-санітарної допомоги" та листом КП "Маневицький районний центр первинної медико-санітарної допомоги" від 01 жовтня 2019 року № 0836/01-13/2-19.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що зазначені документи є недостовірними, відповідач до суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Установивши наведені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача у розумінні статті 40 КЗпП України, та наявність правових підстав для його поновлення на роботі.

Частиною другою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Обчислюючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, суди першої та апеляційної інстанцій врахували вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , з подальшими змінами та доповненнями.

Правильність розрахунку відповідачем не спростовано, власного розрахунку не наведено, відповідних доводів касаційна скарга не містить.

З огляду на це, та з урахуванням статті 400 ЦПК України, колегія суддів рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 20 березня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у вказаній частині у касаційному порядку не переглядає.

Доводи касаційної скарги, що ухвалені у справі судові рішення неможливо виконати, не стосуються питання вирішення указаного спору по суті позовних вимог.

Аргументи заявника про те, що в оскаржуваних судових рішеннях не вказано, з якого часу необхідно поновити позивача на роботі, та суди попередніх інстанцій не скасували наказ від 02 жовтня 2018 року № 32-п, яким було прийнято рішення про звільнення позивача, висновків судів не спростовують.

Відповідно до усталеної судової практики розгляду подібних спорів поновлення працівника на роботі відбувається з дати звільнення працівника на підставі рішення суду, яким визнано таке звільнення незаконним, а формулювання про скасування наказу про звільнення повинно міститись у наказі роботодавця про поновлення працівника на роботі.

Питання порушення судом першої інстанції процесуальних строків складання повного тексу судового рішення, та вимог статті 275 ЦПК України щодо строків розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження на правильність вирішення указаного спору не впливають, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до статті 411 ЦПК України.

Висновки, викладені щодо суті розгляду цієї справи, не суперечать правовим висновкам Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 369/9301/18 (провадження № 61-15718св21), у якій встановлено лише відсутність пояснень щодо прогулу, які стали причиною звільнення особи.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.