Постанова
Іменем України
08 березня 2023 року
м. Київ
справа № 263/989/21
провадження № 61-16075св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Маріупольської міської ради,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну ОСОБА_3, подану через адвоката Губіна Олександра Тимофійовича, на постанову Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Мальцевої Є. Є., Попової С. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Маріупольської міської ради про стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю.
Просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю; стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) ОСОБА_3 щомісячно до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання матері до досягнення дитиною трьохрічного віку у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) ОСОБА_3 щомісячно.
27 січня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову.
Заяву про забезпечення позову мотивувала тим, що 09 квітня 2016 року між громадянкою України ОСОБА_1 та громадянином США ОСОБА_5 укладено шлюб у м. Гарден Гров, США.
Після укладення шлюбу сторони проживали разом, проте, після погіршення сімейних відносин, почали проживати окремо. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4, який є громадянином України. Це підтверджується довідкою про належність дитини до громадянства України, яка видана посольством України у США від 28 липня 2020 року № 71.
На час звернення з позовом дитина проживає разом із матір`ю за її фактичною адресою проживання. ОСОБА_2 систематично та неодноразово протягом тривалого часу вчиняв щодо неї, її матері та спільної дитини протиправну поведінку, що має ознаки фізичного, психологічного насильства у сім`ї та ознаки кримінального правопорушення, у зв`язку з чим вона зверталась до Національної поліції та психолога.
Вважає протиправну поведінку ОСОБА_3 небезпечною для життя та здоров`я її та дитини, оскільки вона перешкоджає нормальному духовному та розумовому розвитку дитини. Необхідність застосування такого виду забезпечення позову обґрунтовує тим, що між сторонами існує спір про місце проживання дитини, ОСОБА_2 є іноземцем, що дозволяє йому без згоди матері вивезти дитину з України. Неприйняття заходів для забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду, оскільки він ухиляється від врегулювання спірного питання, а США не ратифікувала конвенцію про контракт з дітьми. Між Україною та США відсутня угода про правову допомогу у цивільних справах, що унеможливить повернення дитини до України внаслідок відсутності відповідної міжнародно-правової підстави.
Просила заборонити виїзд за межі України дитині ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди матері ОСОБА_1, у супроводі батька ОСОБА_3 .
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про передання дитини батьку для забезпечення його негайного повернення до держави постійного проживання.
Просив передати дитину батьку ОСОБА_7, громадянину США, який проживає в США, для забезпечення негайного повернення дитини до країни постійного проживання.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької областівід 13 травня 2021 року зустрічний позов об`єднано в одне провадження із первісним позовом.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 червня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Відмовивши у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надала доказів того, що ОСОБА_2 має намір виїжджати за межі України, а також вивозити дитину, крім того, немає доказів того, що вивезення дитини за кордон може порушити або обмежити її права, створити загрозу їх здоров`ю та життю, місце проживання дитини не визначено. Лише твердження ОСОБА_1 про потенційну можливість ухилення ОСОБА_3 від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 червня 2021 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Заборонено виїзд за межі України дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди матері у супроводі батька ОСОБА_3 .
Задовольнивши заяву про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції з урахуванням інтересів дитини, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, виходив з того, що є підстави для забезпечення позову, оскільки предметом зустрічного позову ОСОБА_3 є передання дитини батьку, громадянину США, який проживає в США, для забезпечення негайного повернення дитини до країни постійного проживання, а також для захисту та забезпечення найкращих інтересів дитини - громадянина України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_8 через адвоката Губіна О. Т. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, просив її скасувати, залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з порушенням норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц, провадження № 61-47217св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19, провадження № 61-11750св19.
Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову
Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що відповідно до статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, проте в ній не передбачено такого виду забезпечення як вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.
Отже, обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України дитини без згоди матері у супроводі батька не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 150, 153 ЦПК України.
Аргументи інших учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із заявами, в яких просить оскаржувану постанову залишити без змін. Вказує, що 26 жовтня 2021 року суд постановив ухвалу про залишення первісного та зустрічного позовів без розгляду за заявами сторін. У листопаді 2021 року вона звернулася до органів поліції із заявою про викрадення дитини, в результаті чого відкрито кримінальне провадження, місцезнаходження дитини невідоме, тому заходи забезпечення є необхідними.
Повідомила, що у грудні 2021 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_8 про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини від батька.
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_8, подані через адвоката Губіна О. Т., в яких зазначено обґрунтування аналогічні доводам касаційної скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано виділені матеріали справи, у задоволенні заяви ОСОБА_8, поданої через адвоката Губіна О. Т., про зупинення дії постанови Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року відмовлено.
У листопаді 2021року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Як на підставу касаційного оскарження року адвокат ОСОБА_3 - Губін О. Т.посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 150, 153 ЦПК України, не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц, провадження № 61-47217св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19, провадження № 61-11750св19, отже, існують також підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, пояснення на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом заборони виїзду за межі України дитині ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди матері ОСОБА_1, у супроводі батька ОСОБА_3, як на обґрунтування обраного виду забезпечення позову, посилалася на те, що батько має намір викрасти від неї спільну дитину та, як іноземний громадянин, безперешкодно без її згоди перетнути державний кордон України, оскільки дитина одночасно є громадянином США та має американський паспорт. Вивезення дитини за кордон зробить неможливим виконання судового рішення у справі за її позовом про стягнення аліментів та визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю.
Аналіз наведених вище норм вказує на те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149- 150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Судувід 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц, провадження № 61-47217св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19, провадження № 61-11750св19, на які зокрема посилається заявник в касаційній скарзі та підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
Отже, обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України дитині без згоди матері у супроводі батька не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин вищенаведені норми процесуального права та дійшов помилкового висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.
Не можна погодитися також з судовим рішенням суду першої інстанції, який виходив з того, що ОСОБА_9 не надала доказів, що ОСОБА_2 має намір вивезти дитину за межі України, вивезення дитини за кордон може порушити або обмежити її права, створити загрозу здоров`ю та життю дитини.
Суд першої інстанції не звернув увагу, що спосіб забезпечення позову, який просила вжити ОСОБА_9, не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України. Отже, дійшов помилкового висновку про відмову у забезпеченні позову з тих підстав, що ОСОБА_1 не довела обґрунтованість припущення, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від14 лютого 2022 року, справа № 754/7569/21, провадження № 61-15886сво2, зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.
З огляду на викладене є обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, задовольнивши заяву про забезпечення позову, порушив норми процесуального права, а саме статтю 150 ЦПК України.
З урахуванням викладеного ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у забезпеченні позову, оскільки обраний спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду дитини за кордон України не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.
Верховний Суд зазначає, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 жовтня 2021 року первісний та зустрічний позови залишено без розгляду за заявами сторін.
Посилання ОСОБА_1 на те, що заходи забезпечення є актуальними на сьогодні, немає необхідності їх скасовувати, оскільки спір між сторонами триває, вона у грудні 2021 року повторно звернулася до суду із позовом до ОСОБА_8 про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини від батька, є безпідставними, оскільки вона не позбавлена права звернутися із заявою про забезпечення позову у спосіб, визначений статтею 150 ЦПК України під час розгляду поданого нею позову.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З урахуванням сплаченого ОСОБА_5 судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 908,00 грн, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану через адвоката Губіна Олександра Тимофійовича, задовольнити частково.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 червня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко