АДРЕСА_1, вартість яких становить приблизно 200 000,00 грн. Зокрема, у квартирі було змінено електропроводку, встановлено нові розетки та вимикачі; зроблено вирівнювання та стяжку підлоги й стін; на підлозі кухні, у ванній кімнаті, туалеті та коридорі покладено плитку; у кімнаті, коридорі та кухні поклеєно шпалери; стелю у всій квартирі облаштовано гіпсокартоном та пофарбовано водоемульсійною фарбою у декілька шарів; у кімнаті та на кухні встановлено нові металопластикові вікна; у кімнаті, ванній кімнаті, туалеті та кухні замінено міжкімнатні двері на дерев`яні із скляними вставками, а вхідні двері - на металеві; замінено систему водопостачання та систему опалення (труби, батареї), встановлено нову сантехніку; придбано унітаз, ванну та дві раковини; в кімнаті та кухні встановлено нові люстри; а в туалеті та ванній кімнаті - нові світильники; на кухні замінено газову колонку та встановлено вбудовані кухонні меблі.

На думку ОСОБА_1, він має право на отримання грошової компенсації 1/2 вартості поліпшень квартири у розмірі 100 000,00 грн.

Разом із цим, ОСОБА_1 зазначав, що за час спільного проживання

за сімейні кошти було придбано скляний стіл та чотири стільці, меблеву стінку, два дивани, дзеркальну шафу, побутову техніку: холодильник "Samsung" вартістю - 15 000,00 грн, телевізор "Sony" - 12 000,00 грн, газову плиту - 4 000,00 грн, пральну машину вартістю - 6 000,00 грн, кондиціонер - 5 000,00 грн; духову шафу - 6 000,00 грн, а всього майна вартістю 48 000,00 грн.

Добровільно поділити вказане майно ОСОБА_2 не бажає та зберігає у себе всі документи на нього.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

визнати автомобіль "Ford Kuga", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 ;

визнати за ним право власності на 1/2 частину цього автомобіля;

стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частини вартості поліпшень, зроблених у квартирі

АДРЕСА_1 в розмірі 100 000,00 грн;

визнати спільною сумісною власністю сторін скляний стіл та чотири стільці, меблеву стінку, два дивани, дзеркальну шафу, побутову техніку: холодильник "Samsung" вартістю - 15 000,00 грн, телевізор "Sony" - 12 000,00 грн, газову плиту - 4 000,00 грн, пральну машину - 6 000,00 грн, кондиціонер - 5 000,00 грн, духову шафу - 6 000,00 грн;

стягнути з ОСОБА_2 компенсацію у розмірі 1/2 частини вартості вказаного спільного майна у розмірі 24 000,00 грн.

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, встановлення факту припинення шлюбних відносин, визнання частини майна особистою приватною власністю, визнання частини майна спільною сумісною власністю, припинення спільної сумісної власності та стягнення компенсації вартості майна.

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що у період із серпня 2008 року

по 21 березня 2014 року вона та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в її квартирі за адресою: квартира

ОСОБА_2 зазначала, що вона сплачувала за житлово-комунальні послуги, надані у придбаній ОСОБА_1 квартирі АДРЕСА_2

за період із 2009 року по 2014 рік. Разом із цим, вона вносила платежі

за кредитно-заставним договором від 24 червня 2008 року

№ DN81AR00200011 за період із 27 серпня 2008 року по 19 грудня 2011 рік.

У період із вересня 2012 року по літо 2015 року вона разом із відповідачем

за зустрічним позовом робили ремонт у іншій квартирі ОСОБА_1,

що підтверджується наявним у неї договором від 21 вересня 2012 року

на поставку та виготовлення металопластикових виробів та жалюзі

й квитанцією від 21 вересня 2012 року про оплату 5 000,00 грн.

ОСОБА_2 зазначала, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 у період із серпня

2008 року по 21 березня 2014 року їй необхідно для поділу майна, набутого ними у вказаний проміжок часу, а також стягнення відповідної грошової компенсації за таке майно, а також за проведений ремонт

у квартирі АДРЕСА_2 .

За час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу

ОСОБА_1 придбав 15 квітня 2013 року за 14 211,00 доларів США автомобіль "Volkswagen Polo", що на час звернення із цією зустрічною позовною заявою коштує приблизно 9 000,00 доларів США (еквівалентно 222 300,00 грн).

На думку ОСОБА_2, вона має право на 1/2 частину грошової компенсації вартості цього автомобіля.

Разом із цим, зазначала, що за період із серпня 2008 року по 21 березня

2014 року ОСОБА_1 придбав причіп легковий КРД 050100 вартістю 6 000,00 грн, а тому, на її думку, вона має право на компенсацію його вартості у розмірі 3 000,00 грн.

На думку ОСОБА_2, вона має право на компенсацію 1/2 частини вартості майна, яке є спільним та придбане у належну ОСОБА_1 квартиру, а саме: газова плита "Горєньє", вартістю 4 000,00 грн, телевізор "Соні" - 14 000,00 грн, пральна машина "LG" - 6 000,00 грн, диван -

3 000,00 грн, диван - 2 000,00 грн, кухонний куточок - 5 000,00 грн,

шафа-купе - 5 000,00 грн, кухонна стінка - 12 000 грн, стінка в кімнаті - 13 000,00 грн.

22 березня 2014 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який було розірвано рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 січня 2019 року, але ще в жовтні 2017 року шлюбні відносини між ними припинились.

ОСОБА_2 зазначала, що встановлення юридичного факту припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 у жовтні 2017 року

їй потрібно для правильного визначення статусу автомобіля "Ford Kuga", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Також у зустрічному позові вказано, що за час спільного проживання

з відповідачем жодних ремонтних робіт у її квартирі не проводилось, натомість такі роботи було проведено в квартирі ОСОБА_1, але

на відшкодування витрат на такий ремонт вона не претендує.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд:

встановити юридичний факт її проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період із серпня 2008 року по 21 березня 2014 року;

встановити юридичний факт припинення шлюбних відносин між сторонами у жовтні 2017 року;

визнати за нею право особистої приватної власності на автомобіль

"FordKuga", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

визнати спільною сумісною власністю сторін автомобіль "Volkswagen Polo", реєстраційний номер НОМЕР_2, газову плиту "Горєньє", вартістю

4 000,00 грн, телевізор "Соні", пральну машину "LG", диван, вартістю 3 000,00 грн, диван - 2 000,00 грн, кухонний куточок - 5 000,00 грн,

шафу-купе - 5 000,00 грн, кухонну стінку - 12 000,00 грн, стінку в кімнаті - 13 000,00 грн;

припинити спільну сумісну власність сторін на це рухоме майно

та стягнути з відповідача на її користь компенсацію вартості майна

у розмірі 151 152,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкас від 10 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано спільним сумісним майном ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 - скляний стіл та чотири стільці, придбані за час шлюбу, а також кондиціонер "DAEWOO DSB-F 099 LH (2 box)" вартістю 2 183,79 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію

1/2 частини вартості кондиціонера "DAEWOO DSB-F 099 LH (2 box)" у розмірі 1 091,90 грн, залишивши цей кондиціонер у власності ОСОБА_2 .

В іншій частині первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Встановлено юридичний факт припинення шлюбних відносин

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 жовтня 2017 року.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності

на автомобіль "Ford Kuga", реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Скасовано арешт, накладений ухвалою Соснівського районного суду

м. Черкаси від 02 серпня 2019 року на автомобіль "Ford Kuga", 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати

у виді витрат на правничу допомогу - 5 461,75 грн.

Компенсовано ОСОБА_2 за рахунок коштів державного бюджету України судові витрати у виді судового збору в розмірі - 4 379,96 грн

в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що шлюбні відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично припинились із 01 жовтня

2017 року, що було встановлено рішенням Соснівського районного суду

м. Черкаси від 17 січня 2019 року у справі № 712/13296/18 про розірвання шлюбу.

Встановлення зазначеного факту, на думку суду першої інстанції, має юридичне значення для ОСОБА_2, оскільки у сукупності

з наявними у матеріалах справи доказами свідчить про придбання

27 вересня 2018 року автомобіля "Ford Kuga", 2012 року випуску,

в особисту приватну власність.

Разом із цим суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами факт проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з серпня 2008 року по 21 березня 2014 року, а тому в цій частині її зустрічного позову суд відмовив у зв`язку із недоведеністю.

Встановлення юридичного факту проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період із 01 грудня 2013 року по 21 березня

2014 року не матиме жодного юридичного значення для ОСОБА_2, оскільки жодного майна, яке б було об`єктом поділу за її зустрічним позовом, вони у цей період не набували, тому, на думку суду першої інстанції, і в цій частині зустрічна позовна заява задоволенню не підлягала.

Також суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з

ОСОБА_2 на його користь 1/2 частини вартості поліпшень, зроблених у квартирі АДРЕСА_1 у розмірі 100 000,00 грн, оскільки відсутні належні та допустимі докази щодо часу проведення ремонтних робіт у вказаній квартирі, а також їх конкретного переліку та вартості.

Разом із цим суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 скляного столу та чотирьох стільців, меблевої стінки, двох диванів, дзеркальної шафи, побутової техніки: холодильника "Samsung" вартістю - 15 000,00 грн, телевізора "Sony" - 12 000,00 грн, газової плити - 4 000,00 грн, пральної машини -

6 000,00 грн, кондиціонера - 5 000,00 грн, духової шафи - 6 000,00 грн,

а також стягнення з ОСОБА_2 компенсації у розмірі 1/2 частини вартості вказаного спільного сумісного майна подружжя, оскільки заявляючи такі позовні вимоги, ОСОБА_1 не надав жодних доказів на підтвердження факту придбання перерахованого ним рухомого майна

та побутової техніки за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2

та факту реальної наявності такого майна на час розгляду справи судом.

При цьому ОСОБА_2 визнала, що за час перебування у шлюбі

з ОСОБА_1 ними було придбано стіл та 4 стільці, а також кондиціонер, половину вартості якого вона готова компенсувати.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 червня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про те, що шлюбні відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично припинились із 01 жовтня 2017 року.

Разом із цим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те,

що в сукупності з іншими дослідженими доказами, факт придбання

27 вересня 2018 року автомобіля "Ford Kuga", 2012 року випуску, дає підстави вважати, що це особиста приватна власність ОСОБА_2, тому правомірно визнав за позивачем за зустрічним позовом право особистої приватної власності на цей автомобіль.

Також суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 у частині вимог про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частини вартості поліпшень, зроблених у квартирі АДРЕСА_1

у розмірі 100 000,00 грн, оскільки судом не було здобуто належних

та допустимих доказів щодо часу проведення ремонтних робіт у вказаній квартирі, а також їх конкретного переліку та вартості.

Досліджуючи позовні вимоги первісного ОСОБА_1, суд першої інстанції встановив, що позивач за первісним позовом просив визнати спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 скляний стіл

та чотири стільця, меблеву стінку, два дивани, дзеркальну шафу, побутову техніку: холодильник "Samsung" вартістю - 15 000,00 грн, телевізор "Sony" - 12 000,00 грн, газову плиту - 4 000,00 грн, пральну машину -

6 000,00 грн, кондиціонер - 5 000,00 грн, духову шафу - 6 000,00 грн,

а також стягнути з ОСОБА_2 компенсацію у розмірі 1/2 частини вартості вказаного спільного сумісного майна подружжя.

На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції правильно врахував ту обставину, що заявляючи такі позовні вимоги,

ОСОБА_1 не надав жодних доказів на підтвердження факту придбання перерахованого ним рухомого майна та побутової техніки

за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 та факту реальної наявності такого майна на час розгляду справи судом.

При цьому ураховуючи положення статті 82 ЦПК України суд першої інстанції правомірно визнав за необхідне визнати спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скляний стіл та 4 стільці,

а також кондиціонер, придбані за час шлюбу, оскільки ОСОБА_2 визнала, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 ними було придбано зазначене майно і вона готова компенсувати половину вартості цього майна.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У січні 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку

ОСОБА_1 подав касаційну скаргу у якій, посилаючись

на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, зокрема: застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 11 листопада 2019 року у справі № 454/3381/14-ц, від 08 квітня

2020 року у справі № 361/7130/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 454/3381/14-ц,

а також не дослідження зібраних у справі доказів (пункти 1 та 4

частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої

статті 411 ЦПК України), просить скасувати оскаржувані судові рішення

та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову та задоволення первісного позову у частині визнання автомобіля марки Ford Kuga, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 та визнання за ним права власності на 1/2 частину цього автомобіля.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при встановленні юридичного факту припинення шлюбних відносин та визнання спірного автомобіля особистою приватною власністю ОСОБА_2 підходить до показів свідків односторонньо та вибірково, а саме чи проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сім`єю з 01 жовтня 2017 року давали пояснення і інші свідки, а це ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які пояснювали, що тільки в грудні 2018 року ОСОБА_1 повідомив про те, що в стосунках ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є проблеми, а до цього часу вони проживали однією сім`єю.

На думку ОСОБА_1, суд першої інстанції не взяв до уваги свідчення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а підійшов до аналізу показань свідків вибірково і поклався на показання свідків зі сторони позивача за зустрічним позовом.

При цьому суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, всупереч нормам ЦПК України (1618-15) не надав належної оцінки доказам, безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції,

не перевірив доводів, викладених в апеляційній скарзі, а лише обмежився перерахуванням доказів, покладених в основу оскаржуваного рішення суду, внаслідок чого безпідставно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

На думку ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували ту обставину, що він та ОСОБА_2 пояснювали

у судовому засіданні суду першої інстанції про те, що у них був спільний бізнес, а саме: торгівля поросятами на стихійних базарах. Тому кошти

на автомобіль марки "Ford Kuga" подружжя заощадило саме з указаної торгівлі.

Вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів придбання ОСОБА_2 вказаного автомобіля за особисті кошти, чим

не спростовано презумпцію належності цього автомобіля до спільного сумісного майна подружжя.

При цьому, на думку ОСОБА_1, боргова розписка від 17 вересня

2018 року жодним чином не доводить факту витрачання позичених ОСОБА_2 коштів саме на придбання спірного автомобіля.

У січні 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку

ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись

на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а також не дослідження зібраних

у справі доказів (пункти 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить змінити оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення її зустрічного позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про те, що сторони у справі у період з серпня 2008 року

по 21 березня 2014 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу,

а також неправильно не визнали їхнім спільним майном те майно, яке ними було набуто у цей період часу.

На думку ОСОБА_2, матеріали справи містять належні та допустимі докази проживання її з ОСОБА_1 у період з серпня 2008 року

по 21 березня 2014 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Зазначає, що у цей період ними було придбано майно, яке підлягає поділу, зокрема: автомобіль VolkswagenPoloSedan, реєстраційний номер НОМЕР_2, газова плита "Гореніє", вартістю 4 000,00 грн; телевізор "Sony"; пральна машина "LG", дивани, вартістю 3 000,00 грн та 2 000,00 грн; кухонний куточок, вартістю 5 000,00 грн; стінка в кімнаті, вартістю 13 000,00 грн.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали цивільної справи із Соснівського районного суду м. Черкаси.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

У лютому 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2023 року справу призначено

до розгляду.

Відзиви на касаційні скарги до суду не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 січня 2019 року у справі № 712/13296/18 (а. с. 8, 9, т. 1).

17 вересня 2018 року ОСОБА_7 передав у борг ОСОБА_2

12 000,00 євро, які остання зобов`язувалась повернути до 17 вересня

2021 року, що підтверджується відповідною розпискою (а. с. 134, т. 2).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27 вересня 2018 року

ОСОБА_2 придбала в Республіці Німеччина автомобіль "FordKuga", 2012 року випуску, вартістю 8 000,00 євро, який 02 жовтня 2018 року було розмитнено на території України. 04 жовтня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на цей транспортний засіб, за яким закріплено реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 195-202, т. 1).

Під час допиту як свідка ОСОБА_1 у суді першої інстанції не зміг назвати правильну ціну, за яку було придбано автомобіль (зазначив

15 000,00 доларів США, тоді як авто було придбано за 8 000,00 євро), надавав суперечливі пояснення чому не поїхав із своєю дружиною

до Республіки Німеччина для здійснення такої дороговартісної покупки,

а доручив її супровід сторонньому чоловіку - ОСОБА_7 .

Відповідно до показань свідка ОСОБА_7 він поїхав за кордон разом

із ОСОБА_2 для покупки автомобіля на її прохання та на прохання

її батька, який є його другом.

Згідно із показаннями свідків щодо проведення ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_1,

що належить на праві приватної власності ОСОБА_2, зі сторони ОСОБА_1 - його мати, сестра, а також самого ОСОБА_1, у 2016 році у вказаній квартирі проводився капітальний ремонт, а зі сторони ОСОБА_2 - її батько, дочка, а також самої ОСОБА_2 - квартира була придбана ще в 2005 році з гарним ремонтом і з того часу капітальний ремонт у квартирі не проводився.

Відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 16 червня 2005 року ОСОБА_2 є власником квартири

АДРЕСА_1 (а. с. 15, т. 1).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи, складеної 04 лютого 2021 року № 6/76, проведеної експертом Черкаського НДЕКЦ МВС України Запорожцем О. А., з причин наведених у дослідницькій частині висновку по першому питанню, надати висновок з питання "Які будівельно-технічні роботи з ремонту (поліпшення) були проведені у період із

22 березня 2014 року по 17 січня 2019 року в квартирі АДРЕСА_1 ?" не виявляється можливим. Вартість будівельних робіт, проведених у вказаній квартирі згідно переліку, вказаному у письмовому поясненні адвоката Хмельницької Л. М. від 17 вересня 2020 року може складати 141 968,00 грн (а. с. 81-110, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,

що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того

чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише

в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені

в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено

у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності

з боку будь-яких осіб.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Частиною шостою статті 57 СК України визначено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права

на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить

їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна,

що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно

із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором

чи законом.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна

на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається

на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18) та постановах Верховного Суду

від 12 травня 2022 року у справі № 126/1737/20 (провадження

№ 61-990св22) і від 4 листопада 2022 року справа № 760/3585/20 (провадження № 61-7026св22).

Під час ухвалення рішення на суд покладено обов`язок вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

За вимогами статей 76- 81 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,

та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими

і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що 01 листопада 2018 року

ОСОБА_2 зверталася до Соснівського районного суду м. Черкаси

з позовом про розірвання шлюбу, у якому вказала, що сім`я

з ОСОБА_1 розпалась у жовтні 2017 року; відповідач відмовлявся від явки до органів реєстрації актів цивільного стану для реєстрації розірвання шлюбу.

Крім того, судом враховано, що ця обставина підтверджується показами свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які підтвердили, що станом на жовтень 2017 року сторони перебували

у зареєстрованому шлюбі, проте спільного господарства не вели

та не проживали разом.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, під час допиту в якості свідка ОСОБА_1 у суді першої інстанції не зміг назвати правильну ціну,

за яку було придбано автомобіль (зазначив 15 000 доларів США, тоді як авто було придбано за 8 000 Євро), надавав суперечливі пояснення чому не поїхав із своєю дружиною до Республіки Німеччина для здійснення такої дороговартісної покупки, а доручив її супровід сторонньому чоловіку - ОСОБА_7 .

Разом із тим, допитаний у якості свідка ОСОБА_7 надав показання, відповідно до яких поїхав разом із ОСОБА_2 за кордон для покупки автомобіля на її прохання та на прохання її батька, який є другом

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій наряду з іншими доказами у справі врахували показання свідка ОСОБА_7, відповідно до яких під час поїздки до Німеччини у вересні 2018 року ОСОБА_2 повідомляла йому, що купує автомобіль для себе і за позичені у ОСОБА_7 грошові кошти. ОСОБА_2 також повідомляла про те, що ОСОБА_1 не може претендувати на цей автомобіль, оскільки вона з ним не проживає, до того ж йому залишається інше авто - "Volkswagen Polo".

Згідно із поясненнями свідка ОСОБА_11 він проживав однією сім`єю разом із ОСОБА_2 з жовтня 2017 року у її квартирі. Станом на жовтень 2017 року вона повідомляла йому, що перебувала у зареєстрованому шлюбі проте з ОСОБА_1 не проживала та спільне господарство не вела.

При цьому, задовольняючи зустрічні позовні вимоги про встановлення факту припинення сімейних відносин сторін у жовтні 2017 року, з посиланням на рішення суду у справі № 712/13296/18 про розірвання шлюбу сторін, суди попередніх інстанцій не врахували вимог чинного законодавства про те, що у правовідносинах про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ правове значення має встановлення факту набуття спірного майна у період шлюбу за спільні кошти, який має зазначатися у мотивах судових рішень про поділ майна подружжя, та може мати правове значення саме підтвердження наявності перебування сторін у таких сімейних відносинах і набуття майна, а не припинення сімейних відносин. Отже, встановлення юридичного факту припинення сімейних відносин при поділі майна подружжя не передбачено законом, не є предметом доказування у таких правовідносинах та немає ніякого правового значення, оскільки спільність сумісної власності майна, набутого у період шлюбу презюмується законом, і така презумція може бути спростована одним із подружжя лише доведенням факту придбання такого майна у шлюбі за його особисті кошти.

Проте, встановлення судом першої інстанції такого юридичного факту в резолютивній частині судового рішення не вплинуло на правильність вирішення спору й висновків судів про те, що спірний автомобіль не є спільним майном подружжя, а був придбаний ОСОБА_2 за особисті кошти.

Отже, встановивши, що спірний автомобіль не є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_2, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині та задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 у цій частині.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 у частині вимог щодо встановлення факту проживання її з ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з серпня 2008 року по 21 березня 2014 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами факт проживання її з ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у зазначений період.

При цьому, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно вважав, що встановлення юридичного факту проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу

у період із 01 грудня 2013 року по 21 березня 2014 року не матиме жодного юридичного значення для ОСОБА_2, оскільки жодного майна, яке б було об`єктом поділу за її зустрічним позовом, вони у цей період не набували.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року

у справі № 454/3381/14-ц, від 08 квітня 2020 року у справі

№ 361/7130/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц,

від 11 листопада 2019 року у справі № 454/3381/14-ц, на які заявник посилається у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Посилання у касаційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2

як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень першої

та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права,

що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявників з висновками суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися

в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність

та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти,

що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої

та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча