Заява мотивована тим, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року у цій справі, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2016 року та постановою Верховного Суду від 03 липня 2019 року, в рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії від 12 грудня 2013 року № 606 на користь ПАТ "Діамантбанк" у сумі 812 383,61 грн звернуто стягнення на належний ОСОБА_1 автомобіль Vokswagen Multivan T5.

Разом з тим 18 лютого 2021 року ПАТ "Діамантбанк" і товариство

з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (далі - ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста") уклали договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до умов якого до останнього перейшло право вимоги: за договором кредитної лінії від 12 грудня 2013 року № 606, укладеним між банком і ТОВ "Юз Алко-Трест"; за договором застави транспортних засобів від 12 грудня 2013 року № 606/7, укладеним між банком і ОСОБА_2

ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" й АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус", від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі договору про управління активами корпоративного інвестиційного фонду від 30 червня 2020 року

№ 30-06/2020 діяло товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія

з управління активами "Аста-Капітал" (далі - ТОВ "КУА "Аста-Капітал"),

02 червня 2021 року уклали договір № GL48N119270/1-0206 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. Пунктом 15 цього договору передбачено перехід до АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" прав ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" за договором кредитної лінії від 12 грудня

2013 року № 606, а також за договором застави транспортних засобів

від 12 грудня 2013 року № 606/7.

Вказувало, що заборгованість за кредитним договором ТОВ "ЮЗ Алко-Трест" не погасило, а за результатами пошуку виконавчих проваджень

в Автоматизованій системі виконавчих проваджень станом на 08 вересня 2021 року записів відносно відкритих виконавчих проваджень до боржника ОСОБА_1 немає. Так, 19 вересня 2016 року щодо ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 52273921 на користь

ПАТ "Діамантбанк", однак воно завершено. АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" зазначало, що воно не має права ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, оскільки не є стороною такого виконавчого провадження.

На підставі викладеного АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" просило: замінити стягувача у виконавчих листах до відкриття виконавчого провадження, а саме ПАТ "Діамантбанк" на його правонаступника -

АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі договору про управління активами корпоративного інвестиційного фонду від 30 червня 2020 року № 30-06/2020 діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", з примусового виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року у справі № 570/3730/15-ц.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2021 року у задоволенні заяви АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус"

про заміну стягувача у виконавчих листах до відкриття виконавчого провадження відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником не доведено,

а матеріали справи не містять доказів, що ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" було учасником виконавчого провадження № 52273921, яке відкрито на

підставі виконавчого листа № 570/3730/15-ц від 19 вересня 2016 року.

АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", не може бути правонаступником стягувача -

ПАТ "Діамантбанк" за договором кредитної лінії від 12 грудня 2013 року

№ 606, оскільки останнім, кому це право належало, було ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", яке і повинно бути учасником цієї справи.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року апеляційну скаргу АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" задоволено.

Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2021 року скасовано.

Заяву АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" про заміну стягувача правонаступником задоволено.

Замінено стягувача у виконавчих листах з виконання рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року у справі

№ 570/3730/15-ц з ПАТ "Діамантбанк" на його правонаступника - АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус"від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі договору № 30-06/2020 про управління активами корпоративного інвестиційного фонду від 30 червня 2020 року діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал".

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відбулася заміна кредитора у зобов`язанні, у зв`язку з чим АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" є новим кредитором у фінансових правовідносинах з боржником, тому наявні правові підстави для заміни стягувача з ПАТ "Діамантбанк" саме на заявника. Укладені договори про відступлення прав вимоги не визнано судами недійсними і їхня недійсність не встановлена законом, тому вони

є правомірними, підтверджують перехід права вимоги та спонукають до забезпечення здійснення заміни сторони її правонаступником.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 01 лютого

2022 року та залишити в силі ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 01 листопада 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду

від 01 вересня 2021 року у справі № 2-102/2011.

ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", з яким було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, не було учасником виконавчого провадження № 52273921, яке відкрито на підставі виконавчого листа

від 19 вересня 2016 року № 570/3730/15-ц, тому АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" не може бути правонаступником ПАТ "Діамантбанк". Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" про заміну стягувача у виконавчих листах до відкриття виконавчого провадження.

Доводи інших учасників справи

АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" подалодо Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови. У зв`язку з цим просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Вказувало, що матеріали справи містять належні та допустимі докази переходу права вимоги за договором кредитної лінії від 12 грудня 2013 року № 606 та договором застави транспортних засобів від 12 грудня 2013 року № 606/7 від ПАТ "Діамантбанк" до ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" та від останнього до

АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус".

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

07 березня 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Матвійчук В. О. надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Матвійчук В. О., на постанову Рівненського апеляційного суду

від 01 лютого 2022 року, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 16 лютого 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року у цій справі, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2016 року та постановою Верховного Суду від 03 липня 2019 року, в рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії від 12 грудня 2013 року № 606 на користь ПАТ "Діамантбанк" у сумі 812 383,61 грн звернуто стягнення на належний ОСОБА_1 автомобіль Vokswagen Multivan T5 шляхом продажу вказаного предмету з публічних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета застави, яка повинна бути визначена на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ПАТ "Діамантбанк" судовий збір у розмірі 1 218 грн.

19 вересня 2016 року стягувачу - ПАТ "Діамантбанк" видано виконавчий лист № 570/3730/15-ц.

Постановою державного виконавця Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі - Рівненський РВ ДСВ ГТУЮ у Рівненській області) від 19 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження № 52273921

з виконання виконавчого листа № 570/3730/15-ц, виданого 19 вересня

Постановою державного виконавця Рівненського РВ ДСВ ГТУЮ у Рівненській області від 25 грудня 2019 року у зв`язку з тим, що майна, на яке можливо звернути стягнення, не виявлено, виконавчий лист № 570/3730/15-ц, виданий 19 вересня 2016 року, повернуто стягувачу.

ПАТ "Діамантбанк" і ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" 18 лютого 2021 року уклали договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги

№ GL48N119270/1, у пункту 15 додатку № 1 до якого передбачено перехід до нового кредитора прав банку за договором кредитної лінії від 12 грудня

2013 № 606. У пункті 11 продовження до додатку № 1 передбачено перехід до нового кредитора прав банку за договором застави транспортних засобів

№ 606/7, посвідченим 12 грудня 2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ісаєвою Н. С., зареєстрованим у реєстрі за

№ 3047, укладеним між ПАТ "Діамантбанк" та ОСОБА_2

ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" й АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "КУА "Аста-Капітал", 02 червня 2021 року уклали договір про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № GL48N119270/1-0206, у пункті 15 додатку № 1 до якого передбачено перехід до нового кредитора прав ТОВ "Інвестохіллс Веста" за договором кредитної лінії від 12 грудня 2013 року № 606. У пункті 11 продовження

до додатку № 1 передбачено перехід до нового кредитора прав

ТОВ "Інвестохіллс Веста" за договором застави транспортних засобів

№ 3047, укладеним між ПАТ "Діамантбанк" та ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також

в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених

статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги)

є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 зроблено висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін.

Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та

випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку

з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку

із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони

у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення

та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.

Законодавець не ототожнює "процесуальне правонаступництво" і "заміну сторони виконавчого провадження", оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України (1618-15) - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК України, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.

На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження.

Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених

статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва

у виконавчому провадженні, застосовуються разом з правилами

статті 55 ЦПК України.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України.

Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Вчинення правочинів, наслідком яких є заміна особи в окремому зобов`язанні через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги),

є різновидом переходу до особи прав у матеріальних правовідносинах. Унаслідок такої заміни кредитора в матеріальному правовідношенні відбувається його заміна на іншу особу і в процесуальних правовідношеннях у визначених законом випадках. Зокрема, у процесуальних відносинах правонаступник може бути замінений там, де вони є триваючими, або за умови відновлення процесуальних строків для вчинення процесуальних дій.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 34/425.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди установили, що

ПАТ "Діамантбанк" і ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" 18 лютого 2021 року уклали договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги за договором кредитної лінії

від 12 грудня 2013 року № 606 та договором застави транспортних засобів від 12 грудня 2013 року № 606/7.

На підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, укладеного 02 червня 2021 року між ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста"

й АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус", останнє набуло право грошової вимоги відносно боржників ПАТ "Брокбізнесбанк", у тому числі вимоги за договором кредитної лінії від 12 грудня 2013 року № 606 та договором застави транспортних засобів від 12 грудня 2013 року № 606/7.

Стаття 37 Закону України "Про виконавче провадження" регулює підстави для повернення виконавчого документа стягувачу. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) (частина п`ята статті 37 Закону про виконавче провадження).

Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Постановою державного виконавця Рівненського РВ ДСВ ГТУЮ у Рівненській області від 19 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження

№ 52273921 з виконання виконавчого листа № 570/3730/15-ц, виданого

19 вересня 2016 року.

Постановою державного виконавця Рівненського РВ ДСВ ГТУЮ

у Рівненській області від 25 грудня 2019 року у зв`язку з тим, що майна,

на яке можливо звернути стягнення, не виявлено, виконавчий лист

№ 570/3730/15-ц, виданий 19 вересня 2016 року, повернуто стягувачу.

До суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" звернулося 09 вересня 2021 року.

Отже, строк на пред'явлення до виконання виконавчого листа, про заміну стягувача в якому заявлено вимогу, не було пропущено на час подання

АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" відповідної заяви у цій справі.

Ураховуючи положення частин першої та п`ятої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення,

а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2023 року у справі № 639/858/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 дійшла наступних висновків.

Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем

у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення

з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.

Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник не позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження відкривається на підставі пред`явлення виконавчого документа до виконання, а частина п`ята статті 442 ЦПК України передбачає можливість заміни стягувача

у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження (у тому числі повторного за обґрунтованих підстав при повторному зверненні

з виконавчим документом, оскільки зазначена стаття ЦПК України (1618-15) цього не виключає, а Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) передбачає таку можливість).

Відповідно до змісту частини п`ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26, частини п`ятої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного закріпленого статусу

у виконавчому документі.

Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення

в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закрите, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва

у закритому виконавчому провадженні заявник має здійснювати процесуальні дії, спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати це в комплексі.

Якщо ж виконавче провадження на закінчене, але виконавчий документ був повернутий без виконання стягувачу, визначеному у цьому документі, у його правонаступника є потенційна можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання. Але таке право залежить не тільки від реалізації процесуального правонаступництва, але й дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) . А якщо ці строки пропущені, то разом з питанням правонаступництва має вирішуватись питання поновлення цих строків, оскільки за відсутності підстав поновлення відсутня дійсна процесуальна мета такого правонаступництва.

Отже, у цій конкретній справі стягувачем (його правонаступником) не пропущено строк звернення виконавчого документа до виконання, передбачений Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , тому відсутні правові підстав вважати про необхідність вирішення питання про поновлення цього строку разом з питанням правонаступництва. Заявником доведена дійсна процесуальна мета заявленого у справі правонаступництва.

Оскільки АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус" набуло всіх прав кредитора за спірними зобов`язаннями, які виникли за договором кредитної лінії

від 12 грудня 2013 року № 606 та договором застави транспортних засобів від 12 грудня 2013 року № 606/7, то апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність матеріального правонаступництва у спірних правовідносинах та набуття заявником права порушувати питання про

заміну сторони стягувача у виконавчому документі (процесуальне правонаступництво).

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 758/9149/13-ц.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються

з нормами матеріального права, які апеляційним судом правильно застосовані.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися,

а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Тобто, задоволення заяви про заміну сторони правонаступником здійснюється судом відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають право суду надавати на цій стадії оцінку відповідним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності (стаття 204 ЦК України).

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 липня

2022 року у справі № 480/1397/15-ц.

Матеріали справи не містять відомостей про наявність судових рішень про визнання недійсними договорів про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 18 лютого 2021 року № GL48N119270/1 та від 02 червня 2021 року № GL48N119270/1-0206.

При цьому вибуття первісного кредитора не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, тоді як новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

Враховуючи наведене, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що правонаступником банку у спірних правовідносинах може бути лише

ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста", а не АТ "ЗНВКІФ "Інвестохіллс Хеліантус".

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду

від 01 вересня 2021 року у справі № 2-102/2011 та Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13, не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 2-102/2011, відмовляючи у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що фізична особа

не може витребувати від банку право вимоги за кредитним договором, оскільки останнім, кому це право належало, було товариство з обмеженою відповідальністю, яке і повинно було бути учасником цієї справи. Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції, тому постановою від 01 вересня 2021 року залишив без змін оскаржувані судові рішення.

У справі з провадженням № 6-122цс13, яку розглядав Верховний Суд України, відбулась заміна стягувача у відкритому виконавчому провадженні на підставі переходу права вимоги від первинного кредитора (стягувача) до його правонаступника відповідно до договору купівлі-продажу цього права. При цьому Верховний Суд України не робив правових висновків щодо заміни сторони виконавчого провадження поза межами існуючого відкритого виконавчого провадження.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведеній як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Апеляційний суд надав належну правову оцінку обставинам справи та зробив обґрунтовані висновки, які викладено у мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

Результат оцінки доказів апеляційним судом у цій справі знайшов відображення в мотивувальній частині оскаржуваної постанови, в якій вказано, які факти судом встановлені, на основі яких доказів, які докази були відкинуті судом і з яких мотивів. Оцінка зібраних доказів апеляційним судом здійснено з точки зору їх достовірності, повноти, несуперечності, достатності на основі внутрішніх переконань.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення

обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ

у справі "Серявін та інші проти України").

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, тому її необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.