розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 26 жовтня 2020 року у складі судді Смирнова В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,

Зміст скарги та її обґрунтування

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця Велькова О. В. про визнання протиправними та скасування постанов.

Скаргу обґрунтовано тим, що скаржник стверджує, що виконавче провадження відкрито із порушенням строків на пред`явлення виконавчих документів до виконання, передбачених частиною першою статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (в редакції, чинній на момент набрання законної сили рішенням на підставі якого було видано виконавчий лист).

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Велькова О. В. від 13 березня 2020 року у виконавчому провадженні № 61555441 про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника.

Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 26 жовтня

2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду

від 18 квітня 2022 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Велькова О. В. про відкриття виконавчого провадження ВП № 61555441 від 13 березня 2020 року.

Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Велькова О. В. від 13 березня 2020 року у виконавчому провадженні ВП № 61555441 про стягнення з боржника основної винагороди.

Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Велькова О. В. від 13 березня 2020 року у виконавчому провадженні ВП № 61555441 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Вельковим О. В. при відкритті виконавчого провадження порушено строки, в які виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання, а отже винесені виконавцем постанови підлягають скасуванню, як такі, що винесені із порушенням норм чинного законодавства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" (далі -

АТ "ПУМБ") на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області

від 26 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 18 квітня 2022 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги.

Підставою касаційного оскарження ухвали Іллічівського міського суду Одеської області від 26 жовтня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Посилається, зокрема, на те, що суд неправомірно застосував до вказаних правовідносин пункт 2 частини першої

статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, яка діяла на час повторного пред`явлення виконавчого листа № 2-766/11 до виконання, зазначивши при цьому, що виконавчі документи з виконання рішення суду можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, оскільки на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 13 березня 2020 року ВП № 61555441 діяв Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (1404-19) , який встановлював строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання три роки, а Закон України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року (606-14) припинив свою чинність.

Тому заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди дійшли помилкового висновку щодо неможливості застосування до спірних правовідносин приписів Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року (1404-19) , оскільки на момент набрання чинності цим законом, строк пред`явлення виконавчого листа у справі № 2-766/11 не сплив, так як виконавчий лист до 30 липня 2017 року перебував на виконанні. Відтак, дія Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (1404-19) поширюється на правовідносини, які не закінчились до набрання ним чинності.

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У липні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 25 березня 2020 року отримав постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області про відкриття виконавчого провадження від 13 березня 2020 року ВП № 61555441 щодо стягнення з нього на користь АТ "ПУМБ" заборгованості у розмірі 100 108,67 грн за виконавчим листом № 2-766/11, виданого Іллічівським міським судом Одеської області 03 листопада 2011 року, постанову про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт майна боржника за провадженням та постанови про арешт коштів боржника (а. с. 8).

Іллічівським міським судом Одеської області 03 листопада 2011 року було видано виконавчий лист у справі № 2-766/11 та Чорноморським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Чорноморський МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області) відкрито виконавче провадження ВП № 51892775. Однак, в подальшому державним виконавцем було прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 30 червня 2017 року

Не погоджуючись із постановою про повернення виконавчого документу стягувачу, АТ "ПУМБ" звернулося до Іллічівського міського суду Одеської області зі скаргою на дії головного державного виконавця Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби, однак ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 17 грудня 2018 року у справі № 501/105/18 (набрала законної сили 07 січня 2019 року), скаргу АТ "ПУМБ" було залишено без розгляду.

Іллічівським міським судом Одеської області у справі № 501/105/18, встановлено, що постанова про повернення виконавчого листа № 2-766/11 від 30 липня 2017 року (винесена у межах ВП № 51892775) отримана стягувачем (АТ "ПУМБ") 14 серпня 2017 року та саме з цієї дати виникло право на чергове пред`явлення виконавчого листа до виконання. Отже, реалізувати право на чергове пред`явлення виконавчого листа № 2-766/11 до виконання стягувач мав би до 14 серпня 2018 року.

Однак наступне пред`явлення виконавчого листа № 2-766/11 до виконання відбулось у 2019 році, тобто з перебігом річного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, встановленого статтею 22 Законом України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21 квітня 1999 року.

У подальшому у 2019 році, приватним виконавцем виконавчого округу

м. Києва за заявою АТ "ПУМБ" було відкрито виконавче провадження

№ 59423623 з примусового виконання виконавчого листа № 2-766/11.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 25 липня 2019 року у справі № 501/2354/19 (яка набрала законної сили 31 жовтня 2019 року), за наслідками розгляду скарги представника боржника, визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця

Мойсеєнко Д. П. від 26 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 59423623 із виконання виконавчого листа № 2-766/11.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції ґарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно

будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України"

від 20 липня 2004 року).

Судами встановлено, що Іллічівським міським судом Одеської області

03 листопада 2011 року було видано виконавчий лист у справі № 2-766/11 про стягнення із ОСОБА_1, ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованості за кредитним договором у розмірі 85 599,77 євро та 100 108,67 грн.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень Чорноморським МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області 10 серпня

2016 року було відкрито виконавче провадження ВП № 51892775.

30 червня 2017 року головним державним виконавцем Чорноморського МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області Колечком Д. М. на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Згідно з пунктом 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року "Про виконавче провадження" (1404-19) виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Аналіз пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року "Про виконавче провадження" (1404-19) свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 (1404-19) року. Для пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року (1404-19) до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний по суті висновок зроблений і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня

2018 року у справі № 905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі

№ 5016/149/2011(17/6) та постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц (провадження № 61-20552св18).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції від 02 червня 2016 року) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції від 02 червня 2016 року) визначено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про виконавче провадження"

(в редакції від 02 червня 2016 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Частиною четвертою-п`ятою статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Тлумачення частини четвертої та п`ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції від 02 червня 2016 року) свідчить, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Отже, повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 12 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції від 02 червня 2016 року).

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що стягувачем пропущено строк для пред`явлення виконавчого листа

№ 2-766/11 до виконання, оскільки постановою головного державного виконавця Чорноморського МВ ДВС ГТУЮ в Одеській області Колечком Д. М. від 30 червня 2017 року виконавчий документ було повернуто, тобто строк був перерваний.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Вельков О. В. на підставі заяви стягувача про примусове виконання у межах своїх повноважень постановою від 13 березня 2020 року відкрив виконавче провадження відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції від 02 червня 2016 року). Закон України від 02 червня 2016 року "Про виконавче провадження" (1404-19) набрав чинності 05 жовтня 2016 року.

Отже, на момент набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року "Про виконавче провадження" (1404-19) строк пред`явлення до виконання виконавчого листа не сплинув та виконавчий документ міг бути пред`явлений до виконання до 30 червня 2020 року.

При розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій помилково керувались положеннями статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції від 21 квітня 1999 року), яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин і не застосували статтю 12 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції від 02 червня 2016 року).

Встановлені ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області

від 25 липня 2019 року у справі № 501/2354/19 обставини про пропуск стягувачем строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не є преюдиційними для розгляду цієї справи у розумінні частини четвертої статті 82 ЦПК України, оскільки стосуються оскарження різних постанов про відкриття виконавчого провадження, а також в цих справах відмінні суб`єкти оскарження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Отже, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід скасувати, в частині вирішення скарги про скасування постанов приватного виконавця від 30 червня 2020 року про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника і про арешт коштів боржника ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1, а в частині вирішення скарги про скасування постанов приватного виконавця від 30 червня 2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження і про стягнення з боржника основної винагороди закрити провадження у справі.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" задовольнити.

Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування постанов приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича