позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,відповідачі: Тересвянська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, Відділ містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації, особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_3, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г.,

Описова частина

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У серпні 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Тересв`янської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, відділу містобудування та архітектури Тячівської райдержадміністрації про визнання права власності на самочинно побудований житловий будинок.

В обґрунтування позову зазначали, що за час перебуванні у шлюбі, на переданій їм у власність земельній ділянці площею 0, 025 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1, ними без належного дозволу на виконання будівельних робіт (самочинно) було збудовано житловий будинок.

Відділом містобудування та архітектури Тячівської райдержадміністрації здійснено фактичні заміри будинку, виготовлено будівельний паспорт на будинок та надано висновок про проведення будівництва без порушень санітарних, пожежних та містобудівних норм. Будівельна готовність незавершеного будівництвом житлового будинку складає 46 %, а його вартість - 306 347 грн.

З урахуванням викладеного, на підставі частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), позивачі просили суд визнати за ними право спільної сумісної власності на нерухоме майно - самочинно збудований незакінчений будівництвом житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2008 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на нерухоме майно - самочинно побудований незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 самовільно спільно побудували житловий будинок на належній їм на праві приватної власності земельній ділянці без порушень будівельних чи інших норм, що є підставою для задоволення вимог пред`явленого позову.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, у травні 2019 року ОСОБА_3, як особа, що не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про її права та обов`язки, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення районного суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Скасовано рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2008 року та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції неправомірно визнав за позивачами право власності на самочинно побудований незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 46% без надання позивачам земельної ділянки у встановленому законом порядку під уже збудоване нерухоме майно, без з`ясування і перевірки на відповідність спірного житлового будинку санітарним, пожежним та містобудівним нормам. При цьому районним судом не було враховано, що ОСОБА_3 раніше, у встановленому законом порядку набула право власності на земельну ділянку за тією самою адресою, за якою розташований об`єкт самочинного будівництва, відносно якого позивачами заявлено вимоги про визнання права власності, що суперечить вимогам закону та порушує права і законні інтереси ОСОБА_3 .

У липні 2020 року ОСОБА_1 оскаржив постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2020 року до касаційного суду.

Постановою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи судове рішення апеляційного суду, Верховний Суд виходив з того, що не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Також в постанові зазначено, що рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Тересвянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, Відділу містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно закрито.

Апеляційний суд зазначив, що оскаржене рішення суду першої інстанції не стосується прав та обов`язків ОСОБА_3, оскільки ані мотивувальна його частина, ані резолютивна частина не містить висновки суду про права та обов`язки ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду й постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення, заявниця посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушені норми процесуального права.

Також заявник вказує, що апеляційний суд не перевірив факт правомірності надання земельної ділянки ОСОБА_1 у власність, та чи порушує визнання за останнім права власності на спірне майно права інших осіб.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ) перебувають у зареєстрованому шлюбі з 12 травня 2007 року (т.1, а. с.3).

Відповідно до витягу з рішення Тересвянської селищної ради від 15 травня 2008 року № 310 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,025 га та запропоновано ОСОБА_1 виготовити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (т.1, а.с.8).

На підставі цього рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 09 жовтня 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0283 га за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 2124456200:03:005:0120 (т.1, а.с.185).

Вказаний житловий будинок має ступінь готовності 46 %, побудовано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без дозвільних документів.

Доданий до позовної заяви акт про відсутність порушень санітарних, пожежних та містобудівних норм при будівництві вказаного житлового будинку з надвірними спорудами не погоджено і не підписано всіма зазначеними в акті посадовими особами (т.1, а.с.7).

Відповідно до договору дарування, укладеного 09 грудня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, який посвідчений нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Черевко Л. В. і зареєстрованого в реєстрі за № 1-1565, ОСОБА_3 отримала у дар земельну ділянку площею 0,04 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування жилого будинку (т.1, а.с.50).

На підставі зазначеного договору дарування ОСОБА_3 26 квітня 2006 року Тячівським районним відділом земельних ресурсів видано державний акт серії ЗК № 9023871 на право власності на цю земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2124456200:03:005:0054 (т.1, а.с.52).

18 травня 2007 року ОСОБА_3, на підставі рішення Тересвянської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 18 жовтня 2006 року № 63, видано державний акт серії ЗК № 031956 на право власності на земельну ділянку площею 0,04 га за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для комерційного використання (т.1, а.с.51).

Згідно з висновком експертного дослідження по об`єкту "Реконструкція аптеки з добудовою та надбудовою під торгово-офісний комплекс за адресою АДРЕСА_1" від 08 квітня 2019 року земельна ділянка ОСОБА_1 не межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 . Також зазначено, що будівля АДРЕСА_1 введена в експлуатацію ОСОБА_1 12 грудня 2011 року, про що свідчить декларація про готовність об`єкта до експлуатації (т.1, а.с.57-60).

Відповідно до довідки Тячівського районного підприємства технічної інвентаризації за вих. № 09/95 від 03 квітня 2019 року, право власності на житловий будинок із вбудованими торговими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1, було зареєстровано в цілому за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Тересвянською селищною радою 18 травня 2012 року за № НОМЕР_1, згідно з рішенням виконкому Тересвянської селищної ради за № 142 від 28 грудня 2011 року (т.1 а.с.47).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами першої, третьої статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи.

Статтею 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), які суд враховує на підставі частини четвертої статті 263 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України апеляційне провадження підлягає закриттю, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2008 року, ОСОБА_3, як особа, що не брала участі у справі, посилаючись на висновок експертного дослідження від 08 квітня 2019 року, стверджувала, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки, як власника земельної ділянки на АДРЕСА_1, оскільки спірний самочинно збудований житловий будинок АДРЕСА_1 побудовано між двома вже існуючими будівлями, розташованими на ділянках ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з порушенням пунктів 3.14, 3.25 ДБН 360-92.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10 липня 2019 року (а.с. 91-92) ОСОБА_1, на підставі державного акту серії ЯЕ № 440389, є власником земельної ділянки кадастровий номер 2124456200:03:005:0120, в той час як ОСОБА_3 є власником земельної ділянки кадастровий номер 2124456200:03:005:0054.

Крім того, згідно наданого ОСОБА_3 висновку експертного дослідження по об`єкту "Реконструкція аптеки з добудовою та надбудовою під торгово?офісний комплекс за адресою: АДРЕСА_1" від 08 квітня 2019 року земельна ділянка ОСОБА_1 не межує із її земельною ділянкою.

З огляду на зазначене та з урахуванням змісту спору, вирішеного у цій справі рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2008 року, ОСОБА_3 не може вважатись особою, права чи законні інтереси якої вирішено цим рішенням, оскільки вказаним рішенням суду першої інстанції вирішено спір про визнання права спільної сумісної власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці відмінній від земельної ділянки, належній ОСОБА_3 .

Отже, оскаржене рішення суду першої інстанції не стосується прав та обов`язків ОСОБА_3, оскільки ані мотивувальна його частина, ані резолютивна частина не містять висновки суду про права та обов`язки ОСОБА_3 .

Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що факт порушення права власності ОСОБА_3, як власника сусідньої з ОСОБА_1 будівлі, встановлено в постанові Закарпатського апеляційного суду від 04 червня 2022 року, оскільки зазначена постанова була скасована постановою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) зроблено висновок про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Апеляційний суд, на виконання вимог процесуального закону, відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка не брала участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скарги та, встановивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Колегія суддів зауважує, що апеляційний суд здійснює апеляційний перегляд рішень судів першої інстанції лише в тих випадках, коли такий перегляд ініціює особа, яка має право на апеляційне оскарження відповідно до вимог частини першої статті 352 ЦПК України. Оскільки встановлено, що ОСОБА_3 не є особою, яка має право на апеляційне оскарження судового рішення, апеляційний суд правильно закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, права та обов`язки якої не вирішувались рішенням місцевого суду.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не перевірили правомірності надання позивачам у власність земельної ділянки, за умови, що апеляційним судом встановлено відсутність порушеного права заявниці на спірне майно, а земельна ділянка, що належить на праві власності їй та позивачам відповідно, мають різні кадастрові номери та не перетинаються, не заслуговують на увагу.

ОСОБА_3, за наявності правових підстав, не позбавлена права захистити свої порушені права у інший спосіб.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником в апеляційній скарзі, та є такими, що зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини зауважив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення у справі "Пономарьов проти України", від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії ухвала апеляційного суду, що переглядається, є достатньо мотивованою.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.