розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року у складі судді Ісакова Д. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зестафонська-18-А" (далі - ОСББ "Зестафонська-18-А") про скасування наказу про звільнення, зобов`язання видати наказ про звільнення, здійснення відповідного запису до трудової книжки та її видачі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, вихідної допомоги, моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з липня 2016 року вона була обрана головою правління ОСББ "Зестафонська-18-А" на підставі рішення установчих зборів та призначена на відповідну посаду згідно з наказом від 09 листопада 2016 року № 1.

На загальних зборах ОСББ, що відбулися 28 січня 2018 року, одним із питань порядку денного було переобрання правління ОСББ. У лютому 2018 року до неї звернулася ОСОБА_2 та повідомила про необхідність передання документів у зв`язку з переобранням нового складу правління.

Позивач зазначила, що з наказом про звільнення її не ознайомили, трудову книжку не видали.

Пізніше, при ознайомленні з відзивом на позовну заяву вона дізналася, що ОСББ видало наказ про її звільнення від 13 лютого 2018 року № 1-ОС.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 13 лютого 2018 року № 1-ОС про її звільнення без формування причини звільнення відповідно до норм КЗпП України (322-08) ; зобов`язати голову правління ОСББ "Зестафонська-18-А" Короленко Л. І. видати наказ про її звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України з 13 лютого 2018 року; зобов`язати голову правління ОСББ "Зестафонська-18-А" Короленко Л. І. внести відповідний запис до її трудової книжки, де вказати, що вона звільнена з посади голови правління ОСББ "Зестафонська-18-А" за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку з припиненням повноважень 13 лютого 2018 року; зобов`язати голову правління ОСББ "Зестафонська-18-А" Короленко Л. І. видати їй належним чином оформлену трудову книжку; стягнути з ОСББ "Зестафонська-18-А" на її користь невиплачену вихідну допомогу у сумі 20 400 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 56 949,84 грн, моральну шкоду у сумі 5 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення про припинення повноважень позивача прийнято загальними зборами "Зестафонська-18-А" з дотриманням норм чинного законодавства. Загальними зборами ОСББ роботу голови правління ОСОБА_3 було визнано незадовільною, тому було обрано новий склад правління. Отже, видаючи наказ про звільнення, ОСББ діяло відповідно до вимог чинного трудового законодавства, видавши наказ від 13 лютого 2018 року № 1-ОС, яким її було звільнено згідно з рішенням загальних зборів, що кореспондується з пунктом 9 статті 36 КЗпП України, а, отже, за таких обставин відповідно до статті 44 КЗпП не передбачено виплату вихідної допомоги працівнику. Факти затримки у видачі трудової книжки та вини роботодавця в цьому належними та допустимими доказами доведено не було.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСББ "Зестафонська-18-А" про скасування наказу про звільнення, зобов`язання видати наказ про звільнення, здійснення відповідного запису до трудової книжки та її видачі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, вихідної допомоги, моральної шкоди закрито.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спір у цій справі пов`язаний з реалізацією загальними зборами ОСББ права на управління юридичною особою шляхом прийняття компетентним органом рішень про звільнення членів виконавчого органу, про обрання іншого складу органу управління, а предметом спору є поновлення права позивача, тому наявні ознаки корпоративності спору сторін у цій справі, що віднесено до господарської юрисдикції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про віднесення цього спору до господарської юрисдикції, оскільки ним нею не оскаржуються дії органу управління юридичної особи, тобто спір не є корпоративним, а стосується, на її думку, виключно трудових прав.

Посилається на практику Верховного Суду та вказує, що існують суперечливі правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визначення юрисдикції подібних спорів.

Також наводить доводи по суті порушення її трудових прав.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року ОСББ "Зестафонська-18-А" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому погоджується з її доводами щодо юрисдикції цього спору загальним судам, проте заперечує проти посилань на незаконне звільнення, тому просить залишити касаційну скаргу в частині оскарження рішення суду першої інстанції без задоволення, а його рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

06 лютого 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Статті 124, 125 Конституції України визначають, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , ЦПК України (1618-15) , Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) , іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 20 ГПК України визначено коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, зокрема і справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29 листопада 2001 року № 2866-III (2866-14) .

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Частиною другою статті 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

Основна діяльність ОСББ полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Отже, зазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (частина перша статті 98, частина перша статті 99 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку"органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори.

Статтею 167 ГК України передбачено, що корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Такі правові висновки неодноразово викладалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18.

Частиною третьою статті 99 ЦК України передбачено, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною четвертою статті 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України (322-08) .

Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України (322-08) , а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками юридичної особи корпоративних прав на участь в її управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління юридичною особою або позбавлення таких повноважень на управління юридичною особою. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такого правила зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Отже, зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" (1255-18) ) зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Встановивши, що спір у цій справі пов`язаний з реалізацією загальними зборами ОСББ права на управління юридичною особою шляхом прийняття компетентним органом рішень про звільнення членів виконавчого органу, про обрання іншого складу органу управління, зокрема, голови правління, а предметом спору є поновлення прав позивача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні ознаки корпоративності спору сторін у цій справі та правильно закрив провадження у справі, через те, що такий спір повинен розглядатися судом господарської юрисдикції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що нею не оскаржуються дії органу управління юридичної особи, тобто спір не є корпоративним, а стосується, виключно трудових прав, є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що оспорюваний наказ був виданий на виконання рішення загальних зборів ОСББ "Зестафонська-18-А", оцінка правомірності якого неможлива без надання оцінки правомірності самого рішення загальних зборів ОСББ.

Посилання заявника на існування різних підходів до визначення юрисдикції подібних спорів Верховним Судом не заслуговують на увагу, оскільки Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала у своїх постановах та вказувала критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дослідив та надав правову оцінку саме характеру спірних правовідносин і прав, за захистом яких позивач звернулася до суду, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність корпоративного спору між сторонами щодо звільнення з посади голови правління юридичної особи.

Верховний Суд не надає правової оцінки доводам заявника по суті порушеного, на її думку, права, оскільки вважає, що апеляційний суд правильно закрив провадження у справі, не розглядаючи її по суті в межах загальної юрисдикції.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм процесуального права, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість його постанови не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.