розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2022 року та додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2022 рокуу складі колегії суддів: Джуги С. Д., Бисаги Т. Ю., Куштана Б. П.

Описова частина

Історія справи

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Виноградівської міської ради, Фермерського господарства "Колос" (далі-

ФГ "Колос"), Регіонального відділення Фонду державного майна України в Закарпатській області (далі - ФДМУ у Закарпатській області), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про зобов`язання укласти договір найму житла.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у 1969 році ОСОБА_4 (мати позивача), яка працювала в сільськогосподарській артілі "8 Березня", що в подальшому була реформована в радгосп "8 Березня", була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується записом № 7 у будинковій книзі. ОСОБА_1 разом із матір`ю проживав у цій квартирі з моменту її вселення, а після досягнення повноліття і отримання паспорту громадянина СРСР був прописаний у квартирі як член сім`ї наймача у 1974 році, що підтверджується записом № 21 в будинковій книзі.

Згідно зі статтею 2 Статуту радгоспу "8 Березня", зареєстрованого розпорядженням представника Президента України від 27 січня 1994 року та затвердженого головою фонду комунального майна Виноградівського району 11 січня 1994 року, майно радгоспу є комунальною власністю Виноградівського району і закріплюється за радгоспом на праві повного господарського відання. Виноградівською РДА 10 жовтня 1996 року було видане свідоцтво на право особистої власності на нерухоме майно, яким посвідчувалося, що житловий будинок на АДРЕСА_2 є районною комунальною власністю і належить радгоспу "8 Березня".

15 жовтня 1996 року відбулася приватизація цілісного майнового комплексу радгоспу "8 Березня", товариство покупців майна радгоспу "8 Березня" отримало свідоцтво про власність виданого представництвом ФДМУ у Виноградівському районі 18 жовтня 1996 року № 9612 та акт прийому-передачі майна державного підприємства від 18 жовтня 1996 року № 9613.

Після зміни форми власності майна радгоспу і його перетворення в КСГП

"8 Березня", правління КСГП договори найму з наймачами житлових приміщень (квартир) не переоформляло. Також зазначав, що земельна ділянка, на якій розташований цей будинок, знаходиться в комунальній власності і в розпорядженні Виноградівської міської ради, що підтверджується листом управління Держземагенства у Виноградівському районі від 12 червня 2013 року № 01-08/1938.

ОСОБА_1 вказував, що він із 1969 року проживає в квартирі

АДРЕСА_1, яка входить до державного житлового фонду, сплачує житлово-комунальні послуги, тобто, є законними фактичними володільцем квартири.

Позивач вважав, що наймодавцем квартири, в якій він проживає, є саме Виноградівська міська рада, у зв`язку з чим 09 березня 2017 року він звертався до Виноградівської міської ради із заявою про укладення договору найму житла, проте у своєму листі-відповіді від 14 березня 2017 року Виноградівська міська рада зазначила, що не може укладати договір найму житла, оскільки багатоквартирний будинок, в якому розташована спірна квартира, не перебуває на балансі міської ради.

На думку позивача, у ФГ "Колос" відсутні правові підстави для набуття права власності на об`єкт житлового фонду (трьохквартирний житловий будинок), розташований за адресою: АДРЕСА_2, в якому знаходиться квартира АДРЕСА_3, що є предметом спору. Статут ФГ "Колос" не містить відомостей про його затвердження компетентним органом КСГП "8 Березня", як свого правонаступника. Крім того, у КСГП "8 Березня" станом на 26 червня 2000 року був відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок, як і відсутня реєстрація права власності на нього, а тому спірна квартира є комунальною власністю територіальної громади м. Виноградів, оскільки при зміні форми власності радгоспу "8 Березня", власником якого була Виноградівська районна рада, відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" функції власника спірного об`єкту житлового фонду перейшли до міськради.

Посилаючись на зазначене та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд зобов`язати Виноградівську міську раду укласти з ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_4 .

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області

від 14 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 16 квітня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав, що житловий будинок на АДРЕСА_2 не відноситься до державного житлового фонду,а також не відноситься і до комунальної власності, а тому Виноградівська міська рада не може бути наймодавцем указаного житла. Власником будинку, на думку судів, є ФГ "Колос".

Постановою Верховного Суду від 29 липня 2020 року рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 16 квітня 2018 року залишено без змін.

20 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради, ФГ "Колос", ФДМУ у Закарпатській області,треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про зобов`язання укладення договору найму житлового приміщення.

Заяву мотивовано тим, що рішенням Виноградівського районного суду від 14 грудня 2017 року у справі № 299/883/17, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанції, було відмовлено у позові ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради про зобов`язання укласти з ним договір найму житлової квартири АДРЕСА_1 .

Суди вважали, що факт правомірного володіння вказаним будинком з 26 червня 2000 року ФГ "Колос" як правонаступника КСГП "8 березня" установлений судовими рішеннями у справі № 703/4114/12 та у справі № 299/1923/16-ц. Зазначені обставини є преюдиційними та не підлягають встановленню, а вимога про укладення договору найму житла повинна бути заявлена до ФГ "Колос", оскільки спірний житловий будинок до державного житлового фонду і комунальної власності територіальної громади м. Виноградів (в особі Виноградівської міської ради) не відноситься.

На початку жовтня 2020 року ОСОБА_1 дізнався про постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19, якою встановлено, що 26 червня 2000 року відбулась державна реєстрація новоствореного підприємства ФГ "Колос", а не перетворення КСГП "8-го Березня" у ФГ. Зазначає, що наявність у ФГ "Колос" того ж коду ЄДРПОУ, що й у КСГП "8-го Березня", не свідчить про обставини правонаступництва ФГ "Колос" за КСГП "8-го Березня". Вважає, що дана постанова суду повністю виключає висновки судів всіх інстанцій у справі № 299/883/17. При таких обставинах висновки, викладені у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19, слід вважати такими, що можуть прямо вплинути на юридичну оцінку обставин у справі № 299/883/17.

З огляду на викладене заявник звернувся до суду із даною заявою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 10 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року в зв`язку з нововиявленими обставинами задоволено.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року у справі № 299/883/17 за позовом ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради, ФГ "Колос", ФДМУ у Закарпатській області про зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення- двокімнатної квартири АДРЕСА_1, скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким зобов`язано Виноградівську міську раду укласти з ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення - двокімнатної квартири АДРЕСА_5 .

Не погодившись з судовим рішенням, ФГ "Колос" подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу ФГ "Колос" задоволено.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 10 грудня 2020 року скасовано.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради, ФГ "Колос", ФДМУ у Закарпатській області про зобов`язання укладення договору найму житлового приміщення, відмовлено.

Додатковою постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ "Колос" судовий збір у розмірі 1 440 грн та витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 3 500 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції від 07 червня 2022 рокумотивована тим, що відсутні передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Додаткова постанова суду апеляційної інстанції від 30 червня 2022 року мотивована тим, що ФГ "Колос" було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 440 грн, який підлягає стягненню з ОСОБА_1, та що послуги, які надані адвокатом в суді першої інстанції, затрачена на них кількість годин та їх вартість, узгоджуються з матеріалами справи та процесуальними діями, які вчинялись під час провадження у даній справі, відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) і розумності, та є обґрунтованими.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11 серпня 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2022 року та додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи,без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

06 жовтня 2022 року ФГ "Колос" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

03 жовтня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно із частиною другою статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом (частина четверта статті 423 ЦПК України).

При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина п`ята статті 423 ЦПК України).

За змістом наведених правових норм необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що зазначені обставини є істотними та існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Таким чином, перший критерій для віднесення обставин до категорій нововиявлених для суду становить істотність цих обставин для вирішення справи.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Другий критерій для віднесення обставин до категорії нововиявлених для суду становить доведеність того, що такі обставини не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.

Тобто, нововиявленою може бути визнана лише та обставина, яка існувала в об`єктивній дійсності на момент ухвалення рішення, проте не була відома заявнику, а підставою перегляду є наявність обставини, що може істотно вплинути на вирішення справи. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.

He вважаються нововиявленими обставинами нові докази, які виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах.

Необхідно зазначити, що на відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники судового розгляду не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї.

Тобто, перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

При цьому, надання правової оцінки аналогічним правовідносинам в іншому судовому рішенні також не може вважатися нововиявленими обставинами.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі "Желтяков проти України" ("Zheltyakov v. Ukraine", заява № 4994/04, § 42-43)).

Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами сама по собі не суперечить принципу юридичної визначеності, проте перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою й саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду.

У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність підстав для перегляду рішення за нововиявленими обставинами, оскільки обставини, на які посилається ОСОБА_1, не є нововиявленими у розумінні статті 423 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, а в разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції, розподіл судових витрат у справі (у тому числі судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та витрат на професійну правничу допомогу) здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення,керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене, оскільки постановою від 07 червня 2022 рокуЗакарпатський апеляційний судухвалив судове рішення по суті вимог, правильним є висновок апеляційного суду про наявність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, яким здійснено розподіл судових витрат між сторонами у відповідності до наявних доказів понесення таких витрат.

Посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.