розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - адвокатом Надточиєвою Анною Петрівною, на постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що на офіційній сторінці Народного депутата України ОСОБА_2 /ОСОБА_2/ каналу Facebookза адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено декілька публікацій, які порочать честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .

Так, ІНФОРМАЦІЯ_9 року розміщено наступну інформацію: "ІНФОРМАЦІЯ_3 ІНФОРМАЦІЯ_4

ІНФОРМАЦІЯ_5

ІНФОРМАЦІЯ_6

ІНФОРМАЦІЯ_7".

Позивач вказує, що поширена відповідачем інформація про те, що ОСОБА_1 торгує державними посадами та заробляє на державі, а також вчиняє корупційні дії не відповідає дійсності, а отже є недостовірною інформацією про позивача, яка порушує його законні права.

Вважає, що ОСОБА_3, внаслідок поширення на своїй офіційній сторінці на каналі Facebook за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, широкому колу осіб наведеної вище недостовірної та образливої інформації, порушив особисті права на повагу до гідності та честі позивача, та на недоторканість його ділової репутації, оскільки така інформація спотворила та принизила позивача з боку громадськості та суспільства, ця оцінка не є об`єктивною, породила сумніви щодо дотримання позивачем моральних засад та правових норм при виконанні ним службових обов`язків. Висловлювання відповідача паплюжать честь, гідність та підривають ділову репутацію позивача.

Відповідач фактично вказує на вчинення ОСОБА_1 на замовлення посадової особи злочинних корупційних дій, що виражаються в проведенні співбесід та проведенні маніпуляцій з конкурсами, що не підтверджується жодними даними. При цьому заява відповідача про корупційну змову ОСОБА_4 з його братом ОСОБА_5, викладена у публікаціях таким чином, що жодного сумніву у їх правдивості у пересічного громадянина виникнути не може, незважаючи на їх неправдивість.

Висловлювання відповідача містять конкретні звинувачення позивача у вчиненні ним корупційних правопорушень, що є кримінально караними діяннями. При цьому, характер висловлювання, а саме використання мовно-стилістичних засобів у тексті публікації, жодним чином не схожий на власне оціночне судження.

Крім того, позивач вказує, що внаслідок поширення відносно нього неправдивої інформації, яка принижує його честь та гідність, а також ділову репутацію, йому було спричинено моральної шкоди.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд:

- визнати недостовірною та такою, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену на сторінці Народного депутата України ОСОБА_2 /ОСОБА_2/ каналу Facebookза адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8 у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_9 року, а саме: " ІНФОРМАЦІЯ_10";

- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену ним інформацію відносно ОСОБА_1 шляхом розміщення на своїй сторінці у Facebook тексту наступного змісту: "ІНФОРМАЦІЯ_11";

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт поширення інформації відповідачем, оскільки надані скріншоти Інтернет-сторінок не засвідчені відповідно до вимог законодавства, зокрема статті 95 ЦПК України, ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлювання документів" та статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", а посилання ІНФОРМАЦІЯ_12 не є актуальним посиланням на сторінку відповідача у соціальній мережі Facebook, оскільки сторінка не доступна для перегляду.

До того ж, суд першої інстанції зазначив, що із наданих скріншотів не вбачається порушення особистих немайнових прав позивача (особисто), у публікації не вказано про будь-які конкретні дії позивача, а лише зазначено про певну причетність позивача до дій його брата.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів, що саме ОСОБА_2 є належним відповідачем, доказу того, що зазначена сторінка належить ОСОБА_2 .

Щодо вимог про стягнення з відповідача на відшкодування позивачу завданої моральної шкоди, що спричинена приниженням честі, гідності і ділової репутації через поширення недостовірної інформації, суд вважав, що для задоволення цієї вимоги немає підстав, оскільки ця вимога є похідною позовною вимогою в розумінні частини першої статті 188 ЦПК України.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Визнано недостовірною інформацію та такою, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 поширену на сторінці Народного депутата України ОСОБА_2 / ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8 у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_9 року, а саме: " ІНФОРМАЦІЯ_13".

Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати, поширену ним інформацію відносно ОСОБА_1, шляхом розміщення на своїй сторінці у Facebook тексту наступного змісту: "ІНФОРМАЦІЯ_11".

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем була поширена інформація, що стосується позивача, у формі фактичних тверджень, поширена інформація не відповідає дійсності, є негативною та такою, що порушує принцип презумпції невинуватості, формує образ позивача як злочинця за відсутності будь-яких кримінальних розслідувань з боку держави, такою інформацією порушуються особисті немайнові права позивача, тому наявні підстави для задоволення позову в обраний позивачем спосіб, шляхом визнання інформації недостовірною та зобов`язання відповідача її спростувати.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими та доведеними вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки поширеною недостовірною інформацією принижено честь і гідність позивача. Визначений позивачем розмір моральної шкоди відповідає принципам розумності і справедливості.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Надточиєвої А. П. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просив суд скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норма матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 11 листопада 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Прилуцької Н. М. посилається на відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

11 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду № 110/0/226-23 від 24 січня 2023 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку з відрядженням судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Усика Г. І. до Вищої ради правосуддя, справу № 757/39521/20-ц (провадження № 61-15064св21) призначено колегії суддів у складі: судді-доповідача Коротенка Є. В., суддів: Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що на офіційній сторінці Народного депутата України ОСОБА_2 /ОСОБА_2/ каналу Facebookза адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 ІНФОРМАЦІЯ_9 року була розміщена наступна інформація:

"ІНФОРМАЦІЯ_14ІНФОРМАЦІЯ_15.

ІНФОРМАЦІЯ_5

ІНФОРМАЦІЯ_6

ІНФОРМАЦІЯ_7".

Розміщення такої публікації на на своїй сторінці у соціальній мережі Facebookвідповідачем не заперечується.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У статті 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У рішенні у справі "Ляшко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до "інформації" чи "ідей", які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе "демократичне суспільство". Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Таким чином, особа, яка висловлює не факти щодо позивача, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

Разом з тим, при розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 на обґрунтування позовних вимог зазначив, що на офіційній сторінці Народного депутата України ОСОБА_2 /ОСОБА_2/ каналу Facebook за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_16

ІНФОРМАЦІЯ_9 року розміщено наступну інформацію: "ІНФОРМАЦІЯ_17.

ІНФОРМАЦІЯ_15.

ІНФОРМАЦІЯ_5

ІНФОРМАЦІЯ_6

ІНФОРМАЦІЯ_7".

Разом із тим, із тексту зазначеної у позові публікації від ІНФОРМАЦІЯ_9 року вбачається, що висловлювання ОСОБА_2 стосуються відеозаписів, що поширюються разом із публікацією шляхом розміщення їх відповідачем на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook, та є його особистим коментарем до цих відеозаписів. У зазначеному коментарі ОСОБА_2 поширив власну оцінку щодо відеозаписів та їх змісту.

При цьому, системний аналіз змісту публікації дозволяє дійти висновку, що коментар відповідача фактично направлений на оцінку дій іншої особи - ОСОБА_8, який не є позивачем у даній справі.

Про позивача ОСОБА_1, який є братом ОСОБА_8, у публікації вказано лише побічно, навіть без зазначення його імені.

При цьому, у публікації не вказано про будь-які конкретні дії позивача, а лише зазначено про його певну причетність, на думку відповідача, до певних дій його брата.

Справжність відеозаписів відповідачем не оспорюється.

Таким чином, на думку колегії суддів Верховного Суду, інформація, розміщена на офіційній сторінці Народного депутата України ОСОБА_2 /ОСОБА_2/ у соціальній мережі Facebook за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно позивача, є оціночним судженням відповідача, вираженням його власних думок, а тому не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

При цьому, позивачем не доведено, що зазначеною публікацією порушені його суб`єктивні права та інтереси.

При таких обставинах позовні вимоги в частині визнання інформації недостовірною та такою, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, задоволенню не підлягають.

Не підлягають також задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача спростувати поширену ним інформацію та про відшкодування моральної шкоди, оскільки такі вимоги є похідними в розумінні частини першої статті 188 ЦПК України.

Печерський районний суд м. Києва правильно відмовив у задоволенні позову, але невірно зазначив мотиви такої відмови.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та, скасувавши рішення суду першої інстанції, безпідставно задовольнив позов.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).

Згідно із статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2, подана представником - адвокатом Надточиєвою А. П., підлягає частковому задоволенню, постанова Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року- скасуванню, арішення Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2021 року - зміні, шляхом викладення мотивів відмови у задоволенні позову в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.