розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця Андрія Андрійовича, яка подана представником - адвокатом Репаком Віталієм Валерійовичем, та Акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 липня 2021 рокуу складі судді Кузь В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2, звернулась до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А., Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), ОСОБА_3, треті особи: Акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк"), Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недійсними електронних торгів та складеного протоколу за результатами їх проведення.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 06 березня 2020 року в межах виконавчого провадження № 56658207 з примусового виконання виконавчого листа № 2/465/441/15, виданого Франківським районним судом м. Львова, відбулись електронні торги в системі "Сетам" (номер лоту 351484) з продажу належного їй нерухомого майна, а саме - квартири АДРЕСА_1, загальною площею 65,7 кв. м.

Указана квартира на законному праві користування також належала її малолітній доньці ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, ані вона, ані її донька іншого житла не мають.

Зазначала, що враховуючи вимоги Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", а також положення пункту 28 Розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень і підпункту 3 пункту 3 Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29 вересня 2016 року (z1301-16) , приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна.

Однак, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. без отримання попередньої згоди органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна - квартири, право користування якою також має її малолітня дитина - ОСОБА_2, у порушення пункту 28 Інструкції з організації примусового виконання рішень, передав пакет документів до ДП "Сетам" для подальшої реалізації квартири.

Крім цього, позивачка звертала увагу на наявність постанови Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 2-2269/11 за скаргою ПАТ "Універсал Банк" на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А. А., в якій вказано про незаконність передачі цієї ж квартири для реалізації з прилюдних торгів без отримання попередньої згоди органу опіки та піклування.

Вважала, що, здійснюючи примусову реалізацію квартири у вигляді проведення електронних торгів 06 червня 2020 року, приватний виконавець діяв у спосіб, не передбачений законом, що є підставою для визнання їх недійсними.

Вказувала, що продаж з торгів квартири позбавляє її малолітню дитину права користування зазначеним жилим приміщенням, що фактично є обмеженням права дитини під час вчинення правочину щодо жилих приміщень, яке відповідно до вимог частини 2 статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" є неприпустимим, і свідчить про те, що такий продаж суперечить інтересам держави та суспільства, що також є підставою для визнання зазначених торгів недійсними.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2, просила визнати недійсними електронні торги, проведені 06 березня 2020 року ДП "Сетам" за лотом 351484 з продажу квартири АДРЕСА_1, та складений за результатами їх проведення протокол № 468875 від 26 березня 2020 року про проведення електронних торгів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14 липня 2021 року позов задоволено.

Визнано недісними електронні торги, проведені 06 березня 2020 року ДП "Сетам" за лотом 351484 з продажу квартири АДРЕСА_1, та визнано недійсним складений за результатами їх проведення протокол № 468875 від 26 березня 2020 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство забороняє вчинення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, без попередньої згоди органів опіки та піклування.

При цьому суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради надав дозвіл на реалізацію спірної квартири.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. та АТ "Універсал Банк" подали апеляційні скарги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 січня 2022 року апеляційні скарги приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. та АТ "Універсал Банк" залишено без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 липня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

21 лютого 2022 року АТ "Універсал Банк" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 липня 2021 рокута постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

23 лютого 2022 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. через представника - адвоката Репака В. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 липня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та постановити нове рішення,яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційні скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, указаного апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Доводи інших учасників справи

25 липня 2022 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Універсал Банк".

09 вересня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 15 жовтня 2007 року між ВАТ "Банк Універсальний", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 24/160-07К, відповідно до умов якого позичальнику були надані грошові кошти у сумі 161 057 доларів США на строк до 14 жовтня 2037 року зі сплатою 11,95 % річних за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором, 15 жовтня 2007 року між ВАТ "Банк Універсальний", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець (позивач) передав в іпотеку іпотекодержателя (банку) в якості забезпечення виконання зобов`язань квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 квітня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором № 24/160-07К від 15 жовтня 2009 року у розмірі 6 226 620,96 грн та понесені судові витрати в розмірі 1 700 грн державного мита та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що були сплачені при поданні позовної заяви, а всього разом - 6 228 440,96 грн.

Приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. 02 липня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56658207 з примусового виконання виконавчого листа № 2/465/441/15, виданого Франківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" заборгованості за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року № 24/160-07К в розмірі 6 226 620,96 грн.

В рамках вказаного провадження приватним виконавцем проведено опис та арешт квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 та перебуває в іпотеці АТ "Універсал Банк", згідно договору іпотеки зареєстрованого в реєстрі за № 2812 від 15 жовтня 2017 року.

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї, виданої ЛКП "Львівський ліхтар" 05 жовтня 2020 року № 1779, ОСОБА_1 є власником, проживає і зареєстрована в АДРЕСА_2 з 24 жовтня 2015 року. Крім неї в даній квартирі з 24 жовтня 2015 року зареєстрована її малолітня донька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з актом обстеження умов проживання від 27 січня 2020 року, складеного відділом Служби у справах дітей Франківського району м. Львова, квартира АДРЕСА_1 містить усі ознаки житлового приміщення, якеоблаштоване усім необхідним для проживання, у дитини є окрема кімната, в якій створені необхідні умови для її виховання та розвитку.

Оскільки у спірній квартирі зареєстрована малолітня ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, приватний виконавець 10 грудня 2018 року звернувся до органу опіки та піклування органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради за отриманням відповідного дозволу на реалізацію спірної квартири.

Такого дозволу орган опіки та піклування не надав.

У лютому 2019 року АТ "Універсал Банк" звернулося до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А. А., в якій просило зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. передати ДП "Сетам" пакет документів для подальшої реалізації квартири АДРЕСА_1, що належить боржнику ОСОБА_4 .

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, скаргу АТ "Універсал Банк" задоволено.

Зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. передати ДП "Сетам" пакет документів для подальшої реалізації квартири АДРЕСА_1, що належить позивачці.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 2-2269/11 ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 02 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні скарги АТ "Універсал Банк" на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. При цьому Верховний Суд зазначив, що у пункті 28 Розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністра юстиції України від 02 квітня 2021 року № 512/5, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу. Враховуючи вимоги Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування якими мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна.

Також Верховий Суд дійшов висновку про те, що дотримання приватним виконавцем норм Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) , яким не передбачено обов`язку виконавця отримати дозвіл органу опіки і піклування для примусової реалізації іпотечного майна, не позбавляє виконавця обов`язку щодо організації виконання судового рішення способом, визначеним Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. 16 травня 2019 року скеровано до Львівської філії ДП "Сетам" пакет документів разом із заявкою на реалізацію арештованого майна з метою здійснення заходів щодо організації електронних торгів та реалізації майна божника - ОСОБА_1, а саме квартири АДРЕСА_1 .

06 березня 2020 року ДП "Сетам" проведено електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1, про що складено протокол № 468875 проведення електронних торгів по реалізації майна, відповідно до якого переможцем торгів став ОСОБА_3 .

Матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_1 та її малолітньої доньки ОСОБА_2 майнових прав на інше житло.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) ? сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця ? учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

Разом із тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Аналіз положень Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.

У справі, яка переглядається, встановлено, що в спірній квартирі зареєстрована малолітня дитина - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була там зареєстрована і на час проведення прилюдних торгів.

Згідно зі статтею 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

У частині третій статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям (стаття 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей").

Стаття 19 СК України регулює участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів. Частина шоста цієї статті СК України (2947-14) визначає співвідношення повноважень цього органу та суду, встановлюючи, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він

є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Виконавець

у виконавчому провадженні відповідно до законодавства України подібними повноваженнями не наділений.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (z1301-16) , у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду.

Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу VII Порядку реалізації арештованого майна реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

У пунктах 70, 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня

2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс 21) зазначено про те, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного)

з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування

є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.

При цьому у пунктах 66-69 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога про отримання дозволу Держвиконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону про охорону дитини, статтею 12 Закону про основи созахисту, від можливого порушення.

Якщо суд приймає рішення про солідарне стягнення з боржника та його поручителя коштів у рахунок погашення їх зобов`язань перед кредитором, то суд не досліджує питання прав тих чи інших осіб, які пов`язані з можливими об`єктами жилої нерухомості, які вже сам Держвиконавець відповідно до Закону про виконавче провадження визначає до реалізації, зокрема, на відкритих торгах для забезпечення виконання цього судового рішення. А відтак проведення такої реалізації майна, в тому числі спірної квартири, не контролюється судом допоки відповідні дії Держвиконавця не оскаржуються кимось з учасників виконавчого провадження чи іншими особами відповідно до закону.

Разом з тим повноваження Держвиконавця на мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов`язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону про виконавче провадження не відповідають широті повноважень та обов`язків суду, передбачених ЦПК України (1618-15) для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон про виконавче провадження, такими повноваженнями Держвиконавця не наділяє. Також, наприклад, Держвиконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань Держвиконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.

Тому Держвиконавець не може самотужки забезпечити той самий рівень захисту відповідних прав неповнолітніх дітей, який може забезпечити суд реалізуючи, наприклад, статтю 39 Закону про іпотеку.

При таких обставинах, у пункті 72 постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

Встановлено, що захист відповідних прав малолітньої ОСОБА_2 у спірних правовідносинах вже фактично було забезпечено судом у справі № 2-2269/11 при розгляді скарги АТ "Універсал Банк" на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А. А.

Верховний Суд, відмовляючи постановою від 19 лютого 2020 року у задоволенні вказаної скарги, зазначив, що, враховуючи вимоги Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування якими мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановивши, що в спірній квартирі зареєстрована малолітня дитина - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради надав дозвіл на реалізацію спірної квартири, з огляду на порушення житлових прав і законних інтересів дитини, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсними електронних торгів та складеного протоколу за результатами їх проведення.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційних скарг щодо відсутності реєстрації малолітніх осіб у спірній квартирі на час укладення іпотечного договору, а відтак відсутності у малолітньої ОСОБА_2 права користування вказаним житловим приміщенням є безпідставними, оскільки зазначена особа народилась ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто після укладення 15 жовтня 2007 року іпотечного договору, вона була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 в якості члена сім`ї власника на підставі частини четвертої статті 29 ЦК України, відповідно до якої місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

При цьому слід ураховувати, що реєстрація малолітньої особи відбулася задовго до відкриття виконавчого провадження № 56658207.

Доказів наявності у ОСОБА_1 та її малолітньої доньки ОСОБА_2 майнових прав на інше житло матеріали справи не містять.

Посилання заявників на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, є ідентичними аргументам, викладеним ними в апеляційних скаргах, їм уже надавалася оцінка судами попередніх інстанцій, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).