розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області на постанову Черкаського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року в складі колегії суддів Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Черкаській області про встановлення факту наявності статусу члена сім`ї померлого.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Останній був медичним працівником та працював лікарем акушер-гінекологом пологово-гінекологічного відділення КНП "Золотоніська багатопрофільна лікарня" Золотоніської міської ради. Однак, під час виконання трудових (посадових) обов`язків ОСОБА_2 був інфікований гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом, внаслідок чого помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 (337-2019-п) ), у зв`язку із смертю ОСОБА_2 було проведення спеціальне розслідування, за результатами якого спеціальною комісією 18 травня 2022 року складено Акт спеціального розслідування гострого професійного захворювання, що сталося 23 листопада 2021 року, зі смертельним наслідком 22 грудня 2021 року о 00 год 25 хв у КНП "Золотоніська багатопрофільна лікарня" ЗМР як професійного.

За законодавством України члени сім`ї померлого медичного працівника мають право на отримання одноразової допомоги страхової виплати. Тому 01 червня 2022 року позивач звернувся до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області (далі також - управління) із заявою про виплату йому одноразової допомоги (страхової виплати) як члену сім`ї його батька ОСОБА_2 - медичного працівника, який помер внаслідок гострого професійного захворювання, спричиненого коронавірусною хворобою COVID -19.

У відповідь позивач отримав від відповідача лист, яким йому було відмовлено у виплаті одноразової допомоги у зв`язку із відсутністю в управління підстав вважати позивача належним до складу сім`ї померлого медичного працівника та особою, яка має право на страхову виплату. Відмова вмотивована тим, що правовий статус позивача не відповідає статусу дитини в розумінні частини першої статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ), оскільки він є повнолітньою особою. Отже, управління вважає, що позивачем не надані документи, що підтверджують його належність до складу сім`ї померлого медичного працівника. Водночас, у своєму листі відповідач рекомендувало позивачу звернутися до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин із ОСОБА_2 .

Ураховуючи відмову про виплату одноразової допомоги (страхової виплати), для встановлення факту наявності статусу члена сім`ї ОСОБА_2, позивач звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області із відповідною заявою про встановлення цього факту в порядку окремого провадження. Однак, ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2022 року у справі N 695/1804/22 заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження була залишена без розгляду та роз`яснено право звернення до суду із таким позовом у порядку позовного провадження.

Позивач просив суд встановити факт, що він - ОСОБА_1 є членом сім`ї (має статус члена сім`ї) свого батька - ОСОБА_2, який працював лікарем акушер-гінекологом пологово-гінекологічного відділення КНП "Золотоніська багатопрофільна лікарня" Золотоніської міської ради та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в результаті інфікування гострою респіраторною хворобою COVID -19, спричиненою коронавірусом.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 вересня 2022 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті провадження у справі та роз`яснено позивачу про його право на звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у відносинах з обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням Фонд соціального страхування України та його робочі органи здійснюють владні управлінські функції та наділені повноваженнями приймати рішення/вчиняти дії, що впливають на можливість реалізації застрахованими особами права на соціальний захист, яке, зокрема, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, і мають обов`язковий характер для інших суб`єктів владних повноважень. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц спори стосовно оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його робочих органів і їхніх правонаступників про обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням є публічно-правовими. А тому, їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що за предметним та суб`єктним складом у справі про встановлення факту родинних відносин, які заявлені у зв`язку з відмовою управління виплатити відповідні кошти, підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 вересня 2022 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не оспорює відмову відповідача у призначенні йому страхової виплати після смерті його батька; не ставить вимоги до відповідача про зобов`язання призначити або виплатити позивачу відповідну страхову суму та не ставить вимоги про визнання позивача особою, яка має право на отримання страхової виплати після смерті батька. Тобто, крім вимоги про встановлення факту належності до членів сім`ї померлого батька позивач в своїй позовній заяві не заявляє, як і не оспорює будь-які дії чи бездіяльність відповідача. Відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідних коштів, а лише роз`яснив позивачу у своїх листах алгоритм дій для позивача, зокрема, про необхідність подачі відповідного пакету документів для отримання допомоги, у тому числі, рішення суду про наявність статусу члена сім`ї померлого медичного працівника. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції не надав належної оцінки заявленим вимогам позивача та характеру спірних правовідносин, неправильно визначив їх зміст та юридичну природу, в результаті чого дійшов помилкового висновку про те, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 листопада 2022 року управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Черкаській області надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року.

У касаційній скарзі відповідач просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року і залишити в силі ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 вересня 2022 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області на постанову Черкаського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а та у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 522/10989/20. У своїй касаційній скарзі заявник наполягає на тому, що, оскільки Фонд соціального страхування України є суб`єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями, тому за предметним та суб`єктним складом спір у справі в частині вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту члена сімї померлого медичного працівника з метою отримання страхової виплати підлягає розгляду за правилами саме адміністративного судочинства.

Позиція інших учасників

У лютому 2023 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на законність постанови апеляційного суду. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову Черкаського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) зазначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

За пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на дату звернення з позовом до суду).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Преамбулою Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (1105-14) (далі - Закон України № 1105-XIV (1105-14) ) передбачено, що цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Одними із принципів соціального страхування, відповідно до пунктів 1 і 3 частини першої статті 3 Закону України № 1105-XIV, є законодавчо визначені умови і порядок здійснення соціального страхування та державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону України № 1105-XIV Фонд соціального страхування України (далі також - Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Відповідно до частин шостої-сьомої статті 6 Закону України № 1105-XIV рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов`язковим для виконання, у тому числі всіма страхувальниками та застрахованими особами, яких воно стосується. Рішення правління Фонду оформляється постановою. Постанови правління Фонду підлягають обов`язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті Фонду протягом 20 робочих днів після їх прийняття. Рішення правління Фонду, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) .

Виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду (частина перша статті 8 Закону України № 1105-XIV).

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення, що затверджується правлінням Фонду, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду (частина третя статті 8 Закону України № 1105-XIV).

Основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є: реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону (пункти 1 і 2 частини першої статті 9 Закону України № 1105-XIV).

Фонд зобов`язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом (пункт 1 частини другої статті 10 Закону України № 1105-XIV).

Згідно з частиною сьомою статті 36 Закону України № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку. Спори щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються в судовому порядку (частини перша та третя статті 17 Закону України № 1105-XIV).

Отже, Фонд є суб`єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями, тому за предметним та суб`єктним складом спір у справі за позовною вимогою до відповідного Управління виконавчої дирекції Фонду про визнання права на страхові виплати підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 405/5366/17 та у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Отже, у відносинах з обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням Фонд та його робочі органи здійснюють владні управлінські функції та наділені повноваженнями приймати рішення/вчиняти дії, що впливають на можливість реалізації застрахованими особами права на соціальний захист, яке, зокрема, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, і мають обов`язковий характер для інших суб`єктів владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц, виснувала, що спори стосовно оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його робочих органів і їхніх правонаступників про обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням є публічно-правовими. А тому їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зазначений підхід був сформований і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а.

Визначаючи, чи пов`язується з встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує статтю 1 ЦК України. За частиною першою якої цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори, що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов`язані з виконанням професійних обов`язків

в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи

з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань. Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони здоров`я та державних наукових установ підлягають обов`язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 498 (498-2020-п) (далі - Порядок № 498),

у разі смерті медичного працівника, що настала внаслідок його інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, членам сім`ї, батькам, утриманцям померлого медичного працівника проводиться виплата в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року. Члени сім`ї та батьки померлого медичного працівника визначаються відповідно до Сімейного кодексу України (2947-14) .

У разі відсутності документів, що підтверджують належність до складу сім`ї померлого медичного працівника або перебування на його утриманні, статус члена сім`ї або факт утримання встановлюється в судовому порядку.

Страхова виплата, передбачена пунктом 3 вказаного Порядку № 498, призначається і виплачується органами Фонду разово, в рівних частинах особам, які мають право на виплату, протягом одного місяця з дня виникнення права на одноразову допомогу.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 498 для отримання одноразової допомоги особи, які мають право на виплату, звертаються до органу Фонду за зареєстрованим місцем проживання/перебування померлого медичного працівника та подають, зокрема, рішення суду про встановлення факту нещасного випадку, факту перебування на утриманні, утримання із заробітної плати (доходу) аліментів, установлення статусу члена сім`ї (за наявності рішення суду з цих питань).

Отже, встановлення факту, що позивач був членом сім`ї померлого медичного працівника ОСОБА_2 для підтвердження наявності у нього права на отримання страхових виплат, передбачених Порядком № 498, та відповідно встановлення правомірності/неправомірності рішень дій чи бездіяльності органів Фонду (суб`єкта владних повноважень) можливо лише при вирішенні спору (позову) між учасниками судового процесу щодо нарахування та сплати соціальних виплат - одноразової допомоги члену сім`ї медичного працівника, померлого від коронавірусної хвороби (COVID-19).

Ця обставини також підтверджується ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2022 року у справі № 695/1804/22 (яка набрала законної сили) в справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області про встановлення факту, що має юридичне значення. Цією ухвалою заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що він був членом сім`ї померлого медичного працівника ОСОБА_2, подану в порядку окремого провадження була залишена без розгляду на підставі частини шостої статті 294 ЦПК України (у зв`язку із наявністю спору про право) та роз`яснено право на звернення до суду із такою вимогою у порядку позовного провадження.

Позовна вимога ОСОБА_1 у цій справі пов`язана з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу (члена сім`ї медичного працівника, померлого від коронавірусної хвороби, смерть якого настала внаслідок його інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження), не пов`язані з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм

предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані

з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд врахував, що між учасниками цієї справи існує спір з приводу соціальної виплати, а також правомірності/неправомірності рішень, дій чи бездіяльності органів Фонду щодо позивача, тобто пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження певного соціально-правового статусу, не пов`язаний з будь-якими цивільними права та обов`язками позивача, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення позивача до суду, яка полягає у підтвердженні його певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 22 лютого 2022 року в справі № 263/9921/18, від 10 серпня 2022 року в справі № 522/10989/20, від 09 листопада 2022 року в справі № 509/6170/20.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 23 січня 2023 року у справі № 214/1309/21 дійшов висновку, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим. В адміністративній справі встановлення такого факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції у зв`язку з оскарженням рішення (дій/бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Подібна позиція висловлена Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 також зазначила, що питання про вирішення юрисдикційності спору з`ясовується судами на стадії відкриття провадження у справі, а якщо на стадії відкриття допущено помилку або неможливо було з`ясувати питання юрисдикції, тоді суд на будь-якій стадії розгляду справи вправі закрити провадження з підстав помилкового обрання відповідної юрисдикції. Питання юрисдикції впливає на визначення компетентного суду, належного кола учасників справи, розподіл тягаря доведення тощо, тож має вирішуватися судом пріоритетно до вирішення усіх інших правових питань.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження.

Отже, суд першої інстанції, постановляючи ухвалу від 08 вересня 2022 року про відмову у відкритті провадження дійшов правильного висновку, що заявлені ОСОБА_1 вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Апеляційний суд в оскаржуваній постанові від 02 листопада 2022 року помилково не врахував цього та необґрунтовано скасував законну ухвалу суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 413 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону