розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Губарем Антоном Леонідовичем, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Остапенко В. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що нею у 2004 році було замовлено проект обґрунтування площі земельної ділянки для будівництва житлового будинку, у 2005 році вона отримала погодження виділення земельної ділянки площею 800 кв. м для будівництва житлового будинку, акт вибору земельної ділянки під будівництво, погоджено місце розташування житлового будинку.

У 2006 році було затверджено містобудівне обґрунтування щодо розміщення індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 .

30 січня 2007 року Криворізьким міським управлінням земельних ресурсів було погоджено проект відведення земельної ділянки, а рішенням Криворізької міської ради № 1869 від 17 жовтня 2007 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду земельну ділянку для будівництва житлового будинку.

Позивач зазначала, що після здійснення необхідних дій та отримання документів вона збудувала спірний житловий будинок за спільні кошти її та своїх батьків, а рішенням виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради № 202 від 16 квітня 2010 року було вирішено видати на її ім`я свідоцтво про право власності на житловий будинок, що розташований за адресою:

АДРЕСА_2 квітня 2010 року вона отримала свідоцтво про право власності, яке було зареєстровано Комунальним підприємством "Криворізьке бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради (далі -КП "Криворізьке БТІ" ДОР) 05 травня 2010 року.

Зважаючи на викладені вище факти і обставини вважала, що нею особисто, а також завдяки матеріальній та фізичній допомозі її батьків, було здійснено всі необхідні дії щодо будівництва та оформлення права власності на спірний житловий будинок. Проте, кінцевий етап оформлення права власності на нерухоме майно, тобто отримання свідоцтва про право власності, за її твердженням, прийшовся на період часу, коли вона вже перебувала у шлюбі, укладеному з відповідачем 20 вересня 2008 року. Стверджувала, що відповідач не приймав участі у будівництві спірного житлового будинку, немає до нього ніякого відношення.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати житловий будинок з господарчими побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, її особистою приватною власністю.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 20 вересня 2008 року він уклав шлюб з ОСОБА_1 . Однак, ще до цього, він з позивачкою з 2007 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, мешкали разом в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . Загалом сторони мешкали більше десяти років разом. 06 січня 2016 року шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу він мешкає у спірному житловому будинку.

ОСОБА_2 зазначав, що після здійснення необхідних дій та отримання документів було збудовано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . У період з 2008 року до 2010 рік за спільні кошти сім`ї було збудовано коробку будинку без внутрішнього оздоблення.

Під час будівництва він займав високооплачувану посаду у Товаристві з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Вагоноремонт", а також займався підприємницькою діяльністю, мав особисті кошти, набуті до шлюбу.

За час зареєстрованого шлюбу з 2010 року до 2016 року у будинку було проведено внутрішні роботи та оздоблення, проведено електрику, газ, встановлено опалювальну систему та охоронну систему відеоспостереження. Незважаючи на факт оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_1, вважав, що воно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, оскільки набуто за спільні кошти та внаслідок докладення спільних зусиль подружжя.

Зазначав, що за час його шлюбу з позивачем подружжям було придбано у власність автомобіль "Ниссан Жук" номерний знак НОМЕР_1 . На теперішній час автомобіль знаходиться у користуванні ОСОБА_1 .

Відповідач вважав, що частки подружжя у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно та автомобіль є рівними.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарчими побудовами, на 1/2 частку автомобіля "Ниссан Жук" номерний знак НОМЕР_1 .

Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ майна подружжя в частині автомобіля "Ниссан Жук" номерний знак НОМЕР_1 залишено без розгляду.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 298,7 кв. м, житловою площею 130,1 кв. м, на земельній ділянці, площею 0,0800 га.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 298,7 кв. м, житловою площею 130,1 кв. м, на земельній ділянці, площею 0,0800 га.

Рішення районного суду мотивоване тим, що спірний житловий будинок з господарчими побудовами було введено в експлуатацію під час шлюбу сторін, тому він становить об`єкт права спільної сумісної власності подружжя на підставі статей 60, 61, 62 СК України.

Суд першої інстанції виходив з того, що будівництво спірного житлового будинку здійснювалось під час шлюбу сторін, здійснені дії щодо проектування будівництва, отримання рішення та погодження щодо виділення земельної ділянки, затвердження проекту землеустрою, оформлення дозвільних документів на будівництво та укладення договору оренди землі не надають позивачеві право особистої власності на спірний житловий будинок, оскільки, ці дії не можуть вважатись завершенням будівництва, з яким закон пов`язує момент набуття права власності на нерухоме майно.

Районний суд зазначив, що надані до суду позивачем розрахункові документи, специфікації та накладні (том 1, а. с. 148-160) не підтверджують обставину використання на будівництво спірного будинку придбаних ОСОБА_3 (матір`ю позивача) будівельних матеріалів, а ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами вартість будівельних робіт та будівельних матеріалів, інших витрат здійснених для спорудження спірного житлового будинку та не доведено, що ці витрати сплачені позивачем у повній мірі за рахунок коштів, набутих нею у власність до шлюбу, тобто до 20 вересня 2008 року.

Судом не враховано висновок судового експерта Бихно М. В. за результатами проведення судових оціночно-будівельної та земельно-оціночної експертизи № 61/19 від 16 жовтня 2019 року, оскільки ним встановлено лише ринкову вартість земельної ділянки, а також житлового будинку в цілому та окремих його елементів, зокрема на визначену дату, а не розмір понесених замовником фактичних витрат на будівництво та їх сплату позивачем до реєстрації шлюбу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на житловий будинок з господарчими побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами підтвердила свої позовні вимоги про те, що спірний житловий будинок є її особистою приватною власністю, а не спільною власністю подружжя. Зокрема, доведено, що процес будівництва спірного домоволодіння, починаючи з подання заяви на виділення земельної ділянки і розробки проектів землеустрою, будівництва житлового будинку, водо-газо-енергозабезпечення, придбання будівельних матеріалів, безпосередньо самі будівельні роботи, закінчуючи підписанням акту введення житлового будинку в експлуатацію і державної реєстрації права власності на домоволодіння, відбувалися виключно за грошові кошти ОСОБА_1, зароблені нею до укладення шлюбу з відповідачем, а будівельні матеріали придбані коштом її батьків і подаровані позивачці.

Натомість, ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не доведена його участь у фінансуванні будівництва в період з дня реєстрації шлюбу (20 серпня 2008 року) до дня отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок (05 травня 2010 року) або його особиста праця у будівництві, оскільки відомості про отримання заробітної плати відповідачем за період з 4 квартату 2008 року до 2 кварталу 2010 року в розмірі 20 765,91 грн не підтверджують внесення цих грошових коштів у будівництво спірного домоволодіння, а свідчать лише про те, що в зазначений період ОСОБА_2 працював та отримував такі доходи.

Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що подаровані батьками ОСОБА_1 грошові кошти на придбання будівельних матеріалів повинні бути оформлені нотаріально, оскільки будівельні матеріали придбавались матір`ю позивача на невеликі суми, які не потребують нотаріального посвідчення, а підготовка до будівельних робіт розпочалась ще з 2007 року та тривала протягом всього строку будівництва (лютий 2008 року до грудня 2009 року) спірного будинку, що підтверджено квитанціями, специфікацією до договору купівлі-продажу, накладними, де зазначені дати придбання будівельного товару його найменування та сума його вартості сплачена покупцем.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами факт набуття спірного майна за спільні сумісні кошти подружжя або спільною працею подружжя, натомість, сукупність доказів наданих ОСОБА_1 спростовує презумпцію спільності майна подружжя, оскільки спірний житловий будинок було збудовано за особисті грошові кошти позивача та грошові кошти батьків позивача, які купували будівельні матеріали для будівництва будинку дочки та дарували останній. Відповідачем не спростовано того, що будівельні матеріали куплені матір`ю позивача ОСОБА_3 були придбані на будівництво іншого об`єкта ніж на будівництво спірного домоволодіння.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року скасувати, закрити провадження у справі в частині позову ОСОБА_1 та залишити в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2022 року в частині вирішення зустрічного позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції, який обґрунтував своє рішення розрахунковими документами про придбання будівельних матеріалів за 2007 рік, не надано оцінки його доводам щодо наявності у нього доходу у 2007 році в сумі 133 500 грн від продажу банківських металів для фінансування будівництва спірного будинку, копії яких було надано суду 27 травня 2021 року.

Судом першої інстанції враховано показання свідка ОСОБА_4 про те, що сторони почали спільно проживати з лютого 2008 року, він, тобто ОСОБА_2, займався будівництвом спірного будинку для спільного проживання сім`ї. Зазначені показання свідка ОСОБА_4 не були спростовані судом апеляційної інстанції.

Вважає, що суд апеляційної інстанції помилково оцінював вартість будівництва не за розміром фактично понесених витрат, а за ринковою вартістю нерухомого майна, визначеною у висновку експерта.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження 14-114цс20) та постановах Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 343/1294/18, від 14 червня 2022 року у справі № 947/21450/19 (провадження № 61-20675св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки ОСОБА_1 не сплатила судовий збір у встановленому законом порядку за подання позовної вимоги майнового характеру, вважає, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в частині позову ОСОБА_1 на підставі статті 414 ЦПК України або залишенням без розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Бондаренко Є. В. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасуванню не підлягає.

Зазначає, що процес будівництва спірного будинковолодіння розпочався ОСОБА_1 задовго до знайомства сторін, ще у 2004 році.

ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи докази, які підтверджують факт фінансування будівництва спірного будинку її особистими коштами та коштами її батьків. Натомість відповідачем не надано доказів про те, що у спірне будівництво ним були вкладені його особисті кошти чи його особиста праця.

Вважає, що сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя.

Посилається на дружні відносини свідка ОСОБА_4 та ОСОБА_2, відтак його показання слід оцінювати критично.

Щодо продажу ОСОБА_2 банківських металів у 2007 році зазначає, що подані ним документи не підтверджують цей факт а навпаки свідчать про придбання банківських металів. При цьому на поданих відповідачем квитанціях відсутнє прізвище ОСОБА_2 і ним не доведено, що кошти, отримані від продажу банківських металів, вкладені у будівництво.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Губарем А. Л. подано відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якій зазначено, що значна частина будівництва спірного житлового будинку проводилася в період перебування сторін у шлюбі.

Вважає, що позивач не довела обставину щодо загального розміру витрат на будівництво житлового будинку, тобто розміру фактично понесених витрат на його зведення, а тому зробити висновок про повне фінансування витрат на будівництво за власний рахунок позивач не має права, оскільки відсутня можливість співставити фінансовий вклад позивача із загальною вартістю будівництва.

Фактичні обставини, встановлені судами

У травні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до Довгинцівської районної у місті Кривому Розі ради із заявою про відведення їй земельної ділянки для розміщення житлового будинку з господарчими побудовами.

У 2004 році у Приватному підприємстві "Арх-Студія" ОСОБА_1 замовила і придбала проект обґрунтування площі земельної ділянки під розміщення житлового будинку з господарчими побудовами, а також самостійно придбала проект будівництва житлового будинку (том 1, а. с. 10-11).

Рішенням Криворізької міської ради № 331 від 27 вересня 2006 року затверджено містобудівне обґрунтування щодо розміщення індивідуального житлового будинку з господарчими побудовами ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 (том 1, а. с. 16).

Рішенням Криворізької міської ради № 1869 від 17 жовтня 2007 року ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою про відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку з господарчими спорудами (том 1, а. с. 24-25).

12 грудня 2007 року між Криворізькою міською радою і ОСОБА_5 укладено договір оренди земельної ділянки (том 1, а. с. 168-170).

28 січня 2008 року ОСОБА_1 отримала дозвіл Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Кривий Ріг № 2 на виконання будівельних робіт, який був наданий на підставі, затвердженої 15 січня 2008 року управлінням містобудування і архітектури, проектної документації та рішення виконкому Криворізької міськради № 1869 від 17 жовтня 2007 року (том 1, а. с. 175).

З 07 вересня 2007 року до 13 травня 2008 року ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_6 (том 1, а. с. 55).

20 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

На підставі рішення виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради № 202 від 16 квітня 2010 року "Про видачу свідоцтва про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_4" 30 квітня 2010 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок з господарчими побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 29, 30).

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26043394 від 05 травня 2010 року право власності на вказаний житловий будинок було зареєстроване за ОСОБА_1 (том 1, а. с. 31).

Відповідно до акту готовності об`єкта до експлуатації № 1 від 28 грудня 2009 року будівельно-монтажні роботи виконані у період часу з лютого 2008 року до жовтня 2009 року (том 1, а. с. 85-88).

Відомостями, зазначеними у технічному паспорті на житловий будинок, оформленому 13 вересня 2009 року за результатами інвентаризації об`єкта нерухомості, та повідомленні КП "Криворізьке БТІ" ДОР від 13 жовтня 2009 року підтверджено період закінчення будівництва, зазначений в акті готовності об`єкта до експлуатації № 1 від 28 грудня 2009 року, тобто жовтень 2009 року (том 1, а. с. 167, 177-181).

Терміни закінчення будівельних робіт зафіксовані, зокрема, в журналі авторського нагляду за будівництвом, що вівся проектувальником ПП "АРХ СТУДИЯ" записи в якому здійснювались до 01 вересня 2009 року (том 1, а. с. 183, 186),

Відповідно до висновку експерта № 65/19 за результатами проведення судової додаткової оціночно-будівельної експертизи від 28 жовтня 2019 року: ринкова вартість на час складення висновку складових частин спірного домоволодіння, які існували до 20 вересня 2008 року, визначена методом пропорційного розподілу питомої ваги в загальній ринковій вартості без врахування вартості земельної ділянки становить: першого поверху житлового будинку літера "А2" з урахуванням земляних робіт, фундаменту, каналізації, прокладки водопостачання, проведення електрики, перегородок, облицювальної цегли - 209 341,93 грн; гаражу літ. "Б" - 67 187,58 грн; сараю літ. "В" - 48 353,98 грн; душу літ. "Г" - 3 000 грн; вбиральні літ. "Д" - 4 125,33 грн; огорожі № 1-5 - 39 460,23 грн, що разом складає 367 344,03 грн (том 1, а. с. 326).

У 4 кварталі 2008 року ОСОБА_2 за 3 місяці кварталу ТОВ "Вагоноремонт" було нараховано 4 029,4 грн заробітної плати, з якої у бюджет переховано податку на суму 400,63 грн, отримано заробітної плати після відрахування податків на загальну суму 3 628,77 грн.

Відомостей про перший квартал 2009 року про виплату заробітної плати та відрахування податків Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України не містять.

Починаючи з 2 кварталу 2009 року до 2 квартал 2010 року ТОВ "Вагоноремонт" та ТОВ "Електровоз-КРП" ОСОБА_2 було нараховано заробітної плати на суму 19 514,82 грн, з якої утримано податки на суму 2 377,68 грн, отже відповідачем у зазначений період було отримано заробітної плати на загальну суму 17 137,14 грн.

Разом сума отриманої заробітної плати ОСОБА_2 за період з 4 квартату 2008 року до 2 кварталу 2010 року становить 20 765,91 грн (3 628,77 грн+ 17 137,14 грн = 20 765,91грн).

Згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи № 61/19 від 16 жовтня 2019 року вартість спірного будинку без урахування вартості земельної ділянки станом на час складення висновку складає 927 934,00 грн (том 1, а. с. 200-210).

ОСОБА_1 на підтвердження фінансування особисто нею та її батьками будівництва спірного житлового будинку надано ряд доказів, зокрема: довідку Криворізької північної об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Дніпропетровській області № 3049/10/04-83-13-00 від 22 травня 2018 року про обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) її батька - ОСОБА_7 за період з 2005 до 2017 роки (том 1, а. с. 84), квитанції, товарні чеки, накладні на придбання будівельних матеріалів (шлакоблоків, цементу, лісу, труб, запорної арматури, інших матеріалів) за період 2008-2010 роки її матір`ю - ОСОБА_3 на суму 126 535,80 грн (том 1, а. с. 148-160); виписку з історії операцій АТ "АЛЬФА-БАНК", відповідно до якої з особового банківського рахунку ОСОБА_1 29 січня 2008 року зняті її особисті кошти в сумі 30 525,00 грн (том 1, а. с. 119-122).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 і є незмінною судовою практикою.

Судами встановлено, що відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26043394 від 05 травня 2010 року ОСОБА_1 набула право власності на спірний житловий будинок з господарчими побудовами на підставі рішення виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради № 202 від 16 квітня 2010 року "Про видачу свідоцтва про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_4".

Тобто, введення спірного майна в експлуатацію та набуття права власності на нього ОСОБА_1 відбулося в період перебування сторін у шлюбі. Отже, на зазначене майно розповсюджується презумпція спільності майна подружжя.

Водночас, у матеріалах справи наявні документи, які підтверджують, що на момент укладення сторонами шлюбу 20 вересня 2008 року було завершено будівництво першого поверху спірного будинку з фундаментом, гараж, сарай, душ, вбиральня, огорожа, а також були збудовані каналізація, водопостачання, електропостачання. Також у висновку експерта № 65/19 від 28 жовтня 2019 року зазначено, що ринкова вартість на час складення висновку складових частин спірного домоволодіння, які існували до 20 вересня 2008 року, без врахування вартості земельної ділянки разом складає 367 344,03 грн. А висновком судової оціночно-будівельної експертизи № 61/19 від 16 жовтня 2019 року визначено вартість спірного будинку без урахування вартості земельної ділянки станом на час складення висновку, що складає 927 934,00 грн.

При цьому поділу підлягає майно, яке було сторонами збудоване при доведеності, тобто на час будівництва, в не на час реєстрації будівництва.

Скасовуючи рішення районного суду й ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків про спростування ОСОБА_1 презумпції спільності майна подружжя.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (435-15) (стаття 68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі".

Згідно зі статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) судам роз`яснено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Наведеною постановою Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Визнаючи за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції вважав доведеним факт будівництва житлового будинку з господарчими побудовами, які були здійснені в період перебування сторін у шлюбі, за її особисті кошти.

При цьому суд вважав обґрунтованими посилання ОСОБА_1 про те, що будівництво спірного будинку проведено за зароблені нею до укладення шлюбу кошти, а будівельні матеріали придбані коштом її батьків і їй подаровані.

Колегія суддів вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про доведеність ОСОБА_1 будівництва спірного будинку за особисті кошти.

Відсутність у ОСОБА_2 квитанцій про участь у фінансуванні будівництва за спільні кошти подружжя не спростовує презумпцію спільності майна подружжя. Також ця обставина не свідчить про те, що ОСОБА_2, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1, не брав участі у будівництві житлового будинку. Отже, зазначена обставина не є безумовною підставою для позбавлення його права власності у спільному майні подружжя.

Посилання суду апеляційної інстанції на недоведеність ОСОБА_2 участі у будівництві спірного будинку з огляду на отриману ним заробітну плату за період з 4 кварталу 2008 року до 2 квартал 2010 року є передчасним, оскільки на підставі статті 60 СК України майно набуте за час шлюбу є спільним незалежно від того, що один з подружжя не мав з поважної причини самостійного заробітку або заробітки його були меншими, ніж у іншого з подружжя.

Суд апеляційної інстанції вважав доведеним факт використання придбаних матір`ю ОСОБА_1 будівельних матеріалів саме на будівництво спірного житлового будинку.

Такий висновок апеляційного суду є передчасним, оскільки судом не встановлено, що зазначені у наданих квитанціях матеріали були використані для будівництва саме спірного житлового будинку. При цьому суд залишив поза увагою дати поданих квитанцій, а саме, що майже всі квитанції датовані періодом до укладення сторонами шлюбу.

За умови підтвердження використання зазначених у квитанціях матеріалів саме для будівництва спірного житлового будинку, вартість витрачених на їх придбання коштів може бути врахована у вартість спірного майна, з урахуванням обставин справи, до моменту укладення сторонами шлюбу.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що факт передачі коштів або іншого майна родичем одного із членів сім`ї на купівлю або будівництво спільного майна в інтересах сім`ї не може свідчити про те, що ці кошти передано на особисті потреби лише комусь одному конкретному з подружжя.

У зв`язку із зазначеним, висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 особистої приватної власності на все спірне майно є передчасними.

Крім того, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи висновку експерта № 65/19 від 28 жовтня 2019 року та висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 61/19 від 16 жовтня 2019 року, на підставі яких визначено вартість спірного майна на момент укладення шлюбу та вартість цього майна на 16 жовтня 2019 року. Невстановлення зазначених обставин справи виключає можливість належного розгляду зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не надав оцінку всім доводам сторін, не дотримався встановленого статтею 89 ЦПК України принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

З огляду на те, що до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити власне рішення, ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного, об`єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи та вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною четвертою статті 411 ЦПК України визначено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи вищевикладене судове рішення суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

У справі, що переглядається, касаційна скарга ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Губарем А. Л., задоволена частково, а справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.