розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., від 27 жовтня 2022 року.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У серпні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - КП "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради, про виселення з незаконно займаної кімнати в гуртожитку.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що власником будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Під час перевірки житлового фонду за розпорядженням голови Дніпровської міської ради був встановлений факт незаконного вселення ОСОБА_1 у кімнати № АДРЕСА_2, балансоутримувачем якого є

КП "Жилсервіс-5".

Відповідач не надав ордер на право зайняття зазначених вище кімнат гуртожитку чи його копії, такий ордер відсутній і серед ордерів, що зберігаються в КП "Жилсервіс-5". На думку Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 був зареєстрований у зазначених вище кімнатах гуртожитку згідно із сумнівним розпорядженням від 11 грудня 2013 року № 22-Р, підписаним в. о. директора КП "Жилсервіс-5" Саліком О. В.

Посилаючись на те, що внаслідок незаконного вселення відповідача порушено право територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради вільно розпоряджатися жилим фондом, позивач просив суд виселити ОСОБА_1 із незаконно займаних ним кімнат №№ 143, 144 у гуртожитку по АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Основні заперечення відповідача

ОСОБА_1 зазначав, що він не порушує прав Дніпровської міської ради. Вказував, що отримав корінець ордеру на вселення у 2011 році, а з 2013 року його місце проживання було зареєстровано у гуртожитку, отже підстави для його виселення з кімнат №№ 143, 144 у гуртожитку без надання іншого житла відсутні.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Кухтіна Г. О. від 28 січня 2020 року позов Дніпровської міської ради задоволено.

Виселено ОСОБА_1 із незаконно зайнятих кімнат №№ 143, АДРЕСА_3, без надання іншого житла. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю самоправного зайняття ОСОБА_1 спірних жилих приміщень у гуртожитку, відсутністю доказів на підтвердження правомірності користування спірними кімнатами, зокрема відповідного рішення про надання йому зазначених кімнат чи договору найму спірних жилих приміщень.

Наданий відповідачем ордер на зайняття житлової площі в гуртожитку

від 11 лютого 2011 року № 61, виданий ремонтно-будівельним та експлуатаційним управлінням "Наш дім" ДП "Дніпропетровський домобудівельний комбінат", на який він посилався, заперечуючи проти позову, за оцінкою суду першої інстанції, не може слугувати допустимим та достатнім доказом на підтвердження правомірності зайняття ним кімнат №№ 143, 144 у гуртожитку, враховуючи те, що його видано ДП "Дніпропетровський домобудівельний комбінат", яке на час видачі цього ордера не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2009 року підприємство визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру підприємства. Факт вселення відповідача до спірного житлового приміщення у 2011 році на підставі ордера, виданого ліквідованим підприємством, як і його тривале проживання у гуртожитку, не спростовують доводи позивача про самоправне зайняття ОСОБА_1 спірних житлових приміщень, власником якого є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, а тому наявні визначені частиною третьою статті 116 Житлового кодексу України підстави для його виселення без надання іншого житлового приміщення.

Основний зміст та мотиви судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня

2020 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 14 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з посиланням на те, що апеляційний суд, відкриваючи апеляційне провадження, помилково відніс зазначену справу до малозначних та помилково розглянув її без повідомлення учасників справи, неповно з`ясував обставини справи, зокрема чи відбулася фактична передача гуртожитку у комунальну власність.

Оскарженою постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 вселився до кімнат в гуртожитку на підставі спеціального ордера від 11 лютого 2011 року, постійно проживає і зареєстрований там, не має іншого житла на момент подання позову про виселення, тому є підстави стверджувати, що він має достатні та триваючи зв`язки з конкретним місцем проживання, а кімнати у гуртожитку є його житлом у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Процедура припинення ДП "Дніпропетровський домобудівельний комбінат" завершилася лише 20 жовтня 2016 року, про що внесено відповідний запис до зазначеного реєстру. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів дотримання визначеного законом порядку передачі гуртожитку до комунальної власності.

Узагальнені доводи касаційної скарги

30 листопада 2022 року засобами поштового зв`язку Дніпровська міська радаподала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року та залишити в силі рішення Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 28 січня 2020 року.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення Дніпровська міська рада зазначила неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 320/6081/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 756/4700/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 319/1589/17, від 22 травня 2019 року у справі № 180/1388/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справах № 243/9627/16-ц та № 756/7983/17, від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19, від 29 липня 2020 року у справі № 472/1123/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує на те, що суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Дніпровська міська рада стверджує, щоапеляційний суд неправильно застосував вимоги статті 41 Конституції України, статей 204, 317, 319, 321, 346, 383, 391 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин. Звертає увагу, що закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з правом володіння. У власника житлового приміщення є право вимагати захисту порушеного права власності на жиле приміщення.

Також заявник звертає увагу на те,що відповідач вселився до кімнат гуртожитку за відсутності правових підстав, не проживає у спірному житловому приміщенні та не користується ним без поважних причин. Поважності причин, з яких відповідач в житловому приміщені не проживає, в судовому засіданні не встановлено. Таким чином відповідач перешкоджає повноцінно користуватися спірним приміщенням, порушуючи законні права та інтереси власника, які необхідно поновити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 202/5881/19.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2023 року справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - КП "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради, про виселення з незаконно займаної кімнати в гуртожитку призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Власником будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 червня 2015 року, індексний номер 39226521, а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 червня 2015 року № 39226631.

Рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 22 лютого 2010 року № 937 "Про передачу у комунальну власність територіальної громади міста житлового фонду та гуртожитків ДП "Дніпропетровський домобудівельний комбінат", прийнятого з урахуванням рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2009 року у справі № Б/26/2/57-00, яким ДП "Дніпропетровський домобудівельний комітет" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру щодо підприємства, вирішено передати у комунальну власність територіальної громади міста на баланс комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району (далі - КВ ЖРЕП Індустріального району) житлові будинки та гуртожитки, що перебували на балансі підприємства.

Відповідно до додатку до зазначеного вище рішення виконкому Дніпровської міської ради від 22 жовтня 2010 року № 937 до переліку житлових будинків та гуртожитків, які передаються у комунальну власність територіальної громади міста на баланс КВЖ РЕП Індустріального району, включено і гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з актом прийняття-передачі основних засобів від 01 липня 2013 року, складеним на підставі рішення Дніпровської міської ради від 14 листопада 2012 року № 53/28, у зв`язку з ліквідацією КВ ЖРЕП Індустріального району гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1, передано на баланс

КП "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради.

На виконання ухвали апеляційного суду позивачем було надано копію акту приймання-передачі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі ДП "Дніпропетровський домобудівельний комітет" до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська, на якій відсутня дата його складання та номер.

Згідно з довідкою КП "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради від 24 квітня 2018 року № 261, ОСОБА_1 зареєстрований у кімнатах №№ 143, АДРЕСА_3 з 17 грудня 2013 року.

Згідно з довідкою КП "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради

від 08 листопада 2021 року № 1315, будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 обліковується на балансі

КП "Жилсервіс-5" Дніпровської міської ради з 02 січня 2013 року відповідно до рішення міської ради від 14 листопада 2012 року № 53/28 "Про внесення змін до рішення міської ради від 30 травня 2012 року № 35/24 "Про припинення як юридичної особи КП "Жилсервіс-3" та рішень міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9, від 25 січня 2012 року № 27/20, від 24 лютого 2010 року № 35/55 стосовно реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств та балансоутримання житлового фонду".

ОСОБА_1 отримав право на зайняття житлової площі гуртожитку, а саме кімнат №№ 143, 144 на підставі до ордеру № 61 від 11 лютого

2011 року, виданого РБЕУ "Наш дім" ДП "Дніпропетровський домобудівельний комбінат" (код ЄДРПОУ 01238011), якому на той час належало приміщення гуртожитку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За загальним правилом, передбаченим статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

У той же час територіальна громада через органи місцевого самоврядування наділена правом здійснювати захист права власності.

Статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

За загальним правилом, передбаченим статтею 109 ЖК України, виселення з жилих приміщень без надання іншого житла не допускається.

Виселено без надання іншого житла може бути осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення (частина третя статті 116 ЖК України).

За змістом частини другої статті 128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (стаття 129 ЖК України).

Ордер є підставою для вселення у надане жиле приміщення (частина перша статті 58 ЖК України).

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові

від 18 січня 2018 року у справі № 465/3255/14-ц (провадження

№ 61-192св17), не можуть вважатися такими, що самоправно зайняли жиле приміщення особи, які вселилися до нього на підставі ордера.

У той же час у постанові від 12 жовтня 2020 року у справі № 686/27262/18 Верховний Суд зазначив, що не може вважатися такою, що самоправно зайняла жиле приміщення також особа, яка вселилася в жиле приміщення без ордера, але на підставі угоди чи дозволу.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Вказане право охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

При розгляді спорів про захист права власності шляхом виселення необхідно досягнути справедливого балансу між конкуруючими правами й інтересами учасників спору, а також інтересами суспільства в цілому.

Частинами п`ятою, шостою статті 7 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" визначено, що передача об`єктів права державної та комунальної власності оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.

За змістом пунктів 9, 10 Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 року № 1482 (1482-98-п) , передача майна здійснюється в місячний термін з дня прийняття рішення про передачу. Передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об`єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об`єктів у державну власність, затвердженого цією постановою. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію. Право на управління об`єктом передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.

Верховний Суд, скасовуючи постанову Дніпровського апеляційного суду

від 27 квітня 2020 року та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, у постанові від 14 липня 2021 року звертав увагу на відсутність акту щодо передачі приміщення гуртожитку у комунальну власність територіальної громади міста Дніпро у порядку, визначеному Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) (актів приймання-передачі, рішення комісії тощо).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 14 липня 2021 року, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та достовірними доказами, що відповідач з порушенням вимог житлового законодавства без належних на те підстав зайняв кімнати № АДРЕСА_2 .

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що ОСОБА_1 отримав право на зайняття житлової площі у гуртожитку на підставі ордеру № 61 від 11 лютого 2011 року, виданого РБЕУ "Наш дім"

ДП "Дніпропетровський домобудівельний комбінат" (який недійсним не визнавався). Саме вказане державне підприємство на момент видачі ордера здійснювало права власника гуртожитку. У 2013 році на підставі розпорядження КП "Житсервіс-5" Дніпровської міської ради відповідач був зареєстрований у гуртожитку. Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку, що відповідач на законних підставах вселився у спірні кімнати гуртожитку, постійно проживав і зареєстрований у них, при цьому не має іншого житла.

Апеляційний суд також звернув увагу на те, що процедура припинення юридичної особи ДП "Дніпропетровський домобудівельний комбінат" завершилася лише 20 жовтня 2016 року. У той же час Дніпровська міська рада не довела належними доказами дату передачі гуртожитку по АДРЕСА_1 до комунальної власності.

Слід звернути увагу на те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки суду апеляційної інстанцій з урахуванням обставин цієї справи не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Колегія суддів, надаючи оцінку постанові суду апеляційної інстанції на предмет її законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, врахував баланс прав та інтересів сторін спору та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.