Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 522/12438/19

провадження № 61-6152св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", державний реєстратор Одеської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Шарандак Ольга Іванівна,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2022 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Погорєлової С. О., Сегеди С. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), державний реєстратор Одеської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І. про визнання незаконними дій державного реєстратора та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позов мотивований тим, що 01 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (далі - ЗАТ "Альфа-Банк") укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 65 000,00 дол. США із сплатою 11,75 % річних з кінцевим терміном повернення 01 жовтня 2017 року. В рахунок забезпечення належного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором 01 жовтня 2007 року між сторонами укладений іпотечний договір, предметом якого є кв. АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2011 року у справі № 2-2013/11 позовні вимоги ПАТ "Альфа-Банк" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 840 901,01 грн. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2012 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року змінено в частині стягнення пені та зменшено розмір пені з 264 361,72 грн до 193 760,25 грн, а всього стягнуто з ОСОБА_1 в рахунок погашення кредиту грошові кошти у розмірі 770 299,54 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У зв`язку з невиконанням позичальником судового рішення, 24 березня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинений виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитом у розмірі 115 443,69 дол. США за період з 01 грудня 2014 року по 18 січня 2017 року. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2018 року у справі № 522/20335/17, яке набрало законної сили, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса, вчинений 24 березня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку суми 115 443,69 дол. США.

Позивач зазначала, що у період з березня 2010 року по березень 2011 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором нею сплачено 2 400 дол. США. Проте, 12 квітня 2019 року вона отримала від банку гарантійний лист, зі змісту якого дізналася, що банк реалізував право на звернення стягнення на предмет іпотеки та 29 жовтня 2018 року державним реєстратором Одеської філії КП "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за ПАТ "Альфа-Банк" зареєстровано право власності на предмет іпотеки, а саме: кв. АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 вказувала, що перехід права власності на предмет іпотеки до ПАТ "Альфа-Банк" є незаконним, оскільки примусове стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності за ПАТ "Альфа-Банк" відбулося під час дії мораторію на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця, введеного Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , реєстрацію спірної квартири здійснено за відсутності вимоги і попередження про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та підтвердження її отримання позивачем, при реєстрації використано неправдиві, неперевірені відомості щодо фактичної суми основного боргу позивача (65 000,00 дол. США замість фактичного залишку у розмірі 474 530,29 грн) та строку його виконання (01 жовтня 2017 року, в той час, як строк виконання настав щонайменше зі стягненням у 2012 році всієї суми кредиту), попередня оцінка майна з позивачем не узгоджувалась.

Позивач просила:

визнати незаконними дії державного реєстратора Одеської філії КП "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І. та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 жовтня 2018 року, індексний номер 43786558, про реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 за АТ "Альфа-Банк".

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2019 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що банком не порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки іпотечний договір містить застереження щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання; 19 квітня 2018 року ПАТ "Альфа-Банк" направив на адресу позивача повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, в якому повідомив про необхідність сплатити суми боргу станом на 27 березня 2018 року в розмірі 2 897 760,22 дол. США та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яка отримана позивачем 02 травня 2018 року.

Суд першої інстанції відхилив доводи позивача щодо неправомірного нарахування відповідачем суми заборгованості в якості підстави для скасування рішення державного реєстратора, оскільки, приймаючи рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень, державний реєстратор не наділений повноваженнями щодо встановлення обґрунтованості розрахунку заборгованості.

Щодо посилань позивача на протиправність прийнятого рішення про реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем через порушення державним реєстратором положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , суд першої інстанції зазначив, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було прийнято відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, що не може вважатись примусовим стягненням майна відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Окрім цього, суд першої інстанції зазначив, що позивач звернулась до суду із заявою про визнання незаконними дій державного реєстратора та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, проте відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Лях І. Д., задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний суд зазначив, що апеляційний суд правильно погодився з висновком суду першої інстанції, що банком не порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, а також, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, прийнято державним реєстратором Шарандак О. І. на підставі згоди ОСОБА_1, передбаченої іпотечним договором від 01 жовтня 2007 року.

Проте, Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що на спірні правовідносини не поширюються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) та вказав, що:

суд апеляційної інстанції не застосував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, тобто до ухвалення апеляційним судом судового рішення;

у справі перевірці підлягають обставини щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин мораторію на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця (нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці; у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку).

Верховний Суд вважав, що доводи позовної заяви ОСОБА_1 про наявність правових підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо зазначеної вище квартири є обґрунтованими, однак її позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень необхідно розуміти як скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_1 задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2019 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 до ПАТ "Альфа-Банк", державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І. про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно задоволено.

Визнано незаконними дії державного реєстратора Одеської філії КП комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І. та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 43786558, від 31 жовтня 2018 року про реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 за АТ "Альфа-Банк".

Стягнуто з ПАТ "Альфа-Банк", державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І. на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 1 857,10 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 направлялося повідомлення про усунення порушень від 17 квітня 2018 року, яке отримано нею особисто 02 травня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Таким чином банком не було порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, а також, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, прийнято державним реєстратором Шарандак О. І. на підставі згоди ОСОБА_1, передбаченої іпотечним договором від 01 жовтня 2007 року.

Проте, колегія суддів не погодилась з висновком суду першої інстанції, що на спірні правовідносини не поширюються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) та зазначила, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), який суди мають враховувати під час вирішення тотожних спорів, Закон України "Про іпотеку" (898-15) прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Суд апеляційної інстанції зазначив, що мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті. Для застосування цієї державної гарантії захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті, обов`язковою є встановлення сукупності обставини щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин мораторію на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця.

Колегія суддів зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо зазначеної вище квартири є обґрунтованими, однак її позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень необхідно розуміти як скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права, на що суд першої інстанції увагу не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволені позову.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2022 року АТ "Альфа-Банк" подало касаційну скаргу, за підписом представника Борщенка К. Ю., в якій просило скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2022 року; відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом не застосовано висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Вказує, що позивач поряд із вимогою про скасування рішення державного реєстратора повинен був заявити вимогу і про припинення права власності за відповідачем, в іншому випадку спір про право буде вирішено тільки частково, а одна із сторін в майбутньому змушена буде повторно звертатись до суду із позовом про визнання, зміну або припинення речового права (права власності) з метою внесення відповідних даних в державні реєстри речових прав на нерухоме майно. Зазначає, що позивачем не виконано вимоги законодавства щодо доведення наявності усіх умов застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (відсутні витяги про відсутність у позивача та членів його сім`ї іншого майна, та доказів, що відповідне майно є єдиним житлом, докази, що позивач не підпадає під дію Закону України "Про корупцію" та він не є суб`єктом до якого можуть бути застосовані норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , не надані матеріали реєстраційної справи). Вказує, що на дату прийняття оскаржуваної постанови Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , який не зупиняв дію інших законодавчих актів, втратив чинність.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року поновлено АТ "Альфа-Банк" строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 16 травня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі № 522/12438/19, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 522/12438/19, відмовлено АТ "Альфа-Банк" у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 16 травня 2022 року.

У серпні 2022 року матеріали цивільної справи № 522/12438/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 липня 2022 року зазначено, що як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених, у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 969цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц, у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 676/58/17, від 25 січня 2021 року у справі № 664/220/19, від 01 грудня 2021 року у справі № 501/1346/18.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 01 жовтня 2007 року між ЗАТ "Альфа-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 800001975, згідно якого ОСОБА_1 отримано кредит на суму 65 000,00 дол. США строком на 120 місяців до 01 грудня 2017 року із сплатою 11,75% річних за користування кредитом для власних потреб.

Того ж дня, між ЗАТ "Альфа-Банк", правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 800001975-И, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Карімовою Л. М., зареєстрований за № 466, за яким відповідач передала в іпотеку позивачу квартиру загальною площею 58,60 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов договору в частині повернення кредитних коштів заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість в розмірі 840 901,01 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2012 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року у справі за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості змінено в частині стягнення пені та зменшено розмір пені за прострочення сплати кредиту з суми 264 361,72 грн до суми 193 760,25 грн, а всього стягнуто грошові кошти в розмірі 770 299,54 грн.

В подальшому, у зв`язку із невиконанням позичальником рішення суду про стягнення заборгованості, ПАТ "Альфа-банк" отримав виконавчий напис нотаріуса від 24 березня 2017 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості в розмірі 115 443,69 дол. США.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили 04 грудня 2018 року, зазначений виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню.

У пункті 6.2 звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження, що міститься в пункті 6.3 договору.

У пункті 6.3 договору передбачено можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання, серед яких і шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання.

19 квітня 2018 року ПАТ "Альфа-Банк" направлено на адресу позивача повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, в якому повідомив про необхідність сплатити суму боргу станом на 27 березня 2018 року в розмірі 2 897 760,22 дол. США та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яке отримано позивачем 02 травня 2018 року.

29 жовтня 2018 року державним реєстратором Одеської філії КП "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям відділу), індексний номер 43786558 від 31 жовтня 2018 року про реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 за АТ "Альфа-Банк".

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог до АТ "Альфа-Банк"

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21) зазначено, що: "у пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (в редакції, чинній на час проведення державної реєстрації) передбачено, що протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 754/10676/19 (провадження № 61-4628св21), з посиланням на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 643/18202/18 (провадження № 61-617св21), вказано, що: " Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору. З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20). Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, та відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 4648589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), стосовно того, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем. Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Таким чином, реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем у позасудовому порядку є примусовим зверненням стягнення на майно в розумінні Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) ".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що: " […] за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. […] судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою. […] Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить".

У справі, що переглядається, встановивши, що предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позивача, не може бути примусово стягнуто на підставі норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті, суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про недотримання вимог закону при реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Таке порушення є самостійною і достатньою підставою для скасування оспорюваного рішення державного реєстратора.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивачем не виконано вимоги законодавства щодо доведення наявності усіх умов застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , колегія суддів відхиляє, оскільки, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням банк направляв ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (адреса іпотечного майна), тобто вважав, що ОСОБА_1 використовує іпотечне майно, як місце постійного проживання. Доказів на спростування іншого та знаходження у власності позивача іншого нерухомого житлового майна, матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач поряд із вимогою про скасування рішення державного реєстратора повинен був заявити вимогу і про припинення права власності за відповідачем, в іншому випадку спір про право буде вирішено тільки частково, є необґрунтованими, оскільки відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), задоволення позовної вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію права власності від 29 жовтня 2018 року поновить права позивача та не призведе до стану правової невизначеності щодо спірного нерухомого майна.

Доводи касаційної скарги про те, що на дату прийняття оскаржуваної постанови Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , який не зупиняв дію інших законодавчих актів, втратив чинність, колегія суддів відхиляє, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин, а саме реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, Закон № 1304-VII (1304-18) був чинним.

Щодо позовних вимог до державного реєстратора Одеської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 (провадження № 61-10017св22) зазначено, що "спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19 (провадження № 61-19598св20). Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 756/2298/18 (провадження № 61-3976св21)".

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанціями обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та АТ "Альфа-Банк". Тому державний реєстратор Одеської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І. є неналежним відповідачем, і у зв`язку з чим постанову суду апеляційної інстанції в цій частині слід скасувати, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Одеської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І. необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 (провадження № 61-10017св22), постанова суду апеляційної інстанції прийнята частково без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене судове рішення в частині позовних вимог до державного реєстратора про визнання дій незаконними, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Одеської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Шарандак Ольги Іванівни про визнання дій незаконними, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Одеської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Шарандак Ольги Іванівни про визнання дій незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання незаконними дій державного реєстратора та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 16 травня 2022 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук