розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Уманського районного суду Черкаської області від 05 вересня 2022 року в складі судді Єщенко О. І. та на постанову Черкаського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року в складі колегії суддів Фетісової Т. Л., Нерушак Л. В., Сіренко Ю. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави України в особі Черкаської обласної прокуратури, ДКСУ про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що перебував у процесуальному статусі обвинуваченого за частиною першою статті 366 КК України (службове підроблення) в кримінальній справі №1-285-11 (№ 1/705/9/17) з 12 травня 2009 року по 09 червня 2009 року та з 01 лютого 2011 року по 21 травня 2018 року, за результатами розгляду якої його було виправдано вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 липня 2017 року, який набрав законної сили 21 травня 2018 року.

Вказував, що свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів він не визнавав протягом усього досудового та судового слідства та вважає кримінальні справи сфальсифікованими й направленими на його дискредитацію як підприємця (директора ТОВ "Антоновка і К"). Указував, що тривалий час вимушений був доводити свою невинуватість перед суспільством, був позбавлений посади та тривалий час залишався без роботи й без будь-яких засобів для існування своєї сім`ї. Зазначав також, що, перебуваючи під підпискою про невиїзд, не мав можливості відвідати похорони сестри та матері.

Визначаючи моральну шкоду в розмірі 1 500 000 грн, указував, що йому заподіяно страждань унаслідок психологічного впливу при допитах та під час судових засідань, змінились у негативний бік життєві зв`язки, погіршились відносини з оточуючими, а також стан здоров`я. Зазначав, що його права суттєво обмежувались протягом тривалого періоду часу (понад 9 років) та він намагався захистити у судах своє добре ім`я, у зв`язку з чим значною мірою втратив довіру до людей та правоохоронних органів. Вказував також що йому заподіяна майнова шкода в розмірі 1 500 000 грн, що складається з витрат, понесених ним для захисту від безпідставного обвинувачення, зокрема, витрат, пов`язаних із регулярною необхідністю обвинуваченого та його адвоката відвідувати судові засідання, допити та інші слідчі дії.

ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким стягнути за рахунок державного бюджету України, безспірне списання коштів з якого здійснює Державна казначейська служба України, 1 500 000 грн на відшкодування майнової шкоди та 1 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої Черкаською обласною прокуратурою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 вересня 2022 року позов задоволено частково:

стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану Черкаською обласною прокуратурою внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, у розмірі 750 000 грн;

зобов`язано Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України кошти у розмірі 750 000 грн на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 ;

у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивача вироком суду виправдано за частиною першою статті 366 КК України, а тривалим та безпідставним перебуванням під слідством і судом йому завдано моральних страждань, які мають бути компенсовані у визначеному судом розмірі. При цьому за висновком суду доказів на підтвердження обставин заподіяння майнової шкоди позивач суду не надав.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Черкаського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року апеляційні скарги прокурора та ДКСУ задоволено частково, рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 вересня 2022 року змінено, а другий та третій абзаци його резолютивної частини викладено в такій редакції: "Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 575 683,33 грн на відшкодування моральної шкоди"; у іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач перебував у процесуальному статусі обвинуваченого в кримінальному провадженні протягом 7 років 4 місяців і 17 днів та в силу положень пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначається виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Разом із тим апеляційний суд уважав, що визначена позивачем та стягнута судом грошова компенсація заподіяної моральної шкоди є завищеною та підлягає зменшенню з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати та тривалості перебування позивача під слідством, а саме до 575 683,33 грн.

Колегія суддів зазначила, що відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через зазначені позивачем органи державної влади, а тому кошти на відшкодування шкоди в цьому випадку підлягають стягненню саме з Державного бюджету України, а не з ДКСУ, участь якої в цій справі не є необхідною.

Апеляційний суд відхилив доводи відповідачів про те, що Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не підлягає застосуванню до правовідносин за участі нерезидентів України, оскільки інше нормативно-правове регулювання питання відшкодування шкоди, заподіяної неправомірними діями органами досудового розслідування, особам-нерезидентам України відсутнє, а тому доцільно застосувати принцип аналогії закону.

Колегія суддів також погодилася з судом першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування позивачу майнової шкоди, оскільки належних та допустимих доказів її заподіяння ОСОБА_1 не надав.

Аргументи учасників справи

16 листопада 2022 року ДКСУ подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права, оскільки Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не поширює свою дію на ОСОБА_1, який не є громадянином України. Зазначає, що в справі, що переглядається, застосуванню підлягали загальні положення про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, зокрема, статті 1173, 1174 ЦК України, які передбачають встановлення неправомірності дій органу державної влади, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями й заподіяною позивачу шкодою. Вважає, що позивач не довів факт неправомірних дій працівників Черкаської обласної прокуратури щодо нього, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями й заподіяною шкодою.

У лютому 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України коштів у відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу органами досудового розслідування внаслідок безпідставного тривалого перебування під слідством.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2022 року у задоволенні клопотання ДКСУ про відстрочення сплати судового збору відмовлено, а касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

На виконання вимог указаної ухвали Державна казначейська служба України сплатила судовий збір, чим усунула недоліки касаційної скарги в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У січні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 січня 2023 року вказано, що касаційна скарга містить підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник посилається на те, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17, від 14 квітня 2020 року в справі № 925/1196/18, а також на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування Закону України № 266/94-ВР (266/94-ВР) до правовідносин, у яких позивач не є громадянином України.

Аналіз доводів та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в касаційному порядку в частині стягнення з Державного бюджету України 575 683,33 грн на відшкодування заподіяної моральної шкоди позивачу. В частині відмови в стягненні компенсації моральної шкоди в більшому розмірі, а також у частині відмови у відшкодуванні майнової шкоди судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що постановою начальника СВ Уманського МВ УМВС України Розборського В. В. від 12 травня 2009 року порушено кримінальну справу № 1700900226 відносно ОСОБА_1 за фактом шахрайства з фінансовими ресурсами при подачі звіту ТОВ "Антоновка і К" за програмою розвитку садівництва за січень-листопад 2008 року. Приводом для порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 стало безпосереднє виявлення співробітниками міліції в його діях ознак злочину, передбаченого частиною першою статті 222 КК України.

29 травня 2009 року начальником СВ Уманського МВ УМВС України в Черкаській області Розборським В. В. обрано міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 та відібрано від нього підписку про невиїзд.

09 червня 2009 року постановою в.о. прокурора м. Умані Мельниченка С. В. скасовано постанову про порушення кримінальної справи № 1700900226 від 12 травня 2009 року.

Постановою прокурора міста Умані Черкаської області Резніка Р. Б. від 21 січня 2010 року порушено кримінальну справу № 1711000005 стосовно службових осіб ТОВ "Антоновка і К" за фактом службового підроблення (за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України). Приводом для порушення кримінальної справи відносно службових осіб ТОВ "Антоновка і К" стало безпосереднє виявлення прокуратурою ознак злочину.

Постановою старшого слідчого прокуратури м. Умані Павленко Р. І. Від 01 лютого 2011 року обрано міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

02 березня 2011 року повторно відібрано у ОСОБА_1 підписку про невиїзд та проведено допит підозрюваного ОСОБА_1 .

Постановою старшого слідчого прокуратури м. Умані Павленко Р. І. від 14 квітня 2011 порушено кримінальну справу № 1711000005/1 стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 222 КК України.

Постановою старшого слідчого прокуратури м. Умані Павленка Р. І. від 14 квітня 2011 року об`єднано кримінальні справи № 1711000005 та № 1711000005/1 в одне провадження та присвоєно їм № 1711000005. Того ж дня постановою старшого слідчого прокуратури обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання та відібрано у ОСОБА_1 відписку про невиїзд.

Постановою старшого слідчого від 14 квітня 2011 року притягнуто ОСОБА_1 в якості обвинуваченого в кримінальній справі № 1711000005, пред`явивлено йому обвинувачення в злочинах, передбачених частиною першою статті 366 та частиною першою статті 222 КК України.

Протоколами від 19 квітня 2011 року оголошено обвинуваченому про закінчення досудового слідства в кримінальній справі № 1711000005.

26 квітня 2011 року відносно ОСОБА_1 складено обвинувальний висновок за ознаками складу злочинів, передбаченого частиною першою статті 366 та частиною першою статті 222 КК України, який скерований прокуратурою міста Умані до Уманського міськрайонного суду Черкаської області.

Справа судами слухалась неодноразово. Вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 квітня 2017 року, який набрав законної сили 21 травня 2018 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів і виправдано в зв`язку з не встановленням у його діях складів злочинів. Запобіжний захід (підписку про невиїзд) скасовано.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

За змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У касаційній скарзі ДКСУ посилається на неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 та від 14 квітня 2020 року в справі № 925/1196/18, у яких зазначено наступне:

"статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України";

"доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки".

Тобто, висновки щодо застосування норм права у вказаних постановах, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, стосуються обов`язку позивача з доведення факту заподіяння йому майнових збитків унаслідок неправомірних дій органу державної влади.

Натомість у справі, яка переглядається, оскарженими судовими рішеннями стягнуто на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, заподіяної йому внаслідок безпідставного перебування під слідством і судом протягом 7 років.

Установивши факт тривалого перебування позивача під слідством, а також факт постановлення відносно нього виправдувального вироку, апеляційний суд, дослідивши подані сторонами докази, зробив правильний висновок про наявність передбачених чинним законодавством підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.

При цьому в касаційній скарзі ДКСУ не спростовує розмір компенсації моральної шкоди, присудженої апеляційним судом до стягнення з Державного бюджету України.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що оскаржені судові рішення суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 та від 14 квітня 2020 року в справі № 925/1196/18.

Колегія суддів не приймає доводи відповідача про помилкове застосування судами положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) в цій справі з посиланням на те, що позивач не є громадянином України, з таких мотивів.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (абзац перший статті 26 Конституції України).

Аналогічні положення закріплені в статтях 2, 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

У судах попередніх інстанцій та в касаційній скарзі ДКСУ не посилалася на закон або міжнародний договір, який би установлював для іноземців інші правила відшкодування шкоди, заподіяної органами досудового слідства, порівняно з громадянами України.

Висновок щодо можливості застосування положень Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) у справах за позовами іноземців до Держави України в особі органів досудового розслідування про відшкодування шкоди, заподіяної цими державними органами при здійсненні кримінального та адміністративного проваджень щодо позивачів, міститься й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 153/166/16-ц (провадження № 61-30113св18).

Аргументи касаційної скарги про те, що позивач не довів наявність ознак неправомірності в діях прокуратури та причинно-наслідковий зв`язок між такими діями і заподіяною шкодою, оскільки в силу пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" постановлення судом виправдувального вироку є достатньоюпідставою для виникнення права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом.

Відхиляючи вказані аргументи касаційної скарги, колегія суддів також ураховує, що прокуратура як орган, діями якого позивач обґрунтовував заподіяння йому шкоди, постанову апеляційного суду не оскаржила, тобто погодилася з судовим рішенням, у тому числі в частині висновків про заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди діями прокуратури.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У поданій касаційній скарзі наявне клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п?ятою статті 403 ЦПК України.

Клопотання мотивоване наявністю виключної правової проблеми щодо можливості застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) до правовідносин, учасником яких є іноземні громадяни або особи без громадянства.

Тлумачення змісту частини п`ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності про передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Аналіз змісту клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та матеріалів справи свідчить про відсутність виключної правової проблеми у цій справі. Особою, яка звернулася із клопотаннями, не наведено, яким чином передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду сприятиме розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Також не надано обґрунтування наявності різної правозастосовної практики у цій категорії спорів.

Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

У клопотанні відсутнє обґрунтування кількісного та якісного показників, які б свідчили про наявність виключної проблеми. За таких обставин у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного оскарження не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині - без змін.

З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги судові витрати за касаційний перегляд справи покладаються на ДКСУ як на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні клопотання Державної казначейської служби України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Уманського районного суду Черкаської області від 05 вересня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 575 683,33 грн на відшкодування моральної шкоди залишити без змін.