розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Чабаном Русланом Леонідовичем, на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 06 липня 2022 року у складі судді Павлуся О. С. та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом в суд до Рівненської сільської радиЛюбомльського району Волинської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним і скасування рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що оспорюване рішення Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 06 травня 2021 року № 7/168 є незаконним, оскільки сільська рада цим рішенням затвердила проект землеустрою та передала ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,386 га, яка фактично належала, перебувала й перебуває у її власності на підставі рішення сесії Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської областівід 27 грудня 1996 року № 7/5.

Позивач зазначала, що вказаним рішенням сесії Рівненської сільської ради їй передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для ведення підсобного господарства площею 0,60 га.

29 жовтня 2010 року вона отримала державні акти на право власності на земельну ділянку, відповідно площею 0,2500 га та площею 0,1396 га.

Посилалася на те, що у відповіді від 20 травня 2021 року Рівненська сільська рада Любомльського району Волинської області вказала, що за нею обліковується земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться біля будинку, площею 0,43 га.

Від цієї земельної ділянки вона не відмовляласья і не надавала згоди на її передачу у власність ОСОБА_2 . Крім того, ця земельна ділянка межує із раніше наданими їй земельними ділянками площею 0,1396 га та 0,25 га, проте, погодження меж спірної земельної ділянки вона, як суміжний землевласник, при розробці ОСОБА_2 проекту землеустрою не надавала.

У зв`язку із наведеним позивач вважала, що проект землеустрою розроблений і в подальшому затверджений Рівненською сільською радою Любомльського району Волинської області незаконно, а спірна земельна ділянка протиправно вибула з її володіння до ОСОБА_2 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним і скасувати рішення Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 06 травня 2021 року № 7/168;

- скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку площею 0,386 га кадастровий номер 0723384900:01:003:0239 за ОСОБА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 06 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано відсутністю підстав для скасування рішення Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 06 травня 2021 року № 7/168, відповідно, й державної реєстрації прав та їх обтяжень на земельну ділянку, яка здійснювалася на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування.

Районний суд зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження підстав набуття нею права власності на спірну земельну ділянку, тому є недоведеним факт належності їй прав щодо володіння, користування чи розпорядження цією земельною ділянкою, а відтак, і порушення її прав.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14, від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, районний суд зазначив, що непогодження ОСОБА_1, як суміжним землевласником, меж спірної земельної ділянки не є саме по собі безумовною підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та переданні земельної ділянки у власність третій особі ОСОБА_2, як і в подальшому для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чабана Р. Л. залишено без задоволення.

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 06 липня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не оскаржувала рішення Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 09 вересня 2010 року № 24/12, яким уточнено площу земельної ділянки та її розмір визначений у 0,1396 га, на який і була затверджена технічна документація із землеустрою та позивачу виданий державний акт на право власності на земельну ділянку, відповідно вона погодилася з ним. Надані докази щодо сплати земельного податку за своїм змістом не свідчать, що ці податки позивач сплачувала саме за спірну земельну ділянку.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами того, що спірна земельна ділянка була сформована і належала їй на праві власності до моменту прийняття Рівненською сільською радою Любомльського району Волинської області від 06 травня 2021 року № 7/168 про передачу цієї земельної ділянки у власність третьої особи ОСОБА_2 .

Апеляційний суд зазначив, що непогодження ОСОБА_1 як суміжним землевласником меж спірної земельної ділянки не є саме по собі безумовною підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та переданні земельної ділянки у власність третій особі ОСОБА_2, як і в подальшому для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Чабан Р. Л., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано до спірних правовідносин положення статті 23 ЗК України, тоді як застосуванню підлягає стаття 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" № 15-92 (далі- Декрет Кабінету Міністрів України № 15-92 (15-92) ).

Зокрема, станом на 1996 рік спірна земельна ділянка мала цільове призначення - для ведення підсобного господарства, отже, відповідно до пункту 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) право приватної власності громадян на земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, саме рішення сільської ради від 1996 року № 7/5 є правовою підставою набуття права власності, а наявність державного акта не створює права власності, а лише засвідчує його перед третіми особами. При цьому земельна ділянка, право приватної власності на яку виникло до 2004 року, вважається сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номера.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою довідку про присвоєння кадастрового номера земельній ділянці для ведення особистого селянського господарства від 06 листопада 2009 року № 2946/133, відповідно до якої кадастровий номер 0723384900:01:003:0082 був присвоєний земельній ділянці розміром 0,50 га, а не розміром 0,1396 га. З огляду на зазначене. Земельна ділянка площею 0,50 га була сформована в натурі, а на підставі частин четвертої, сьомої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Щодо відзиву на касаційну скаргу

У січні 2023 року Рівненська сільська рада Любомльського району Волинської області подала відзив на касаційну скаргу.

Доказів направлення копії відзиву на адресу позивача та третьої особи Рівненська сільська рада Любомльського району Волинської області не надала.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

З огляду на відсутність доказів направлення копії відзиву на касаційну скаргу на адресу позивача та недолучення до відзиву документів, які посвідчують повноваження представника Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області, колегія суддів залишає відзив Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області на касаційну скаргу без розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Рішенням сесії Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 27 грудня 1996 року № 7/5 на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) , статей 56, 57 ЗК України ОСОБА_1 передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки: для обслуговування житлового будинку - 0,25 га, для ведення підсобного господарства - 0,60 га.

Відповідно до даних обліково-кадастрової книги за ОСОБА_1 рахуються земельні ділянки: рілля - 0,38 га, 0,53 га, 1,34 га; під садівництво - 0,04 га; інші сільськогосподарські угіддя - 0,43 га; під будівництво - 0,25 га.

Згідно з довідкою Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 20 травня 2021 року № 1-409 відповідно до матеріалів інвентаризації земель особистого селянського господарства за ОСОБА_1 рахується земельна ділянка загальною площею 1,07 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею - 0,25 га та для ведення особистого селянського господарства: 0,29 га в урочищі "Навози"; 0,10 га в урочищі "Острів"; 0,43 га біля будинку.

Відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку від 29 жовтня 2010 року ОСОБА_1 були приватизовані земельні ділянки біля будинку площею 0,1396 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0723384900:01:003:0082 та площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд з кадастровим номером 0723384900:01:00360139. Земельні ділянки, на які не оформлені документи на право власності, знаходяться в користуванні ОСОБА_1 .

Відповідно до технічної документації із землеустрою, яка складалася на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, якій надалі був присвоєний кадастровий номер 0723384900:01:003:0082, ця технічна документація оформлялася на підставі рішення сесії Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 27 грудня 1996 року № 7/5 першочергово на земельну ділянку площею 0,50 га. Рішенням Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 09 вересня 2010 року № 24/12 затверджено технічну документацію із землеустрою та одночасно уточнено площу земельної ділянки, яка передана ОСОБА_1 згідно з рішенням № 7/5 від 27 грудня 1996 року, відповідно до поданої технічної документації загальною площею 0,1396 га для ведення особистого селянського господарства.

29 жовтня 2010 року на підставі цих рішень Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1396 га, кадастровий номер 0723384900:01:003:0082.

Відповідно до інформації Головного управління Державної податкової служби у Волинській області від 21 липня 2021 року ОСОБА_1 за 2020 та 2021 роки нараховано земельний податок за одну земельну частку (пай) в сумі по 155,83 гривень на рік. Крім цього, ОСОБА_1 як пенсіонеру надана пільга по сплаті земельного податку за земельні ділянки площею 0,98 га для ведення особистого селянського господарства та 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Рішенням Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 22 травня 2020 року № 56/34 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею до 0,60 га із земель сільськогосподарського призначення (рілля) в с. Рівне Любомльського району Волинської області.

Рішенням Рівненської сільської ради від 06 травня 2021 року № 7/168 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення (рілля) площею 0,3860 га з кадастровим номером 0723384900:01:003:0239 в межах с. Рівне Любомльського району Волинської області та цю земельну ділянку передано у власність ОСОБА_2

19 травня 2021 року указана земельна ділянка зареєстрована у встановленому порядку на праві приватної власності за ОСОБА_2, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Чабаном Р. Л., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Статтею 23 ЗК України (у редакції, чинній на момент прийняття Рівненською сільською радою рішення від 27 грудня 1996 року № 7/5) визначено, що право власності або право користування на землю посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до пункту 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 (наданих, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), у межах норм, установлених ЗК України (2768-14) ), посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Пунктом 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 (15-92) визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах. Саме ж по собі рішення сільської ради про передачу у власність земельної ділянки не є правовстановлюючим документом, а лише створює правову підставу для оформлення речового права на землю у встановленому законодавством порядку.

Порядок виготовлення та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку був визначений лише у 1999 року, а саме, Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 04 травня 1999 року № 43 (далі - Інструкція № 43), яка втратила чинність 23 серпня 2013 року.

З огляду на зазначене, судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що на час вирішення питання про передачу земельної ділянки ОСОБА_1 у власність (27 грудня 1996 року) порядку послідовних дій процедури та форми державного акта затверджено не було, як не було затверджено і самого нормативного акта, яким би регулювалися ці правовідносини.

Законом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ прийнято нову редакцію ЗК України (2768-14) , який набрав чинності 01 січня 2002 року.

Відповідно до частин другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі статтями 83, 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до пункту 1 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) 2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. У разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об`єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 01 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

Пунктом 2.1 Інструкції № 43 визначено, що роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку виконуються в такій послідовності:

- підготовчі роботи;

- встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки;

- складання кадастрового плану земельної ділянки;

- заповнення бланка державного акта.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 43 підготовчі роботи, серед іншого включають у себе: аналіз висновку державного органу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки; аналіз висновку органу у справах будівництва і архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки; підбір планово-картографічних матеріалів та збирання інформації про опорну геодезичну мережу; проведення рекогносцирування по зовнішній межі земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Інструкції № 43 межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції № 43 кадастровий план земельної ділянки складається в масштабі, який забезпечує чітке зображення всіх елементів і написів. На план наносяться: межі земельної ділянки з описом суміжних землевласників і землекористувачів; поворотні точки меж земельної ділянки; лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки; річки, озера, канали, шляхи, лісосмуги, інші елементи ситуації; межі будинків і споруд, розташованих на земельній ділянці; межі вкраплених земельних ділянок сторонніх землевласників і землекористувачів (додається їх список); межі угідь та зон обмежень щодо використання земельної ділянки.

Згідно із частинами четвертою, сьомою статті 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною сьомою статті 79-1 ЗК України визначено, що винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У пункті 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 07 липня 2011 року "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

По суті суди не врахували, що при вирішенні спору застосовується те законодавство, яке діяло на час спірних правовідносин.

Частиною першою статті 55 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.

Предметом спору в цій справі є визнання незаконним і скасування рішення Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 06 травня 2021 року № 7/168, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку площею 0,386 га кадастровий номер 0723384900:01:003:0239 за ОСОБА_2 .

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується позивачем, що правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 не виготовляла. При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що посилання позивача на рішення сесії Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 27 грудня 1996 року № 7/5, як на підставу набуття нею права власності на спірну земельну ділянку, не є підтвердженням набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, оскільки зазначене рішення сільської ради не є правовстановлюючим документом, а лише створює правову підставу для оформлення позивачем речового права на землю у встановленому законодавством порядку. Також у рішенні сесії Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 27 грудня 1996 року № 7/5 не зазначено місцезнаходження (адреси чи інших конкретних координатів) земельних ділянок, які були передані у приватну власність ОСОБА_3 .

Колегія суддів вважає передчасними вказані висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем факту виділення їй у власність спірної земельної ділянки до моменту прийняття Рівненською сільською радою Любомльського району Волинської області рішення від 06 травня 2021 року № 7/168 про передачу цієї земельної ділянки у власність третьої особи ОСОБА_2 .

Зокрема, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не надано оцінку доводам позивача про накладення земельної ділянки, переданої у власність відповідачеві, на виділену їй у приватну власність на підставі рішення сесії Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 27 грудня 1996 року № 7/5 земельну ділянку. Це рішення сільської ради не є ні скасованим, ні зміненим. Суди належно не дослідили наявні у матеріалах справи копії земельно-облікових документів, наданих відповідачем, а саме - обміри земельних ділянок, належних ОСОБА_1 та їх взаємне розташування і розміри (том 1, а. с. 101 (зворот).

По суті, відмовляючи у позові, суди виходили з того, що певний час позивач спірною земельною ділянкою не користувалася, тим самим підтверджуючи її право на земельну ділянку, але вказаний висновок не є тим правовим висновком, який є, по-перше, немотивованим, а, по-друге, не скасовує рішення сільської ради від 27 грудня 1996 року № 7/5.

При цьому колегія суддів звертає увагу на необхідність встановлення обставини користування позивачем спірною земельною ділянкою. Залежно від встановлення цієї обставини судам слід перевірити належність обраного позивачем способу захисту у частині того, що він є ефективним та чи не потребуватиме нового позову до суду за захистом права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження 12-83гс21).

З огляду на зазначене, передчасними також є висновки судів про те, що, оскільки ОСОБА_1 не оскаржувала рішення Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 09 вересня 2010 року № 24/12, яким уточнено площу земельної ділянки та її розмір визначений у 0,1396 га, на який і була затверджена технічна документація із землеустрою та позивачу виданий державний акт на право власності на земельну ділянку, відтак вона з ним погодилася.

Отже, висновок судів про відсутність у ОСОБА_1 право на зазначену спірну земельну ділянку підлягає перегляду у зв`язку з неповним дослідженням наявних у матеріалах справи доказів. Зазначене свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що призвело до неповного встановлення фактичних обставин справи, яке не може бути усунено Верховним Судом з урахуванням його процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України).

Як наслідок, передчасним є висновок, що Рівненська сільська рада Любомльського району Волинської області, передаючи у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, не порушила прав позивача.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до передчасних висновків судів попередніх інстанцій, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

У справі, що переглядається, касаційна скарга ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Чабаном Р. Л., задовольняється частково, а справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18).

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником - адвокатом Чабаном Русланом Леонідовичем, задовольнити частково.

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 06 липня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.