розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на заочне рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 15 травня 2020 року у складі судді Логвіної Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивований тим, що 01 жовтня 2017 року між позивачем та відповідачем укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50 000 дол. США, які зобов`язався повернути в той же день.

Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується його підписом на договорі позики від 01 жовтня 2017 року, який він зробив в присутності двох свідків.

Свої договірні зобов`язання відповідач не виконав, грошові кошти не повернув.

Позивач просив стягнути з відповідача суму основного боргу за договором позики від 01 жовтня 2017 року у розмірі 1 184 000,00 грн - еквівалент 50 000 дол. США, індекс інфляції у розмірі 562 361,81 грн, три відсотки річних у розмірі 79 603,73 грн та судовий збір.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 травня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 01 жовтня 2017 року у розмірі 50 000 дол. США, що еквівалентно до національної валюти 1 184 000,00 грн, три відсотки річних у розмірі 79 603,73 грн, а всього 1 263 603,73 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 605,00 грн у відшкодування сплаченого судового збору.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно договору позики відповідач зобов`язався повернути позивачу 50 000 дол. США до 01 жовтня 2017 року, але у вказаний строк свої зобов`язання не виконав, тому повинен сплатити суму боргу та три процента річних від простроченої суми, без урахування індексу інфляції, оскільки норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 серпня 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Заочне рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 15 травня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. В ході апеляційного розгляду справи стороною позивача був наданий оригінал договору позики від 01 жовтня 2017 року, зі змісту якого вбачається, що відповідач отримав від позивача позику в розмірі 50 000 дол. США. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що наявність оригіналу договору позики у позивача вказує на реальне отримання грошових коштів відповідачем та про їх неповернення позивачу.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3, у якій просить скасувати заочне рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 15 травня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 04 вересня 2020 року у справі № 552/6989/16-ц, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, від 20 червня 2018 року у справі №127/2871/16-ц. Суд першої інстанції безпідставно залишив без задоволення заяву про перегляд заочного рішення суду, оскільки відповідачем було надано докази поважності неотримання судових повісток та неявки в судові засідання. Судові повістки повернулися до суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання", що не свідчить про відмову відповідача від отримання вказаних поштових відправлень та про те, що він був ознайомлений з фактом існування провадження за позовом до нього. Відповідач постійно проживає у Республіці Польща. Він не знав та не міг знати про відкрите щодо нього провадження та був позбавлений можливості надати свої заперечення.

Зі змісту договору від 01 жовтня 2017 року не зрозуміло, кому позивачем надавалась матеріальна допомога, хто її отримав та в якому розмірі, місце укладання договору. Також договір не містить реквізити сторін, а лише підписи. Під час зустрічі позивача та відповідача свідки, що зазначені у договорі, були відсутні, такі особи відповідачу не знайомі. Із тексту наданого документу неможливо встановити обсяг зобов`язань та осіб, які приймали на себе зобов`язання та саме зміст зобов`язання. При цьому, суди взагалі не дослідили суть вказаного документу, зміст правовідносин, що виникли між сторонами та чи виникли вони взагалі.

Крім копії договору від 01 жовтня 2017 року позивачем до суду не надано належних та допустимих доказів отримання відповідачем коштів у сумі 50 000 дол. США. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд, для визначення факту укладення договору, повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від встановлених результатів робити відповідні правові висновки. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/12/20, витребувано справу з суду першої інстанції.

У жовтні 2022 року матеріали цивільної справи № 750/12/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 04 вересня 2020 року у справі № 552/6989/16-ц, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що відповідно до договору від 01 жовтня 2017 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 50 000,00 дол. США.

Згідно договору позики відповідач зобов`язався повернути позивачу зазначену суму до 01 жовтня 2017 року, але у вказаний строк свої зобов`язання не виконав.

Позиція Верховного Суду

Щодо правової кваліфікації договору

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 01 жовтня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 50 000 дол. США, які відповідач отримав та зобов`язався повернути у той же день. У вказаний строк грошові кошти відповідач не повернув.

Відповідач заперечував проти позову, та зазначав, що договору позики він не укладав, грошових коштів не отримував.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (частина перша стаття 1047 ЦК України).

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику (див. постанову Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 04 вересня 2020 року у справі № 552/6989/16-ц (провадження № 61-3683св19), на яку посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, зазначено, що "за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15".

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається:

суди встановили, що 01 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір, згідно якого позивач надав матеріальну допомогу в розмірі 50 000 дол. США, а відповідач зобов`язався вищевказану суму повернути до 01 жовтня 2017 року, договір підписаний позичальником та боржником;

оригінал договору від 01 жовтня 2017 року знаходиться у ОСОБА_1 ;

у договорі від 01 жовтня 2017 року зазначено, що його укладено в присутності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_1 надав матеріальну допомогу в розмірі 50 000 доларів США, отримав від ОСОБА_1 грошові кошти та зобов`язався повернути отримані кошти до 01 жовтня 2017 року.

З урахуванням змісту договору, зокрема загальноприйнятних значень, термінів, суди зробили обґрунтований висновок, що по своїй сутності між сторонами був укладений договір позики, а тому під час вирішення спору необхідно керуватися положеннями ЦК України (435-15) , що регулюють правовідносини, як виникли з договору позики.

Щодо суті спору

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України (435-15) ; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

У частині 545 ЦК України (435-15) передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: "зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості" (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); "позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)" (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).

Отже, встановивши, що одержаних в позику коштів відповідач не повернув, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення ОСОБА_2 судом першої інстанції з таких мотивів.

Відповідно до статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

У частині першій статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини шостої статті 223 ЦПК України про відкладення розгляду справи постановляється ухвала.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (частина шоста статті 128 ЦПК України).

За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 АДРЕСА_1 (т. 1 арк. спр. 35).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 лютого 2020 року справа призначена до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 17 квітня 2020 року (т. 1 арк. спр. 58-59). 17 квітня 2020 року розгляд справи відкладено на 15 травня 2020 року.

ОСОБА_2, за його адресою проживання, направлялись повістки про розгляд справи 17 квітня 2020 року та 15 травня 2020 року (т. 1 арк. спр. 61,72).

Конверти із судовими повістками повернуто до суду з відміткою "Адресат відсутній за вказаною адресою" (т. 1 арк. спр. 66, 77).

Згідно пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, заочне рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.