розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 червня 2022 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Томин О. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Калуської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив встановити на його користь як власника земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1, з кадастровим номером 2622881601:01:003:0116, площею 0,0712 га, постійний, безоплатний земельний сервітут для проходу, проїзду на велосипеді та проїзду автотранспортом через частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 і розташована на АДРЕСА_1 .

Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що йому на праві власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Також він є власником земельної ділянки площею 0,0712 га, кадастровий номер 2622881601:01:003:0116, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за тією ж адресою.

Вказав, що єдиний заїзд, який веде до його земельної ділянки та яким він користується, проходить через земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 .

Однак, щодо користування цим заїздом виникають постійні суперечки. Він неодноразово звертався до Голинської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області з цього приводу. Постійною комісією з питань земельних відносин сторонам рекомендовано врегулювати конфлікт шляхом укладання договору земельного сервітуту.

Він 28 листопада 2020 року направив відповідачу письмову пропозицію укласти договір про встановлення земельного сервітуту з проектом договору, однак відповіді від ОСОБА_2 не отримав.

Після складання висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 02/09/21 від 02 вересня 2021 року, ОСОБА_1 змінив предмет позову та остаточно просив встановити йому постійний, безоплатний земельний сервітут для проходу, проїзду на велосипеді та проїзду автотранспортом через несформовану земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності згідно з варіантом № 3 висновку судової земельно-технічної експертизи від 02 вересня 2021 року № 02/09/21.

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалою від 29 вересня 2021 року залучив до участі у справі як співвідповідача Калуську міську раду, а ухвалою від 11 січня 2022 року - як співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 03 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач не довів та не надав належних доказів того, що він не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, окрім як встановленням права земельного сервітуту на проїзд та прохід через земельну ділянку відповідачів.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 27 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2022 року скасував та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Встановив відповідно до варіанту № 3, викладеного у висновку судової земельно-технічної експертизи № 02/09/21 (схема - додаток № 2 до цього висновку), безстроковий безоплатний земельний сервітут площею 172 кв. м для проходу, проїзду на велосипеді та проїзду автотранспортом для власника земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2622881601:01:003:0116 площею 0,0712 га через земельну ділянку площею 0,1921 га з кадастровим номером 26228816016:01:003:0237 по АДРЕСА_2, яка перебуває в комунальній власності Калуської міської ради та знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Визначив межі частини ділянки, яка необхідна для встановлення цього сервітуту, що на схемі (додаток до експертизи) зображена жовтою штриховкою та проходить вздовж земельної ділянки з кадастровим номером 2622881601:01:003:0161, позначена на схемі фіолетовою штриховкою зі сторонами: 2,76 м - 62,65 м - 2,75 м - 62,43 м з наступними координатами поворотних точок межі земельної ділянки:

- точка № 1 ІНФОРМАЦІЯ_2, проміри - 2,75 м, дирекційний кут -140°13'2";

- точка № 2 ІНФОРМАЦІЯ_3, проміри - 62,43 м, дирекційний кут -50°13'2";

- точка № 3 ІНФОРМАЦІЯ_4, проміри - 2,76 м, дирекційний кут -324°38'36";

- точка № 4 ІНФОРМАЦІЯ_5, проміри - 62,65 м, дирекційний кут -230°13'2".

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що встановлення земельного сервітуту у цій справі є пропорційним меті його встановлення, оскільки у ОСОБА_1 відсутній інший спосіб задоволення своїх потреб (право проходу, проїзду на велосипеді та проїзду автотранспортом до належної йому земельної ділянки), аніж встановлення сервітуту.

Судом досліджено всі варіанти встановлення земельного сервітуту, запропоновані експертом у його висновку за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, тому найменш обтяжливим для сторін буде встановлення для позивача безстрокового безоплатного земельного сервітуту площею 172 кв. м через земельну ділянку площею 0,1921 га з кадастровим номером 26228816016:01:003:0237 по АДРЕСА_2, яка перебуває в комунальній власності Калуської міської ради та знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у січні 2022 року подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявники посилаються на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказують, що згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 920/1204/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 372/656/18, від 13 травня 2021 року у справі № 565/107/19, при встановленні земельного сервітуту позивач має довести, а суд дослідити найменш обтяжливий варіант встановлення земельного сервітуту для власника суміжної земельної ділянки.

Зазначені правові висновки апеляційним судом були залишені поза увагою.

Апеляційним судом не досліджувався другий варіант встановлення земельного сервітуту, визначений у висновку судової земельно-технічної експертизи від 02 вересня 2021 року № 02/09/21.

Перед зверненням до суду та під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 не звертався до власника та користувачів земельної ділянки із пропозицією щодо укладення договору земельного сервітуту.

Суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права під час розгляду справи прийняв нові докази, які не досліджувалися місцевим судом, що суперечить правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18.

Якщо особа до звернення до суду не вчинила дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін, то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду (постанови Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18, від 12 квітня 2022 року у справі № 306/612/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 686/18456/18).

До участі у справі не було залучено власника земельної ділянки із кадастровим номером 2622881601:01:003:0161, щодо якої також було запропоновано встановлення земельного сервітуту у другому варіанті висновку судової земельно-технічної експертизи від 02 вересня 2021 року № 02/09/21.

Апеляційним судом також не надано оцінки тому, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка має окремий заїзд.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_1 у вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судове рішення апеляційного суду не обґрунтовується виключно листом Калуської міської ради від 15 червня 2022 року, який сам по собі не впливає на висновок про задоволення позову.

Ним вживалися заходи щодо позасудового врегулювання спору, що підтверджується матеріалами справи.

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 розпочали оформлення спадкових прав під час розгляду справи судом першої інстанції, а у подальшому були залучені до участі у розгляді справи як співвідповідачі.

Представник ОСОБА_3 і ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позовних вимог з інших міркувань, зокрема вказував про відсутність підстав і неможливість встановлення сервітуту через їх земельну ділянку.

Судом апеляційної інстанції надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

Справа № 345/4572/20 надійшла до Верховного Суду 30 серпня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 12 грудня 2022 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка № НОМЕР_1 "а" площею 0,0712 га, кадастровий номер 2622881601:01:003:0116, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд відповідно до договору дарування земельної ділянки.

На вказаній земельній ділянці розташований житловий будинок з господарськими будівлями, власником якого є позивач.

З акта № 6 від 18 травня 2020 року постійної комісії з питань земельних відносин Голинської сільської ради судами встановлено, що на генеральному плані села Голинь не відображено проектну вулицю, яка передбачена в будівельному паспорті ОСОБА_5 . Тобто заїзду до господарства ОСОБА_1 на даний час не існує. Також встановлено, що земельна ділянка між господарствами ОСОБА_6 і ОСОБА_7, яка планувалася для проектної дороги, на даний час є приватною власністю ОСОБА_8 . Комісія рекомендувала ОСОБА_1 і ОСОБА_2 врегулювати конфлікт шляхом укладання договору земельного сервітуту.

Згаданий акт затверджений рішенням Голинської сільської ради від 19 травня 2020 року № 1331.

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 02 вересня 2021 року № 02/09/21, складеним судовим експертом Худак М. Я., встановлення земельного сервітуту для проходу та проїзду до домоволодіння по АДРЕСА_1, земельної ділянки площею 0,0712 га, кадастровий номер 2622881601:01:003:0116, яка розташована по АДРЕСА_1, через земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2, розташована по АДРЕСА_1 технічно можливо. Відповідно до першого варіанта площа земельного сервітуту становить 301 кв. м (0,0301 га).

Цим же висновком судової експертизи запропоновано два інші варіанти встановлення земельного сервітуту до домоволодіння позивача зі сторони АДРЕСА_2, зокрема:

- варіант № 2 із встановленням земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 2622881601:01:003:0161, площею 0,0929 га, цільове призначення: 01.03 для ведення особистого селянського господарства. Площа земельного сервітуту відповідно до другого варіанта становить 172 кв. м (0,0172 га);

- варіант № 3 проїзд через несформовану земельну ділянку згідно Публічної кадастрової карти України. На час проведення експертизи у земельної ділянки був відсутній кадастровий номер. Площа проїзду згідно з цим варіантом становить 172 кв. м (0,0172 га).

Судами також встановлено, що домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_2 належало ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З довідки, виданої Виконавчим комітетом Голинської сільської ради № 704 від 13 грудня 2021 року, судами також встановлено, що у користуванні ОСОБА_9 перебували земельні ділянки площею 0,05 га в селі Голинь для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; 0,16 га для ведення особистого селянського господарства; 0,3000 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пай).

Спадкоємцями померлої ОСОБА_9 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 січня 2022 року № 294067237 встановлено, що 13 грудня 2021 року за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано право власності по 1/4 частці на індивідуальний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 .

З урахуванням того, що ОСОБА_4 належить право власності на 1/2 частки, то ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками зазначеного нерухомого майна.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовилися від укладення з ОСОБА_1 договору земельного сервітуту, в тому числі на платній основі. Рішенням узгоджувальної комісії Калуської міської ради від 10 червня 2022 року, яке оформлено протоколом № 2, ОСОБА_1 рекомендовано питання встановлення земельного сервітуту вирішувати в судовому порядку.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що найменш обтяжливим способом встановлення сервітуту є третій варіант, запропонований експертом, оскільки в такому випадку сервітут буде встановлений через земельну ділянку, яка на даний час перебуває в комунальній власності, і ще не передана у приватну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення містяться у статті 321 ЦК України.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.

Частина перша стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22-2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) , види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Тлумачення цих норм свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 686/18456/18 (провадження № 61-18819св20) та від 12 квітня 2022 року у справі № 306/612/20 (провадження № 61-14169св21).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, на підставі доказів, наданих під час розгляду справи, дійшов обґрунтованого висновку про не доведення ОСОБА_1 того, що використання його земельної ділянки неможливо без обтяження сервітутом земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як і не доведено неможливості задовольнити його потреби іншим способом.

Також правильним є висновок місцевого суду про недоведеність ОСОБА_1 звернення до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з пропозицією щодо укладення договору сервітуту, що є обов`язковою умовою.

Переглядаючи рішення місцевого суду апеляційний суд на вказане уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 до звернення до суду з цим позовом не вчинив дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю як з ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, так і з її спадкоємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а звернувся до відповідачів із пропозицією щодо укладення договору сервітуту вже після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Статтею 83 ЦПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Із матеріалів справи встановлено, що представник ОСОБА_1 - адвокат Бойко Р. Б. подав 21 червня 2022 року до апеляційного суду нові докази, а саме звернення ОСОБА_1 25 травня 2022 року до Калуської міської ради із заявою про вирішення питання щодо влаштування під`їзної дороги до його земельної ділянки, зокрема шляхом вилучення частини земельної ділянки із земельної ділянки, яку мають намір одержати у власність ОСОБА_4 і ОСОБА_3, із залишенням вилученої частини у комунальну власність, або встановлення земельного сервітуту для проїзду та проходу шляхом обтяження земельної ділянки, яку мають намір одержати у власність ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .

Також до апеляційного суду надано відповідь Калуської міської ради від 15 червня 2022 року № 2235/02-32/04, в якій повідомлено ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовилися від укладення договору земельного сервітуту, в тому числі на платній основі, рішенням узгоджувальної комісії від 10 червня 2022 року, оформленим протоколом № 2, та рекомендовано ОСОБА_1 питання встановлення земельного сервітуту вирішувати в судовому порядку.

Зазначені нові докази апеляційним судом були прийняті до уваги.

Однак представником позивача при поданні до апеляційного суду додаткових доказів не наведено належних підстав неподання таких (або неможливості подання) до суду першої інстанції (або необґрунтованої відмови суду першої інстанції у їх прийнятті).

Отже, представник ОСОБА_1 - адвокат Бойко Р. Б. не обґрунтував неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а апеляційний суд на порушення норм процесуального права взяв до уваги подані докази та поклав їх в основу судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно з статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права та правильно застосовані норми матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, судове рішення апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.