розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 22 грудня 2020 року у складі судді Борачка М. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання до вчинення дій.

Короткий зміст скарги

ОСОБА_1 звернувся до суду з скаргою про визнання неправомірними дій начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), посадових осіб Залізничного ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання до вчинення дій.

В обґрунтування скарги посилався на те, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2012 року стягнуто з державного авіапідприємства "Львівські авіалінії" (далі - ДАП "Львівські авіалінії") на його користь доплату до середнього заробітку за період з 07 листопада 2007 року до 05 травня 2008 року в розмірі 13 250,56 грн та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

29 січня 2013 року Сихівський районний суд міста Львова видав виконавчий лист, який був пред`явлений до примусового виконання у Залізничний ВДВС Львівського міського управління юстиції.

27 лютого 2013 року державним виконавцем Залізничного ВДВС Львівського міського управління юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП №36443325) у зв`язку з тим, що 03 листопада 2011 року Міністерство інфраструктури України прийняло рішення про припинення ДАП "Львівські авіалінії" шляхом ліквідації. Ліквідатором ДАП "Львівські авіалінії" призначено Кальмука Н. Б.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи. Виконавчий лист надсилається до ліквідаційної комісії (або ліквідатору).

Заявник зазначав, що у відповіді від 16 січня 2020 року начальник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Добош Ю. О. посилався на хибні та протиправні висновки судів щодо ліквідації боржника, вважав дії державних виконавців по закінченню виконавчого провадження без виконання правильними та відмовився вживати заходів для примусового виконання судового рішення.

Заявник стверджував, що боржник не визнаний банкрутом, ліквідатор не призначався, підприємство не знято з державної реєстрації. Вважав, що суб`єкти оскарження не бажають виконувати рішення суду, що набрало законної сили, по даний час від посадових осіб управління юстиції, державної виконавчої служби та боржника не надходило жодних повідомлень щодо виконання судового рішення. За фактом багаторічного невиконання рішення суду жодних заходів до посадових осіб боржника не вживалося, штрафи не накладалися, не вживалися заходи для встановлення майна, активів та коштів боржника.

Враховуючи викладене просив визнати неправомірними дії начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Добоша Ю. О. та його підлеглих у Залізничному ВДВС у місті Львові щодо невиконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2012 року та закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325 без виконання рішення суду, скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325, зобов`язати начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Добоша Ю. О. та його підлеглих у Залізничному ВДВС у місті Львові усунути порушення (поновити порушене право заявника) та зобов`язати вжити всі заходи для виконання рішення суду, здійснити судовий контроль за виконанням даного рішення суду, зобов`язати суб`єктів оскарження повідомити суд і заявника не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня одержання ухвали, винести окрему ухвалу за фактом виявлення умисного невиконання судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню посадовими особами суб`єктів оскарження, яка надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи до порушників законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 22 грудня 2020 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року, скаргу задоволено частково. Визнано неправомірними дії державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського міського управління юстиції Гудковської Н. С. щодо винесення постанови від 27 лютого 2013 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325. Скасовано постанову Залізничного ВДВС Львівського міського управління юстиції від 27 лютого 2013 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325. Зобов`язано посадових осіб Залізничного ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) поновити порушене право ОСОБА_1 шляхом вжиття заходів для виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2012 року з урахуванням положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) . У задоволенні решти скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, що рішення суду, яке набрало законної сили, залишається невиконаним, а тому права ОСОБА_1 є порушеними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, Залізничний ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Сихівського районного суду міста Львова.

10 листопада 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заявник вказує, що ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 26 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2013 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про закінчення ВП №36443325 від 27 лютого 2013 року та визнання бездіяльності державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського міського управління юстиції неправомірною, зобов`язання державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського міського управління юстиції відкрити виконавче провадження та виконати рішення суду відмовлено. Ухвала Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2013 року у касаційному порядку не оскаржувалась.

Крім того, заявник вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги подане ним клопотання про відкладення розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 29 січня 2013 року Сихівський районний суд міста Львова видав виконавчий лист про стягнення із ДАП "Львівські авіалінії" на користь ОСОБА_1 13 250,56 грн доплати до середнього заробітку та 5 000 грн моральної шкоди.

Виконавчий лист знаходився на виконанні у Залізничному ВДВС Львівського міського управління юстиції (ВП № 36443325). Рішення суду не виконано.

27 лютого 2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325 (а. с. 3).

Постанова обґрунтована тим, що 03 листопада 2011 року Міністерство інфраструктури України прийняло рішення про припинення шляхом ліквідації ДАП "Львівські авіалінії" (наказ від 03 листопада 2011 року № 496). Ліквідатором ДАП "Львівські авіалінії" призначено Кальмука Н. Б. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи. На підставі цього, виконавчий документ скеровано голові ліквідаційної комісії ДАП "Львівські авіалінії", ЄДРПОУ 01130644, за адресою: м. Львів, Аеропорт ЦА.

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 26 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2013 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення та бездіяльність державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського міського управління юстиції Гудковської Н. С. (а. с. 20-25).

29 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Національного антикорупційного бюро України з приводу порушення його права щодо невиконання рішень судів про стягнення заборгованості та закінчення виконавчого провадження, вказане звернення направлене до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Листом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 16 січня 2020 року ОСОБА_1 проінформовано про хід виконання та надано відповідь з приводу звернення (а. с. 9-11).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У пункті 9 частини першої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Тривале невиконання рішень, постановлених національними судами є системною проблемою України, яка констатована у декількох рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

ЄСПЛ в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення ЄСПЛ у справі "Піалопулос та інші проти Греції").

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час винесення постанови) виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.

Тлумачення пункту 7 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час винесення постанови) свідчить, що виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійсненні процедури ліквідації юридичної особи.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 1309/7674/12-ц (провадження № 61-20379св18), предметом розгляду якої були аналогічні правовідносини.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Враховуючи вищенаведені положення національного та міжнародного законодавства, фактичні обставини цієї справи, зокрема те, що предметом заборгованості є заробітна плата, а боржником - державне авіапідприємство, яке не оскаржує ухвалені у цій справі судові рішення, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність захисту в судовому порядку порушеного права заявника на виконання ухваленого на його користь рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що суд вже розглядав скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що така скарга була подана і з тих же підстав.

Разом з тим, доводи касаційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не взяв до уваги подане заявником клопотання про відкладення розгляду справи відхиляються, оскільки згідно з частиною другою статті 450 ЦПК України неявка державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.