розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 липня 2021 року у складі судді Вовка С. В.та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання правочину недійсним.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання правочину недійсним.

Позов обґрунтований тим, що у грудні 2016 року позивач уклала договори на вклад "Субординований", згідно якого розмістила вклад у євро на 5 років за ставкою 8 % річних та вклад у доларах на 5 років за ставкою 10 % річних, а також відкрила рахунок у цінних паперах та договір на брокерське обслуговування.

27 червня 2020 року позивач отримала від банку повідомлення про розірвання договорів і закриття рахунків від 18 червня 2020 року № 20.1.0.0.0/7-20200618/1494 на підставі статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", позивача інформовано, що, починаючи з дня прийняття рішення про встановлення неприйнятно високого рівня ризику, їй буде відмовлено у проведенні фінансових операцій за всіма відкритими банком рахунками/обслуговуванні за іншими продуктами банку.

Позивач вважає неправомірним розірвання відповідачем банківських договорів в односторонньому порядку та вказувала, що позивач є фізичною особою, а отже не є банком-оболонкою у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (361-20) . Посилання відповідача у повідомленні про розірвання договорів і закриття рахунків від 18 червня 2020 року № 20.1.0.0.0/7-20200618/1494 на вимогу статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є необґрунтованими, оскільки ця стаття виключена із даного Закону на підставі Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (361-20) . Стаття 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" встановлює особливості діяльності спеціально визначених суб`єктів первинного фінансового моніторингу та не розповсюджується на правовідносини між сторонами у справі.

Позивач просила суд:

- визнати недійсним односторонній правочин, вчинений АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання укладених договорів, у тому числі: договору на брокерське обслуговування від 22 жовтня 2020 року № БО005-18, договору від 23 грудня 2016 року № SAMDNWFD0071426925701 вклад "Субординований" на 5 років, договору від 23 грудня 2016 року № SAMDNWFD0071426920900 вклад "Субординований" на 5 років, договору про обслуговування рахунку у цінних паперах від 25 червня 2018 року № 300186-UA10013576, договору про надання банківських послуг від 05 вересня 2014 року та інших договорів, які були розірвані після 18 червня 2020 року.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 липня 2021 року, описку у даті постановлення якого виправлено ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року, позов залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що АТ КБ "ПриватБанк" повідомляв ОСОБА_1, що з метою дотриманням вимог Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (361-20) необхідно надати інформацію і документи, проте, оскільки запитувані банком документи, що були необхідні для здійснення заходів фінансового моніторингу, не були надані позивачем, банк прийняв рішення про розірвання договорів і закриття рахунків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Печерського районного суду м. Києва.

28 листопада 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі № 910/18504/20, від 05 березня 2020 року у справі № 910/7161/19, від 27 березня 2019 року у справі № 922/2224/18 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не встановили обставини, які мають значення для справи. Суди не звернули увагу на те, що у повідомленні від 18 червня 2020 року процитовано норми Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14 жовтня 2014 року (1702-18) , що втратили чинність 28 квітня 2020 року і на момент направлення повідомлення не підлягали застосуванню.

Відповідач не надав належних доказів направлення та вручення позивачу запиту від 28 квітня 2020 року.

Суди порушили норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .

Відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування норм права, зокрема статей 11, 12, 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Доводи інших учасників справи

У серпні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

У серпні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" надіслало клопотання про закриття касаційного провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 23 грудня 2016 року ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" уклали договір № SAMDNWFD0071426925701 про вклад "Субординований" на 5 років, у відповідності до умов якого позивач передала відповідачу кошти у сумі 242 000,00 євро, для розміщення на депозиті (т. 1 а. с. 22, 23).

23 грудня 2016 року ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" уклали договір № SAMDNWFD0071426920900 про вклад "Субординований" на 5 років, у відповідності до умов якого позивач передала відповідачу кошти у сумі 870 000,00 дол. США, для розміщення на депозиті (т. 1 а. с. 24, 25).

22 жовтня 2018 року сторони у справі уклали договір № Б0005-18 на брокерське обслуговування, предметом якого було надання фінансових послуг з купівлі і продажу цінних паперів (т. 1 а. с. 14-21).

Також позивачу надавалися банківські послуги, зокрема, з відкриття та обслуговування рахунків та послуги за договором про обслуговування рахунку у цінних паперах.

28 квітня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" направило ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) лист, в якому повідомило про готовність подальшої співпраці та взаємодії, за умови надання інформації та документів, що підтверджують вихід з власників підприємства компанії-нерезидента TRANS-CARGO LLP (Великобританія), а також документів, які підтверджують факт оплати частини статутного капіталу підприємства, яка належала вищевказаній компанії-нерезиденту або документ, який встановлює порядок оплати частки у статутному капіталі підприємства минулому власнику - TRANS-CARGO LLP; документів фінансової звітності юридичної особи, зокрема: балансу (форма 1) та звіту про фінансові результати (форма 2) станом на 01 січня 2016 року, 01 січня 2017 року, 01 січня 2018 року, 01 січня 2019 року та 01 січня 2020 року (затверджені печаткою та підписом керівника) з відміткою контролюючого органу України про їх отримання (для податкових резидентів України); пояснення щодо причин зменшення статутного капіталу підприємства (т. 1 а. с. 74, 75).

Відповідач на підтвердження обставин направлення ОСОБА_1 листа, датованого 28 квітня 2020 року, надав список (реєстр) згрупованих відправлень рекомендованих листів, де, в тому числі, й зазначено одержувачем ОСОБА_1 (№ 32) (т. 1 а. с. 76-78).

Вказаний документ містить підпис відповідального працівника та відбиток штампу поштового відділення (м. Дніпро ЦОКК № 2) ПАТ "Укрпошта" від 06 травня 2020 року про прийняття для відправлення згрупованої поштової кореспонденції.

З матеріалів справи відомо, що лист від 28 квітня 2020 року адресат отримала 12 травня 2020 року, цей факт встановлено рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 березня 2021 року у справі № 757/35265/20-ц.

18 червня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" листом № 20.1.0.0.0/7-20200618/1494 повідомило ОСОБА_1 про розірвання договорів та закриття рахунків, прийняття банком рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику, оскільки вона не надала інформацію і документи, які необхідні для здійснення заходів фінансового моніторингу (т. 1 а. с. 10, 11).

У подальшому, за заявою позивача від 06 липня 2020 року кошти, що були розміщені на рахунках в АТ КБ "ПриватБанк", перераховані на її рахунок, відкритий у АТ "Райффайзен Банк Аваль".

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи відомо, що листом від 18 червня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" повідомило ОСОБА_1 про розірвання договорів та закриття рахунків у зв`язку з прийняттям банком рішення про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику.

Одним із доводів касаційної скарги ОСОБА_1 є те, що у вказаному вище повідомленні банк послався на положення закону, які на момент створення повідомлення втратили чинність.

За змістом пункту 3 частини другої статті 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

За змістом частин четвертої - шостої статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, яка діяла до 28 квітня 2020 року) банк має право витребувати, а клієнт (особа, представник клієнта) зобов`язаний надати документи і відомості, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством документи та відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

У разі ненадання клієнтом (особою, представником клієнта) документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, рахунок не відкривається, зазначені в частині другій цієї статті договори (фінансові операції) не укладаються (не здійснюються).

Банк має право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

28 квітня 2020 року набув чинності Закон України № 361-ІХ "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (361-20) , у відповідності до Прикінцевих та перехідних положень якого

статтю 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" виключено.

У відповідності до частини шостої статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (тут і далі - у редакції, чинній на момент складення банком повідомлення про розірвання договорів) суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.

Згідно із частиною першою статті 12 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що у повідомленні банк послався на норми законодавства, які втратили чинність, є безпідставними, оскільки закриття рахунку, розірвання ділових відносин та відмова банку від підтримання ділових відносин прямо випливає з приписів частини першої статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", яка була чинною на момент складення банком зазначеного повідомлення про розірвання договорів та закриття рахунків.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 757/35987/20-ц(провадження № 61-1659св22).

Доводи скаржника про те, що відповідач не надав належних доказів направлення та вручення позивачу запиту від 28 квітня 2020 року колегія суддів Верховного Суду до уваги не бере, оскільки вказане встановлено рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 березня 2021 року, що набрало законної сили 16 червня 2021 року, у справі № 757/35265/20-ц та яке в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України є преюдиційним.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанови Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 902/201/19, від 15 жовтня 2019 року у справі № 908/1090/18).

Доводи скаржника у касаційній скарзі про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки положення Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (361-20) правильно застосовано судами попередніх інстанцій. Труднощі у тлумаченні та застосуванні вказаних правових норм відсутні, а судова практика у подібних відносинах є сталою.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі №910/18504/20, від 05 березня 2020 року у справі № 910/7161/19, від 27 березня 2019 року у справі № 922/2224/18 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про закриття касаційного провадження.

У серпні 2022 року представник АТ КБ "ПриватБанк" подав клопотання про закриття касаційного провадження в цій справі, обґрунтувавши його тим, що скаржником належним чином не аргументовано наявності підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені в частині другій статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Згідно із частиною восьмою статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

Оскільки касаційна скарга була подана у визначений статтею 390 ЦПК України строк та з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, містила підставу касаційного оскарження, передбачену пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, то Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відкриття касаційного провадження. З урахуванням відповідних правових висновків Верховного Суду доводам поданої касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно було дати правову оцінку під час касаційного перегляду справи.

З огляду на викладене Верховний Суд відмовляє в задоволенні вищезгаданого клопотання про закриття касаційного провадження в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.