У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" (далі - НПП "Голосіївський"), про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що прокуратурою області під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2206/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки, площею 0,15 га, для вказаних цілей. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 922136 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0110, площею 0,15 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 квітня 2009 року вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3, якому видано державний акт на право власності на землю серії ЯЖ № 800445. За договором купівлі-продажу від 16 лютого 2011 року спірну земельну ділянку придбав ОСОБА_1, про що на державному акті серії ЯЖ № 800445 зроблено відмітку про перехід права власності.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2014 року визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2206/25-5 та державний акт ЯЖ № 922136. Вказаним рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому рішення селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства. Для цієї справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилася землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом. У той же час, за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали НПП "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0110 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попередньо функціонального зонування попадає 101 квартал. Таким чином, спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме НПП "Голосіївський".

Спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1, а тому витребувати її в порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки, яким є Кабінет Міністрів України.

Ураховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, позивач просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер 3210966200:01:042:0110, вартістю 45 165,00 грн, а також стягнути із відповідача на користь позивача судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року, позов задоволено. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0110. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що спірна земельна ділянка із володіння власника вибула поза його волею, що встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили, та відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України є преюдиційним щодо цих обставин.

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив із того, що суди безпідставно пов`язали початок перебігу позовної давності з моментом, коли судовим рішенням було підтверджено незаконне передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . Прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, тому апеляційному суду необхідно з`ясувати, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є у нього поважні причини для його поновлення.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року змінено, виключено з мотивувальної частини оскаржуваного рішення висновок суду першої інстанції про непоширення на спірні правовідносини позовної давності. В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Кабінет Міністрів України, який визначений прокурором у якості позивача, не був учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення та подальшого її відчуження на підставі цивільно-правових угод. Кабінет Міністрів України довідався про порушене право та особу яка його порушила 01 вересня 2017 року - з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у цій справі. В матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо інформування органом місцевого самоврядування законного власника/розпорядника спірної землі про розпорядження нею та оформлення на неї права приватної власності за першим набувачем чи про припинення речового права лісогосподарської установи на постійне користування землями державного лісового фонду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, від імені якого діє ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

10 вересня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано її із Ірпінського міського суду Київської області.

01 листопада 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та розподілено справу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, від імені якого діє ОСОБА_4, посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 923/129/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 367/4069/17, в ухвалі Верховного Суду від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, від імені якого діє ОСОБА_4, зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно пов`язав момент обізнаності Кабінету Міністрів України про порушення його права з моментом отримання ухвали про відкриття провадження. У цій справі у прокуратури відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2021 року Київська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2206/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачу в приватну власність земельної ділянки, площею 0,15 га.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 922136 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0110, площею 0,15 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 квітня 2009 року вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3 та йому видано державний акт на право власності на землю серії ЯЖ № 800445.

Згідно з договором купівлі-продажу від 16 лютого 2011 року земельну ділянку придбав ОСОБА_1, про що на державному акті серії ЯЖ № 800445 зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2014 року у справі № 367/4143/13-цвизнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2206/25-5 та державний акт ЯЖ № 922136. Вказаним судовим рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства (а. с. 14-17 т. 1).

Указом Президента України від 01 травня 2014 року межі НПП "Голосіївський" розширено на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання "Київзеленбуд" (а. с. 20 т. 1).

Згідно з інформацією комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14 липня 2014 року № 472 спірна земельна ділянка увійшла до території НПП "Голосіївський" (а. с. 19 т. 1).

Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 18 жовтня 2014 року спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення (а. с. 21 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Згідно з частиною другою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України (2768-14) , а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 7 Лісового кодексу України статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЛК України) ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) . Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Із приписів статті 8 ЛК України вбачається, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 червня 2014 року у справі № 367/4143/13-ц встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське, на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Таким чином, судом у справі № 367/4143/13-ц встановлено факт незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку та вибуття спірної земельної ділянки із володіння власника - держави поза її волею.

Судами встановлено, що на час розгляду цієї справи у суді спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована на території НПП "Голосіївський", а тому розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За правилом статті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК Українизастосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що спірна земельна ділянка вибула із володіння поза волею власника на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке прийнято поза межами його компетенції і яке у подальшому було визнано недійсним на підставі рішення суду, що набрало законної сили, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач має право витребувати спірну земельну ділянку від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій врахували, що правовідносини, пов`язані із вибуттям земель із державної власності, становлять суспільний інтерес, а протиправність дій органу місцевого самоврядування, спрямована на вибуття земельної ділянки із володіння держави, такому інтересу не відповідає. Враховуючи встановлену судовим рішенням у справі № 367/4143/13-ц незаконність вибуття земельної ділянки з володіння держави, витребування цієї земельної ділянки у добросовісного набувача у порядку, передбаченому ЦК України (435-15) , є пропорційним заходом. Відповідач, як добросовісний набувач, не позбавлена права заявляти вимоги про виплату компенсації до особи, яка продала йому спірну земельну ділянку.

Наведене узгоджується із правовими висновками у подібних правовідносинах, зробленими Верховним Судом у постановах від 03 вересня 2018 року у справі № 367/7455/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 367/4137/16-ц, від 29 січня 2019 року у справі № 911/3455/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 367/6456/16-ц.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09 грудня 2020 року у цій справі, є необґрунтованими.

Направляючи справу на новий розгляду до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначав, що у цій справі прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, тому апеляційному суду необхідно з`ясувати, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є у нього поважні причини для його поновлення.

Перевіряючи дотримання позивачем строку позовної давності, суд апеляційної інстанції встановив, що Кабінет Міністрів України довідався про порушене право та особу яка його порушила, - 01 вересня 2017 року з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у цій справі.

Доводи касаційної скарги про те, що у цій справі у прокуратури відсутні підстави для представництва держави в особі Кабінету Міністрів України, є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України як належного розпорядника землі.

За обставинами спору Верховний Суд визнає, що участь прокурора у цій справі є виправданою, відповідає інтересам держави, спрямована на захист майнових інтересів держави, не порушує принцип рівності сторін.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 923/129/17, в ухвалі Верховного Суду від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, оскільки висновки у зазначених справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Верховний Суд звертає увагу, що необхідність захисту інтересів держави саме прокурором доводиться у кожній справі, про що достеменно встановлено у цій справі.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.