розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення коштів.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк") про стягнення коштів.

Позов мотивований тим, що позивач є клієнтом ПАТ КБ "ПриватБанк" та має в банку картковий рахунок № НОМЕР_1 . Навесні 2014 року належні їй кошти в розмірі 32 847,56 дол. США були безпідставно заблоковані ПАТ КБ "ПриватБанк".

З метою отримання належних їй коштів позивач неодноразово зверталася до банку із вимогами поновити їй доступ до рахунку, але вимоги позивача банк не виконав.

Враховуючи вищевикладене, позивач (змінивши предмет позову та зменшивши позовні вимоги) просила суд зобов`язати банк перерахувати належні їй кошти у розмірі 32 847,56 дол. США, які перебувають на рахунку № НОМЕР_1 в АТ КБ "ПриватБанк" на рахунок № НОМЕР_2, який також відкритий в АТ КБ "ПриватБанк".

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, позов задоволено.

Зобов`язано АТ КБ "ПриватБанк" перерахувати ОСОБА_1 кошти у сумі 32 847,56 дол. США на рахунок № НОМЕР_2 в АТ КБ "ПриватБанк".

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" в дохід держави судовий збір в розмірі 8 810,00 грн.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано обґрунтованістю та доведеністю заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

21 грудня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц та постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 757/31948/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що у вересні 2017 року ОСОБА_1 уже зверталась з аналогічним позовом до Печерського районного суду м. Києва, однак в подальшому відмовилась від позову, у зв`язку з чим ухвалою суду від 05 березня 2018 року (справа № 757/51769/17) провадження у справі було закрито. Суди залишили доводи банку щодо наявності підстав для закриття провадження у справі поза увагою.

У матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту укладання договору про відкриття банківського рахунку та зарахування коштів на такий банківський рахунок, а надана позивачем довідка не є належним та допустимим доказом.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 є користувачем банківського рахунку в АТ КБ "ПриватБанк" № НОМЕР_1 в іноземній валюті, на якому обліковуються грошові кошти у розмірі 32 847,56 дол. США.

17 березня 2017 року ОСОБА_1 направила до ПАТ КБ "ПриватБанк" заяву з вимогою про повернення належних їй грошових коштів, яку банк не задовольнив (т. 1 а. с. 8).

Листом ПАТ КБ "ПриватБанк" від 13 квітня 2017 року № 20.1.0.0.0/7-20170324/2227, направленим на ім`я представника позивача - адвоката Дугінова Д. А., повідомлено про те, що банк розглядає питання про врегулювання проблем вкладників, рахунки яких були відкриті на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя та просить поставитися із розумінням і надати додатковий час для розгляду ситуації (т. 1 а. с. 9).

Станом на день звернення позивача до суду із цим позовом, грошові кошти в сумі 32 847,56 дол. США, які обліковуються на рахунку № НОМЕР_1, відкритому у АТ КБ "ПриватБанк" на ім`я ОСОБА_1, не виплачені.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 320/9224/17 зазначено, що за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 761/7978/15-ц вказано, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).

Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Європейський суд з справ людини у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" та у справі "Брумареску проти Румунії" зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової визначеності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З матеріалів справи відомо, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2018 року у справі № 757/51769/17-ц прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживача та зобов`язання вчинити дії (т. 1 а. с. 44а).

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1, поданої до Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/51769/17-ц відомо, що позивач заявляла позовні вимоги до ПАТ КБ "ПриватБанк" про зобов`язання видати належні їй грошові кошти. Предметом даного позову є не зобов`язання видати готівкові кошти, а зобов`язання ПАТ КБ "ПриватБанк" перерахувати належні ОСОБА_1 кошти в сумі 32 847,56 дол. США з одного рахунку на інший, який відкритий на ім`я позивача в АТ КБ "ПриватБанк".

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що відсутні підстави для закриття провадження у цій справі.

Задовольняючи позов, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, зробили правильний висновок про те, що видані банком довідки про наявність грошових коштів на рахунках позивача, оригінали яких оглянуті судом першої інстанції, свідчать про укладення договорів про відкриття поточних банківських рахунків, наявність грошових коштів на цих рахунках та невиконання банком зобов`язань за цими договорами щодо повернення грошових коштів (т. 1 а. с. 10-19).

Крім того, Верховний Суд зазначає, що АТ КБ "ПриватБанк" не спростував факт існування між ним та позивачем правовідносин за договорами банківських рахунків, зарахування за ними грошових коштів, оскільки видані ним самим банківські виписки про грошові кошти на рахунках є звітом банку про стан поточного рахунку та рух коштів за певний період часу, який надається власнику поточного рахунку. Тобто банк вчинив дії, які підтверджують укладення договору із позивачем про поточні банківські рахунки та наявність у банка коштів, право на отримання яких належить позивачу.

Тому, доводи касаційної скарги про те, що зазначена довідка не є належним та допустимим доказом у розумінні статей 77, 78 ЦПК України, є безпідставними, оскільки спростовуються наведеним.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 754/7091/17(провадження № 61-6835св19).

Згідно із частиною третьою статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Згідно із статтею першою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки грошові кошти в сумі 32 847,56 дол. США, які обліковуються на рахунку № НОМЕР_1, відкритому у АТ КБ "ПриватБанк" на ім`я ОСОБА_1, виплачені не були.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц та постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 757/31948/18 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції

та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій

не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року залишити без змін.