розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 лютого 2019 року у складі судді Ільтьо І. І.та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2021 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Готри Т. Ю., Мацунич М. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Берегівської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_2 про скасування рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради про виділення у постійне користування земельної ділянки та скасування державного акта на право постійного користування землею.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Берегівської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради про виділення у постійне користування земельної ділянки та скасування державного акта на право постійного користування землею.

Позов мотивований тим, що позивач є власником квартири та нежитлового приміщення магазину, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, по сусідству з якими знаходиться кафе-бар " ІНФОРМАЦІЯ_1", який складається з приміщення самого кафе-бару та закритої тераси, збудованої з дерев`яного бруса, яка знаходиться на відстані близько 1,5 метрів від самої будівлі.

Позивач стверджує, що вищевказана тераса частково знаходиться на тротуарі та межує з орендованою нею земельною ділянкою з кадастровим номером: 2110200000:01:005:0023, через своє розташування заважає проходу людей, а також створює позивачу перешкоди в її підприємницькій діяльності, так як вантажні автомобілі з товаром не можуть під`їхати до її магазину. Вказана тераса розташована на земельній ділянці, яка була надана в постійне користування відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області від 24 червня 1999 року № 200, на підставі якого останній було видано державний акт на право постійного користування землею серії ЗК № 001-20019 від 30 серпня 2000 року.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд:

- визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради від 24 червня 1999 року № 200 про виділення у постійне користування ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га для ведення господарської діяльності;

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЗК № 001-20019 від 30 серпня 2000 року, який виданий ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 лютого 2019 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач пропустила строки позовної давності.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 лютого 2019 року скасовано. У позові відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції встановив, що позовні вимоги позивача є недоведеними і саме з цих підстав слід було відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, а не у зв`язку з пропуском строку позовної давності, так як із цих підстав суд відмовляє у позові у разі обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Берегівського районного суду Закарпатської області.

01 листопада 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відповідно до статті 96 ЗК України землекористувач повинен дотримуватись умов добросусідства та не порушувати права сусідніх землевласників та землекористувачів. Судом першої інстанції протиправно було застосовано норми статті 267 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ОСОБА_1 є власником квартири та нежитлового приміщення магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Берегівської міської ради від 25 березня 2011 року № 234, ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером: 2110200000:01:005:0023. Земельна ділянка позивача знаходиться поряд з кафе-бар " ІНФОРМАЦІЯ_1", яке складається з приміщення самого кафе-бару та закритої тераси, збудованого з дерев`яного бруса та знаходиться на відстані близько 1,5 м від самої будівлі. Тераса та кафе належать ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у касаційній скарзі скаржник оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, проте рішення суду першої інстанції скасовано судом апеляційної інстанції, таким чином Верховний Суд відхиляє доводи стосовно скасування рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) зроблено висновок, що суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 161/19713/19 (провадження № 61-2435св21) зроблено висновок, що стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Частинами першою - третьою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

У частинах другій, третій статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Наведений висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 911/714/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 911/1413/19 та від 26 серпня 2021 року у справі № 924/949/20.

З матеріалів справи відомо, що позивач у позовній заяві просив визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради від 24 червня 1999 року № 200 про виділення у постійне користування ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га для ведення господарської діяльності та визнати недійсним та скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЗК № 001-20019 від 30 серпня 2000 року, виданий ОСОБА_2 .

Проте, позивач не зазначив, які його права та обов`язки порушені при прийнятті виконавчим комітетом Берегівської міської ради цього рішення, оскільки позивачу тільки рішенням від 25 березня 2011 року за № 234 Берегівська міська рада надала в оренду земельну ділянку.

У матеріалах справи відсутні докази про те, що спірна тераса частково знаходиться на тротуарі та межує з орендованою земельною ділянкою позивача.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що позовні вимоги позивача є недоведеними і тому з цих підстав слід відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.