розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 лютого 2021 року у складі судді Черніцької І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Щавурської Н. Б., Храпак Н. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що з найближчих родичів у позивача є мати ОСОБА_4 та брат ОСОБА_5, з якими вона спільно проживала в будинку АДРЕСА_1 з 2008 року по 2013 рік. У 2013 році ОСОБА_5 почав проживати окремо від них у квартирі своєї співмешканки ОСОБА_7 в м. Тернополі. ОСОБА_4 не схвалювала їх спільного проживання, оскільки вважала, що ОСОБА_7 планує в майбутньому заволодіти їхнім майном, яке придбавалось та створювалось за їх спільні сімейні кошти.

29 березня 2017 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договори дарування, відповідно до яких остання подарувала їй житловий будинок АДРЕСА_1 і присадибну земельну ділянку за цією ж адресою. 11 травня 2017 року між ними було укладено два нотаріально посвідчених договори дарування, відповідно до яких ОСОБА_4 подарувала їй дачний будинок в с. Довжанка Тернопільського району, а також земельну ділянку, на якій розташований цей будинок.

31 травня 2017 року між ними було укладено чотири договори дарування, відповідно до яких ОСОБА_4 подарувала їй магазин загальною площею 1 515,8 кв. м на АДРЕСА_2 та три земельні ділянки під ним з кадастровими номерами 6110100000:12:012:0023, 6110100000:12:012:0024 і 6110100000:12:012:0028 .

На початку серпня 2017 року позивач подала до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області позов про усунення перешкод у користуванні подарованим житловим будинком та надіслала вимогу ОСОБА_5 про укладення із нею договору оренди або звільнення приміщення магазину.

Адвокат Василишин К. В., який діяв від імені ОСОБА_4, склав та подав до суду позовну заяву про визнання недійсними договорів дарування, із посиланням на їх фіктивність та вчинення під впливом обману, який мав місце зі сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року у справі № 607/15555/17 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 та визнано недійсними, з підстав їх фіктивності, укладені 31 травня 2017 року чотири договори дарування - магазину і трьох земельних ділянок під ним.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року апеляційну скаргу залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року частково задоволено касаційну скаргу, скасовано постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Під час розгляду цієї справи Тернопільським апеляційним судом, представник ОСОБА_4 - адвокат Захарчук А. П., заявив клопотання про допит як свідка ОСОБА_2 та про приєднання "Протоколу опитування адвокатом особи ОСОБА_2" від 30 травня 2019 року, яке було відхилено судом.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2019 року за заявою представника ОСОБА_4 про відмову від позову закрито провадження у справі № 607/15555/17, рішення суду першої інстанції визнано нечинним.

ОСОБА_1 стверджує, що вся надана ОСОБА_2 у протоколі опитування свідка за її згодою від 30 травня 2019 року інформація про її особу, про повідомлені нею обставини є недостовірною, оскільки вона ніколи не була ОСОБА_2 подружкою та вони з нею ніколи "тісно" не дружили. Позивач знає ОСОБА_2 як знайому брата ОСОБА_9, який є хресним батьком її сина ОСОБА_10 . Неправдою є те, що протягом 2012-2016 років ОСОБА_2 зі своїм чоловіком ходили в гості до ОСОБА_5 в будинок, що на АДРЕСА_1 .

Не відповідає дійсності також те, що відповідач, перебуваючи в будинку в смт В. Березовиця, нібито, була свідком "істеричних сцен" та конфліктів між нею та її матір`ю ОСОБА_4, під час яких вона вимагала від матері переписати на неї нерухоме майно, яке подарував їй ОСОБА_5 .

Позивач вказує, що ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 нерухоме майно (житловий будинок та два нежитлові приміщення, згодом реконструйовані в магазин площею 1 515,8 кв. м на АДРЕСА_2, разом із земельними ділянками) в грудні 2014 року, коли вже проживав окремо в м. Тернополі із своєю співмешканкою ОСОБА_11 . Відповідач ОСОБА_2 останній раз була у будинку в смт В. Березовиця ще в 2012 році. Тому твердження відповідача про те, що вона, будучи у будинку, нібито була свідком її конфліктів з ОСОБА_4, під час яких вона вимагала від останньої здійснити перепис на неї подарованого їй ОСОБА_5 нерухомого майна є неправдивими. Вказує, що неможливою є вимога до ОСОБА_4 в 2012 році переоформити нерухоме майно, власником якого вона стала лише у 2014 році.

Неправдивою також є інформація про те, що вона не любила, коли ОСОБА_5 купував ОСОБА_7 дорогі речі, про те, що вона постійно жалілася на неї та змальовувала її в поганих рисах.

Не відповідає дійсності також твердження ОСОБА_2, нібито саме вона, виконуючи її прохання, переконала ОСОБА_5 переписати на ОСОБА_4 житловий будинок та приміщення магазину. ОСОБА_5 в грудні 2014 року здійснив дарування нерухомого майна, тому що до нього почали висувати вимоги рекетири, вимагаючи сплати значної суми коштів в іноземній валюті та погрожуючи відібрати чи пошкодити це майно.

На підставі вищенаведеного вважає, що поширенням вищенаведеної недостовірної інформації щодо неї, яка викладена у протоколі опитування від 30 травня 2019 року, відповідач ОСОБА_2 принизила її честь та гідність, завдала шкоду її немайновим інтересам.

Посилаючись на наведене та уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд:

- визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до честі та гідності інформацію, яка розповсюджена ОСОБА_2, шляхом власноручного заповнення наданого адвокатом Захарчуком А. П. "Протоколу опитування адвокатом особи за її згодою" від 30 травня 2019 року та зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію, яка не відповідає дійсності, шляхом: відкликання (не пізніше 5-ти днів з дня набрання законної сили рішенням у даній справі) цінним листом з описом вкладення від адвоката Захарчука А. П. оригіналу "Протоколу опитування адвокатом особи за її згодою" від 30 травня 2019 року; встановлення ОСОБА_2 заборони даному адвокату на зберігання, розповсюдження чи використання копій вище згаданого заповненого нею протоколу з послідуючою передачею оригіналу даного протоколу позивачу.

- стягнути з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду 16 692 грн (розмір якої зменшено) та понесені судові витрати по справі.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 лютого 2021 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що спірна інформація, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей та є оціночним судженням відповідача, не відбулось поширення недостовірної інформації у вигляді фактів щодо позивача та відсутній склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення вимог позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

16 вересня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 539/3299/15-ц, від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17 та від 30 червня 2020 року у справі № 235/445/18.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що поширена відповідачем інформація є фактичним твердженням. Суди не дослідили наявних у справі доказів, не надали їм належної оцінки, не навели мотивів урахування одних доказів та відхилення інших.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_3 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ОСОБА_4 зверталася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_8, треті особи: приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Мастенко Н. П., приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Ломакіна Л. В., приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Кравець Т. В., ТОВ "Дорога родина", про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними та скасування їх державної реєстрації, який розглядався судом у справі № 607/15555/17.

Позовна заява була мотивована тим, що їй на праві власності належало майно, у тому числі: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельна ділянка, що розташовані на АДРЕСА_1, а також приміщення магазину та три земельні ділянки площею 0,0317 га, 0,0300 га, 0,0318 га, що розташовані на АДРЕСА_2 .

29 березня 2017 року між нею та її дочкою - ОСОБА_1 укладено договори дарування, за якими вона подарувала ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, які розташовані на АДРЕСА_1 .

31 травня 2017 року вона за договорами дарування відчужила на користь ОСОБА_1 приміщення магазину та три земельні ділянки площею 0,0317 га, 0,0300 га, 0,0318 га, які розташовані на АДРЕСА_2 .

Посилалась на те, що уклала вказані договори дарування унаслідок психологічного впливу дочки та ОСОБА_8, які під психологічним тиском переконали її у недобросовісності намірів її сина ОСОБА_5, зокрема, у тому, що син буде спонукати різними способами її до передачі майна йому, а згодом забере майно та виселить її з домоволодіння на АДРЕСА_1 . Вони часто повторювали та стверджували, що у ОСОБА_5 проблеми зі здоров`ям і він може оформити майно на свою співмешканку, а вона також вже особа похилого віку і майно слід переоформити на ОСОБА_1, яка мала б її у подальшому утримувати. Унаслідок цього вона уклала із ОСОБА_1 зазначені договори дарування нерухомого майна, які вважала фіктивними.

Крім того, 13 вересня 2017 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_8 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, які розташовані на АДРЕСА_1, що не відповідало їх домовленостям.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати недійсними вказані договори дарування з тих підстав, що вони були укладені без наміру створення правових наслідків, а також визнати незаконною державну реєстрацію цих договорів.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року у справі № 607/15555/17 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 та визнано недійсними, з підстав їх фіктивності, які укладені 31 травня 2017 року чотири договори дарування - магазину і трьох земельних ділянок під ним.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1, скасовано постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

При новому розгляді цієї справи Тернопільським апеляційним судом, представник ОСОБА_4 - адвокат Захарчук А. П. заявив клопотання про допит свідків, у тому числі як свідка ОСОБА_2 . При цьому, подав до суду клопотання та просив приєднати "Протокол опитування адвокатом особи ОСОБА_2 за її згодою" від 30 травня 2019 року.

У "Протоколі опитування адвокатом особи за її згодою" від 30 травня 2019 року, ОСОБА_2 наведено інформацію, яку позивач вважає недостовірно, такою, що не відповідає дійсності, принижує її честь та гідність.

Як вбачається із змісту протоколу опитування, адвокат Захарчук А. П. діяв на підставі договору доручення, укладеного із ОСОБА_4 ОСОБА_2 було роз`яснено зміст статті 63 Конституції України та те, що опитування проводиться у зв`язку із судовим процесом між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування будинку на АДРЕСА_1 та магазину на АДРЕСА_2 . Також зазначено, що дані можуть бути поширені лише у випадках, передбачених законодавством.

Тернопільський апеляційний суд відхилив клопотання адвоката Захарчука А. П. від 03 червня 2019 року про допит свідків та про долучення до матеріалів справи письмових доказів, що не заперечується сторонами спору та підтверджується протоколами судових засідань від 03 червня 2019 року, від 18 червня 2019 року та від 27 червня 2019 року.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2019 року закрито провадження у справі № 607/15555/17 у зв`язку із відмовою позивача від позову, а рішення суду першої інстанції, ухвалене у даній справі, визнано нечинним.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

При розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Тобто слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08 липня 1986 року).

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.

З матеріалів справи відомо, що інформація, яку позивач вважає недостовірною та такою, що принижує її честь та гідність, викладена у протоколі опитування адвокатом ОСОБА_2 за її згодою від 30 травня 2019 року, стосувалася спору, який розглядався судом у справі № 607/15555/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_8 про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними та скасування їх державної реєстрації. У даному протоколі опитування, який адресувався суду, у зв`язку із судовим процесом між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними, про що зазначено у протоколі, ОСОБА_2 виклала свої твердження, судження щодо обставин у цивільній справі № 607/15555/17.

Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 441/1547/17(провадження № 61-12520св19).

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що оспорювана інформація не є недостовірною, а фактично є повідомленням ОСОБА_2, адресованим суду про відомі їй обставини у справі № 607/15555/17 із власними оціночними судженнями щодо подій у цій справі, а тому така інформація не може вважатись недостовірною інформацією, яка принижує честь і гідність позивача.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 539/3299/15-ц, від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17 та від 30 червня 2020 року у справі № 235/445/18 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.