розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Лізинг" на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 29 березня 2021 року у складі судді Левицької Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2021 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Лізинг" (далі -

ТОВ "Авентус Лізинг") про визнання договору лізингу недійсним, застосування двосторонньої реституції та стягнення моральної шкоди.

ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що згідно із договором фінансового лізингу від 17 січня 2020 року ним було сплачено на рахунок

ТОВ "Авентус Лізинг" 45 000,00 грн та 33 987,00 грн. На час укладання зазначеного договору він не був повідомлений, що у ТОВ "Авентус Лізинг" відсутня ліцензія на надання фінансових послуг, умови договору у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) містять несправедливі умови, що суттєво обмежує його права та розширює права лізингодавця. Крім того, вказаний договір всупереч вимог статті 799 ЦК України не був нотаріально посвідчений.

Оскільки договір є недійсним, то суми, сплачені на виконання договору лізингу, підлягають поверненню. ОСОБА_1 також вважав, що йому було завдано моральну шкоду.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу від 17 січня 2020 року № КВ-170120/507, застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з ТОВ "Авентус Лізинг" на його користь 78 987,00 грн та 10 000,00 грн моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 29 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано договір фінансового лізингу від 17 січня 2020 року № КВ-170120/507, укладений між ТОВ "Авентус Лізинг" та ОСОБА_1, недійсним.

Стягнуто з ТОВ "Авентус Лізинг" на користь ОСОБА_1 77 987,00 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір фінансового лізингу від 17 січня 2020 року укладений у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, тому він є нікчемним у силу закону і підстав для визнання його недійсним суд не вбачав. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з відповідача слід стягнути на користь позивача 77 987,00 грн грошових коштів, сплачених за оспорюваним договором, який є нікчемним.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені частиною третьою

статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків і завдає шкоди споживачеві, тому наявні підстави для визнання його недійсним.

У той же час, позивачем не доведено, що йому завдано моральну шкоду виключно укладенням нікчемного правочину, стороною якого він є, в результаті винних дій відповідача, не обґрунтовано її розмір.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "Авентус Лізинг" задоволено частково.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 29 березня 2021 року у частині задоволеної вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 17 січня 2020 року № КВ-170120/507, укладеного між ТОВ "Авентус Лізинг" і ОСОБА_1, скасовано, ухвалено нове рішення по суті вимог.

У задоволенні вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 17 січня 2020 року № КВ-170120/507 з підстав, передбачених частиною четвертою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів",

ОСОБА_1 відмовлено.

В іншій частині рішення Глобинського районного суду Полтавської області

від 29 березня 2021 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, є нікчемним, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачені останнім кошти на виконання нікчемного договору. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції безпідставно дав юридичну оцінку положенням договору фінансового лізингу на предмет їх несправедливості відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та за відсутності на те правових підстав задовольнив вимогу про визнання недійсним цього договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ТОВ "Авентус Лізинг" на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 29 березня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

від 09 березня 2021 року у справі № 468/176/18 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, щоз укладенням спірного договору між ТОВ "Авентус Лізинг" та ОСОБА_1 досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору лізингу. Заявник зазначає, що визначені

статтею 806 ЦК України норми (параграфи 1 та 6 Глави 58 ЦК України (435-15) , положення Закону України "Про фінансовий лізинг" (1201-20) ) не передбачають обов`язкового нотаріального посвідчення договору, у зв`язку з чим просить суд відступити від раніше ухваленої правової позиції про застосування норми права у подібних правовідносинах щодо обов`язковості нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу транспортного засобу, оскільки така позиція не ґрунтується на нормах матеріального права, які застосовуються до договору фінансового лізингу та регулюють правовідносини за ним.

У касаційній скарзі ТОВ "Авентус Лізинг" заявляє клопотання про передачу справи № 527/1998/20 на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи це існуванням протилежного висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20 лютого 2022 року у справі № 910/2240/19 дійшов висновку про те, що до договору лізингу можуть застосовуватися лише норми параграфу 1 глави 58 ЦК України (435-15) , а не інші параграфи цієї глави.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 січня 2020 року між ТОВ "Авентус Лізинг" (лізингодавець) і ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу № КВ-170120\507 (а. с. 10).

Відповідно до пункту 3 договору предметом лізингу є автомобіль Audi А6, 2003 року випуску, вартістю 149 470,40 грн. Строк лізингу - 24 місяці з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі. Загальна сума лізингових платежів - 223 955,24 грн на дату укладання договору і може змінюватись відповідно до умов договору. Загальні умови - додаток № 3 договору (пункти 5, 8.1 договору).

Згідно із пунктом 10 договору додатки є невід`ємними частинами договору, а саме: додаток № 1 - графік внесення лізингових платежів; додаток № 2 - специфікація, додаток № 3 - загальні умови договору фінансового лізингу

Умовами укладеного договору передбачена комісія за організацію договору в сумі 74 484,84 грн, яка відображена в додатку № 1 до договору - графік внесення лізингових платежів.

Договір укладений у простій письмовій формі.

Згідно із квитанцією від 17 січня 2020 року ОСОБА_1 сплатив 44 000,00 грн авансового лізингового платежу відповідно до договору фінансового лізингу від 17 січня 2020 року № КВ-170120\507 (а. с. 6).

У подальшому ОСОБА_1 на користь ТОВ "Авентус Лізинг" здійснено ще п`ять платежів на загальну суму 33 987,00 грн. Призначення платежу - оплата згідно договору фінансового лізингу № КВ-170120\507 (а. с. 7-9).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ "Авентус Лізинг" задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

У частині другій статті 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Частиною другою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином оспорюваний правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемний - в силу припису закону.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про

купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно із статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що сторонами порушено вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору лізингу за участю фізичної особи. Оскільки договір фінансового лізингу

від 17 січня 2020 року № КВ-170120/507 укладений у простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, як того вимагають вищевказані норми матеріального права, тому відповідно до вимог частини першої статті 220 ЦК України цей договір є нікчемним і не створює правових наслідків для сторін.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Зазначений договір є юридично нікчемним в цілому у силу порушення імперативних вимог щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань.

Таким чином, визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

За таких обставин відсутні підстави для надання юридичної оцінки окремим пунктам договору на предмет їх несправедливості у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Отже, у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, обґрунтовано виходив із того, що у спорі про визнання договору фінансового лізингу недійсним встановлено правові підстави для визнання цього договору нікчемним.

Доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі № 468/176/18, є належним чином не обґрунтованими.

Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією "живого права" (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Таким чином підстав для відступлення від висновку щодо застосування статті 806 ЦК України у подібних правовідносинах колегія суддів не знаходить, зазначена позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та є сталою.

Інших підстав оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій касаційна скарга не містить.

З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Згідно з частинами четвертою-шостою 403 ЦПК України (1618-15) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду щодо застосування статті 799 та частини другої статті 806 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 910/2240/19, не заслуговують на увагу з огляду на те, що обставини, встановлені судами в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справі, на судове рішення в якій посилався заявник. Зокрема, у постанові суду касаційної інстанції, на яку заявник посилається як на неоднакове застосування норм матеріального права, договір фінансового лізингу укладений між двома юридичними особами та його предметом є нерухоме майно. Натомість у справі, яка переглядається, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, а тому відповідно до частини другої статті 799 ЦК України він є таким, що підлягає нотаріальному посвідченню.

Наведені позивачем аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, за наявності яких справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Тому в задоволенні клопотання ТОВ "Авентус Лізинг" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 403, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Лізинг" залишити без задоволення.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 29 березня 2021 року, з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного перегляду справи, та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 липня