треті особи за первісним позовом: Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, Міськрайонне управління у Петриківському районі та місті Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,

третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року у складі судді Івченко Т. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2021 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Департамент комунальної власності земельних відносин та реєстрації на нерухоме майно Кам`янської міської ради, Міськрайонне управління у Петриківському районі та м. Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про скасування державних актів на землю, державної реєстрації права власності, скасування договору купівлі-продажу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кам`янської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Департамент комунальної власності земельних відносин та реєстрації на нерухоме майно Кам`янської міської ради, Міськрайонне управління у Петриківському районі та м. Кам`янське Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про скасування державних актів на землю, державної реєстрації права власності, скасування договору купівлі-продажу.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він є власником гаража НОМЕР_1, що розташований на земельній ділянці, загальною площею 0,0578 га, кадастровий номер 1210400000:02:014:0058, на АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2013 (654-18) року. Право власності на гараж зареєстровано 23 жовтня 2013 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Дніпродзержинського міськвиконкому від 30 грудня 1998 року № 384 "Про вилучення і надання в користування та приватну власність земельних ділянок, їх залишків та затвердження площ земельних ділянок" вирішено вилучити з користування ОСОБА_7, землекористувача земельної ділянки АДРЕСА_3, земельну ділянку, площею 0,0051 га, з розташованим на ній гаражем та змінити загальну площу земельної ділянки з 0,0570 га на 0,0519 га, вилучену земельну ділянку вирішено передати в користування власника гаража після прийняття райвиконкомом Заводського району відповідного рішення про подальшу експлуатацію гаража. Актом від 01 березня 1999 року прийнято в експлуатацію гараж на АДРЕСА_3 . Рішенням виконавчого комітету Заводської районної ради Дніпропетровської області від 17 березня 1999 року № 65 затверджено акт прийомки в експлуатацію гаража на АДРЕСА_3 .

В 2016 році ОСОБА_1 звернувся до Дніпродзержинської міської ради із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під гаражем.

Рішенням Дніпродзержинської міської ради від 28 квітня 2016 року № 168-07/VII "Про передачу громадянам земельних ділянок у власність та на умовах оренди" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під гаражем, орієнтовною площею 0,0031 га.

Однак у подальшому зазначене рішення від 28 квітня 2016 року було скасовано, всі роботи по виготовленню землевпорядної документації були припинені, повідомлено ОСОБА_1, що зазначена земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_8 та ОСОБА_3, для вирішення питання щодо відведення землі під гаражем, який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про права на спадщину за законом, останньому необхідно звернутися до суду.

У подальшому з`ясовано, що 24 лютого 2006 року ОСОБА_8 на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради № 687-21/VI виділено 8/25 частини земельної ділянки, площею 0,0578 га, що підтверджується державним актом від 30 серпня 2007 року № 871348 серії ЯБ.

Після смерті ОСОБА_8 земельну ділянку успадкувала його дружина ОСОБА_2, отримавши 25 лютого 2019 року свідоцтво на спадщину за законом на 8/25 частин земельної ділянки, площею 0,0578 га, кадастровий номер 1210400000:02:014:0058. У зазначеному державному акті вказаний співвласник ОСОБА_6, якому виділено 17/25 частини земельної ділянки, площею 0,0578 га.

Згідно з договором купівлі-продажу від 12 вересня 2007 року ОСОБА_6 продав 17/25 частини земельної ділянки, площею 0,0578 га, розташованої на АДРЕСА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4

14 грудня 2015 року згідно з договором купівлі-продажу № НВС049814 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 продали 17/25 частини земельної ділянки, площею 0,0578 га, ОСОБА_3 .

Видані на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 24 лютого 2006 року № 687-21/VI державний акт від 30 серпня 2007 року ЯБ № 871348 ОСОБА_8 про передачу у приватну власність 8/25 частин земельної ділянки, площею 0,0578 га, та державний акт від 01 листопада 2006 року ЯГ № 556985 про передачу у приватну власність ОСОБА_6 17/25 частин земельної ділянки, площею 0,0578 га, унеможливили реалізацію права позивача на приватизацію земельної ділянки за місцезнаходженням гаража, який належить йому на праві власності.

Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив суд:

визнати недійсним державний акт від 30 серпня 2007 року серії ЯБ № 871348 на право власності на земельну ділянку про передачу у приватну власність ОСОБА_8 8/25 частин земельної ділянки, площею 0,0578 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), розташовану на АДРЕСА_3, кадастровий номер 1210400000:02:014:0058, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 30 серпня 2007 року № 010710600424;

визнати недійсним державний акт від 01 листопада 2006 року серії ЯГ № 556985 на право приватної власності на земельну ділянку, про передачу у приватну власність ОСОБА_6 17/25 частин земельної ділянки, площею 0,0270 (0,0578 га), для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), на АДРЕСА_3, кадастровий номер 1210400000:02:014:0058, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 01 листопада 2006 року № 010610600301;

визнати недійсним запис № 010710600424 у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 30 серпня 2007 року про реєстрацію державного акта на право приватної власності від 30 серпня 2007 року № 18 серії ЯБ №871348, виданого на ім`я ОСОБА_8, на 8/25 частин земельної ділянки, площею 0,0578 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати недійсним запис № 010610600301 у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 01 листопада 2006 року про реєстрацію державного акта на право приватної власності від 01 листопада 2006 року № 18 серії ЯГ № 556985, виданого на ім`я ОСОБА_6, на 17/25 частин земельної ділянки, площею 0,0270 (0,0578) га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 грудня 2015 року серії НВС № 049814 на 17/25 частин земельної ділянки, площею 0,0578 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), на АДРЕСА_3, кадастровий номер 1210400000:02:014:0058, який укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Трощій Н. Г., зареєстрований в реєстрі за № 1-1476;

скасувати запис від 14 грудня 2015 року індексний номер 27077812 про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на 17/25 частин земельної ділянки, площею 0,0578 га, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер 1210400000:02:014:0058, за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 14 грудня 2015 року, між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Трощій Н. Г.;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 8/25 частин земельної ділянки, площею 0,0578 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_3, кадастровий номер 1210400000:02:014:0058, яке видане ОСОБА_2 та посвідчене державним нотаріусом Першої кам`янської державної нотаріальної контори Новіковою Л. В., зареєстроване в реєстрі за номером 1-358;

скасувати запис від 25 лютого 2019 року індексний номер 45678836 про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на 8/25 частину земельної ділянки, площею 0,0578 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер 1210400000:02:014:0058, за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва на спадщину за законом від 25 лютого 2019 року № 1-358, виданого державним нотаріусом Першої кам`янської державної нотаріальної контори Новіковою Л. В.

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 14 грудня 2015 року придбав у власність 17/25 частин земельної ділянки, площею 0,0578 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), кадастровий номер 1210400000:02:014:0058, розташованої на АДРЕСА_3 . Власником інших 8/25 частин спірної земельної ділянки був ОСОБА_8 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 30 серпня 2007 року серії ЯБ № 871348, правонаступником якого є ОСОБА_2 . На спірній земельній ділянці розташований гараж під НОМЕР_1, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту набуття, оформлення та державної реєстрації ОСОБА_1 речових прав на спірну земельну ділянку наАДРЕСА_3, на якій розташована будівля гаража. Також документація із землеустрою чи землевпорядна документація на земельну ділянку на АДРЕСА_3, на якій розташована будівля гаража, належного на праві власності ОСОБА_1, останнім не розроблялася, цій земельній ділянці ніколи не присвоювався кадастровий номер. Тому використання ОСОБА_1 земельної ділянки для розміщення гаража АДРЕСА_3 є самовільним, а тому ОСОБА_3, як власник спірної земельної ділянки, має право на усунення будь-яких перешкод у користуванні цим нерухомим майном.

Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_3 просив зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_9 у користуванні 17/25 частинами земельної ділянки, площею 0,0578 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), кадастровий номер 1210400000:02:014:0058, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, шляхом звільнення за його рахунок вказаної ділянки від будівлі гаража під НОМЕР_1 .

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що під час судового розгляду не встановлено факту порушення прав ОСОБА_1 зі сторони відповідачів, зокрема не встановлено, що речове право на земельну ділянку, на якій розміщений гараж, було оформлено за попередніми власниками гаража та перейшло до позивача. При цьому, право власності співвласників земельної ділянки, загальною площею 0,0578 га, виникло та зареєстровано в передбаченому законом порядку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із відсутності порушення права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку. На час набуття права власності на нерухоме майно, як на частину домоволодіння, так і на частину земельної ділянки, ОСОБА_3 був обізнаний з порядком користування земельною ділянкою та будівлями, побудованими на ній.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено факт виділення земельної ділянки, яка знаходиться під гаражем, у користування йому або попередньому власнику гаража в передбаченому законом порядку, а тому його вимоги не підлягають задоволенню.

Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні зустрічного позову сторони не оскаржували, а тому суд апеляційної інстанції не переглядав рішення у цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

17 вересня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано її із Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

30 листопада 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та розподілено справу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 208/624/17.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що земельна ділянка, на якій розміщений гараж, була виділена у встановленому законом порядку, гараж не є самочинним будівництвом, право власності на нього у всіх попередніх власників зареєстровано у встановленому законом порядку, під час передачі земельної ділянки у 2006 році у приватну часткову власність власникам домоволодіння ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на цій земельній ділянці був розташований гараж, який належав спадкодавцю позивача. Таким чином, сам факт неоформлення права власності на земельну ділянку, на якій розміщений гараж, не надав органу місцевого самоврядування підстав передавати цю земельну ділянку у власність третім особам. Суди попередніх інстанцій не врахували принцип єдності права на земельну ділянку та на розташовану на ній будівлю чи споруду.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2021 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_10, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що рішенням Дніпродзержинського міськвиконкому від 30 грудня 1998 року № 384 вилучено земельну ділянку з користування ОСОБА_7, землекористувача земельної ділянки АДРЕСА_3, площею 0,0051 га з розташованим на ній гаражем і змінено загальну площу земельної ділянки з 0,0570 га на 0,0519 га; зазначено, що вилучену земельну ділянку передати в користування власника гаража після прийняття райвиконкомом Заводського району відповідного рішення про подальшу експлуатацію гаража (а. с. 24 т. 1).

01 березня 1999 року складено акт прийому в експлуатацію приватного гаража АДРЕСА_3, площею 30,9 кв. м, забудовник - ОСОБА_7 (а. с. 25, 26 т. 1).

17 березня 1999 року рішенням виконавчого комітету Заводської районної ради Дніпропетровської області № 65 затверджено акт прийомки в експлуатацію гаража на ім`я ОСОБА_7, розташованого на АДРЕСА_3 ; зобов`язано бюро технічної інвентаризації оформити правоустановчі документи на об`єкт та зареєструвати їх згідно з рішенням (а. с. 27 т. 1).

07 липня 2005 року Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації виготовлено технічний паспорт на гараж АДРЕСА_3, за інвентаризаційною справою № 13415, реєстровим № 3879, на ім`я ОСОБА_11, розмір частки власності - 1, відповідно до якого: гараж побудований у 1970 році, та складається із приміщення гаража А-1, площею 38,0 кв. м, та оглядової ями, площею 3,8 кв. м, загальною площею 30,9 кв. м (а. с. 22, 23 т. 1).

13 липня 2005 року між ОСОБА_11 (продавець) та ОСОБА_12 (покупець) укладено договір купівлі-продажу гаража, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Юрченко Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 1577, за умовами якого ОСОБА_12 прийняла у власність гараж АДРЕСА_3, загальною площею 30,9 кв. м, який належить продавцю на підставі договору дарування гаража, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Юрченко Н. В. 09 квітня 2004 року за реєстровим № 1026 та зареєстрованого Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації в реєстрі прав власності на нерухоме майно 14 квітня 2004 року, за реєстраційним номером 5054518, номер запису 3879, в книзі 15 (а. с. 21 т. 1).

24 лютого 2006 року рішенням Дніпродзержинської міської ради від 24 лютого 2006 року № 687-21/ІV "Про передачу громадянам земельних ділянок у власність, надання земельних ділянок на умовах оренди, розподіл земельних ділянок, вилучення та затвердження фактичних площ землекористування" ОСОБА_8 передано земельну ділянку у приватну часткову власність (8/25), загальною площею 0,0578 га, за адресою: АДРЕСА_3, для будівництва та обслуговування житлового будинку (а. с. 11, 12 т. 1).

01 листопада 2006 року ОСОБА_6 видано державний акт серії ЯГ № 556985 на право спільної часткової власності на земельну ділянку, площею 0,0270 га (0,0578 га), розташованої за адресою: АДРЕСА_3, на підставі договору дарування від 23 червня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-2382. Співвласниками земельної ділянки зазначено ОСОБА_6, 17/25 часток, ОСОБА_8, 8/25 часток (а. с. 63 т. 2).

30 серпня 2007 року ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,0578 га (8/25), розташовану за адресою: АДРЕСА_3, на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 24 лютого 2006 року № 687-21/ІV. У списку співвласників зазначено, що 17/25 частин земельної ділянки на праві власності належить ОСОБА_6 (а. с. 18 т. 1).

20 вересня 2007 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_5, ОСОБА_13 (покупці) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав, а покупці купили в рівних долях кожному по 17/25 частин домоволодіння АДРЕСА_3, загальною площею 143,3 кв. м, житловою площею 83,3 кв. м, розташованого на земельній ділянці 519 кв. м (а. с. 220-221 т. 4).

21 липня 2010 року за ОСОБА_4 зареєстровано право спільної часткової власності на 17/50 часток земельної ділянки, площею 0,0578 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .

23 жовтня 2013 року державним нотаріусом Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Трощій Н. Г. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1-1452, після смерті ОСОБА_12, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1, яка складається із гаража АДРЕСА_4, який належав померлій на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 13 липня 2005 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Юрченко Н. В. (а. с. 19, 20 т. 1).

14 грудня 2015 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 як продавцями та ОСОБА_3 як покупцем укладено договір купівлі-продажу 17/25 частин земельної ділянки, площею 0,0578 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер земельної ділянки 1210400000:02:014:0058, а також 17/25 частин домоволодіння, розташованого на 17/25 частин вказаної земельної ділянки. Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н. Г., зареєстрований в реєстрі за № 1-1476 (а. с. 187-189 т. 1).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу від 14 грудня 2015 року за ОСОБА_3 14 грудня 2015 року зареєстровано право власності на:

- 17/25 часток земельної ділянки, загальною площею 0,0578 га, кадастровий номер 1210400000:02:014:0058, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_3 .

- 17/25 часток домоволодіння, загальною площею 143,3 кв. м, житловою площею 83,3 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 13, 14 т. 1).

Згідно з листом відділу Держгеокадастру у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області від 30 грудня 2015 року інформація щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 відсутня. У державному фонді документації із землеустрою відділу Держгеокадастру у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області відсутня землевпорядна документація на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (до державного фонду документації із землеустрою відділу не надходила). Інформація щодо реєстрації вказаної земельної ділянки, згідно з Національної кадастрової системи, відсутня; кадастровий номер не визначався (а. с. 16 т. 1).

Рішенням Дніпродзержинської міської ради від 28 квітня 2016 року № 168-07/VII "Про передачу громадянам земельних ділянок у власність та на умовах оренди" ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, орієнтовною площею 0,0031 га, для будівництва індивідуального гаража (розміщення), у зв`язку з формуванням нової земельної ділянки (а. с. 15 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер (а. с. 158 т. 1).

25 лютого 2019 року державним нотаріусом Першої кам`янської державної нотаріальної контори Новіковою Л. В. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-358 на майно спадкодавця ОСОБА_8, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме на 8/25 частин земельної ділянки, площею 0,0578 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯБ № 871348, виданого 30 серпня 2007 року, Дніпродзержинською міською радою Дніпропетровської області, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010710600423, кадастровий номер земельної ділянки 1210400000:02:014:0058 (а. с. 210 т. 2).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 01 березня 2020 року № 4508/4509-20, складеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, гараж НОМЕР_1, загальною площею 30,9 кв. м, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1, повністю розташований на земельній ділянці загальною площею 0,0578 га з кадастровим номером 1210400000:02:014:0058, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 у розмірі частки 17/25 та ОСОБА_2 у розмірі частки 8/25, що підтверджується кадастровим планом та координатами поворотних точок земельної ділянки, що міститься у геодезичному звіті виготовленому товариством з обмеженою відповідальністю "Землеустрій" на 2020 рік (а. с. 33-47 т. 5).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями статті 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) 1990 року (в редакції, що діяла на час оформлення правоустановчих документів на спірний гараж у 1999 році) було закріплено, що право власності або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступити до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до частини першої статті 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За частинами першою, другою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент отримання позивачем свідоцтва про право власності на гараж) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічні положення містить стаття 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України, висловлений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

За приписами частини дев`ятої статті 79-1 ЗК Україниземельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

У постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що за відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України (435-15) в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували надання власнику гаража АДРЕСА_3 у власність чи користування земельної ділянки, розміщеної під таким об`єктом нерухомості.

При цьому, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що рішення Дніпродзержинського міськвиконкому від 30 грудня 1998 року № 384, яким вилучено земельну ділянку з користування ОСОБА_7 з розташованим на ній гаражем та зазначено про передачу в користування власника гаража вилученої земельної ділянки після прийняття райвиконкомом Заводського району відповідного рішення про подальшу експлуатацію гаража, не свідчить про набуття власником гаража речових прав на земельну ділянку.

Вказане рішення містить вказівку на необхідність вирішення питання щодо передання вилученої земельної ділянки у користування власнику гаража у майбутньому, а саме після прийняття райвиконкомом рішення про подальшу експлуатацію гаража.

Разом з цим, зазначене рішення не є рішенням про передання у користування ОСОБА_7 земельної ділянки для розташування та обслуговування гаража НОМЕР_1 . Також, судами не встановлено, що у подальшому органом місцевого самоврядування приймалося відповідне рішення про передачу власнику гаража земельної ділянки у власність чи користування, а власником гаража було вчинено передбачені чинним законодавством дії з оформлення відповідного речового права на земельну ділянку.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано, що ні в укладеному 13 липня 2005 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 договорі купівлі-продажу гаража, ні у виданому ОСОБА_1 свідоцтві про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2013 року (654-18) , не зазначено про перехід до нового власника гаража речових прав на земельну ділянку, на якій розміщений гараж.

Встановивши, що попередній власник гаража АДРЕСА_3 не оформив належним чином речових прав на земельну ділянку, на якій розміщений гараж, а тому й у позивача не виникло речових прав на таку земельну ділянку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог, оскільки права позивача не є порушеними.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 208/624/17, оскільки висновки у зазначених справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, у справі № 689/26/17 судами встановлено, що на момент відчуження нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розміщене це майно, належало попередньому власнику, тоді як у справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди встановили, що у попереднього власника нерухомого майна не виникло речового права на земельну ділянку, на якій розміщене це майно.

У справі № 208/624/17 спір між сторонами виник щодо накладення земельних ділянок, а судами встановлено, що такі земельні ділянки належать сторонам на праві власності, тоді як у справі, яка є предметом касаційного перегляду, судами не встановлено, що у позивача виникло речове право на земельну ділянку, яка накладається на іншу земельну ділянку.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.