розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Управління капітального будівництва" на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 листопада 2020 року у складі судді Баличевої М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року у складі колегії суддів: Рубан С. М.,

Кулікової С. В., Мараєвої Н. Є.,

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Управління капітального будівництва" до ОСОБА_1 про розірвання договорів купівлі-продажу та стягнення штрафних санкцій.

Короткий зміст позовних вимог

30 липня 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Управління капітального будівництва" (далі - ТОВ "Управління капітального будівництва") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просило розірвати договір купівлі-продажу гаража, укладений 08 вересня

2014 року між ТОВ "Управління капітального будівництва" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дереберою Т. О. та зареєстрований у реєстрі за № 1377; стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 52 086,16 грн.

Також 30 липня 2019 року ТОВ "Управління капітального будівництва" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, в якому просило розірвати договір купівлі-продажу гаража, укладений 08 вересня 2014 року між ТОВ "Управління капітального будівництва" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дереберою Т. О. та зареєстрований у реєстрі за № 1378; стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 52 086,16 грн.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2019 року цивільну справу № 363/3168/19 за позовом ТОВ "Управління капітального будівництва" до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення штрафних санкцій та цивільну справу № 363/3167/19 за позовом ТОВ "Управління капітального будівництва" до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення штрафних санкцій об`єднано в одне провадження, присвоєно справі № 363/3167/19.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ТОВ "Управління капітального будівництва" є власником гаражів № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

08 вересня 2014 року між ТОВ "Управління капітального будівництва" та ОСОБА_1 укладені два договори купівлі-продажу гаражів НОМЕР_1 та НОМЕР_2, посвідчені приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дереберою Т. О. та зареєстровані у реєстрі за № 1377 та № 1378. Відповідно до пунктів 5 договорів вартість кожного з гаражів становить 80 000,00 грн, які підлягали сплаті відповідачем згідно зі встановленим графіком оплати.

На момент укладання договорів відповідач сплатила по 20 000,00 грн за кожний гараж, решту коштів мала сплачувати до 10 числа кожного місяця по 5 000,00 грн за кожний гараж, кінцевий строк оплати - 10 вересня 2015 року.

Проте ОСОБА_1 у порушення своїх зобов`язань сплатила лише частину коштів за кожний гараж. Таким чином, на момент звернення до суду із позовом заборгованість відповідача за вказаними договорами становить 80 000,00 грн.

Згідно з пунктом 14.1 зазначених договорів за домовленістю сторін та відповідно до статті 697 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) у разі нездійснення покупцем повного розрахунку за договором у строк, передбачений пунктом 5 договору, або порушення терміну перерахування платежів на строк більше трьох календарних місяців, продавець має право відмовитися від договору, грошові кошти, які вже перераховані на розрахунковий рахунок продавця, залишаються у продавця.

Відповідно до пунктів 14.2 договорів у разі порушення покупцем терміну перерахування грошей або перерахування їх у неповному обсязі, він сплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу, за кожний день прострочки.

11 липня 2019 року відповідачу рекомендованим листом направлено претензію про розірвання договорів, проте станом на 29 липня 2019 року ОСОБА_1 претензію не виконала.

Посилаючись на зазначені обставини, які є істотним порушенням стороною умов договору, враховуючи положення статей 651, 697 ЦК України,

ТОВ "Управління капітального будівництва" просило суд задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, у задоволенні позову ТОВ "Управління капітального будівництва" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності шкоди, завданої порушенням договорів, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розміру, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а тому відсутні підстави для розірвання спірних договорів із застосуванням правового механізму, передбаченого частиною другою статті 651 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду,

ТОВ "Управління капітального будівництва", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

29 червня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 363/3167/19 за касаційною скаргою

ТОВ "Управління капітального будівництва", витребувано матеріали справи із Вишгородського районного суду Київської області.

06 вересня 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та розподілено справу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ТОВ "Управління капітального будівництва" посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-46цс12.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті, не звернули увагу на те, що відповідач не виконала своїх зобов`язань щодо здійснення повної та своєчасної оплати коштів за гаражі, а також не виконала обов`язку укладення договорів на надання комунальних послуг та електропостачання,

у зв`язку із чим у ТОВ "Управління капітального будівництва" наявні обґрунтовані підстави для розірвання договорів та вимоги сплати штрафних санкцій у вигляді пені.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ТОВ "Управління капітального будівництва", у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ТОВ "Управління капітального будівництва" належали на праві власності гаражі № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвами про право власності від 16 січня 2014 року № 16255775 та від 20 грудня 2013 року № 15053414 (а. с. 12 т. 1, а. с. 12 т. 2).

у реєстрі за № 1377 та № 1378 (а. с. 15, 16 т. 1, а. с. 15, 16 т. 2).

Згідно з квитанціями від 08 вересня 2014 року, 10 жовтня 2014 року, 18 листопада 2014 року, 28 листопада 2014 року, 22 січня 2015 року

ОСОБА_1 сплатила грошові кошти у розмірі по 40 000,00 грн відповідно до договорів купівлі-продажу гаражів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (а. с. 41-50 т. 2).

13 березня 2015 року та 30 березня 2015 року ОСОБА_1 направила на адресу ТОВ "Управління капітального будівництва" заяви щодо усунення перешкод у користуванні гаражами № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 (а. с. 50-52 т. 1)

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 квітня

2017 року у справі № 363/3032/16-ц позов ТОВ "Управління капітального будівництва" до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_1, про усунення перешкод у користуванні майном задоволено та усунено перешкоди у користуванні та розпорядженні належним ТОВ "Управління капітального будівництва" гаражем НОМЕР_2 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 звільнити вказане приміщення гаража. Вказане рішення набрало законної сили

09 травня 2019 року ОСОБА_1 направила на адресу ТОВ "Управління капітального будівництва" лист щодо отримання нею нових реквізитів для оплати зобов`язань (а. с. 53 т. 1).

11 липня 2019 року на адресу ОСОБА_1 представником ТОВ "Управління капітального будівництва" направлені листи-претензії про розірвання договорів купівлі-продажу гаражів № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та повернення внесків часткової сплати (а. с. 9-11 т. 1, а. с. 9-11 т. 2 ).

Відповідно до акта звірки взаєморозрахунків від 23 липня 2020 року та довідки від 24 липня 2019 року № 36 заборгованість ОСОБА_3 за договорами купівлі-продажу гаражів від 08 вересня 2014 року становить по 40 000,00 грн за кожен гараж, пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань становить 52 068,16 грн за кожним договором (а. с. 18 т. 1, а. с. 18 т. 2).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.

Тобто, у наведеній нормі йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічні правові висновки, які мають загальний характер щодо тлумачення застосування приписів частини другої статті 651 ЦК України, містяться

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13, від 14 жовтня 2014 року у справі № 3-143гс14, у яких, крім наведеного, зазначено, що у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинно вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

З указаного вбачається, що для встановлення можливості розірвання спірних договорів необхідно визначити, чи були допущені відповідачем істотні порушення умов таких договорів, чи наявна шкода та її розмір внаслідок дій (бездіяльності) ОСОБА_1, а також співвіднести очікуваний результат від укладених договорів та фактичні обставини внаслідок неналежного їх виконання.

Таким чином, звертаючись до суду із позовними вимогами щодо розірвання договорів, на позивача покладається обов`язок зазначити істотні порушення умов спірних договорів та шкоду, яка завдана йому відповідачем.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно

з пунктом 8.4 спірних договорів купівлі-продажу гаражів № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 гаражі нікому не відчужені, в оренду, до статутного фонду юридичних осіб не передані, не заставлені, у податковій заставі, під забороною, спорі і під арештом не перебувають, обтяження відсутні.

Разом з тим, як на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу гаражів № НОМЕР_1 та НОМЕР_2, так і після їх укладення, вказані гаражі займали інші особи. Такі обставини також встановлені судом у справі № 363/3032/16-ц за позовом ТОВ "Управління капітального будівництва" до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_1, про усунення перешкод у користуванні майном.

Таким чином, саме позивач порушив умови спірних договорів та не забезпечив передання та доступ відповідачу до гаражів.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанції обґрунтовано відмовили

у задоволенні позову, оскільки позивач належним чином не аргументував та не довів наявність підстав для розірвання спірних договорів купівлі-продажу гаражів.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України

від 06 червня 2012 року у справі № 6-46цс12, оскільки судами не порушено таких висновків. Верховний Суд звертає увагу, що у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення умов договору, які можуть бути підставою для розірвання такого договору, повинно вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи касаційної скарги щодо істотного порушення відповідачем умов спірних договорів не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі "Пономарьов проти України").

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені заявником у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ТОВ "Управління капітального будівництва" є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд установив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ТОВ "Управління капітального будівництва" висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу ТОВ "Управління капітального будівництва"необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Управління капітального будівництва"залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року залишити без змін.