у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Білогірської селищної ради Білогірського району Хмельницької області, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання незаконними та скасування рішень комісії по врегулюванню майнових відносин про виділення майна і актів-прийому передачі, скасування рішення про надання дозволу на затвердження технічної документації із землеустрою, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та скасування свідоцтва про право власності.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Білогірської селищної ради Білогірського району Хмельницької області (далі - Білогірська селищна рада), треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання незаконними та скасування рішень комісії по врегулюванню майнових відносин про виділення майна і актів-прийому передачі, скасування рішення про надання дозволу на затвердження технічної документації із землеустрою, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та скасування свідоцтва про право власності.

Ухвалою Білогірського районного суду Хмельницької області від 04 березня 2020 року роз`єднано в самостійне провадження вищезазначений позов.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що позивачу як члену КСП агрофірми ім. Богдана Хмельницького 16 травня 2001 року було видано свідоцтво про право власності на майновий пай (майновий сертифікат) на суму 462,00 грн, однак належного йому майна виділено не було, про що свідчить відсутність запису на зворотній сторінці майнового сертифіката. Позивач указав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за рішенням комісії по врегулюванню майнових відносин СТОВ "Білогірське" смт Білогір`я Хмельницької області від 19 лютого 2012 року № 1 та від 04 квітня 2013 року № 3 у рахунок майнового паю були виділені та передані згідно з актами прийому-передачі приміщення, що знаходяться на АДРЕСА_1

та АДРЕСА_2, хоча ці особи не були членами КСП агрофірми ім. Богдана Хмельницького, а тому не мали правових підстав на отримання будь-якого майна, що підлягало розпаюванню.

Крім того, позивач зазначав, що земельна ділянка площею 0,02 га (кадастровий номер 6820355000:01:001:0180) на

АДРЕСА_2, на якій розташоване приміщення, що було передане відповідачу ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2019 року відчужена відповідачу ОСОБА_4 .

Також зазначав, що протоколи комісії по врегулюванню майнових відносин є незаконними і не можуть бути підставою для передачі майна СТОВ "Білогірське", оскільки товариство ніколи не було власником вищевказаного спірного майна, а єдиним власником цього майна було лише КСП агрофірма ім. Богдана Хмельницького і тільки співвласники майна (пайовики) цього підприємства мали право вирішувати правову і фактичну долю пайового фонду КСП шляхом проведення загальних зборів співвласників, а комісія по врегулюванню майнових відносин могла лише вносити пропозиції та контролювати процес видачі майна пайового фонду КСП співвласникам пайового фонду в натурі, уточнювати склад і вартість пайового фонду, відображати проведені дії і вносити корективи в документи справи, а отже, не мала повноважень щодо виділення розпайованого майна особам, які не є співвласниками цього майна. Вказував, що спірними рішеннями комісії по врегулюванню майнових відносин від 19 лютого 2013 року № 1 та від 04 квітня 2013 року № 3 про виділення в натурі майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушуються права інших власників пайового фонду, тому ці рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Крім того, на земельній ділянці площею 0,19 га (кадастровий номер 6820355000:01:001:0201), що розташована на

АДРЕСА_2, знаходиться приміщення, яке незаконно передано ОСОБА_2 у рахунок майнового паю і до цього часу не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На земельній ділянці, площею 0,02 га (кадастровий номер 6820355000:01:001:0180), що розташована на

АДРЕСА_2, знаходиться приміщення, яке незаконно передано ОСОБА_3 у рахунок майнового паю і до цього часу також

не зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином, при відсутності права власності на вказані будівлі, які не зареєстровані в законному порядку, Білогірська селищна рада незаконно виділила відповідачам земельні ділянки під вказаними будівлями з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення, прийняте відповідно до протоколу засідання комісії по врегулюванню майнових відносин від 04 квітня 2013 року № 3 про видачу в рахунок майнового паю побутового приміщення

ОСОБА_2 та акт прийому-передачі від 04 квітня 2013 року побутового приміщення ОСОБА_2 зі СТОВ "Білогірське", що знаходиться

на АДРЕСА_2 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення, прийняте відповідно до протоколу засідання комісії по врегулюванню майнових відносин від 19 лютого 2012 року № 1 про видачу в рахунок майнового паю побутового приміщення столярної майстерні ОСОБА_3 та акт прийому-передачі від 19 лютого 2012 року побутового приміщення столярної майстерні ОСОБА_3 з СТОВ "Білогірське", що знаходиться на АДРЕСА_2 ;

- скасувати рішення Білогірської селищної ради від 20 травня 2013 року № 10 щодо надання дозволу на затвердження технічної документації

із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі

(на місцевості) ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на АДРЕСА_2 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 червня 2013 року (індексний номер 4886854), прийняте державним реєстратором Яловчуком В. В., про реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,02 га, призначену для ведення особистого селянського господарства за ОСОБА_3 ;

- скасувати свідоцтво про право власності земельної ділянки № НОМЕР_1, видане 14 лютого 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Полов`юк Г. І., та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 лютого 2014 року (індексний номер 10907480), прийняте державним реєстратором Полов`юк Г. І., про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,19 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6820355000:01:001:0201, що знаходиться на АДРЕСА_2, за ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 09 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що беззаперечних та достатніх доказів того, що оспорюваними рішеннями комісії по врегулюванню майнових відносин від 19 лютого 2012 року № 1 та від 04 квітня 2013 року № 3 були порушені права ОСОБА_1, позивач суду не надав, тому відсутні правові підстави для задоволення його позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Білогірського районного суду Хмельницької області.

01 листопада 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 червня 2019 року у справі № 612/579/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що рішення про виділення в натурі належної відповідачам частки у пайовому фонді майна прийнято неповноважним органом - комісією з урегулювання майнових відносин, а не загальними зборами співвласників майнових паїв, чим порушено майнові права позивача як співвласника майна.

Відповідач ОСОБА_2 не мала жодного майнового паю (сертифікату) та не надала доказів на підтвердження свого права на отримання майна з пайового фонду КСП агрофірми ім. Богдана Хмельницького.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ніколи не були членами КСП агрофірми ім. Богдана Хмельницького.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_4 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними і необґрунтованими, а тому скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського товариства серії ХМБЛ № 000737 від 16 травня 2001 року ОСОБА_8 належить право власності на майновий пай члена КСП агрофірма ім. Богдана Хмельницького. Загальна вартість майна пайового фонду підприємства на 01 січня 2001 року становить 3 048 050,00 грн, частка ОСОБА_8 визначена в розмірі 462,00 грн або 0,016 % (т. 1 а. с. 15).

На підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського товариства серії ХМБЛ № 002133

від 26 січня 2011 року ОСОБА_3 належить право власності на майновий пай члена КСП агрофірма ім. Б. Хмельницького. Загальна вартість майна пайового фонду підприємства на 01 січня 2001 року становить 3 048 050,00 грн, частка ОСОБА_3 визначена в розмірі 13 030,00 грн або 0,427 % (т. 1 а. с. 63).

З повідомлення Білогірської селищної ради від 23 липня 2020 року № 1064

та з договорів купівлі-продажу від 20 січня 2011 року відомо, що вищевказане свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ХМБЛ № 002133 ОСОБА_3 було видане на підставі договорів купівлі-продажу майнових сертифікатів, які він викупив у членів КСП агрофірми ім. Богдана Хмельницького, зокрема, в ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, загальною вартістю 13 030,00 грн (т. 1 а. с. 119, 173-190).

Відповідно до витягу з протоколу № 1 засідання комісії по врегулюванню майнових відносин від 19 лютого 2011 року та акта прийому-передачі від 19 лютого 2011 року ОСОБА_3 у рахунок майнового паю СТОВ "Білогірське" було видано побутове приміщення столярної майстерні, залишковою вартістю 9 422,00 грн (т. 1 а. с. 67, 69).

Згідно із витягом із протоколу № 3 засідання комісії по врегулюванню майнових відносин від 04 квітня 2013 року, акта прийому-передачі

від 04 квітня 2013 року ОСОБА_2 у рахунок майнового паю зі СТОВ "Білогірське" було видано побутове приміщення, залишковою вартістю 5 000,00 грн (т. 1 а. с. 21).

14 лютого 2014 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, площею 0,19 га, кадастровий номер 6820355000:01:001:0201, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 193).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 жовтня

2019 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,02 га (кадастровий номер 6820355000:01:001:0180) (експлікація земельних угідь - малоповерхова забудова 0,0163 га та рілля - 0,0037 га), що розташована на АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 64, 65).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 липня 2020 року № 218332303 на підставі рішення державного реєстратора (приватного нотаріуса) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49273546 від 22 жовтня 2019 року, право власності на земельну ділянку, площею 0,02 га (кадастровий номер 6820355000:01:001:0180), що розташована на АДРЕСА_2, зареєстровано за відповідачем ОСОБА_4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 83319168203, номер запису про право власності - 33772033 (т. 1 а. с. 135, 136).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити,

які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно з частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частин першої, третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Згідно із частинами другою, третьою статті 9 Закону України від 14 лютого 1992 року № 2114-XII "Про колективне сільськогосподарське підприємство" майновий пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства у підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі. Спори, що виникають при здійсненні цього права, розглядаються судом.

Виділення зі складу пайового фонду майна в натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

Згідно із Указом Президента України від 29 січня 2001 року № 62/2001 "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" (62/2001) повинні бути створені комісії з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки, а також для здійснення уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих; визначення розмірів паїв колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств, що не були ними одержані в натурі, грішми або цінними паперами при припиненні членства, а також встановлення осіб, які є їх власниками; запровадження документального посвідчення права власності на паї шляхом видачі свідоцтв про право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майнові сертифікати); виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об`єктів зі складу майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств чи їх правонаступників стосовно майна.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 669/396/19 (провадження № 61-14574св20) зазначено, що суди повинні враховувати, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду, а також, які права та інтереси позивача порушені відповідачем.

З матеріалів справи відомо, що відповідно до довідки архівного відділу Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області від 07 вересня 2020 року № 01-13/2020-98 в архівному відділі відсутні рішення про затвердження списку майна КСП агрофірма ім. Богдана Хмельницького, яке підлягає розпаюванню (т. 1 а. с. 155).

Також суди попередніх інстанцій установили, що у матеріалах справи відсутні докази, що підсобні приміщення, на які набули речові права

ОСОБА_3 та ОСОБА_2, були включені до списку майна, що підлягає розпаюванню, пайового фонду КСП агрофірма ім. Богдана Хмельницького, на частину якого має право позивач.

Крім того, позивач не довів порушення його прав як власника частини майнового паю члена КСП агрофірма ім. Богдана Хмельницького передачею у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельних ділянок

у смт Білогір`я, оскільки відповідачі отримали земельні ділянку у власність

на території смт Білогір`я з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові, а у разі, якщо на тому наполягає відповідач, - для відхилення його заперечень проти позову.

Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав суду відповідних письмових доказів, які підтверджують його позовні вимоги, а також належності спірного нерухомого майна до пайового фонду КСП агрофірма ім. Богдана Хмельницького, а відтак і доказів порушення його цивільного права. Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи скаржника про те, що рішення про виділення в натурі належної відповідачам частки у пайовому фонді майна прийнято неповноважним органом колегія суддів Верховного Суду відхиляє, оскільки у цьому позові відмовлено за недоведеністю порушення цивільного права позивача.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 612/579/16-ц, є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.