У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання іпотеки припиненою, скасування записів про іпотеку та заборону відчуження.

Позовна заява мотивована тим, що 27 березня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та нею було укладено кредитний договір та договір іпотеки № NKIPGI0000004898, предметом якого є належна їй квартира

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня

2017 року у справі № 490/10882/15 з неї на користь АТ КБ "ПриватБанк" стягнуто 184 987 грн заборгованості за кредитним договором, а також

2 845 грн судових витрат.

23 червня 2020 року ОСОБА_1 виконала судове рішення в повному обсязі. Виконавче провадження закінчено постановою від 02 липня 2020 року у зв`язку з фактичним повним виконанням.

Проте відповідач не звернувся до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки та не надав довідку про відсутність боргу. На теперішній час позивач, не маючи зобов`язань перед банком, не може розпорядитися своєю власністю через існування заборони на відчуження нерухомого майна та перебування квартирі в іпотеці банку.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати іпотеку, предметом якої є квартира АДРЕСА_1, припиненою та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційний запис про іпотеку та запис про заборону відчуження нерухомого майна від 27 березня 2008 року.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 жовтня

2021 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 червня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано припиненою іпотеку на квартиру

АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1 . Виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний запис № 6879045 про заборону на нерухоме майно щодо спірної квартири. Виключено з Державного реєстру іпотек майна реєстраційний запис про іпотеку № 6891705 вказаної квартири. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач сплатила на користь банку суму заборгованості за кредитним договором, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 490/10882/15-ц закрито у зв`язку із фактичним повним виконанням рішення суду.

Таким чином, іпотека є припиненою, оскільки позивачем виконано основне зобов`язання за кредитним договором. З припиненням іпотеки припиняється і обтяження нерухомого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат

Наконечна А. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2022 року представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат

Наконечна А. В. подала касаційну скаргу на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 жовтня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 червня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У жовтні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня

2019 року у справі № 916/190/18, від 08 листопада 2019 року у справі

№ 127/15672/16-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 914/1027/16,

від 09 квітня 2020 року у справі № 910/4962/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Звертає увагу, що рішення Центрального районного суду м. Миколаєва

від 25 травня 2017 року у справі № 490/10882/15 було виконане позивачем лише 23 червня 2020 року, тобто через три роки після набрання законної сили.

Вказує, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Враховуючи викладене, вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що основне зобов`язання за кредитним договором виконане в повному обсязі та є припиненим, і, як наслідок, припинилися зобов`язання за іпотечним договором.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи

27 березня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ NKIPGI0000004898, згідно з яким позивачу було надано кредит в розмірі 141 400 грн, строком до 27 березня 2028 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 15% річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами того ж дня укладено іпотечний договір № NKIPGI0000004898, предметом якого є належна ОСОБА_1 на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

27 березня 2008 року зареєстровано обтяження спірного нерухомого майна у Реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним № 6879045 та у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним № 6891705.

У листопаді 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитом, процентами, пені та штрафу в загальному розмірі 189 675,31 грн.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня

2017 року у справі № 490/10882/15-ц зі ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором № NKIPGI0000004898 від 27 березня 2008 року стягнуто 184 987 грн, з яких 131 845,66 грн заборгованості за кредитом, 36 324,47 грн заборгованості за процентами, 16 817,01 грн штраф, а крім того 2 845 грн судових витрат.

Рішення суду набрало законної сили та 23 листопада 2017 року судом виданий виконавчий лист № 490/10882/15-ц.

23 червня 2020 року ОСОБА_1 перерахувала 208 000 грн на рахунок Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за виконавчим листом від 23 листопада 2017 року.

Постановою головного державного виконавця Центрального ВДВС

м. Миколаєва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 02 липня 2020 року виконавче провадження № 58138558 закінчено відповідно до пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону "Про виконавче провадження", у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду, а також припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення, знято арешт з коштів боржника.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

(стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України в редакції на час укладення договору іпотеки між сторонами).

Стаття 17 Закону України "Про іпотеку" визначає, що іпотека серед іншого припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

У розглядуваній справі встановлено, що кредитна заборгованість, визначена рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва

від 25 травня 2017 року у справі № 490/10882/15-ц, погашена в повному обсязі в межах виконавчого провадження № 58138558.

Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 02 липня 2020 року виконавче провадження № 58138558 закінчено відповідно до пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону "Про виконавче провадження" у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з моменту виконання у повному обсязі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2017 року у справі

№ 490/10882/15-ц про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, іпотека за договором від 27 березня 2008 року припинилась у зв`язку із припиненням основного зобов`язання виконанням, проведеним належним чином, внаслідок чого підлягає зняттю обтяження з предмета іпотеки.

При цьому суд першої інстанції в повній мірі врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, щодо припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

АТ КБ "ПриватБанк" використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних відповідно до статті 1048 ЦК України, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості в справі № 490/10882/15-ц.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.

У спірних правовідносинах права та інтереси АТ КБ "ПриватБанк" забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відсутні підстави для припинення іпотеки.

При цьому колегія суддів зауважує, що у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про стягнення заборгованості у АТ КБ "ПриватБанк" не виникає зобов`язань за кредитним договором. Кредитор має право порушувати питання про стягнення зі ОСОБА_1 коштів на підставі

статті 625 ЦК України за період невиконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, однак таке право кредитора виникає в силу Закону, а не договору.

Викладене узгоджується з врахованими апеляційним судом висновками Верховного Суду в постанові від 12 серпня 2021 року у справі

№ 296/9419/18, відповідно до яких можливість забезпечення інтересів кредитора в порядку частини другої статті 625 ЦК України не є підставою вважати триваючим кредитне зобов`язання, строк якого змінено самим банком.

За урахуванням встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій у розглядуваній справі щодо припинення забезпечувального зобов`язання за договором іпотеки, у зв`язку із припиненням основного зобов`язання, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 914/1027/16,

від 09 квітня 2020 року у справі № 910/4962/18, на які заявник посилається як підставу для касаційного оскарження.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду - без змін.