розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Жура Олександр Михайлович, на рішення Бершадського районного суду Вінницької області, в складі судді Губко В. І., від 26 травня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду, в складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Денишенко Т. О., від 25 серпня

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Серебрія Бершадського району Вінницької області померла мати позивача - ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема, земельну ділянку площею 2,2657 га, що розташована на території Серебрійської сільської ради Бершадського району Вінницької області, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказував, що він і ОСОБА_2 являються синами померлої ОСОБА_3 та спадкоємцями першої черги за законом.

У визначений законом шестимісячний строк після відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звернувся, оскільки вважав, що подача ним заяви про прийняття спадщини є необов`язковою, адже ОСОБА_3 тривалий час тяжко хворіла та потребувала постійного догляду, останні декілька місяців перед смертю матері постійно з нею проживав, здійснював необхідний догляд, хоча був зареєстрований за іншою адресою.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його постійного проживання з матір`ю на час відкриття спадщини.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 26 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання позивача разом з матір`ю на час відкриття спадщини.

Показання свідка про те, що ОСОБА_1 надавав допомогу матері, не підтверджує факт їх спільного постійного проживання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Жура О. М., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Жура О. М. подав касаційну скаргу на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 26 травня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 серпня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У жовтні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем.

Сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджені іншими належними і допустимими доказами.

Враховуючи, що мати тяжко хворіла, позивач, доглядаючи за нею, фактично постійно з нею проживав та цілодобово надавав постійний догляд, якого вона потребувала.

Відзив на касаційну скаргу не поданий

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина на її майно, зокрема земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну їй на підставі державного акту серії БЖ № 378823.

ОСОБА_1 є сином померлої ОСОБА_3, що підтверджено рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 20 жовтня 2021 року у справі № 126/368/20, та, відповідно, спадкоємцем першої черги за законом.

Згідно із довідкою Серебрійської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 06 лютого 2020 року № 67 у ОСОБА_3 спадкоємців, які до дня смерті були зареєстровані та проживали із покійною, немає, інших осіб, які до дня смерті померлої постійно проживали та були зареєстровані разом із померлою в одному житловому будинку, немає.

Відповідно до довідки Серебрійської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 27 січня 2020 року № 34 ОСОБА_1 здійснював догляд за хворою матір`ю та поховав її за власний рахунок.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях

1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Положення частини третьої статті 1268 ЦК України вказують на необхідність для прийняття спадщини саме постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не реєстрації їх місця проживання за однією адресою, що за певних обставин може бути відмінним один від одного (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц).

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень покладається на кожну із сторін.

ОСОБА_1, звертаючись до суду із розглядуваним позовом, вказував, що не був зареєстрованим разом з ОСОБА_3, проте у зв`язку з поганим станом здоров`я матері фактично проживав із нею.

Натомість у довідці Серебрійської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 06 лютого 2020 року № 67 зазначено про відсутність осіб, які на час відкриття спадщини були зареєстровані та постійно проживали з ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено факт постійного проживання разом з матір`ю на час відкриття спадщини.

При цьому також правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що саме по собі здійснення ОСОБА_1 догляду за ОСОБА_3 та організація її поховання не свідчать про прийняття спадщини.

З урахуванням встановлених обставин висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду у постанові від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Натомість доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Зважаючи на викладене, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування, оскільки суди попередніх інстанцій, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного