розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року у складі судді Грегуля О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 березня

2023 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод у користуванні власністю, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником 86/100 частки квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору дарування

від 23 червня 2021 року, укладеного між ним та ОСОБА_3 . Інші

14/100 частки вказаної квартири належать ОСОБА_2 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2011 року

у справі № 2/5021/2011 позов ОСОБА_2 задоволено, визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, за яким виділено ОСОБА_2 в окреме користування кімнату, жилою площею

12,8 кв. м, з лоджією-балконом, вихід на яку є з цієї кімнати, а ОСОБА_4 виділено в окреме користування кімнату, жилою площею 16,2 кв. м, коридор, ванну кімнату, туалет та кухню з лоджією-балконом, вихід на яку є з кухні, залишено у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

У провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебуває справа

№ 754/6446/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та нього, третя особа - Одинадцята київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на 43 % спірної квартири.

Після набуття у власність частки у спірній квартирі, 12 липня 2021 року він познайомився з відповідачем та його сестрою - ОСОБА_5, запропонував їм спілкування, висловив бажання навідатися до спірної квартири, надав останнім для ознайомлення документи щодо належності йому частики у спірній квартирі.

14 липня 2021 року у телефонному режимі сестра відповідача - ОСОБА_5 повідомила йому, що він не має права навідуватися до спірної квартири.

15 липня 2021 року у порядку досудового врегулювання спору на адресу відповідача він направив претензію, в якій вимагав не чинити йому перешкоди у користуванні власністю, надати дублікати ключів від усіх замків та дверей у спірній квартирі.

17 серпня 2021 року відповідач направив йому лист, в якому повідомив, що договір дарування, укладений між ним та ОСОБА_3, є нікчемним, оскільки цим правочином порушено публічний порядок. Отже, відповідач незаконно перешкодає йому у праві володіння, користування та розпорядження належним йому майном, чим порушує його права. Крім того, протиправними діями відповідача йому завдано моральної шкоди.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд вселити його у квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у користуванні вказаною квартирою; зобов`язати відповідача надати йому дублікати ключів, від усіх замків та дверей у спірній квартирі; стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду у розмірі 24 000 грн.

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, скасування права власності.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, з якою ОСОБА_2 проживав з 1991 року по 2003 рік у зареєстрованому шлюбі, а з 2003 року по день смерті без реєстрації шлюбу, як чоловік та дружина.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 86/100 частки квартири АДРЕСА_1 .

Він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4, проте йому було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку із відсутністю підтвердження перебування

у шлюбних відносинах зі спадкодавцем. Нотаріусом вказано про наявність іншого спадкоємця за заповітом після смерті ОСОБА_4 -

ОСОБА_3, яка подала заяву про прийняття спадщини.

У провадженні Деснянського районного суду м. Києва на розгляді перебуває справа № 754/6446/21 за його позовом до ОСОБА_3,

ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності.

15 липня 2021 року ОСОБА_1 надіслав йому вимогу про надання ключів від отриманої ним у дар 86/100 частки спірної квартири відповідно до договору дарування від 23 червня 2021 року, укладеного з ОСОБА_3 . Право власності ОСОБА_1 на квартиру зареєстровано у реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 23 червня 2021 року.

Зі змісту вказаного договору дарування вбачається, що ОСОБА_3 здійснила відчуження спірного майна, на яку накладено обтяження ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року у справі

№ 754/6446/21, якою його заяву задоволено, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 43/100 частки спірної квартири, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Вищезазначений договір укладено з порушення публічного порядку, оскільки на його підставі відчужено майно, на яке накладено судовий арешт.

З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним договір дарування 86/100 частки квартири

АДРЕСА_1 від 23 червня 2021 року, укладений між

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; скасувати право власності ОСОБА_1 на 86/100 частки зазначеної квартири, зареєстроване у Реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності

23 червня 2021 року.

Протокольною ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22 грудня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Вселено ОСОБА_1

у квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 грн - моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 724 грн - судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. У частині дарування 43/100 частки квартири АДРЕСА_1 визнано недійсним договір дарування 86/100 частки квартири від 23 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . Скасовано право власності ОСОБА_1 на 43/100 частки квартири

АДРЕСА_1, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності

23 червня 2021, номер запису про право власності/довірчої власності: 42643439, державний реєстратор: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сокол І. В. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 302,67 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 605,33 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір дарування

86/100 частки квартири від 23 червня 2021 року, укладено між

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 під час накладеного на неї арешту ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 у справі

При цьому, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня

2021 року у справі № 754/6446/21 задоволено заяву ОСОБА_2, накладено арешт на 43/100 частки спірної квартири, які належали ОСОБА_3,

а не на 86/100 її частки.

З урахуванням викладеного, доводи ОСОБА_2 про те, що при укладенні договору дарування квартири від 23 червня 2021 року 43/100 її частки подаровано з порушенням положень закону, тому з підстав, передбачених статтею 228 ЦК України, він є недійсним у цій частині, а отже, також скасуванню підлягає право власності на 43/100 частки квартири. Доводи ОСОБА_2 про укладення вказаного правочину з порушенням публічного порядку є безпідставними, оскільки положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок і при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, а всі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

ОСОБА_1 правомірно набув право власності на 43/100 частки квартири, тому ОСОБА_2 у порушення положень закону чинить йому перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні майном. Вказаними неправомірними діями ОСОБА_2 було завдано моральної шкоди ОСОБА_1, розмір якої визначено з урахуванням вимог розумності, виваженості і справедливості.

ОСОБА_1 належними доказами не підтверджено, що ОСОБА_2 змінював замки на дверях спірної квартири, тому безпідставними є вимоги про зобов`язання останнього надати дублікати ключів від квартири.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та скасування права власності, а також стягнення

з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 302,67 грн та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 605,33 грн скасовано. Ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та скасування права власності відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 362 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на ОСОБА_2 покладається обов`язок доведення того факту, що на момент вчинення оспорюваного ним правочину ОСОБА_1, ОСОБА_3 було відомо про ухвалу суду у справі №754/6446/21, якою здійснено заходи забезпечення позову.

Оскільки ОСОБА_2 не доведено того факту, що у момент укладення договору дарування ОСОБА_1, ОСОБА_3 були обізнані про наявність такого обтяження, оспорюваний договір дарування не може бути визнано недійсним відповідно до положень статті 228 ЦК України.

Крім того, на час перегляду судом апеляційної інстанції цієї справи

рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2022 року

у справі № 754/6446/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, у задоволенні позову

ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа - Одинадцята Київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності відмовлено.

Таким чином, відсутні правові підстави для висновку про те, що оспорюваним договором дарування порушуються права та інтереси ОСОБА_2 .

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на застосування положень статті 230 ЦК України щодо вчинення договору дарування під впливом обману апеляційним судом відхилено, оскільки такі підстави позову в районному суді заявлені не були та не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 протиправно чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні належним йому майном, а тому права останнього підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні квартирою. Незаконними діями ОСОБА_2 ОСОБА_1 завдано моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про завищений розмір моральної шкоди є безпідставними, оскільки доказів на підтвердження скрутного матеріального становища ним не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 754/16217/21 з Деснянського районного суду м. Києва.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року у справі № 754/6446/21 заяву ОСОБА_2 задоволено, накладено арешт на 43/100 частки спірної квартири, які належали ОСОБА_3 .

Отже, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 23 червня 2021 року укладено договір дарування 86/100 частки квартири з порушенням публічного порядку, оскільки на спірну квартиру накладено арешт. Таким чином, вищевказаний правочин підлягає визнанню недійсним у повному обсязі. Також скасуванню підлягає право власності ОСОБА_1 на 86/100 частки зазначеної квартири.

Крім того, на час ухвалення рішення суду у цій справі (13 вересня 2022 року), ще не набрало законної сили рішення суду у справі № 754/6446/21, так як апеляційним судом ухвалено постанову лише 28 листопада 2022 року.

Отже, судами було допущено порушення норм матеріального права при розгляді цієї справи та не враховано відповідні постанови Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва

від 09 квітня 2008 року у справі № 2-1623/2008 за ОСОБА_2 визнано право власності на 14/100 частки квартири

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2011 року

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2021 року у справі № 754/6446/21 заяву ОСОБА_2 задоволено, накладено арешт на 43/100 частки спірної квартири, які належали ОСОБА_3

23 червня 2021 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування

86/100 частин квартири подарувала ОСОБА_1 86/100 частки квартири АДРЕСА_1 .

15 липня 2021 року ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 вимогу про надання ключів від отриманої ним від ОСОБА_3 у дар 86/100 частки квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа Деснянського управління поліції Головного управління поліції Національної поліції у м. Києві від 15 грудня 2021 року

№ В-5100/125/4920 установлено, що в управлінні поліції зареєстровано звернення 14 липня 2021 року о 21 год. 21 хв. від ОСОБА_1 про те, що його не впускають до квартири інші співвласники (а.с. 82).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2022 року у справі справи № 754/6446/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, у задоволенні позову

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частинах першій та другій статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Щодо вирішення первісного позову ОСОБА_1 .

Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Загальні положення про право власності викладені у главі 23 ЦК України (435-15) .

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна при наявності

дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи

і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується

на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів

у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

(частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди (апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та скасування права власності) дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_1 правомірно набув право власності на 86/100 частки спірної квартири. У порушення положень Конституції України (254к/96-ВР) та законів про захист власності ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні майном.

Ураховуючи викладене, суди,встановивши фактичні обставини у справі,

від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні спірним нерухомим майном, оскільки ОСОБА_2 перешкоджав йому у розпорядженні ним, що свідчить про порушення прав позивача.

Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що протиправними діями ОСОБА_2 порушено права ОСОБА_1, чим завдано останньому моральної шкоди, розмір якої судом визначено на підставі наданих доказів і з урахуванням вимог розумності виваженості та справедливості.

Щодо вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з частиною першою та другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Позивач мотивував свій позов положеннями статей 203, 228 ЦК України.

Категорії публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) судам роз`яснено, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

До подібних висновків щодо умов порушення публічного порядку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29 вересня 2020 року

у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28 цс 20), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58 гс 21).

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та скасування права власності й відмовляючи у задоволенні цих вимог, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не підтверджено факт того, що на час укладення спірного договору дарування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були обізнані про існування ухвали Деснянського районного суду м. Києва

від 17червня 2021 року у справі № 754/6446/21, якоюнакладено арешт на 43/100 частки спірної квартири.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що оспорюваний договір дарування не може бути визнано недійсним відповідно до положень статті 228 ЦК України, оскільки ОСОБА_2, посилаючись на порушення ним публічного порядку, не підтвердив, що при укладенні оспорюваного правочину в його сторін була вина, яка виражалася у намірі порушити публічний порядок, доказами якої може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вказані висновки спростовують доводи касаційної скарги про те, що спірний правочин укладено з порушенням публічного порядку.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що правочин, учинений під час судової заборони, міг бути визнаний недійсним, якби права позивача були порушені. У цьому випадку береться до уваги, що спір, в якому забезпечено позов, судами вирішено не на користь ОСОБА_2 .

При цьому позивач не позбавлений права на притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, які посвідчили оспорюваний договір під час судової заборони, при доведеності вини таких осіб.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31 гс 22).

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).