за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 жовтня 2022 року у складі судді Короля О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2023 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Матківської М. В., Стадника І. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У квітні 2015 року Приватне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року № DNABAE00003229 у розмірі 131 125,42 дол. США.

На обґрунтування заявлених вимог банк посилався на те, що 15 жовтня 2007 року між позивачем і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNABAE00003229, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 39237,83 дол. США зі сплатою 12 % на рік, з кінцевим терміном повернення 12 жовтня 2012 року.

На забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 15 жовтня 2007 року між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки.

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, видавши ОСОБА_1 кредит в розмірі 39 237,83 дол. США, однак ОСОБА_1 не здійснював погашення заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у сумі 131 125,42 дол. США, з яких 28 986,24 дол. США - заборгованість за кредитом, 8 481,41 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 862,37 дол. США -заборгованість з комісії та 91 795,40 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Ураховуючи наведене, банк просив позов задовольнити.

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", у якому просив визнати неукладеними кредитний договір від 15 жовтня 2007 року № DNABAE00003229, укладений між ним та банком, та договір поруки від 15 жовтня 2007 року № DNABAE00003229.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 22 червня 2015 року, позовну заяву ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року № DNABAE00003229 у розмірі 131 125,42 дол. США в частині позовних вимог до ОСОБА_2 залишив без розгляду.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 24 травня 2016 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" про визнання неукладеними кредитного договору та договору поруки залишив без розгляду.

Короткий зміст судових рішень

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 16 червня 2016 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк не довів, що кошти, які були перераховані 16 жовтня 2007 року банком на відкритий рахунок № НОМЕР_1, були призначені для ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору, оскільки у самому договорі немає посилання на цей рахунок, а доказів укладення сторонами договору на його відкриття позивач не надав. Крім того, висновком судової почеркознавчої експертизи від 29 травня 2012 року № 666 у справі № 2-1381/11 спростовано твердження позивача щодо отримання ОСОБА_1 26 050,00 дол. США на виконання кредитного договору.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 21 липня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" відхилив, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 червня 2016 року залишив без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтована законністю рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд постановою від 07 листопада 2018 року касаційну скаргу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задовольнив. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2016 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що позивач не довів, що банк відкрив рахунок № НОМЕР_1, на який 16 жовтня 2007 року перерахував на виконання кредитного договору 26 054,59 дол. США, саме ОСОБА_1, оскільки у самому кредитному договорі немає посилання на вказаний рахунок, а доказів укладання сторонами договору на відкриття такого рахунку позивач не надав. Разом із тим з матеріалів справи відомо, що кредитні кошти були надані позичальнику через касу банку, згідно з пунктом 1.1 кредитного договору, а не шляхом перерахування на рахунок.Суди доводів сторін по суті позовних вимог належним чином не перевірили, не зазначили в судових рішеннях мотиви відмови у прийнятті зазначених доказів та не надали їм належної оцінки. Приймаючи як належний доказ висновок судової почеркознавчої експертизи в іншій справі, суди не здійснили оцінки доказів у їх сукупності та взаємній достатності.

Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 17 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не отримував кредитних коштів через касу банку на виконання умов кредитного договору, тому немає підстав уважати, що у відповідача наявна заборгованості за кредитним договором.

Вінницький апеляційний суд постановою від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПРИВАТБАНК" залишив без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції, адже банк не довів виконання ним умов кредитного договору щодо надання кредиту ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї та їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 22 лютого 2023 року, адвокат Пац Є. О. як представник АТ КБ "ПРИВАТБАНК" просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 жовтня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 910/1580/18, від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 911/1348/16, від 19 листопада 2020 року у справі № 910/21578/16, від 18 лютого 2021 року у справі № 904/3242/18.

Як на обґрунтування вимог касаційної скарги банк посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Суди дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог через недоведеність факту видачі позичальнику кредитних коштів на підставі висновку почеркознавчої експертизи від 23 серпня 2022 року № 2003/2004/22-21. Надані позивачем докази спростовують висновок суду про відсутність факту отримання відповідачем кредитних коштів. Відповідач не надав доказів того, що він не отримував кредитних коштів. До позовної заяви додано заяву про продаж іноземної валюти від 15 жовтня 2007 року у сумі 28 127,33 дол. США, підписану ОСОБА_1, меморіальний ордер про перерахування коштів від 15 жовтня 2007 року та виписку з рахунка, який було відкрито позичальнику відповідно до пункту 7.2 кредитного договору, з якої видно факт тривалого в часі часткового виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором шляхом внесення платежів на його погашення та сплату процентів за користування ним.

Крім цього, за пунктом 7.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти у розмірі 39 237,83 дол. США: на купівлю автомобіля; для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; на сплату страхових платежів за договором страхування транспортного засобу; за договором особистого страхування тощо. 15 жовтня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між банком і ОСОБА_1 укладено договір застави рухомого майна, за умовами якого боржник передав у заставу автомобіль.

Проте ці обставини залишені судами поза увагою, що призвело до невідповідності між наявним і не спростованим судами фактом надання ОСОБА_3 розпорядження на продаж кредитних коштів у валюті кредиту та відмовою у позові з підстав недоведеності факту видачі ОСОБА_1 кредитних коштів за договором.

05 квітня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідають вимогам закону і підстав для їх скасування немає. Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів щодо встановлених обставин справи.

Надані позивачем докази не підтверджують факту отримання відповідачем кредитних коштів. Єдиним касовим документом та доказом отримання позичальником кредитних коштів є заява на видачу готівки, яка згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи підписана не відповідачем, а іншою особою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

28 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 жовтня 2007 року між банком і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNABAE00003229, згідно з пунктом 1.1 якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 7.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі 7 договору.

Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти на строк з 15 жовтня 2007 року до 12 жовтня 2012 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 39 237,83 дол. США на такі цілі: 26 054,78 дол. США на купівлю автомобіля, 6,77 дол. США для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до пункту 1.2; на сплату страхових платежів за договором страхування транспортного засобу; за договором особистого страхування - 2 065,77 дол. США, а також винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 781,64 дол. США та на сплату страхових платежів у розмірі 10 328,86 дол. США у випадках та згідно з порядком, передбаченим підпунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди в розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.10 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору.

Пунктом 7.2 кредитного договору передбачено, що для виконання договору банк відкриває позичальникові рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості за кредитом, відсотками, винагороді та іншими платежам.

Згідно з висновком експертів від 23 серпня 2022 року № 2003/2004/22-21 досліджувані підписи в заяві на видачу готівки від 16 жовтня 2007 року № 59587901 на суму 26 054,59 дол. США виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Звертаючись до суду із позовом банк, посилаючись на положення статей 1046, 1049, 1054 ЦК України, указував, що ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором не виконав, унаслідок чого у нього виникла заборгованість перед банком у розмірі 131 125,42 дол. США. При цьому банк, зазначив, що відповідач отримав кредитні кошти на підставі договору, однак не виконує зобов`язання щодо їх повернення.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачем не доведено факт отримання відповідачем кредитних коштів на виконання договору, тому обов`язку повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у позичальника не виникло, оскільки заяву про видачу готівки ОСОБА_1 не підписував, інших доказів отримання кредитних коштів позивачем не надано.

Проте з такими висновками погодитись не можна.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Дійшовши висновку про відсутність підстав для стягнення кредитного боргу, апеляційний суд виходив із того, що підпис на отриманні готівки по кредитному договору виконані не позивачем, що підтверджується висновком експертизи.

Приймаючи до уваги як належний та допустимий доказ висновок зазначеної експертизи про те, що позичальник не підписував заяву про видачу готівки і обґрунтовуючи свій висновок про недоведеність факту отримання позичальником коштів за договором та перебування сторін у зобов`язальних відносинах за кредитним договором та договором застави, при цьому не врахував, що за наявності доведеності факту неотримання коштів за указаним договором, це могло бути підставою для розірвання договору за його позовом, якого останній не заявляв. Апеляційний суд не врахував, що позивач не оспорює укладення кредитного договору між ним та банком, не оспорює укладення забезпечувального договору-застави, доказів про те, що такі договори не укладався між сторонами не надано.

Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не отримував кошти відповідно до кредитного договору, не сплачував внески на погашення кредиту, визначені в пункті 7.1 кредитного договору, а тому відсутні підстави вважати, що у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення кредитних коштів перед позивачем.

При цьому апеляційний суд взявши до уваги те, що почеркознавчою експертизою встановлено, що підпис на заві про отримання готівки належить не ОСОБА_1, а іншій особі, не надав оцінки тому факту, що зазначена заява є похідним документом до кредитного договору, факт укладення кредитного договору відповідач не заперечував, а отже банківськими документами доводиться факт виникнення між сторонами зобов`язань за кредитним договором, укладеним між відповідачем і банком.

Апеляційний суд, дійшовши висновку про відсутність зобов`язань відповідача за кредитним договором, не перевірив чи може бути підставою для висновку про припинення зобов`язання, яке виникло на підставі укладеного між сторонами договору, отримання кредитних коштів іншою особою, аніж стороною кредитного договору.

До схожих висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 2-137/12 (провадження № 61-14057св18), у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 (провадження № 61-11647св18)

У зв`язку з вищенаведеним апеляційний суд не встановив усі обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог банку.

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішення апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.