Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2017 року, ухвалене у складі судді Гарасимків Л. І., та постанову Львівського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2013 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання частини житлового будинку спільною сумісною власністю.

Позов мотивує тим, що з 29 березня 2007 року вона з ОСОБА_2 перебувала у шлюбі, який рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 вересня 2013 року розірвано.

У цьому шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 1 листопада 2007 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Дрогобицького міськрайонного управління юстиції у Львівській області.

Відповідно до договору дарування від 11 січня 2006 року ОСОБА_2 отримав у дар 3/20 ідеальних часток житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що за час шлюбу належна ОСОБА_2 частка житлового будинку істотно збільшилася у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат у зв`язку з проведенням будівельних робіт з реконструкції належної відповідачу частки.

Відповідно до висновку експертизи від 2 жовтня 2015 року після проведення будівельних робіт з реконструкції вартість частини житлового будинку, яка належить ОСОБА_3, становить 300 692 грн, вартість частини житлового будинку, яка належить ОСОБА_2, становить 121 906 грн. Вартість виконаних робіт з реконструкції належних ОСОБА_3 та ОСОБА_2 частин житлового будинку на 16 жовтня 2012 року становить 44 977 грн. Вартість робіт з реконструкції ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за згодою сторін поділена порівну.

Посилаючись на зазначене, а також на те, що в результаті проведеної реконструкції вартість частки житлового будинку, яка належить ОСОБА_2, збільшилась на 22 488,50 грн (44977:2=22488,50), або на 22,62% (22488,5*100:99417,5), ОСОБА_1 просила визнати частку житлового будинку на АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку судової інженерно-технічної експертизи № 249 від 2 жовтня 2015 року ринкова вартість належних ОСОБА_2 3/20 часток житлового будинку загальною площею 344, кв.м на АДРЕСА_1 до проведення робіт з реконструкції та без урахування його переобладнання становить 569 651 грн, а ринкова вартість цієї ж частки житлового будинку з урахуванням його переобладнання становить 614 506 грн.

Виходячи зі співвідношення вартості належних ОСОБА_2 3/20 часток житлового будинку на АДРЕСА_1 до проведення робіт з реконструкції будинку - 569 651 грн і після - 614 506 грн, суд першої інстанції вказував на те, що належна відповідачу частка збільшилася на 2,9% і таке не можна вважати істотним збільшенням частки житлового будинку.

Постановою Львівського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку заявника, суди не врахували, що в результаті проведеної реконструкції вартість частини житлового будинку, яка належить відповідачу, в цінах на 16 жовтня 2012 року збільшилася на 22 488,50 грн або на 10,56%, що є суттєвим збільшенням його вартості.

Посилаючись на зазначене, просила про задоволення касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області матеріали справи № 442/8394/13-ц.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 29 березня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 вересня 2013 року розірвано.

У цьому шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 1 листопада 2007 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Дрогобицького міськрайонного управління юстиції у Львівській області.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їхня дочка до розірвання шлюбу проживали у житловому будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до акта про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 21 січня 1999 року, затвердженого рішенням виконкому Дрогобицької міської ради № 7 від 26 січня 1999 року і зареєстрованого у Дрогобицькому бюро технічної інвентаризації 16 лютого 1999 року в реєстровій книзі № 8 за № 1079, за ОСОБА_8 закріплено 12/25 ідеальних часток, які складають квартиру АДРЕСА_2, а за ОСОБА_3 - 13/25 ідеальних часток, які складають квартиру АДРЕСА_1 . Загальна площа цього житлового будинку становить 344,2 кв.м. Отже, площа частки будинку, яка належить ОСОБА_8, становить 165,22 кв.м. (344,2*12/25), а площа частки будинку, яка належить ОСОБА_3, - 178,98 кв.м. (344,2*13/25).

Відповідно до договору дарування від 11 січня 2006 року ОСОБА_3 (дарувальник) подарувала, а ОСОБА_2 (одаровуваний) отримав в дар 3/20 ідеальних частки житлового будинку (що становить 29/100 ідеальних часток від належних дарувальнику 13/25 ідеальних часток будинку), на АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_2 на 3/20 ідеальних частки житлового будинку на АДРЕСА_1 зареєстроване Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 20 січня 2006 року.

Також судами встановлено, що у 2009 році ОСОБА_3 та ОСОБА_2 здійснили реконструкцію належних їм часток житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до декларації вартість належних ОСОБА_3 та ОСОБА_2 частин житлового будинку після реконструкції становить 422 598 грн, площа після реконструкції не змінилась і становить 178,5 кв.м.

Вартість частини житлового будинку після проведення будівельних робіт з реконструкції, яка належить ОСОБА_3, становить 300 692 грн, а вартість частини житлового будинку, що належить ОСОБА_2, становить 121 906 грн.

Вартість виконаних робіт з реконструкції належних ОСОБА_3 та ОСОБА_2 частин житлового будинку на 16 жовтня 2012 року становить 44 977 грн; вартість робіт з реконструкції належних ОСОБА_3 та ОСОБА_2 частки за згодою сторін поділена порівну, що підтверджується висновком судової інженерно-технічної експертизи № 249 від 2 жовтня 2015 року).

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року (460-20) № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, касаційний суд дійшов висновку до таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Статтею 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Частина перша статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об`єкта в стані, що існував до поліпшення, та його вартість після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також і визначена на час розгляду справи ринкова вартість будинку не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі №214/6174/15-ц (провадження №14-114цс20) зробила висновок, що істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій встановивши, що вартість належних ОСОБА_2 3/20 часток житлового будинку на АДРЕСА_1 до проведення робіт з реконструкції будинку становила 569 651 грн, а після - 614 506 грн, дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач належними і допустимими доказами не довела істотне збільшення частки житлового будинку.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погоджується і касаційний суд.

Доводи заявника стосовно невстановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, та неврахування того, що в результаті проведеної реконструкції вартість частини житлового будинку, яка належить відповідачу, збільшилася на 22 488,50 грн, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваних судових рішення.

Інші наведені доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

Проте відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку та ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 401 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2017 року та постанову Львівського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року залишити без змін.